Щоби  люди кожного разу не лякалися отого  гучного слова Націоналізм, читаючи наші публікації, я вирішила звернутися до Великого тлумачного словника української мови і процитувати його  значення.

Отже:

НАЦІОНАЛІЗМ, -у, ч.

 1. Ідеологія й політика, яка проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими, панування однієї нації за рахунок пригнічення іншої, розпалює національну ворожнечу.

2. Рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів.

3. Рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і т. ін.; патріотизм.

Життя не таке просте, як ви гадаєте. Воно простіше.

Простіше запалити одну-єдину свічку, ніж проклинати темряву.

Світ, в якому  опиняється кожен із нас, це світ, створений нами  самими.

Хто добрим ділом спокутує зло, той освітлює цей світ, мов місяць, що звільнився від хмар.

Не знаю, може, й недоцільно публікувати в нашому товаристві цю замітку. Та всі ми живемо в різних куточках України, і кожній частині нашої держави притаманна своя говірка. У кожного регіону є свої особливі слова та вислови, що визначають його з-поміж усіх, і це збагачує нашу мову, робить її яскравою і вишуканою.

Отже, пропоную увазі читачів деякі галицькі слова:

ЗнИмка- фотографія;

ФАйний, слІчний – красивий, чудовий;

ПудЕлко – спеціальна баночка для сипучих продуктів;

Кубіта – дівчина;

ДзиґльОва пані – манірна жінка;

ЛіґумІни – особливі солодощі, яких ніхто ніколи не бачив, або щось дуже смачне;

МарципАни – те саме, що й ліґуміни;

МЕшти – черевики;

СукОнка – плаття;

ДзиґАр – годинник;

Ясік – вишита подушка;

Ясьок – біб (городня культура);

РижОва  зУпка – рисовий суп;

КнИдлі – ліниві вареники.

Гортаючи старий нотатник, я знайшла цитати з книг Норбекова:

"Як ви думаєте - так ви й живете".

"Змініть своє ставлення до себе, полюбіть себе".

"Вірте у себе".

"Дослухайтесь до своїх почуттів".

"Дослухайтесь до гармонії й ритму свого тіла".

"Дбайте про потреби свого тіла, душі та духу"

Цінуйте своє власне "Я".

"Не відкладайте своє життя на потім".

Гадаю, що ці настанови допоможуть нам усім...

11 вересня у Львові відбудеться книжковий форум. Зазвичай, ми, усі працівники видавництва «Богдан», беремо участь у його роботі.

Цього року з боку нашого видавництва планується ряд презентацій. Серед них одна, на мій погляд, найважливіша. Буде показано широкому загалу тритомник мемуарів  класика українського кіно, режисера Юрія Іллєнка.

«Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру» - так гучно зветься ця книга, а жанр її, що так дотепно придумав п.Юрій, звучить - роман-хараман. Хараманами – називала бабуся режисера усі оповідки малого Юрка, що він їх вигадував у своїй кмітливій голові й розповідав старенькій.

Написана книга в стилі «потоку свідомості», де, мов в калейдоскопі міняться скельця спогадів, снів,вигадок, мрій, знятих та незнятих фільмів, уривків непоставлених сценаріїв, напвінароджених кін та реальних життєвих колізій. Написано мемуари також цікаво – з граматичними помилками, що їх допускає автор, та ненормативною лексикою, яка щораз ріже вухо прискіпливого читача. Мова твору – це своєрідний літературний «блоу-ап» або ж «життя зненацька», як би сказали кінематографісти. Та попри все тут постають події не тільки культурного життя епохи, а й суспільні катаклізми, що їх пережив автор, а з ним і його співвітчизники, українці.

Чому я публікую ці рядки у співтоваристві «Ми любимо тебе, Україно»? Мабуть, тому, що нині Юрій Іллєнко – один із чільників «Свободи», і в своїх мемуарах він саме описує свій нелегкий і звивистий шлях до усвідомлення себе українцем… Ось що написано автором у передмові про себе: «… з вишколу… кривавих…   бенкетів… хлопча… (автор) виходить Яничаром. … Фатум спокушає нью-яничара… Яничар раптом усвідомлює, що він є відсутнім каменем з тієї соші, яку торували віками його предки. Яничар починає роз’яничарюватись… Знов стає українцем, націоналістом, націонкратом».

(Цитата скорочена мною)

СКРОМНА ПРИВАБЛИВІСТЬ БУРЖУАЗІЇ

…— Мені дуже важливим видається зрозуміти векторність цієї
зовнішньополітичної позиції…
Аякже…
Оскільки ми уважно слідкуємо за тенденціями у вашому соціумі.
Розумієте, багато чого змінилось останнім часом.
Наприклад?
Ну, там, чупа-чупс, консервація, арабська біжутерія, хуйня всяка, знаєте, тут головне зрозуміти таку річ — адже наші школи, власне, школи в яких ми провели більшу частину свого життя, вони з того часу фактично не ремонтувались, так само піонерські табори, в яких ми відпочивали — вони ще й досі працюють, функціонують себто. І ось уся ця піонерська архітектура… Бойскаути, розумієте?
Yes, boyskauty,verybody…
Так, бойскаути. І ось ці бойскаути, вони виросли, розумієте? І їм насрати на власні табори, на гіпсові фігури, на посріблений пам’ятник Горькому, в якого відвалюються частини тіла, мов у сифілітика.
Gorky був сифілітиком?
Підаром він був. Мова не про це, розумієте?
Авжеж. Але це нове покоління — адже воно вже виявляє себе, наскільки я розумію, це і буде ваш середній клас. Скажімо, ваш новий президент…
Ну, це складне питання. Я взагалі проти інституту президенства. Це скоріше ваша така замудохана штатівська традиція.
Але якщо не президент, то хто?
Зрештою, є варіант монархії. Такий, знаєте, освічений монарх. Прогресивний такий.
Прогресивний?
Ну да, продвинутий. Кислотний такий, коричнево-зелений.
Зелений?
Yes.
A, ferstein, грін піс.
Так, або краще королева. Баба.
Чия баба?
Народна. Розумієте, це сублімаційні такі явища, пошук берегині, чи що. А то знову прийде до влади який-небудь підар.
Ваш президент підар?
Наш президент Кучма.
Але ж ви, скажімо, не проплатили останній транш.
Ну я ж кажу.
Але повертаючись до системи освіти. Скажімо, освіта і маркетинг.
Знаєте, коли я навчався в університеті, у нас були такі старі сталінські парти, знаєте, як в анімаційних фільмах п’ятдесятих років?
Єс, Доналд Дак.
Доналд мудак. Ви не розумієте, це такі ручної роботи меблі з кількома шарами густої зеленої фарби. Взагалі, знаєте, сироп, що плаває в газованій воді, металеві значки, з емблемами футбольної федерації, які виготовлялись на наших танкових заводах, югославські черевики. Лайбах, знаєте?
Так, Sodba veka.
Ось, і ми могли за цими партами займатись інтимними речами, наприклад, петінгом. Ось ви можете у себе в Гарварді на лекціях якого-небудь Сороса займатись петінгом?
Ні. На лекціях Сороса — ні.
Мені здається, це взагалі якась така ментальна відмінність у підході до гендерних проблем. Ви ближче до фашизму. Всі ці ваші гамбургери.
Вам просто не говорять про такі речі. Насправді, у нас для макдоналдса використовують лише м’ясо незайманих корів. Розумієте?
Не зовсім.
Ну, вони ще не знали бика. "Byka" розумієте?
Так є, Чикаго баллз.
Єс. І їм перед загибеллю вводять до вен…
До жил.
Sorry?
У корів жили.
О’кей, їм вводять таку, знаєте, депресивну сироватку, її вивели в п’ятдесяті роки в Пентагоні. Вона спочатку передбачалась для кубинських повстанців. Навіть проводились дослідження.
Куба — острів свободи. Cuba is cool.
І вони наробили багато дуже цієї депресивної сироватки. Але для її використання необхідними є контактні бойові дії. А для нашої республіки це виявилось надто дорого. Ми вирішили Кубу просто ізолювати.
А сироватка?
А сироватку використовують для макдоналдса. Там, знаєте, такий механізм, що коли тварині вводиться diese syrowatka, вона — тварина — впадає в депресію. Її нирки викидають у кров депресанти.
Хто кого викидає, sorry?
Нирки,verybody. Тварина впадає в розпач, і більш-менш спокійно ставиться до власної смерті. Але це має бути незаймана тварина. Якщо вона була з bulls — навряд чи з цього щось вийде.
Але чому? Чому?!
Це пов’язано з екологією. У вас таких проблем немає. Свого часу наші приватні буддійські громади висунули цю ідею, і нація її підтримала. У нас дуже сильні є маргінальні релігійні громади.
У нас також. Скажімо, Харків, там де я мешкаю, був одним із найбільших в Russia центрів масонства. Наприклад, наш великий письменник, Гулак-Артемовський, був дуже крутим масоном. Гулак, знаєте?
Yes, Solgenizyn.
Навіть є така гіпотеза, що коли його ховали, то разом з ним до могили поклали проект ідеальної республіканської конституції — для нащадків. Щоб в разі, якщо нащадки надумають будувати ідеальну республіку, їм було з чого починати. Там ще плита така величезна — хуй витягнеш. І жодних позначок.
То чому ви не дістанете?
Розумієте, це пам’ятник письменнику. Він “Пан і собака” написав. Читали?
Yes.
От. Так що Інститут літератури забороняє. Там, знаєте, Жулинський, Гончар, всі ці діла. Але щодо масонів — у них справді така кльова політика була, стосовно освіти населення. Вони школи будували. Навіть говорять, що цю макаренківську колонію теж масони заснували, а сам Макаренко був найбільш відбитим і олдовим масоном. І завод “ФЕД” — ви знаєте завод “ФЕД”?
Так, ми його із супутника фотографували.
Так ось, завод “ФЕД” вони будували для того, щоб виготовляти там спеціальні оптичні прилади для своїх масонських експериментів. Отак от. “ФЕД”, це Фелікс Едмундович Дзержинський.
Що в нього ім’я таке? Він що — жид?
Він чекіст. Продвинутий такий чекіст. Масонам сприяв. Взагалі, весь такий зелений був.
Грін піс.
Єс.
Але повертаючись до проблем соціального забезпечення — початкова освіта. Або, скажімо, так — початкова освіта в умовах накопичення початкового капіталу…
Ви розумієте, я закінчував школу в такому невеликому містечку. Там, скажімо, кожен мешканець мав можливість за своє життя переспати з рештою мешканців — -аке невелике містечко. У нас там Нестор Іванович Махно лікував ногу.
А що у нього з ногою?
А його чекісти хуякнули. ФЕД, ferstein?
Так. Махно був анархістом.
Так, Anarchy in the UK. Діти Кропоткіна. Вони потім емігрували, знаєте?
О, еміграція.
Так, повоєнна хвиля. Мовна асиміляція, Bruce Botnick, бугі-вугі, ліва опозиція.
Йому що — більше ніде було свою ногу лікувати?
Ну, це такі були перманентні гастролі по югу росії, иби його мать. Взагалі, дивні місця — мало води, кінно-племенні радгоспи. Коні, розумієте? "CRAZY HORSE".
Так-так, коні, ковбої.
Ага, Техас.
Техас?
Тексес.
Єс, Texas-Texas,verybody! No-w, li-i-sten to-o this, and i'll te-e-ell youuu 'bo-ut the Te-xa-a-as / I'll te-e-ell you 'bo-o-out the Texa-a-as Radi-i-o!
Тепе-е-ер послу-у-ухайте, я розпові-і-ім вам про Теха-а-ас / Я розпові-і-ім вам про теха-а-аське радіо-о-о-о…
О.К., Serhiju. Бажаю всього найкращого.
Дякую, в мене вже є.

Вже не один раз у коментарях я  зустрічала думку, що питання української мови в нашій державі – то спірне питання. Скажу відверто, мене взагалі дивує така постановка цього питання  – розмовляти українською в Україні є спірним питанням. (?????????????......)

Та розміркувавши трохи, я зрозуміла, що нічого дивного в подібних висловлюваннях немає… Адже прищеплення непристижності та другорядності української мови починається в Україні  зі школи, де  виховують у дітей українофобію. Чомусь українська мова завжди  вважалась непристижною, другорядною, другосортною. Педагоги з української у школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи  помішані на класичних творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували Великую Русскую Культуру и Классику...

Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у позаминулому сторіччі, і зустріти  їх можна під відкритим небом хіба що в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села до міста, а в селі займають місця за партою лише п*ять-шість учнів на клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається, створює ще один аспект непристижності всього, що пов*язано з Україною та українським.

Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює враження другорядності української мови. З програми  української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні літературні процеси зупинилися в Україні  десь наприкінці 19 сторіччя, ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок  Шевченкових  та Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі, відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко, В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти БУ-БА-Бісти, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк, Г.Осадко тощо.

Слід сказати, що й український живопис  давно вже визнаний за межами нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких Майстрів, як          І. Марчук, А. Буртовий, В. Франчук та багато інших.

Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...

А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.

Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу – придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то бодай прийміть...

А нам, свідомим, як у товаристві висловлюються деякі автори, бажаю пишатися своїм, українським, бо зазвичай поважають того, хто сам себе поважає.

Отож, ШАНУЙМОСЯ!