Святитель Тарасий, архиепископ Константинопольский

Св. Тарасий, светоч Православия, родился в Константинопо­ле в видной семье, члены которой обладали почетным титу­лом патрициев. От отца, известного судьи, он унаследовал понятия о неподкупности и долге защищать слабых и невинов­ных, а от матери — великое благочестие. Окончив полный курс светского образования, он был возведен в ранг консула и стал государственным секретарем (протасикритом) в 780 г., в прав­ление Ирины и ее сына Константина VI. Блистая политиче­скими талантами, он никогда не забывал, что обязан ими Богу.

В это время патриарх Павел IV (780-784), вернувший­ся к Православию от иконоборчества, устрашился запутан­ной ситуации, в которой находилась Константинопольская Церковь. Он отказался от кафедры и удалился во Флорский монастырь. На суровые упреки императрицы-регентши и ее сына он ответил, что не имеет больше сил сражаться, и поре­комендовал им Тарасия в качестве единственного человека, способного восстановить истинную веру и возобновить обще­ние Константинопольской Церкви с другими патриархатами.

Смущенный этим предложением и ссылаясь на то, что он мирянин, Тарасий вначале отказался. Но под давлением государей, сената и собравшегося народа вынужден был под­чиниться. Он, однако, выставил условие — немедленно со­звать Вселенский Собор, который должен положить конец ереси. Двадцать пятого декабря 784 г. он был рукоположен в архиепископа Константинополя.

Подобный светильнику, поставленному на подсвечник Церкви (ср.: Мф 5, 15; Лк 8, 16; 11, 33), св. Тарасий осиял ее све­том своих добродетелей: постом, долгими ночными бдения­ми, посвященными молитве и размышлениям над словом Божиим, делами евангельского милосердия. Подражая Господу, он считал себя слугой всех и каждого, и не переносил, чтобы кто-либо оказывал ему хоть малейшее услужение. Он одевал­ся очень просто и был смиренен во всех поступках. Так, про­поведуя собственным примером, Тарасий боролся с неслыханной роскошью, которой предавался в то время клир.

Милостыню архиепископ раздавал с таким рвением, что получил прозвище Новый Иосиф. По его повелению строи­лись приюты и странноприимные дома, бедные делили с ним его скромные трапезы, нуждавшимся выплачивалось месячное содержание, учет которому велся в специальных папи­русных регистрах. Зимой он сам, облачившись в священни­ческие одежды, раздавал бедным обильную пищу.

Подавая пример добродетельной жизни, он подвигнул многих учеников отказаться от мира и создал для них боль­шой монастырь на левом берегу Босфора, при впадении его в Черное море. Оттуда вышли многие епископы, например, св. Михаил Синадский и св. Феофилакт Никомидийский — столпы возрождавшегося Православия.

Следуя обещанию, патриарх при поддержке государей со­звал великий Собор епископов в Константинополе, в церк­ви Святых Апостолов. Он должен был открыться в авгус­те 786 г. Однако иконоборцы ворвались в церковь и выгнали отцов. Восстание было с трудом подавлено. Тогда Собор пе­ренесли в Никею, где первое заседание состоялось 24 сен­тября 787 г. Св. Тарасий председательствовал, мудро и ав­торитетно вел диспуты, которые привели к осуждению ереси и восстановлению почитания святых икон.

Затем пастырь добрый приложил все усилия, чтобы мягко вернуть еретиков в лоно Святой Церкви, не пугая их слиш­ком суровыми наказаниями. Это вызвало недоверие к нему некоторых особенно строгих студитов: прп. Платона и его племянника прп. Феодора. Он радел также об иско­ренении симонии в среде священства. Патриарх Тарасий сам выступал за внедрение права убежища в церквях: так он за­щитил магистрата, который, украв государственные день­ги, пришел в Святую Софию искать спасения в углу алтаря, а воинов, решивших взять его силой, отлучил.

Когда Константин VI стал единодержавным императором (790), он возомнил себя выше церковных законов и отверг свою супругу Марию Армянскую, чтобы женить­ся на своей служанке Феодоте. Патриарх отказался благо­словить прелюбодейный брак и сурово осудил императора, пригрозив отлучением, если тот будет коснеть во грехе. Раз­гневанный император приказал заключить Тарасия и нико­го к нему не пускать. Законную супругу Константин выну­дил принять схиму, а новый брак благословил склонный к интригам священник Иосиф, эконом Великой Церкви. Суд Божий, однако, не заставил себя ждать — на следую­щий год Константин VI пал жертвой заговора, был ослеп­лен и свергнут с трона.

Св. Тарасий, вновь обретя свободу, отлучил Иосифа, при­мирился со студитами, которые отказывали ему в общении, увлекши в раскол многих верующих. Сохраняя, подобно Ио­ву, спокойствие, душевный мир и сосредоточенность во вся­ких треволнениях, святой патриарх продолжал наставлять на­род укреплять возрожденную веру исполнением заповедей. Церковь наконец обрела мир с приходом императора Ники­фора I (802-811), и св. Тарасий завершил свое дело.

На двадцать второй год патриаршества его постигла тя­желая болезнь, но он не переставал каждый день служить Божественную литургию, опираясь на посох. Когда патри­арх оказался на пороге смерти, можно было видеть, что он ведет страшную битву с бесами, которые старались обви­нить его в мнимых грехах. Чистая совесть перед Богом да­ла ему силы отгонять их рукой, потому что говорить он уже не мог. Когда же в церкви запели: Приклони, Господи, ухо Твое иуслыши мя (Пс 85, 1), его блаженная душа освободи­лась от телесного одеяния и отправилась в Небесные чер­тоги, сопровождаемая стенаниями всего города. Св. Тарасий был похоронен в своем монастыре 25 февраля 806 г. От масла, горевшего в лампаде над его могилой, произо­шло множество чудес.

В 820 г. император Лев Армянин, пять лет поддерживав­ший иконоборцев и жестоко преследовавший православных, увидел во сне суровый лик св. Тарасия, который приказывал некоему Михаилу пронзить императора мечом. И действительно, через шесть дней Лев был убит Михаилом Травлом, который захватил власть.

Перше і друге віднайдення голови Іоанна Предтечі

9 березня Православна Церква відзначає перше і друге віднайдення голови Іоанна Предтечі. З церковної історії відомо про три віднайдення голови святого Іоанна Предтечі. Перше відбулося в IV столітті, друге - у V столітті, а третє - в IX столітті. Ці події відзначені святковими датами в святцях: 9 березня - перше і друге віднайдння, а 7 червня - третє віднайдення.

Святий Іоанн Хреститель (Предтеча) або «посланець» Христа, який передбачив його прихід, самий шанований святий після Діви Марії, був обезголовлений через підступи іудейської царівни Іродіади та її дочки Соломії.

Після того як Іоанн Предтеча хрестив Ісуса, він був кинутий у темницю Іродом Антипою, правителем Галілеї, оскільки викривав Ірода у співжитті з Іродіадою - дружиною свого брата, та ще при живій законній дружині.

Якось прийшла дочка Іродіади Саломія та й танцювала на бенкеті Ірода, чим викликала захоплення гостей. Захмелівши, Ірод присягнув виконати будь-яке її бажання. І вона, за порадою матері, негайно зажадала подати на блюді голову Іоанна. Ірода миттю полонив сум, адже він і сам вважав Іоанна Хрестителя пророком і прислухався до нього. Знав він, що і народ любив Предтечу. Але гордість не дозволила йому порушити клятву, дану при безлічі вельмож і пророку відрубали голову.

За переказами, суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Саломією ще за життя. Саломія, переходячи взимку річку Сікоріс (північний схід Іспанії), по шию провалилася під лід, який зімкнувся над її плечима, і вона, немов танцюючи на тому злощасному бенкеті, борсалася у холодній воді. Так тривало, доки тонкий лід не перерізав її шию. Її тіло віднесло течією, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову Предтечі.

Після усікновення голови Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, тіло його було поховано учнями в самарійському місті Севастії, а чесна голова прихована Іродіадою в безчесному місці. Благочестива Іоанна, дружина царського урядника Худзи (про неї згадує святий євангеліст Лука - Євангеліє від Луки 8:3), таємно взяла святу голову, поклала її у посудину і поховала на горі Оливній - в одному з маєтків Ірода. Через багато років маєток цей перейшов у володіння благочестивому вельможі Інокентію, який став будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, була знайдена посудина із чесною головою Іоанна Хрестителя. Інокентій дізнався про велич святині за колишніми від неї благодатними ознаками. Так сталося Перше віднайдення голови Іоанна Предтечі. Інокентій зберігав її з великим благоговінням, але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена невірними, він знову приховав її в тому самому місці, де знайшов. Після смерті його церква прийшла в запустіння і зруйнувалася.

У дні рівноапостольного царя Костянтина Великого (+ 337), коли християнська віра стала процвітати, двом ченцям, які прийшли до Єрусалиму на поклоніння святим місцям, двічі з'явився сам святий Предтеча і відкрив місце знаходження своєї чесної голови. Іноки відрили святиню і, поклавши її у мішок з верблюжої вовни, пішли до себе додому. По дорозі вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що саме він несе, гончар спокійно продовжував путь, Але йому з'явився сам Святий Предтеча і велів бігти від недбайливих і ледачих іноків разом з тим, що було у нього в руках. Гончар сховався від ченців і вдома з почестю зберігав чесну главу. Перед смертю він запечатав її у водоносну посудину і передав сестрі. З тих пір чесна голова була спадкоємно збережена благоговійними християнами, поки її володарем не став священик Євстафій, заражений аріанської єрессю. Він спокусив безліч недужих, котрі зцілилися від святої голови, приписуючи благодать єретицтву. Коли його блюзнірство відкрилося, він був змушений тікати. Закопавши святиню в печері, біля Емесси, єретик розраховував згодом повернутися і знову оволодіти нею для розповсюдження псевдовчення. Але Бог не допустив цього. У печері оселилися благочестиві ченці, а потім на цьому місці виник монастир. У 452 р. архімандриту цієї обителі Маркеллу святий Іоанн Хреститель у баченні вказав місце приховання своєї голови. Це віднайдення стало святкуватися як друге. Святиня була перенесена до Емессу, а потім до Константинополя.

Святий Полікарп зі Смирни

          Серед мучеників ранньої Церкви св. Полікарп, єпископ Смирни,  вирізняється і запам’ятовується кількома моментами. По-перше, описання його мучеництва є першим відомим на сьогодні записом такого роду, першим історичним документом. По-друге, саме св. Полікарпові належить кілька прекрасно сформульованих фраз, які стали основою для багатьох подальших розбудов віри. Він визначив суть праведності як «любити те, що любить Господь наш Ісус Христос». Він сказав, що Бог – це «єдиний суддя, який любить своїх підсудних».

          Згідно зі св. Іринеєм, Полікарп був учнем св. Апостола Йоана, і той поставив його єпископом у Смирні (сьогодні – Ізмір). Він зустрічався зі св. Ігнатієм Антіохійським, який потім надіслав Полікарпові та його спільноті листа, називаючи єпископа «добрим пастирем, незламним у вірі, атлетом Христа». Про доброту пастиря свідчить запис мучеництва, де згадується, як вірні прощалися з єпископом, плачучи на його грудях. Про мужність же свідчать слова самого св. Полікарпа.

          То був 156 рік. Єпископ Смирни повернувся з Рима, де обговорював із Папою Анікетом дату святкування Пасхи, яка тоді ще не була однозначно встановлена. Проконсул (місцевий правитель) Стацій Кондрат зажадав від Полікарпа проклясти Христа. Справа діялася на арені, під час язичницьких свят, натовп чекав розваг. «Вісімдесят шість років служу Йому, і Він не зробив мені нічого поганого, – відповів св. Полікарп. – Як же я можу проклясти свого Царя і Спасителя?» Вогнище, на якому св. Полікарпа збиралися спалити живцем, не хотіло горіти. На погрози святий відповів проконсулові: «Вогнем погрожуєш, що палає мить і швидко згасне, бо не знаєш вогню суду, який настане, і кари вічної». Тоді мученика вбито кинджалом.

          В іконографії зображується в єпископському вбранні або з пальмовою гілкою мученика в руці. Пам’ять 7 березня.

Ми постимо не для того, щоби схуднути чи зекономити гроші

Роздуми над Словом Божим на п'ятницю після Попільної середи

У першу п’ятницю Великого Посту зустрічаємося з Божим Словом, що пояснює нам поняття посту, особливо перше читання. Тоді, у давні часи, як і сьогодні, вважалося, що відречення від їжі — це особиста справа людини зі своїм Богом. До чого тут інші люди? А Бог повертає нас на землю, до конкретики нашого життя. Не можна шукати якоїсь духовної досконалості (піст, молитва, милостиня) забуваючи про людей, отих, що біля тебе. Духовне життя — дуже конкретне, втілене. Провіряється конкретними мірилами. У часі Великого Посту необхідно пам’ятати про знедолених, поневолених, потребуючих. Ми не постимо, щоб скинути вагу чи щоб зекономити гроші. Це єднання з Ісусом, який саме цього дня помер за наші гріхи. А гроші, заощаджені на їжі, не затримуємо для себе, а віддаємо тим, які їх потребують більше.

Молитва: Господи Ісусе Христе, віддали спокусу духовної досконалості, відірваної від моїх ближніх, від мого щоденного життя. Навчи постити не лише тілесно. Відкрий мені очі, щоб я побачив сьогодні тих, хто потребує моєї допомоги — і матеріальної, і духовної.

Фраза для запам’ятання й молитви на день: «Омий мене від мого беззаконня і від мого гріха мене очисти».

7 березня - віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  віднайдення чесних мощей святих мучеників, що в Євгенії.

У часи нечестивих царів римських багато гонінь на християн було, і без числа Імени Ісуса Христа ісповідників і мучеників різними смертями убивали. Тіла їхні святі без поховання на поїдання звірам і птахам кидали, таємно вірні їх викрадали і в таємних місцях, у домах або вертоградах, ховали чесно. Таким чином і в Євгенійських поселеннях поховано було багато мощей святих мучеників, що за Христа постраждали. І невідомо про них було багато років. Коли ж еллінське нечестя минулося і кати з шумом загинули, християнські царі прийняли скіпетри і просвітилися світлом вселенської святої віри, і Церква Христова була в тиші глибокій, тоді і святі євгеніївських мучеників мощі з надр землі, наче світильники з-під споду, божественною з'явою чудесно себе показали.

На тому, де поховані були, місці почали подаватися різні зцілення хворим, бо так Бог захотів, щоб явлені і прославлені були раби Його. Прийшов же туди святитель із причтом церковним і, розкопавши те місце, знайшов багато мощей святих мучеників, їхні ж імена Сам Господь лише знає, Який написав їх у Книзі Життя на Небесах. Були ж ті мощі святі цілі й нетлінні, бо сповнилося на них Писання: "Береже Господь всі кості їхні, і ні одна з них не роздробиться". Ще ж і пахощі великі видавали і чудодіяли, всілякі зцілювали недуги і духів лукавих з людей проганяли. І перенесені були славно в церкву незчисленним вірного люду собором, із псалмами і піснями. Після цього було откровення одному клирикові — Миколаю Каліграфу, мужеві добродійному, — що з-серед багатьох тих мученичих мощей, у Євгенії знайдених, є мощі святого Андроника, одного із сімдесятьох апостолів, і Юнія, помічника його, їх же святий апостол Павло у Посланні до римлян згадує, кажучи: "Вітайте Андроника, й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апостолами".

6 березня - преподобного Тимотея, що в Символах, святого Євстатія, архиєпископа Великої Антіохії

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Тимотея, що в Символах, святого Євстатія, архиєпископа Великої Антіохії.

При горі Олімпійській було одне пустельне місце, що Символи називалося, і монастир у ньому. Архимандритом же монастиря того був преподобний Теоктист, муж добродійний, у нього ж і преподобний Платон-ісповідник на чернече наставлявся життя. У того архимандрита Теоктиста блаженно го був одним з учнів оцей Тимотей преподобний, який з молодих літ чернече прийняв життя, подвизався у пості, і повстримності, й у нічних на молитві стояннях. И умертвивши зовсім пристрасні порухи, став безпристрасним і досконалим аж до кончини своєї, дівственник тілом і душею. Поклав-бо був завіт очам своїм з юности своєї ніколи не дивитися на лице жіноче, тому ж і домом Святого Духа бути сподобився, і прийняв Божий дар зцілення, і силу на бісів, і творив чуда молитвами своїми, недуги всілякі зцілював, і виганяв з людей лукавих духів. Ходив же досить років по горах і пустелях, один у Бозі живучи й росою слізною в ненастанних молитвах зрошуючи свою душу, у такому житті провадив дні свої, досягнув старости глибокої і до Господа відійшов.

святий ЄвстатійКоли Филогоній, архиєпископ Антіохійський, переставився, прийняв після нього престол цей блаженний Євстафій, муж, направду такого сану достойний, бо життям святий, і премудрістю відомий, і великий ревністю за благочестям. Те очевидним стало на великому Вселенському першому святих Отців у Нікеї Соборі, за царювання Констннтииа, де ж ра зом зі святими отцями Блаженний Євстафій подвизався на Арія, викрив його єретичне образливе мудрування, яке говорить, наче Син Божий творіння, а не Творець, до Отчої честі і влади не причетний. Посоромивши-бо і прокляттю передавши образливу ту єресь і Сина Отцеві єдиносущим ісповідавши, Євстафій святий зрушив єретиків на заздрість, а найбільше — Євсевія Никомидійського і Теогнія Нікейського. Після переставлення Константина Великого, коли син його Констанцій, прийнявши царство, прийняв і єресь Арієву і, вельми її захищаючи та підносячи, дав владу аріянам гонити і кривдити Церкву православних, і зміцніло аріянство вельми беззаконною силою і неправедною владою, — тоді вищезгаданий Євсевій Никомидійський, уже в той час, після вигнання святого Павла, ісповідника, патріярх Царгородський, з Теогнієм Нікейським пішли до Єрусалиму, зайшли в Антіохію, ніби принагідно відвідавши, і там, соборище неправедне на святителя Христового Євстафія зібравши, з престолу і сану його скинули. Знайшли на нього провини вигадані: і те, що наче неправедно вірує, а єритикує із Савелієм, і те, що наче нечисто живе. Найняли якусь жінку-блудницю дарами великими, щоб напаствувати на святого, ніби від нього прийняла в лоні, дитину народила. І вийшла жінка та посеред собору, несучи дитину на руках, оббріхуючи ж і викрикаючи, що від архиєпископа Євстафія зачала і народила. Судді ж звеліли жінці, щоб присягою підтвердила сказане, і присягала окаянна та жінка, що ні від кого иншого, але від Євстафія дитину має. Судді-бо скинули святого й у вигнання відіслали. Не винний же в жодному злі ісповідник Христовий Євстафій, терплячи несправедливе те оббріхування і вигнання, переставився у вигнанні до Господа і відійшов у Батьківщину Небесну. А жінка, яка оббрехала святого, впала в недугу люту і важку і, пізнавши на собі кару Божу за неправедне оббріхування і наклеп на невинного й чистого архиєрея, визнала правду, що за золото найнята була, щоб на святого блудне говорити діло. І, хто її найняв, розповіла, а що присягала, наче від Євстафія зачата дитина, то брехливо присягала: від Євстафія-бо коваля, розтлившися, зачала, а не від архиєпископа Євстафія. Сто ж років минуло, і, коли Зенон" Грецьке царство тримав, принесено було з вигнання чесне і святе святого отця нашого Євстафія-ісповідника тіло в Антіохію з великою шаною. Весь люд вийшов зустрічати його до вісімдесяти поприщ і далі з піснями, і свічами, і кадилами, славлячи Христа Бога з Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.

5 березня, Преподобний Лев, Єпископ Катанський (близько 780)

Святий Лев був єпископом в місті Катані, в Сицилії. Він славився добротою і милосердям, християнською любов'ю до жебраків і мандрівників. Господь удостоїв його дару лікування від різних хворіб і чудотворінь. За часів єпископства святого Льва в Катанах жив чародій Іліодор, який вражав народ удаваними чудесами. Він раніше був християнином, але потім таємно відкинув Спасителя і зробився служителем диявола. Святитель Лев часто переконував Іліодора відійти від злих справ і навернутися до Бога, але марно. Одного разу Іліодор дійшов до такої зухвалості, що, увійшовши до храму, де єпископ здійснював Богослужіння, своїм чародійством спричинив там сум'яття і спокусу, намагаючись влаштувати безчинства. Бачивши народ, що біснується за чаклунським навіюванням, святий Лев зрозумів, що час покірливих напучень пройшов. Він спокійно вийшов з вівтаря і, обв'язавши шию чародія своїм омофором, вивів його з храму на площу. Там він примусив Іліодора признатися у всіх лиходійствах, наказав розвести багаття і без коливань вступив разом з чародієм у вогонь, утримуючи його омофором. Так вони стояли у вогні, поки Іліодор не згорів, а святитель Лев, силою Божою, залишився неушкоджений. Це диво ще за життя прославило преподобного Льва. Коли преподобний помер, при його труні отримала зцілення кровоточива жінка. Тіло святого було покладене в храмі святої мучениці Лукії, збудованому ним самим, а згодом мощі його були перенесені до церкви святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського (пам'ять 25 жовтня).

4 березня, Апостоли з числа 70-ти: Архип і Филимон і мучениця Апфія (І)

Святий апостол Филимон і його дружина Апфія жили в місті Колоси у Фрігії. Після охрещення від святого апостола Павла вони перетворили свій будинок в дім молитви, де збиралися всі віруючі в Христа колосяни і здійснювалися Богослужіння, і присвятили себе служінню хворим і знедоленим. Апостол Филимон був поставлений єпископом міста Гази і проповідував Слово Боже по всій Фрігії. Святий апостол Павло не залишав його без своїх настанов. До нього направив первоверховний апостол своє повне любові Послання, в якому посилає благословення "Филимону улюбленому і співробітникові нашому, і Апфії, сестрі улюбленій, і Архипу, сподвижникові нашому, і їх домашній церкві" (Флм. 1, 1 - 3). Онисим, про якого йдеться в Посланні, - колишній раб Филимона, апостол від 70-ти (пам'ять 15 лютого). У часі гоніння Нерона (54 - 68) святі Филимон і Апфія, а також святий апостол Архип, що жив в Колосах, прийняли мученицьку смерть. Під час язичницького свята розлючений натовп увірвався в християнський храм, коли там здійснювалося богослужіння. Всі в страсі розбіглися, залишилися тільки святі Филимон, Архип і Апфія. Їх схопили і повели до градоначальника. Святого Архипа озвірілий натовп побив і порізав ножами, і по дорозі на суд він помер. Святі Филимон і Апфія, за вироком правителя, були побиті камінням.

Лев І Великий, Папа, св.

Святий Лев I Великий (лат. Leo I Magnus; * бл. 390 Тоскана; †10 листопада 461), сорок п'ятий папа Римський (29 вересня 440—10 листопада 461), народився у Тоскані в Італії. Обраний папою під час виконання функцій легата у Галлії. Активно боровся з маніхейством і євтихіанством. За допомогою легатів брав участь у засудженні в 451 Євтихія (монофізита) на IV Вселенському соборі в Халкедоні.

З усіх Пап стародавньої церкви, Папа Лев I (440-461), мабуть, найбільш чітко усвідомлював свої права і найбільш ефективно використовував свій вплив як на східних і західних єпископів, так і на світських владоможців.

Св. Папа Лев I Великий, тосканець за походженням. Був прозваний Великий, щоб тим підкреслити його історичне значення. Він може вважатися останнім свідком святоотцівських і першохристиянських часів. До того як Лев I став першосвящеником, про нього ми мало що знаємо. Народився в кінці IV-го століття, ймовірно в Тоскані. З раннього дитинства жив у Римі і тут був рукоположений в диякона. У період з 430 по 439 роки співпрацював з Папою Сикстом III. Під час перебування в Галлії, де він повинен був вирішити один конфлікт, помер Папа Сикст III. Римська Церква не знайшла більш гідного наступника померлому Папі, ніж архидиякон Лев, який відрізнявся компетентністю в богословських питаннях і громадських справах. Лев був далеко від Риму, але, на загальну радість, це не перешкодило його обранню. До нього попрямувало посольство, яке урочисто перепровадило його у Вічне Місто, де 29 вересня 440 року він був висвячений у єпископи міста Риму. Коли 11 листопада 461 року він закінчив свій життєвий шлях, його мощі були поховані в храмі Св. Петра.

У всіх західних провінціях він встановив сувору дисципліну і викорінював єресі з твердістю можновладця. Свідченням зростаючої світської влади Папи була його поїздка в 452 році до Мантуї, де йому вдалося переконати вождя гунів Аттілу відмовитися від вторгнення в центральну Італію, виконавши завдання, яке було явно не під силу римським військам або переляканому імператору. Три роки по тому Лев Великий зустрів короля вандалів Гейзеріха за стінами Риму і взяв з нього обіцянку пощадити населення міста. Проте найважливішою перемогою Папи Лева I було те, що він домігся від східних єпископів офіційного визнання авторитету Папи Римського у вирішенні питань віровчення. Під час монофізитських суперечок Лев Великий направив Константинопольському патріарху Флавіанові Томосу догматичне послання, що містило виклад ортодоксальної доктрини. Коли Ефеський собор східних єпископів відмовився прийняти Томоса, Папа Лев засудив непокірних єпископів і в 451 скликав Вселенський собор у Халкідоні. Собор засудив монофізитство, або євтіхіанство, ухваливши, що Христос мав дві природи та був істинним Богом й істинною людиною. Засудив Олександрійського патріарха Діаскора, який не визнавав дві природи Христа.

Папа Бенедикт XIV (1740-1758) проголосив його Вчителем Церкви.

Проповідь в Прощену неділю

Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида і інших слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Предтеча Господній Іоанн і Сам Господь наш Іісус Христос додають до цього заклику: "Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне" (Мф.3,2;4,17).
Великий піст, в період якого ми вступаємо, є час покаяння і наближення до нашої земної і небесної Пасхи — нашого позбавлення, до Царства Небесного. Час Великого посту — це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням, виправдався митар, пробачено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаянням апостола Петра, що відрікся, було пробачено і відновлено в апостольській гідності.
Істинному покаянню передує, по вченню Церкви, одна необхідна умова — прощення образ і примирення. Всі ми живемо в суспільстві, разом трудимося і разом звершуємо наш життєвий шлях.
У кожного з нас по-своєму будуються відносини з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: до чого ж важка для мене ця людина, випадково (а насправді Промислом Божим) поставлена біля мене. А хтось так само думає про нас. Але як би там не було, ми йдемо всі разом, і ми зобов'язані йти разом. Ми зобов'язані розуміти один одного і допомагати один одному, бо, тільки носячи тяготи один одного, можна виконати закон Христов (Гал.6,2).
Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати стерпними один для одного, а якщо вистачить на те сил, то і добрими супутниками один одному. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного і тим все більше унеможливлюється наша байдужість, наше злопам'ятство. Тільки той що любить іншого виконав закон Христов (Рим. 13,8).
Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших" (Мф.6,14-15). "Отже, — говорить у іншому місці слово Боже, — у всьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними" (Мф.7,12): хочете бути прощеними — прощайте; хочте щоб Вас любили — любіть; хочте бути нескривдженими — не кривдьте. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: "І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим" (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми брешемо перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.
В чому ж треба прощати наших ближніх? У всьому, що на досвіді розуміємо і відчуваємо на собі, що нас ображає і заподіює біль. Все це необхідно прощати і викорінювати. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.
Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Гріх, по вченню святих отців, — вогонь, що горить: у міру зменшення горючої речовини вогонь згасає, у міру добавки речовини — ще з більшою силою розгорається. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, вступаючи у Великий піст, зменшимо ж, браття і сестри, горючу гріховну речовину — образи один на одного, постараємося влаштувати своє життя згідно із словами святителя Димитрія Ростовського: з ранку в молитві будь серафим, в праці — херувим, в поводженні зі всіма — ангел.
На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить на цьому шляху і ворог нашого спасіння диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди — ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога, благодать Святого Духа, допомога святих Ангелів, молитовне заступництво святих угодників. З нами Бог! А що може бути більше, міцно і надійніше цього?
Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо з свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх — і тоді простить нас Бог.
Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи нас в очистительну пустелю спасительного посту, керуй нами вогненним стовпом Твоєї Божественної правди і невимосного милосердя, живи нас манною Божественної Твоєї Євхаристії і введи нас в Ханаан чистоти і святості.