СНІД – синдром дефіциту людей…
Ця думка міцно засіла у моїй голові. Вона не покидає мене відтоді, коли замість людей, їх любові та ненависті, їх зневаги та погорди, їх холоду чи тепла, я відчуваю лише байдужість і жалість до себе. А цього мені аж ніяк не досить, бо скоро від мене самого на світі мало що залишиться. Ще так мало встиг, та й так мало намагався встигнути до зустрічі з нею.
Ні. Я не виню її, але просто не можу забути. Надя, давши надію на щастя, сама того не підозрюючи, відібрала її у нас обох. СНІД. Після цього слова з її уст я злякався. Я злякався зненавидіти Надію. Я не бачив її вже рік, а для мене то весь час, коли я по-справжньому жив. Діагноз змусив мене кидати виклик життю. Перефразовуючи класика: «він переслідував мене, але не зламав». Я таки егоїст, раз щовечора віддавався полону солодких снів, і лише тепер промайнула думка подзвонити їй. Пів на третю. «Алло» . «Куди ми підемо?» «Я буду».Не роздумуючи, я пішов. До неї.
«Я хочу тобі щось показати» - були її перші слова. За кілька хвилин ми прийшли до закинутої хати. Вона провела мене всередину. Ми йшли в напівтемряві доти, поки не вперлися в кут, з якого не було виходу. Глухий кут життя, з обох боків стіни, і здається що ступити крок уперед немає куди. Не маючи вибору, вона обернулася. Вперше я побачив її очі, але Надя, повернувшись, не дивилася на мене. «Ти думаєш, що немає куди більше йти?»Її погляд був звернутий вгору. І лише зараз я помітив, чому в хаті не було темряви. Надя дивилася зі сльозами у очах на клаптик неба. Я зрозумів.
СНІД не передається через сльози.
Сьогодні познайомимося поближче з нашим ворогом, мало-хто його бачив, ще у меншу кількість людей він вселявся, але злий дух є. І ми це відчуваємо - через спокуси, які нас переслідують.
Отож, диявол має ангельську природу, а отже набагато розумніший за людину. Він не діє якимось паранормальним чином. Більше того, він виключно маніпулює збігами обставин. Але не варто цю його зброю недооцінювати. Він за вами стежить, він бачить, коли вам добре, а коли зле, бачить ваш страх і ваші гріхи. Диявол бачить зовнішній прояв вашого життя як на ладоні. А хіба кілеру цього не досить? Якби йому потрібно було наше життя, ми б уже були небіжчиками. Його мета - душа, а от її він і вистежує. Очевидно, якщо б йому були відомі наші думки, наші таємні бажання, наші прагнення, наші духовні слабинки - то ми би стали легкою здобиччю. Не тішмо себе ілюзіями, бо ми всі грішні, а кожного разу, коли ми грішимо, дияволу стає відомою наступна цифра коду до сейфу нашої душі. Дехто ускладнює чортяці завдання, бо мовчить, а багато-хто (не ображайтесь, слабка стать, але тому ви і є слабкою) розпатякує всю комбінацію добровільно. І тому жінки не можуть бути священниками (до речі, і сповідь диявол не може підслухати), бо видати таємницю можуть частіше. І не тому, що хочуть нашкодити, а тому що жінки (нагадую, це приклад маніпуляції обставинами і схильностями, про які йшлося вище) набагато більше спілкуються. А от кумасю, перед якою так і хочеться чимось похвалитися або комусь кісточки перемити вже диявол постарається знайти.
“Голод – це не лише потреба хліба; існує голод любові. Нагота – це не лише потреба одягу; нагота – це болісне відчуття браку людської гідності, а також тієї прекрасної чесноти чистоти й поваги. Безпритульність – це не лише брак домівки; бути безпритульним означає також бути відкиненим, небажаним і не любленим”.
Св. Мати Тереза з Калькутти