Що таке шансон

  • 15.09.08, 16:03

ШАНСОН, -у, ч. Французька пісня – народна, професійна поліфонічна 15 – 16 ст., а також сучасна естрадна пісня ліричного змісту з репертуару шансоньє.

                      ( Із Великого тлумачного словника сучасної української мови. Київ - Ірпінь, 2003)

А що побажає кожен із нас у свою останню мить?

240
Погідна старенька, лежачи в лікарняному ліжку, розмовляла зі священиком, який прийшов її навідати.
«Господь дарував мені дивовижне життя. Я готова до відходу».
- Знаю, - тихо промовив священик.
«Маю лише одне побажання. Я б хотіла, аби мене поховали з ложечкою в руці».
«Як це? – здивувався священик. – Чому Ви хочете, аби Вас поховали з ложечкою?»
«Мені дуже подобалося брати участь у святошних прийняттях, які організовувалися у нашій парафії. Коли я підходила до свого місця, то  завжди дивилася, чи на столі побіч тарілки лежить ложечка. Знаєте чому, отче? Коли я бачила ложечку, то знала, що наприкінці забави подадуть торт або морозиво».
«І що?»
«Це означає, що найліпше з’являється в кінці! І це я хочу сказати усім на своєму похороні. Коли люди йтимуть попри мою труну і питатимуть, чому зі мною ця ложечка, я прошу Вас, отче, скажіть їм: ложечка у мене тому, що найліпше завжди подають у кінці». 
                                  ( мій шеф, Борис Богданович Щавурський, любить цю притчу, у нього навіть ложечка вже є про всяк випадок)

Львівський форум видавців

От і відбувається у Львові форум видавців. Особливо я пишаюся придбанням такої книжки, яку я купила вже біля Оперного театру ( бо форум проходить у Палаці Потоцьких, але у Театральному сквері також багато яток учасників форуму). Отже, це дослідження відомого сходознавця-індолога Степана Івановича Наливайка “Таємниці розкриває санскрит”. Це чудова-пречудова книжечка у чорній палітурці ( поки поверталася поїздом до Тернополя не могла відірватися від неї). Це ґрунтовне дослідження відповідності санскриту й української мови та й взагалі спорідненості української й індійської культур. Вражає, що виявляється санскрит та українська мови мають багато спільних та спільнокореневих слів. Наприклад, тата – тато, матар – мати, бграта – брат, свастрі – сестра, ту – ти, свій - взагалі так і буде – свій, трі – три, чатура – чотири, чашака – чашка, уда – вода, то – то, тада – тоді, плаваті – плавати й багато інших. Мало того, багато українських обрядів є майже тотожними індійським. Все це вказує на те, що ми всі, люди, – браття! І наша культура сягає далекої давнини і має спільне коріння з давніми народами.

Продавав книги свого батька Сергій Наливайко, також, хоч і досить молодий, та знаний у світі науковець, який продовжує родинну традицію досліджень української культури. Крім вищезазначеного тОму, він демонстрував ще й власні книги.

http://www.rius.kiev.ua/section/east.html

Книга для ворожіння

  • 09.09.08, 15:58

 

Тільки не думайте, що то якесь видання, присвячене секретам якоїсь там магії, зовсім ні. Це просто маленька така, ошатненька така, у такій пухкенькій палітурці книжечка формату 60·84/32 під трохи химерною назвою “Улюблені афоризми для розуму і серця”. У ній ретельно дібрано 1760 афоризмів, які відповідно поділено на серйозні – “для розуму” та дотепні – “для серця”.

Ми на роботі ворожимо на цій книзі. Для цього ми вказуємо (звичайно, добре подумавши) номер афоризму. І книжечка правдиво відповідає на наші запити, або вказує на наш стан чи настрій (дуже-дуже точно вказує, багато раз перевірено).

Деякі думки й афоризми, що опубліковано у моєму блозі, взято з цієї чарівної книжечки.

Знову позитивне мислення

" Не треба нити, просто вийдіть із дому та обійміть життя обома руками".

(Хантер Джон, американський журналіст)

Відгук на книгу

Ю.Г.Іллєнко “Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру”

Це тритомне видання - мемуари видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка, у яких автор досить відверто описує власне життя. Спогади про дитинство, зйомки фільмів, творчі контакти, непрості стосунки з оточуючими (друзями, недругами, товаришами по кіноцеху, жінками тощо).

Цікаві автобіографічні факти – дуель та примирення із С. Параджановим на зйомках “Тіней забутих предків”, відчайдушне непоборне кохання до Л. Кадочникової, дружба з І. Миколайчуком, Г. Шпаліковим, О. Іоселіані, А.Тарковським, П. Фінном, Б. Ахмадуліною, С. Княжинським, К. Єршовим, Г. Рербергом та багатьма іншими, зустрічі із О.Довженком, С. Бондарчуком, П. Чухраєм, В. Калютою, Алісовою, М. Донським, С. Растроповичем, – людьми, що творили епоху, робить цю книгу цікавим документом самої епохи.

Крім вищезгаданого, книга насичена творчими задумами, фрагментами поставлених й непоставлених сценаріїв, ілюстрована розкадровками до фільмів та малюнками самого автора, Ю. Іллєнка. Завершує тритомник сценарій фільму “Мазепа”. Це робить книгу цікавою для тих, хто любить й творить кіно.

Написана “Доповідна” в стилі “потоку свідомості”, де, мов в калейдоскопі міняться скельця спогадів,снів,вигадок, мрій,сфільмованих та незнятих фільмів, уривків непоставлених сценаріїв, напівнароджених кінофільмів та реальних життєвих колізій. Викладено мемуари також цікаво – з граматичними помилками, що їх допускає автор, та ненормативною лексикою, яка щораз ріже вухо прискіпливого читача. Мова твору – це своєрідний літературний “блоу-ап” або ж “життя зненацька”, як би могли сказати кінематографісти. Та попри суб’єктивну точку зору автора, тут постають події не тільки культурного життя епохи, а й суспільні катаклізми, що їх пережив автор, а з ним і його співвітчизники.

Жанр твору також дотепно придумано Юрієм Іллєнком – роман-хараман. Хараманами – називала бабуся режисера усі оповідки малого Юрка, що він їх вигадував у своїй кмітливій голові й розповідав старенькій.

Можливо, трохи епатажно, та все ж ця книга дає зрозуміти внутрішній світ режисера, котрий колись на зйомках фільму “Ніч на Івана Купала” розфарбував різними барвами гори та у фонограмі до фільму “Криниця для спраглих” не використав жодного слова, пророненого людьми, та музичного звуку, обмежившись лише звуками навколишнього світу.

У книзі також містятиться блок фотографій з архіву Ю. Іллєнка та його малярські роботи.                         

                                                        Тетяна Риженко

З давніх джерел

  • 07.09.08, 13:47
Якщо ти здатний завжди посміхатися до життя, життя завжди посміхнеться тобі!!!

Cтрілецькі пісні

Ой, у лузі червона калина

                                      С.Чарнецький

                                                              музика народна

Ой, у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Не хилися, червона калина - маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україна - маєш добрий рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Виступали стрільці січовії у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан.
А ми тії московські кайдани розіб'ємо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці січовії з москалями тан!
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!


Чи є така партія????

Хоч стільки й не живуть, та мені довелося опановувати науку за радянської доби. А тоді у всіх навчальних закладах надзвичайно студіювались твори класиків марксизму-ленінізму. Нам вбивали в голови різні там принципи та  закони будівника комунізму.

Ми виносили зі стін освітніх закладів таке:

Щоби змінити державний устрій, в країні потрібна революційна ситуація. Це коли «верхи» не можуть жити по-старому, а «низи» не хочуть жити по-старому.

Крім революційної ситуації, для змін у країні необхідна сила (партія), здатна очолити боротьбу тих, хто не може жити по-старому.

На вашу думку, чи існує в українському суспільстві така партія (сила), що здатна захистити інтереси знедолених та очолити їхню боротьбу проти владарів.

Свої думки публікуйте у коментарях.

Тернопільська Воздвиженська церква


Сьогодні у Тернополі над мальовничим ставом, крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Руси. Будівля храму - це тридільний храм без бань. Біля церкви є також масивна дзвіниця, збудована в 1627 році. Її стіни складені з природного каменю-пісковику і мали оборонне значення. У 1978 році тут було виявлено поховання людини, яке схоже на поховання доби язичництва на Русі. У 1831 р. під час пожежі повністю згоріла покрівля церкви. Пізніше було добудовано службові споруди  церкви і дзвіницю, які до нашого часу в не збереглися.