хочу сюда!
 

Наташа

35 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 34-41 лет

Заметки с меткой «григор'єв»

Бій у Лук'янівській в'язниці: гідний подвиг холодноярців

9 лютого 1923 року відбулася по-справжньому легендарна подія, коли ув'язненні повстанці Холодного Яру підняли свій останній бунт проти більшовицьких окупантів. Борці за волю України були схоплені, а військовий трибунал приговорив їх до розстрілу, проте повстанці зуміли заволодіти зброєю охорони та розв'язати бій. Близько чотирьох годин тривав бій у стінах в'язниці, що змусило більшовиків мобілізувати війська округи та готуватися до штурму. До повстанців Холодного Яру долучилися і інші ув'язненні.

Холодноярці бачачи безвихідь ситуації, заздалегідь залишили для себе по одній кулі. Мабуть, краще не можливо описати те, що було далі, ніж автор славнозвісного роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський: "Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу".

Решта повстанців спробували прорватися із в'язниці, але потрапили на кулеметний вогонь. Більшовики навмисно стріляли по ногам, аби взяти їх живими і у стилі червоного терору – закатувати.

Борці Холодного Яру є символом нескореності та величі українського духу. Окупанти не врахували, що знищуючи людей, вони не знищують ідею. Подвиги холодноярців надихають нові покоління на боротьбу проти поневолювачів. Тому зараз, коли сучасний націоналіст повторює: "5. Пімсти смерть Великих Лицарів", без сумніву у свідомості лунають гасла тих, хто перед смертю сказав: "Хай живе Україна".


Чи буде перейменоване місто Ватутіне, що на Черкащині?

Рішення перейменувати проспект Ватутіна на проспект Романа Шухевича у Києві викликало резонанс із негативним присмаком. І не дивно, адже багато хто ще досі хворий на "комунізм". У центрі України, поруч з Холодним Яром, є шахтарське містечко - Ватутіне. Воно вважається відносно молодим, бо засноване у 1947 році, проте земля на якій знаходиться дане місто є славною, адже ще століття тому було епіцентром національно-визвольних змагань. Некодим Смоктій та Семен Гризло добряче ганяли більшовиків у цьому краєві.

Для знайомих патріотів, які себе проявили активними волонтерами, бійцями та активістами у часи подій на Майдані, на фронті російсько-української війни, було б справжньою винагородою від Батьківщини, як би місто отримало іншу назву. По суті головним є те, щоб прибрати назву ворожого для нас генерала радянської армії.

Однак, ця дія може викликати чисельні суїциди комуністично налаштованих пенсіонерів, які живуть у шахтарському містечку. І не тільки у місті Ватутіне, а і по всій області. Пережитки комуністичного окупаційного режиму є джерелом ворожості серед українців.

Чому так? І чому ще досі Ватутіне є Ватутіним? Бо можливо десь за гаражами закопані червоні прапори та герби із серпом і молотом?

Вірю, що завдяки патріотам міста Ватутіне, національна ідея переможе комунізм.

Світлі сторінки історії України

Коліївщина вирувала в Україні два з половиною століття тому, проте характер подій зближує сучасну українську націю із тодішніми борцями за волю Батьківщини. Якщо для великої частини українців так принципово святкувати перемогу СРСР над Третім Рейхом, де один ворог переміг іншого, то чому на державному рівні не відзначається 21 червня, коли колії (повстанці) захопили місто Умань?

21 червня - це тріумф українства, не тільки у контексті зброї, а і в плані ментальності. Тодішні пани Речі Посполитої знали, що дух свободи із крові українських козаків не прибрати, тому дуже часто шляхта намагалася задовольнити козацьких ватажків багатствами, але з тою умовою, що останні служитимуть королю. Такий сценарій обвалився перед уманським сотником Іваном Гонтою, який був одним з найактивніших службовців у польській армії.

Гонта, який вирушив з Умані аби протистояти українському війську, повернувся до воріт міста із Залізняком, що правда вже не під польським прапором, а під козацькими хоругвами.

Захоплення Умані часто згадують іноземні історики, акцентуючи увагу на розправу козаків над поляками та євреями, що було логічним завершенням військової операції. Коліївщина, яка, як і будь-яка визвольна боротьба, супроводжувалася численними жертвами.

Українці об'єдналися, хоч і були по різних сторонах барикад. Виступ Гонти та його сотні на боці повстанців показав, що Ідея є вища чим "слава і заплата", що честь та свідомість прогресують перед великою метою. Попри те, що результатом Коліївщини стало придушення повстання московськими військами, але виступ українського війська став новим подихом у боротьбі за Українську державність.

Маємо пам'ятати "про великі дні наших Визвольних змагань" (з декалогу ОУН), у тому числі і повернення козацької Умані під українську владу. Боротьба не тільки перетворює нарід у націю, як наголошував Євген Коновалець, а і є тим яскравим вогнем, що освітлює шлях до нових звершень.


"Волинська різанина" - міф польських шовіністів

У період Другої світової війни між українцями та поляками розгорівся збройний конфлікт, який під різними назвами увійшов до світової історії. Всі події, які відбувалися між двома народами в період 1942 - 1947 років, набули ознак справжньої війни з елементами етнічних чисток. Чому ліберальні кола називають події на етнічних українських землях - "Волинською трагедією" (поляки вживають термін "Волинська різня")? Адже так звана "трагедія" відбувалася не тільки на Волині, а і на Поліссі, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. Військове протистояння, яке тривало протягом п'яти років було обумовлено тим, що перетнулися між собою дві державницькі ідеї. Українці, які прагнули здобути незалежну державу, стали на заваді полякам, які прагнули зберегти контроль над українськими етнічними територіями. Сьогодні політики використовують ці події як засіб спекуляцій. Порошенко, який тягне Україну у ЄС, намагається замилити очі українцям, зробивши їх "козлом-відбувайлом" та винними у злочинах, які вони не чинили. Чому у Волинській трагедії не звинувачують Армію Крайову, польські батальйони шуцманшафту (каральні загони Третього Рейху), радянських партизанів та НКВС? Чому ліберальні та безхребетні політики відокремлюють події 1943 року та, наприклад, операцію "Вісла"?

У даному випадку поляки зайняли позицію страждальців, чим планують зробити собі важіль впливу на Україну, чим їм дуже сприяє Порошенко. Знищення населення за етнічними ознаками завдали страшної кривди обом народам, але в результаті всі зрозуміли, що з українським народом потрібно рахуватися, а Волинь є невід'ємною частиною України. Події, які відбулися на українських землях у 1942-1947 роках, ніяким чином не заважають Польщі сьогодні розвиватися та жити мирно. Проте, групи політиків як і з Польщі, так і з Москви, намагаються звести українців з поляками лобами, що ми вважаємо неприпустимим на даний момент.

"Правий сектор" вважає, що українці не мають почувати себе винними у наслідках Другої польсько-української війни. Ми глибоко співчуваємо українським родинам, які зазнали кривди від рук польських шовіністів та відчули їхні злочини втратами рідних. Наша мета - докласти максимум зусиль, щоб подібні конфлікти більше ніколи не виникали на українських землях, а українська нація не зазнавала кривди від різного роду окупантів.


Незабутий чин дивізійників

Українська нація, без сумнівів, має ту рису, яка робить її величною у військовій справі. Історія становлення української державності на грані двох світів виховали в представників української нації сталевий характер, який не раз руйнував, та ще не раз зруйнує, злі умисли окупантів.

22 липня у 1944 році під Бродами українці проявили справжню мужність, адже саме у цей день совєтські окупаційні війська спрямували всі свої сили аби прорвати оборону та захопити Львів. На шляху до Львова перед комуністами була гарно укріплена лінія оборони, що проходила неподалік міста Броди. Зупинити червону армію, а отже і її терор на західноукраїнських землях, випала доля українським воякам-добровольцям. Совєтська армія зуміла оперативно здійснити наступ, що дозволило червоним взяти у кільце велику частину німецьких та українських військ.

14-та стрілецька дивізія СС "Галичина" була набагато більше мотивована, ніж німецькі військові. Адже українці обороняли свій рідний край від тих, хто минулі роки топив Україну в крові. Звичайно, і для комуністів українці викликали ще більшу мотивацію, адже це та нація, яку не зміг зломити геноцидом Сталін.

Останні дні бою під Бродами скоріше нагадували пекло. Дивізійники потрапили в оточення. Безкінечні обстріли і атаки змусили частину німецьких військ здатися у полон, чим спробувати свою вдачу та вижити в ув'язненні більшовиків. Такий шлях був повністю заборонений для українців, адже їх у полоні чекала мученицька смерть, що було зрозуміло зарання.

Для бійців "Галичини" залишався єдиний шлях – прорвати кільце і вирватися у Карпати. Завдяки майстерності, вірі у перемогу та бажанню не потрапити у руки червоних катів, стрільці прорвали оточення і зуміли, хоч із тяжкими втратами, але вийти із котла.

У підсумку можна зазначити, що українці у складі різних військових формувань намагалися у надскладні часи вибороти своє право на самостійне життя. Дивізійники, як і бійці УПА, стали прикладом відданості ідеї та зразком як протистояти терору комуністів.

Українські воїни продовжують проявляти свої кращі якості і в сучасній російсько-українській війні. Та ж сама оборона Донецького аеропорту є символом незламності українського духу. Українська нація ніколи не впустить зброї та завжди буде протистояти загарбникам, а воєнні подвиги неодмінно будуть збільшуватися та надихати наступні покоління бути гідними своїх батьків.


На тілі нації залишаються шрами після злочинів комуністів

У відновленій Україні ще досі не дали належної оцінки геноциду, який влаштували комуністи в Україні. Загальноприйнятою назвою ще досі вважається "голодомор", що підкреслює те, що більшість людей були замордовані голодом. Проте, термін "голодомор" не описує повного масштабу геноциду, який був влаштований тодішньою окупаційною владою Москви. 1932-1933 роки в Україні супроводжувалися масовими розстрілами та катуваннями. 7 серпня 1932 року комуністи видали постанову, яка у народі стала більше відома як "Закон про п'ять колосків". Згідно з цим законом збільшувалися репресії проти українців, які пробували все ж таки здобути їжу або виступали проти окупантів. За спробу вкрасти зі складу або з колгоспу їжу була кара у вигляді 10 років ув'язнення, проте така норма була тільки на папері злочинців. Червоні більше практикували розстріли. Не можна оминути той факт, що жертвами розстрілів стали сотні дітей, які останньою справою у своєму житті спробували взяти забрану їжу.

Всі ці події були не у якомусь фільмі жахів, не у страшному романі, а у реальному житті нашої нації. Чому велика частина українців ще досі не усвідомила тих злочинів, що були скоєні проти їхніх співвітчизників? Зрозуміло, що у часи окупації України Совєтським союзом з дитячого віку дітей привчали, що Голодомор є міфом, а комуністи героями. Вже у нинішні часи українців торкнувся промінь правди, який відштовхує українців від "червоної чуми".

Проте, відмовитися повністю від комунізму, визнати його діячів злочинцями, то лише півсправи. Хто відповість за мільйони вбитих українців? Хто відповість за вчинений геноцид? Відповідати має Росія, яка є спадкоємцем Совєтського союзу, адже вона має усвідомлювати, що за злочини своїх попередників відповідати мають сучасники. Зараз Москва веде проти України чергову війну, а отже примножує свій список злочинів. Україна зараз нічого не може пред'явити Москві, адже навіть так званий "президент України" - Петро Порошенко, має свій бізнес на території РФ. Зрозуміло, що для "бариг" немає нічого святого, але росіяни мають знати, що в Україні настане час "ікс", який стане для Росії часом знищення та зникнення як держави. Росіяни посіяли "своє" у 32-33 роках XX століття, і не тільки тоді, а отже отримають від українців гідну відповідь.