https://enigma.club/articles/kremlivskiy_plagiat

https://enigma.club/articles/d....en_oporu_krimu_rosiy

В Україні підбили підсумки чергового XIХ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» за 2017 рік. Серед переможців рейтингу знані й шановані читачами вітчизняні та зарубіжні автори, такі як Сергій Жадан, Юрій Винничук, Дмитро Павличко, Ірина Жиленко, Леонід Ушкалов, Наталя Яковенко, Ізабель Альєнде, Джозеф Стігліц, Карл Густав Юнг та інші.

Загалом лауреатів премії визначали серед понад тисячі книжок, виданих торік в Україні, у восьми номінаціях.

За результатами Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» за 2017 рік в номінації науково-популярної літератури перемогу одержала й гучна книжка відомого британського біолога і популяризатора науки Річарда Докінза «Егоїстичний ген».

Книжка справді є дуже цікавою, набула великого розголосу і отримала величезну кількість схвальних відгуків по всьому світові. «Ми є машинами для виживання - самохідними роботами, що сліпо запрограмовані на збереження егоїстичних молекул, відомих як гени», - саме так проголошує автор. Докінз наполягає на тому, що саме ген, а не особина є одиницею природного добору. Навіть альтруїзм автор пояснює підсвідомим намагання зберегти вид, а саме егоїстичністю, «хитрістю» генів, які вдаються до найвигіднішої стратегії, щоб залишити у вічності часточку себе.

При цьому дослідник застерігає читача від механічного перенесення біологічного закону на людське суспільство, бо книжка «не є захистом певної моралі, що ґрунтується на еволюції». «Я лише розповідаю, як виникли ті чи інші речі. Я не пояснюю, як ми маємо поводитися з погляду моралі, – зазначає Докінз. - Наголошую на цьому, бо передбачаю ризик неправильного розуміння людьми, доволі численними, що нездатні відрізнити констатацію факту від пропаганди. Як на мене, жити в людському суспільстві, базованому виключно на генному законі загального безжального егоїзму, було б дуже неприємно. Але, на жаль, хоч як би ми про щось не шкодували, факти залишаються фактами. Ця книга, насамперед, покликана зацікавити вас, але якщо ви хочете отримати певну мораль, можете читати її як попередження. Знайте, що якщо ви, як і я, мрієте про суспільство, де індивіди щедро та альтруїстично співпрацюватимуть заради спільного блага, не слід чекати якоїсь допомоги від біологічної природи».

Проте важко утриматись від певних аналогій. Те, що ця книжка перемогла в Україні, зовсім не випадково. Видавці обрали безпрограшний варіант. Адже це дуже символічно, бо на превеликий жаль після Майдану і Революції Гідності можна констатувати, що в сьогоднішній Україні переміг саме егоїстичний ген. Він переміг у владі, коли керівники держави переймаються лише власними бізнесовими та шкурними інтересами, а не державними чи суспільними. Коли під час війни і загального зубожіння народу, на тлі тотальної корупції, президент країни може дозволити собі відпочивати на Мальдивах, а генеральний прокурор – на Сейшелах. Він переміг в десятках діячів культури, літератури, спорту, які безперестанку гастролюють по ворожих підмостках. Він переміг у сотнях корупціонерів – мерах труханових, суддях зваричах, ректорах мельниках та їм подібних. Він переміг у тисячах копачів бурштину і вирубувачів закарпатських лісів, які знищують майбутнє своїх дітей, перетворюючи рідну землю на місячний ландшафт. Він переміг у мільйонах українських заробітчан, які вештаються по росіях та польщах, в той час як вітчизняна економіка не може виробляти нічого конкурентноспроможного окрім бджіл та виноградних равликів.

Така ось цікава виходить біологія. От тільки питання, чи виживе український етнос, як біологічний вид, якщо його до того ж не з’їсть сусідній хижак, залишається дискусійним.

За результатами експертної сесії Всеукраїнського рейтинґу "Книжка року-2017" книжка В. Селезньова "Кремлівський плагіат" потрапила до шортлисту номінації "Обрії" в підномінації "науково-популярна література". У кожній підномінації лише сім найподієвіших книжок сезону. Лавреати з цих списків будуть оголошені на церемонії нагородження в середині лютого.
Але щоб замовити книжку, чекати наступного місяця не обов’язково. Це можна зробити на сайті видавництва "Мандрівець" http://mandrivets.com/product/kremlivskyj-plagiat-vid-shapky-monomaha-kepky-illicha прямо зараз. До речі до 31.01.18 діють знижки

Авторами знаменитого романсу «Вечірній дзвін» вважаються російський поет І. Козлов і композитор О. Аляб'єв. Пісню Козлова-Аляб'єва можна почути всюди, в тому числі і в багатьох радянських і російських кінофільмах.

Та насправді цей романс - вільний переклад вірша англомовного ірландського поета Томаса Мура «Those evening bells», а мелодія пісні - перероблений О. Аляб'євим вальс австрійського композитора Й. Лайнера.

Вірші Мура були вкрай популярні в Росії, їх знали і любили. Постійним перекладачем Мура був і сліпий поет Іван Козлов. Але одна із загадок полягає в тому, що Козлов, який завжди підписував, чиї вірші і чий переклад, у випадку з «Вечірнім дзвоном» цього не зробив.

Цікаво, що вірш Томаса Мура був покладений на музику вже на батьківщині - ірландцем Джоном Ендрю Стівенсоном. Щоправда, мелодія Стівенсона до віршу Мура практично нічого спільного з усім відомою сьогодні мелодією не має. На вірш Мура написали також свої мелодії й інші композитори, а сам вірш, крім російської, одразу ж було перекладено багатьма мовами: німецькою, іспанською і навіть на есперанто.

Існує ще одна версія, звідки потрапив до Росії «вечірній дзвін». Вона полягає в тому, що пісню написав грузин на території сучасної Греції, в монастирі на горі Афон.

Якщо вірити цій версії, то виходить, що пісні ні багато, ні мало, майже тисяча років. Вона нібито була написана преподобним Георгіем Святогорцем (Георгієм Афонським, Георгієм Іверським), святим Грузинської православної церкви, який жив у 1009-1065 роках. Він поїхав до Візантії, жив у знаменитому Іверському монастирі на горі Афон, там і написав якийсь духовний спів, який згодом став усім відомою нині піснею.

Звідти через багато-багато століть пісня потрапила на Британські острови до ірландського романтика Томаса Мура, який у свою чергу переклав її на англійську мову. А вже з Великої Британії ця пісня й перекочувала до Росії.

Якби для країн існувала винагорода «Найбільший плагіатор», то її треба було б віддати Росії. Насправді, нема нічого поганого в запозиченнях. Взаємопроникнення культур - це цілком природний процес. Багато народів запозичують щось один в одного і не соромляться в цьому зізнатися.

І лише Росія намагається все, до чого дотяглися її довгі руки, назвати «своім», «русскім», «ісконним». До останнього часу це в неї виходило непогано - обмеження в доступі до знань, постійний «жєлєзний занавєс» рятував царів, імператорів, генсеків від освіченості власного народу.

Але часи змінились, інформація не знає кордонів і вільно доступна. Тому, нарешті, світ побачив не просто голого короля. Усі побачили, що «король» у всьому краденому.

Що саме вкрала Росія і в кого - розповідає Володимир Селезньов, у своїй книжці «Кремлівський плагіат: від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча» http://mandrivets.com/tovar/kremlivskyj-plagiat-vid-shapky-monomaha-kepky-illicha

У виданні детально й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки про «тисячолітні російські бренди», що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.