- От чого ти, Хозя, вєчно? 

- Всі кошаки хади! - зривається на вереск Хозя, - Хтось нарешті скаже, що тут за херня?

По вигляду Хозі видно, що він вже на грані нервового зриву і вся ця незрозуміла ситуація остаточно вивела його з рівноваги. Хозя шукає чергову жертву і переводить свій погляд на Допу.

Погляд Хозі ловить на горизонті фігуру банщика, той нарешті поприбирав сліди зборів по підготовці до Нового года, нарізав наодинці дрова по 19 см і вирішив теж приєднатися до натовпу. 

Вчера мой старший ребёнок ездил на вызов к одному мопсу

Хозяева мопса оказались веганами и угостили сынулю "вкусняшками". Что это такое проросло я не знаю, но на вкус даже ничего. Кушать это согласилась пока только я, муж сказал, что "вовк помідори не їсть". 

Кому плохо видно тут, смотри тут  http://photo.i.ua/user/6314888/466466/14878386/

Тут вибачайте, бо викинути хоч одну з фоток не можу. Придивіться на останній фотці на фостики. Вставляю її останньою, бо там вже така ніжність, що аж до сліз.

       

 

P.S. Ну що, Хозя, всі кошаки хади? 

Отже почну. На старості я буду звичайна товста бабуська на тоненьких ніжках (то у мене від моєї бабці Дусі велика дупа і тонка кістка), буду мати сиве волосся (фарбувати не буду, бо тоді виглядатиму, як стара рижа жидівка), буду жити у селі біля лісу (бо треба десь вигулювати мого басета і мого діда, а також збирати гриби), буду мати діда (бо треба комусь ганяти онуків з дерев, щоб не їли зелені яблука) і буду мати онуків (бо пісюнів я наробила, а вони нехай роблять мені онуків). Онуків я буду любити без тями, бо вся радість - це те, що ти їх просто любиш, а не виховуєш. 

В нашій команді з дідом я буду добрий поліцейський, а дід буде злий поліцейський. Я буду ліпити вареники з вишнями на веранді і дивитись у вікно за дідом і онуками, а мій дід сидітиме у кріслі-гойдалці з філіжанкою кави і голосно кричатиме: "Куди .лять, босота, по копаному, воно ще зелене... обісретеся жеж!!!" Коли малі засранці сідатимуть мені на голову, я буду їх лякати: "От скажу діду, він вам по сраках лозиною надає!" Лозиною звісно ніхто ніколи користуватися не буде, але дисципліна має бути.

Дід мій буде моднявий. До того часу його борода виросте до пупа як у ZZтопів, він носитиме окуляри як у Оззі Озборна і ходитиме у футболці зі Slayer та кепці як у Ангуса Янга з АС/DC. Я теж не буду пасти задніх у питаннях моди. Я не збираюся ходити у байовому халаті і півшалику. Я буду мати червоні спортівки з лампасами і таку саму олімпійку.  До того часу я таки навчуся в'язати носки і тому всі ходитимуть у полосатих теплих носках... тільки я у кросівках, а дід у галошах.

Діти будуть всі по роботах, але раз на місяць (я ще не вибрала день) вся кагала збиратиметься у нас. Ми будемо сідати за великий стіл у садку, пити чай з тортом і теревенити до самої ночі. Мої сини будуть ніжно обіймати своїх жінок, а потім потихеньку розходитись спати. Мій дід буде сидіти до останнього, щоб нічого не пропустити, бо він знатиме, як тільки він піде спати,  ми одразу почнемо іржати над ним і згадувати, як він загубив свої модняві окуляри, а вони висіли у нього на пузі, або як мій пес вкрав у нього капця і дід в одному ганявся за ним і матюкався, а онуки голосно сміялися і не хотіли діду допомогти.

Жити з дідом ми будемо довго, бо я підпишуся на газету ЗОЖ і збиратиму трави. 

Одного разу я прокинуся і зрозумію, що мій дід заснув навічно. Я покладу свою голову йому на груди і теж піду за ним. Це буде у п'ятницю. 

Наші діти сидітимуть в садку і будуть згадувати мої пиріжки і сміятися над дідом, як він постійно губив окуляри.

Життя триватиме...

Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 

Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.

 

Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.

Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.

             

    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!

А вже потім це.

 

І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід.