Колись Валентин Корнієнко сказав мені таку фразу: "Я ніколи не виправляю в тексті слів, які є в українській мові, щоб не наробити нових помилок".( А між тим Валентин Олексійович редагував чи не всіх класиків української літератури.) Я завжди пам.ятаю ці його слова, коли щось редагую! Це дуже мудро, адже редактор має не зруйнувати стиль автора, а піднятись до нього. Тому що будь-яке замінене слово може геть поламати канву тексту. (Звичайно, я не маю на увазі зараз  суцільний перепис текстів екзальтованих жіночок, які взялися за писанину, щоб підзаробити до пенсії). Я кажу про твори, що дастойні уваги. (Ще одна моя болюча тема - що зараз письменників, хоч греблю гати, і кожен стає письменником, щойно зможе власним коштом опублікувати книжечку чи брошурку).

 Думаю, це літературний сон.

Нині надранок, 29 січня 2016 року, сниться таке: начебто ми з Анею Осадко спускаємося в підземний перехід. І я їй так емоційно заявляю: «Оце згадала вірш «Майтки», уявляєш, можна започаткувати глянцевий каталог жіночої білизни  з назвою “Майтки”!». А тут перед нами йде такий собі сивуватий дядечко в окулярах і так повертається до нас ненароком, начебто почув щось знайоме і, повертаючись, глипає на нас. Я впізнаю автора твору про майтки і шепочу Ані: «Послухай, а ось і Винничук, може, признатися, він у мене в друзях на ФБ», – а чоловік так щиро хихоче і йде далі… А Аня невпевнено каже: «Може, після?...», – і ми чомусь зникаємо за рогом великого будинку сталінської доби, що схожий на Будинок Уряду в Києві…

Так-от, після того, як я прокинулася, я одразу згадала, що вчора читала публікацію про новоопубліковану книжку Юрія Винничука «Аптекар» і що радять її прочитати серед інших творів! Отож, я подумала, що тра-таки прочитати цього «Аптекаря», що я і зроблю найближчим часом, не пожалівши 99 гривень на розвиток видавництва «Фоліо» (адже прогугливши, я дізналась, що книгу можна замовити поштою).

Але я зараз не про це!.. Зараз я кажу про геть інше! І це стосується поезії про майтки. Насправді, вона називається «Баляда Майточкова» і разом  із «Балядою Бальконовою» включена до «Білої книги кохання», яку уклали влітку 1992 року Іван Лучук і Вікторія Стах і яка презентує українську еротичну поезію. Ця вікопомна книжка перевидана тернопільським видавництвом «Богдан» у 2008 році. В останній редакції я її й читала.

Уявляєте, люди, як працює наш мозок!!! Увечері ти бачиш картинку, що тра прочитати «Аптекаря»  Винничука, а вночі тобі сняться майтки!

Читати повністю: http://h.ua/story/426411/#ixzz3ybnChAIX

Цікаво, люди, яку свою роботу ви цінуєте більше: те, що зробили руками, чи те, що головою?

 Взагалі, багато див надивилась за своє життя Письменниця N. У деяких із них вона брала безпосередню участь, за деякими просто спостерігала. В основному всі ці події залишали великий слід у її душі. Крім того, всі ці події мали певний сюжет і автоматично записувались на кіноплівку, створюючи повнометражне кіно. В цьому фільмі персонажами були ті, кого зустрічала Письменниця в житті, одні були головними, інші другорядними, а ще інші просто епізодичними. Деякі з них щось дарували письменниці, деякі щось забирали, але всі збагачували її долю, розвивали сюжет життя далі. Інколи письменниця вгадувала події наперед, інколи ні, і тоді вони зиґзаґами вели її в невідані катакомби пізнання і вимагали наосліп пробиратися  потаємними тунелями до світла. Напевно, в кожного таке буває, навіть якщо він і не усвідомлює цього.

Про себе  Письменниця N називала  Письменницю G «Жіночкою згорьованої долі». Мотивом для цього прізвиська послугував перший роман Письменниці G, який власне і розповідав про її згорьовану долю і який, опублікований власним коштом, жіночка принесла у видавництво B. На той час Письменниця N там працювала літературним редактором і  тоді ж познайомилася з Письменницею G. Навіть редагувала якийсь її твір.

А оце стояла посеред вулиці на тролейбусній зупинці, розмовляючи  з цією Жіночкою важкої долі, й думала, чому Письменниця G так глибоко зацікавилась подробицями мого життя, можливо, шукає матеріал для наступної книги.

Письменниця N сприймала такі епізоди поглядом із Задзеркалля.  Адже зрозуміти людину з іншої реальності майже неможливо. Що скажімо, може втямити ця Жіночка згорьованої долі у душевних стражданнях такої особи, як Письменниці N, якщо навіть «Три товариша» Ремарка не читала. А натомість славнозвісний роман всесвітньо відомого письменника навіть не був серед улюблених творів Письменниці N.

 

Письменниця N тільки могла уявити, що подумає про її життя Письменниця G, жінка простувата й інтелектуально-незавантажена, котра й письменницею стала, щоб заробити грошенят. Бо її пенсія була надто мізерною. А оскільки фізично працювати Письменниця G не могла, то вирішила на схилі літ зайнятись письменством. Про це вона відверто й зізналась у котромусь своєму інтерв’ю. Як не дивно, від природи Письменниця G мала драматургічний хист і її хвацько закручені сюжети привернули увагу шанувальниць жіночих романів. Щоправда, викласти текст зрозуміло Письменниця G не могла. Для цього вона знайшла одного редактора, котрий взявся відредагувати її мазню, бо в той час йому надзвичайно були потрібні кошти для алкогольної реанімації. І ця його ведмежа послуга  зробила письменницю G відомою у певних колах невеличкого міста Т, в якому і мешкали усі діючі персонажі нашої повісті.

З тими свідками Ієгови геть гріха наберешся.

Віршики мого племінника Миколки (9 років)!

Корівка
Корівка паслася
на травичці зеленій.
Паслася, паслася
і довго не змогла.

В основному, юзери вважають, що Пісню трактористки написав Тичина, це правильна відповідь.