Хто такий Ігор Блек? чому щороку мені адміністрація ай.юей нагадує про день народження цього бота? 

Оце подумалось, скільки за день, за тиждень, за життя, ми просіюємо слів крізь свій мозок! Безліч! А якби не було слів, мозок був би чистий і незайманий! Адже слова - то полова! Мозок - решето! Слова, слова...

Якось (не пам’ятаю в якому році) мої сусіди вирішили поставити двері у під’їзді. Зібралась певна ініціативна група і вирішила, що їм дме знадвору, що в їхньому під’їзді ночують бездомні собаки, що нещодавно їхній п’яний сусіда згорів на сходовій клітці, бо не був допущений в хату і забувся погасити цигарку (найостанніший аргумент моїх сусідів турбував найбільше, тому що, напевно, по їхнім понятіям, якби він замерз під їхніми вікнами це була б гуманніша смерть, та поміж тим…)…

Отже, у моїх сусідів виникла ідея поставити двері у під їзді. Отож ініціативна група, не порадившись з іншими, зв’язалась із якоюсь кустарною компанією зі вставляння дверей , підрахувала вартість і рушила по квартирах збирати гроші. Моїх сусідів зовсім не цікавило ні матеріальний стан речей у кожного сусіда ні взагалі думка інших…. Так вони, збираючи гроші,  піднімались до четвертого поверху і нарешті подзвонили в мою квартиру!

Тут я з’явилася на порозі, вислухала їх і відповіла, що чому вони оце вирішили власне за мене, чому саме я маю оплачувати їхню ідею, адже і фінансів у мене не було на той час і думку мою чомусь стосовно дверей не запитали (???) (Що не запитали мою думку – мене обурило найбільше!)

Я трохи подискутувала з ними на площадці і відмовилась давати гроші на двері. Розпрощалась з ними, промовивши передбачення, що ці двері стоятимуть зачиненими аж до літа (а був приблизно березень!) і що саме їхні діти не зачинятимуть цих дверей і таке інше …

На цьому я думала, що все закінчилось!

Та не тут було: на другий день, коли я була  на роботі, мої сусідки, як сказала мені моя мама десь з півроку поспіль, зматькобоскавшись і майже плачучи прийшли до моєї мами і взяли частину грошей на двері ( у неї більше не було, це були залишки пенсії).

Я собі живу в оманливому спокої , спостерігаю, як двері влітку відчинені навстіж, як їх ніхто й не думає зачиняти їх (крім мене!)… Доки на мене не напав кавказький вівчур, який ночував вночі на першому поверсі і якого всі годували звечора.

Зранку я виходжу зі своїм псом надвір, нікого не чіпаю, аж тут на мене і на мого собаку налітає кавказець і хапає мого собаку поперек тулуба! Я голосно кричу! І що ви думаєте, виглянула лише одна сусідка… Але кавказець заганяє мого пса на 5 поверх! Там просто була жеровня, кавказець жер мого пса (як з’ясувалося згодом – всі мої сусіди чули цю жеровню і згодом навіть хвалили мою героїчність, але ніхто з них не взявся мене рятувати).  Зрештою я пішла додому, взяла кістку і почала просити кавказця вийти, він напевно таки був голодний і з горем-пополам вийшов надвір… А я з тремтячими руками пішла йому по воду!

До речі, коли я апелювала до ініціативної групи з моїх сусідів, я казала, що я не проти того, щоб собаки ночували в під’їзді, бо я друг тварин.

Далі епопея з дверима не закінчилась! Тут, як каже моя подруга, як в комп’ютерній грі, рівень піднімається!

У нас в під’їзді живуть декілька підприємців, і от одному з них стукає ідея поставити домофон. І звичайно, він вирішує це зробити за рахунок інших!

Він знову знаходить чувака, який божиться, що поставить за 700 гривень з кожного слічний домофон, він навіть збирає збори, тобто, повідомляє всіх заздалегідь!

Для мене це також була гарна нагода висловити свою думку щодо домофона і нагадати моїм сусідам їхні підступи щодо мого рішення не ставити попереднні двері, а також про моє пророцтво щодо дверей, які  ніхто не зачинятиме! Крім того, я проголошую нове пророцтво, що, максимум, через рік ці двері знову не зачинятимуть! На що чувак сказав, що так не буде, що все якісне і двері назавжди відгородять нас від вуличних негараздів! (До слова, аргументація постановки домофона була така: у нас смітять і ходять усякі-такі!)

Звичайно, моє пророцтво збулось, але це інший рівень збування – двері почали заклинювати, тобто всі (не тільки я) стали заручниками дверей, зіпсувалась кнопка і щоб вийти з під’їзду можна довго простояти в темному коридорі, поки хтось знадвору не відчинить тебе!

А чувак, що так рекламував свій домофон тепер вимагає по різним версіям від 400 до 500 гривень за кнопку…

І оце сьогодні ввечері сусіди знову почали збирати гроші на кнопку…

Для мене це час реваншу (хоч маленького, але…), адже я пророкувала це…

Так от, коли мої сусіди подзвонили у двері, я відчинила і сказала, що не буду давати гроші на кнопку, бо я була порти дверей!

На що мої сусіди обурились. Як так? Я користуюсь дверима, а гроші не даю!

А скажіть мені люди, чи хто подумав про мене, ставлячи ці капєц-двері???

Адже я, щоб до мене зайшли гості і рідні, спускаюся з 4 на 1 поверх, а коли забуваю ключ, то чекаю, коли  хтось вийде чи зайде у під’їзд! Це, так би мовити, мої проблеми…

І оце я, страждаючи на безсоння, переварюю це у своїй голові…

І вже і слонів рахувала, і овечок, і коней і мантри читала…

Все намарно…

А потім прийшла мені ідея, що тра ці двері відпустити від себе, простити і відпустити…

І я витратила півгодини нічного часу, щоб описати історію з дверима і назавжди відпустити її від себе!...

Отже, сподіваюсь, добраніч…

P.S. …до речі, папірці і недопалки, як і раніше, на підлогу у під’їзді кидаються і сумнівні люди, впритул до свідків Ієгови, якимсь дивним чином проникають крізь цей домофон.

 

Близнецам желательно немного проще относиться к текущим событиям. Если вы осознаете и смиритесь с тем, что не все вещи можно подчинить своему влиянию, вам станет легче воспринимать всё, что с вами происходит

У воронячому царстві побутує закон - білу ворону зграя закльовує на смерть!

Як зазначають медики, навесні через брак вітамінів загострюються психічні розлади.

З цим святом і вітаю усіх, а особливо Андріїв :) 

У 1987 році канадійкою Жуслін Саншаґлен був започаткований  видавничий проект серії книг «Рука в руці», на основі якого у світ вийшли історії про хлопчика Каю. Авторами книг стали письменниця Крістін Льорьо та ілюстратор Елен Депюто. Автори намагалися у своїх історіях відійти від загальної практики виводити тварин чи звірів головними персонажами книг. Тому вони зробили головним героєм своїх оповідань людину, хлопчика Каю. Каю, на думку авторів, мав би сприйматися дітьми як собі рівний. Адже тоді дітлахи швидше ототожнюватимуть себе із ним і знаходимуть спільні риси, почуватимуться ближчими до нього і краще впізнаватимуть себе у кожній історії. Персонаж Каю створений дев’ятимісячим хлопчиком, котрий навіть не має волосся на голові. Він разом зі своєю юною аудиторією росте і супроводжує кожного читача у період, коли той вивчає себе та світ навколо себе.

Після виходу в світ книги серії «Рука в руці» здобули величезну популярність у Канаді та Франції. Книги спершу вийшли французькою мовою, але згодом були перекладені англійською та усіма провідними мовами світу. Нещодавно книги про хлопчика Каю вийшли у світ й українською. У 2014 році 14 книг цієї серії опубліковало тернопільське видавництво «Навчальна книга –Богдан». Тож тепер й українські малюки мають змогу гортати ці барвисті книжечки і спостигати світ разом із новим другом із Канади – хлопчиком Каю!

Хто з них кращий!

http://tsn.ua/video/video-novini/kernes-vstupiv-u-superechku-z-nadalom-povna-versiya.html?type=2

Не  руш  мене.  Я  сам  самую.
Собі  у  руки  сам  дивлюсь.
А  душу  більше  не  лікую.
Хай  погиба.  Я  не  боюсь.

Переживу.  Перечорнію.
Перекигичу.  Пропаду.
Зате  -  нічого.  Все.  Німію.
Байдужість  в  голови  кладу.

Одне  я  хочу:  старій  швидше,
Зів'яльсь  очима  і  лицем,
Хай  самота  тебе  допише
Нестерпно  сірим  олівцем.

Погасни.  Змеркни.  Зрабся.  Збийся.
Збалакайся.  Заметушись.
Офіціантським  жестом  вмийся,
Але  -  сьогодні  не  молись.

Не  -  відбувалось.  Не  -  тремтіло.
Не  золотіло.  Не  текло.
Не  -  полотніло.  Не  -  біліло.
Не...  -  Господи!..  -  не  -  не  було!..

Як  танський  фарфор  -  все  минає:
Корою,  снігом,  рукавом...
Лише  бджола  своє  співає
Над  малиновим  будяком.

         Микола Вінграновський (1975Ї



До першого тому вибраних творів видатного українського письменника М. Вінграновського (1936–2004) ввійшли його поезії, створені впродовж 1954–2003 років. Його віршам, що належать до найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури.