Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

9 лютого. Запрошення на весілля

Один юнак дуже гордився тим, що у нього багато приятелів.
Коли він вирішив одружитися, весілля взявся готувати його батько. Опріч іншого, батько також розсилав запрошення.
Однак у день весілля жоден з приятелів нареченого так і не прийшов. Хлопець розсердився і кинувся до батька з претензіями:
-Чому ти не запросив моїх приятелів?
Батько відповів:
-Я запросив. Тільки в листи замість запрошень я поклав записки з проханням про допомогу...
(с)

8 лютого. Червоне море

Християнин в електричці читає Біблію. Поряд сидить безвірник. І раптом на обличчі вірного проступає подив.
-Оце так! Та невже?
-Що ти там вичитав?-запитує атеїст.
-Та тут Господь Червоне море розділив. І євреї перейшли його по морському дні. Це ж чудо!
Безвірник з розумною міною:
-Дурниці, вчені кажуть, що в тому місці води було по коліна...
Християнин читає далі, аж раптом знов:
-А це взагалі клас!
-Що цього разу?-з усмішкою запитує атеїст.
-Там, де води було по коліна, Бог цілу армію єгиптян утопив!

Неможливе в людей можливе у Бога.
(с)

7 лютого. Небачений звір

Учені ентузіасти прагнули знайти якусь нову небачену тварину. Вони виїжджали в гори, шукали там сліди і збирали різноманітні відомості у місцевого населення.
І від мешканців одного невеликого селища, розташованого в далекій глушині, вони почули, що в околиці блукає чудернацька істота. І справді, на стежках почали з'являтися дивні сліди, а вночі було чути, як хтось бродить на схилах гір. Чутки про ці події дійшли до міста. Безліч цікавих їздили на літо в гори. Відчинилися готелі, до селища проклали дорогу. У наукових журналах регулярно публікували звіти про пошук тварини, хоча ніхто так і не зміг знайти її. Поступово невелике гірське селище перетворилося на курортне містечко. І тільки старожили посміхалися: "Такої тварини тут немає і ніколи не було. Завдяки тому, що ми вправно підробляли її сліди і поширювали про неї чутки, наше селище стало квітучим курортом"

Так і живемо: те, що вабить нас, часто виявляється пустим.
(с)

6 лютого. Любов билинки до сонця.

Билинка полюбила сонце. Звісно, на взаємність вона не повинна була сподіватися: у Сонця ж стільки всього на землі, що де там йому до непримітної Билинки! Та й що це за пара: Билинка і Сонце!
Але Билинка думала інакше і щомога тяглася до Сонця. Й так уперто, що виросла у велику, струнку Тополю. І хто впізнав би в ній колишню Билинку!

Ось що робить з нами любов, навіть неподілена!
(с)

5 лютого. Як стати ангелом

Брат Йоан думав: "Я хочу бути подібним до ангелів. Вони нічого не роблять, а тільки споглядають велич Бога" І тієї ж ночі покинув монастир та вирушив у пустелю.
За тиждень повернувся він до монастиря і постукав у монастирські ворота. Брат на фірті почув його стукіт і спитав:
-Хто там?
-Це брат Йоан. Я голодний.
-Не може такого бути. Брат Йоан у пустелі. Він обертає себе в ангела. Голоду він більше не відчуває, і йому не треба працювати, щоб прогодувати себе.
-Вибач мою гордість,-мовив Йоан.-Ангели допомагають людям. Це їхня робота, і тому вони споглядають велич Бога. Я можу споглядати ту саму велич під час своєї повсякденної праці.
Після цих смиренних слів брат, що служив на фірті, відчинив ворота.
(с)

4 лютого. Відречення від світу

Молодий служитель звернувся до свого наставника з питанням:
-Чи мушу я цілковито зректися світу?
-Не хвилюйся,-відповів наставник,-якщо твоє життя буде насправді християнським, то світ сам відречеться від тебе.
(с)

3 лютого. Коштовний алмаз

На палубі великого пароплава стояв чоловік і бавився, підкидаючи і ловлячи блискучу річ. Пасажири дивлячись на нього, питали:
-Що це у вас?
-Це-коштовний алмаз,-відповів чоловік.-Я продав усе своє майно, яке заробляв протягом життя, аби придбати його.
-Якщо це так, то на вашому місці я не поводився би з ним так легковажно,-зауважив один пасажир.
-О, підкидати його для мене велика втіха,-відповів чоловік і знов підкинув камінь у повітря.

Зрозуміло, що таке поводження з дорогоцінним алмазом недоречне, та, однак, бувають такі люди. Цей алмаз-це наша душа, з якою ми дуже часто легковажно поводимося. Якщо ми загубимо якусь річ-біда невелика. Але якщо загубимо душу-загубимо все.
(с)

2 лютого. Як потрапити на Небо

Один чоловік помер і пішов на небо. Ангел зустрів його біля воріт і сказав:
-Щоби пройти через ці ворота, ти мусиш зібрати 100 балів. Розповідай мені про всі свої добрі діла на землі, а буду говорити, скільки балів ти отримав.
-Добре,-відповів чоловік,-я прожив з жінкою п'ятдесят літ і жодного разу не зрадив їй, навіть у своєму серці.
-О, це чудово!-сказав ангел.-За це ти отримуєш аж п'ять балів!
-П'ять!?-здивувався чоловік.-Ну, гаразд, я ходив до церкви все життя і регулярно давав пожертви.
-Прегарно!-гукнув ангел.-За це ти заслужив два бали.
-Тільки два?!!-гукнув чоловік.-А що скажеш на це: я організував безкоштовну їдальню і працював у шпиталі.
-Неймовірно! Це варте десяти балів!-сказав ангел.
-Десятьох?!!-закричав чоловік з відчаю.-У такому разі на Небо можна потрапити, уповаючи на Боже благодаття!!!
-Заходь!
(с)

1 лютого. Наші потреби

Жив на світі один чоловік, який вірив у Бога всім серцем. Він мав зошит, куди записував свої потреби: коли Бог виконував якусь із них, чоловік ставив навпроти неї позначку. Увесь зошит був списаний потребами і проханнями. У того чоловіка був знайомий-безвірник. І чоловік молився за нього без упину, аби той прийняв Ісуса Христа.
Та настав день, коли побожний чоловік помер. Серед його речей знвйшли той зошит, в якому поряд з потребами стояли позначки, але крім однієї-крім тієї, в якій йшлось щоб той безвірник навернувся до Бога. Дізнавшись про це, безвірник покаявся й увірував в Господа.

Бог виконує наші потреби. Але це може статися за рік чи два, а може й за десять. Неважливо! Головне-чекати й вірити.
Той чоловік молився за свого друга понад п'ятдесят років. І начебто не дочекався... Та Бог вислухав його.
(с)

31 січня. Дорога до храму

Колись давно один мудрий пілігрим, що мандрував світом, ішов повз чисте поле до храму. У полі він побачив трьох робітників. Пілігрим давно вже не стрічав нікого, і йому заманулося погомоніти з тими людьми. Він підійшов до робітників і, бажаючи запропонувати свою допомогу, звернувся до того, який найбільше втомився й виглядав незодоволеним, ба навіть злим.
-Що ви тут робите?-спитав пілігрим.
Робітник, брудний і втомлений, з неприхованою злістю у голосі відповів:
-Хіба не бачиш, каміння волочу.
Ця відповідь здивувала і засмутила пілігрима, і тоді він звернувся до другого працівника з тим самим питанням. Другий працівник на мить відволікся від роботи і байдуже сказав:
-Хіба не бачиш? Гроші заробляю!
Пілігрима чомусь не вдовольнила і друга відповідь, а він, як ми знаємо, був чоловіком мудрим. Тоді він підійшов до третього робітника і спитав те саме. Третій робітник спинився, відклав убік свій нехитрий інструмент і, піднісши очі до неба, тихо промовив:
-Будую дорогу до храму.
(с)