www.zarvanycia.cc.ua 14 серпня згадуються семеро мучеників браті

  • 14.08.17, 20:20

www.zarvanycia.cc.ua 14 серпня згадуються семеро мучеників братів Макавейських та їх матір Соломія.

Мученики ці постраждали в час правління царя Антиоха. Він був приверженцем еллінського язичництва і широко поширював його по всіх землях над якими правив. Багато з людей тоді відмовилось від справжнього Бога та почало поклонятись рукотворним божкам а хто не був згідний з його наказом були закатовані до смерті. Одним із незгідних був старець Єлеазар який твердо вірив в Бога і чинив згідно закону Мойсея. За тверду віру старця довго катували та він все ж переносив всі муки стійко аж поки кати не вбили його за наказом царя. Таку ж віру і стійкість показали і семеро учнів старця.Вони були братами і звались Макавеями, з ними ж була їх матір Соломія. Хлопців одним за одного обманом чи погрозами примушували відректися від віри та приклонитися до божків та хлопці не вагаючись відхиляли будь які намагання царя переконати їх. Цар бачучи свою безпомічність намагався вплинути на матір їхню,щоб та переконала синів своїх та вона навпаки зміцнювала їх дух та віру.Коли Антиох побачив що все намарно то по черзі повбивав усіх братів. Матір же, на очах якої вбили її дітей, звела руки до неба в молитві до Бога і відразу ж померла. Подвиг семи братів та матері їх сподвигнув Юду Макавея на бунт і вбивши безбожного царя він звільнив храми від ідолів.

https://twitter.com/krokdospasinnya ,

www.zarvanycia.cc.ua 7 серпня - успіння Святої Праведної Анни, м

  • 07.08.17, 21:38

www.zarvanycia.cc.ua 7 серпня - успіння Святої Праведної Анни, матері Богородиці

7 серпня - успіння Святої Праведної Анни, матері БогородиціПраведна Анна, мати Богородиці, була дочкою священика Матфана і дружини його Марії, з коліна Левіна, роду Ааронового. Святий праведний Іоаким, син Варпафіра, був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв, що від насіння його нащадків народиться Спаситель світу. Подружжя, Іоаким і Анна, жили в Назареті Галілейському. Вони не мали дітей до глибокої старості і все життя тужили про це . Їм доводилося переносити презирство і насмішки, тому що в той час безпліддя вважалося ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, і тільки гаряче молилися Богу, смиренно сподіваючись на Його Волю. Одного разу, під час великого свята, дари, які праведний Іоаким взяв до Єрусалиму для принесення їх Богу, не були прийняті священиком Рувімом, котрий вважав, що бездітний чоловік не може приносити жертву Богові. Це дуже засмутило старого, і він, вважаючи себе найбыльш грішним серед людей, вирішив не повертатися додому, а оселитися на самоті в безлюдному місці. Його праведна дружина Анна, дізнавшись, якого приниження зазнав її чоловік, стала в пості та молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини. У пустелі, постуючи на самоті , про те ж просив Бога і праведний Іоаким. І молитва святого подружжя була почута - їм обом Ангел сповістив про те, що народиться у них Донька, яку благословить весь рід людський. За велінням Небесного Вісника, праведні Іоаким і Анна зустрілися в Єрусалимі, де, за обітницею Божу, у них і народилася Донька, наречена Марією. Святий Іоаким помер через кілька років після введення в храм Благословенної своєї Доньки, у 80-річному віці. Свята Анна померла у віці 70-ти років, через два роки після нього, провівши свої останні роки при храмі, поруч з Донькою. Імператор Іустініан II (685-695; 705-711) збудував храм на честь Анни, бо праведна Анна явилась його вагітній дружини. Тіло і покривало (мафорій)Праведної Анни були перенесені до Константинополя. Католицька церква святкує День святої Анни 26 липня. 

www.zarvanycia.cc.ua 1 серпня – Преподобних Макрини і Дія

  • 01.08.17, 20:53


www.zarvanycia.cc.ua 1 серпня – Преподобних Макрини і Дія

1 серпня – Преподобних Макрини і ДіяСвята Макрина народилася в Кападокії в час царювання Костянтина Великого. Батьками її були Василь та Емілія. Макрина ж була першою дитиною в сім’ї і була сестрою Василія Великого, Григорія Ніського та інших братів і сестер, всього в сім'ї було четверо синів ті шість дочок. Коли мати Макрини була нею вагітна, їй було видіння у сні: вона побачила, що носить на руках ненароджене немовля, і до неї підійшов благочестивий чоловік і 3 рази назвав дитя Феклою, давши знати, що своїм життям дитя буде наслідувати цнотливе життя святої мучениці Фекли. Прокинувшись після цього сну,
Емілія народила дитя і назвала його Феклою, але родичі вирішили, що Макрина буде кращим іменем для немовляти. Отже в святої було подвійне ім’я. Але всі настільки звикли називати її Макриною, що і не всі знали її перше ім’я.

Дівчинка підростала і мати почала вчити її грамоти з допомогою книг Соломона і псалмів Давида. Дівчинка була дуже здібною і дуже швидко вчилася і постійно молилася або співала пісні на славу Божу. Мати не дозволяла їй бавитися ігри, тому вона займалась рукоділлям або читала.

Коли їй виповнилося 12 років, то на всю округу не було красивішої дівчини. Навіть живописці не могли зобразити її красу. Часто батька Макрини турбували багачі, просячи видати свою доньку за їх синів. Батько ж обрав благочестивого юнака, але весілля вирішили відкласти, доки дівчина досягне шлюбного віку. Юнак чекав, поки його наречена підросте, але Бог забрав його душу до себе. Тому Макрина вирішила зберегти цнотливість до смерті. Багато юнаків хотіли з нею одружитися і родичі вмовляли її вийти заміж, але мудра дівчина відповідала: «Не гоже зарученій дівчині порушувати закон і вийти заміж за іншого. Того, з ким я заручена, називають мертвим, але він не помер, а живе і пішов в далеке місце, де чекає всезагального воскресіння, і я б його осоромила, якби порушила закон своєю зрадою.»

Так блаженна відповідала кожному,хто говорив їй про заміжжя. Вона завжди була при своїй матері, будучи їй служницею, особливо після смерті батька. Для братів вона була наставницею, другою матір’ю. Коли її брат Василій після багатьох років навчання повернувся додому, почав гордитися своїми знаннями, свята Макрина своїми словами його настільки усмирила, що він став монахом.

З часом померла мати Макрини. Діти з честю поховали матір і поклали її в одному гробі з батьком. Трошки пізніше Василія Великого призначили архієпископом Кесарії кападокійської. Тоді він висвятив у пресвітери свого брата Григорія Ніського і запросив до себе наймолодшого брата Петра і причислив його до церковного причету. Коли про це дізналася свята Макрина, вона дуже зраділа. Через 9 років після цього помер Василій Великий. Свята Макрина гірко ридала не так тому, що помер її брат, як тому, що згасло світло одного зі світильників Божих.

Через 9 місяців після кончини Василія скликали собор єпископів в Антіохії, на якому був і Григорій Ніський. Після собору він вирішив навідати сестру Макрину, бо вони давно вже не бачились. Він вже був не далеко до рідного дому. І ось вночі йому приснилось, що він несе на руках мощі мученика, які яскраво світяться так, що очі не витримують цього блиску. Цей сон Григорій бачив три рази за одну ніч. Зранку він знову вирушив в дорогу, очікуючи здійснення побаченого. Люди йшли йому на зустріч, вітаючи. Вони ж і сказали, що Макрина важко хвора. Прибувши в місто, Григорій спершу вирушив у церкву, де його чекали монахи. Після молитви він помітив, що серед присутніх немає ігумені – Макрини. Вона лежала у своїй келії, на землі, і, побачивши брата хотіла підвестися і поклонитися йому, але не змогла – впала на руки. Брат допоміг їй повернутися у своє ложе. Вони довго розмовляли і серце Григорія сповнювалося радістю і спокоєм. Згодом Макрина наказала брату підкріпитися їжею. Їм приготували місце в саду. Тоді Григорій згадав свій сон і зрозумів, що мощі в ньому – святої його сестри Макрини, яка за стільки років виснажувалася постом заради любові до Бога, умертвила своє тіло як мучениця і зовсім вмерла для гріха. Макрина заспокоювала брата, даючи йому надію на те, що вона одужає.

Наступного дня всі зрозуміли, що наближається година смерті святої – всі тілесні сили покинули її. Вона помолилася і віддала дух Господеві. Здавалося, що вона заснула. А всі навколо гірко ридали. Монахинь ледве змусили припинити ридання і молитися. На її похорон прийшло дуже багато народу. Всі хотіли доторкнутися до труни з тілом, тому похоронна процесія йшла дуже повільно. Поховали Макрину в гробі її батьків, так, як вона і бажала.

За своє життя свята вчинила чимало чудес. Одна дівчинка була сліпою на одне око. Від поцілунку Макрини дитина почала нормально бачити. Також свята зцілювала недуги, виганяла бісів, пророкувала майбутнє.

Преподобний Дій

Преподобний Дій походив з Антіохії Сирійської. Батьки-християни виховали його у благочесті. Вже в юних літах він почав посилено постити, аби сподобитися монашого життя. І боровся з ворогами своїми – плоттю і дияволом. Диявола він поборов постійною молитвою, а плоть – постом і підкоренням її духові. Він їв дуже рідко і мало, часто тижнями не їв і не спав. Так він став оселею Духа Святого і був сильним тілом і духом. Дій творив чудеса, багатьох навертав до віри Христової. Досить довго він прожив в Антіохії, тоді Бог звелів йому йти в Константинополь, аби бути значно кориснішим для людей. Він блукав на лише у місті, а й на його околицях. Там він знайшов пустинне містечко, де було язичницьке поховання і жило багато бісів. Він вирішив там поселитися і боротися проти них молитвою. Вони постійно нападали на нього різними видіннями, бажаючи вигнати преподобного. Але святий мужньо боровся з ними і потихенько перемагав слуг диявольських.

Дій хотів дізнатися, чи Господь благословляє його намір жити на тому місці. Тому він тричі помолився, ввіткнув посох в землю і промовив: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Якщо цей посох проросте тут і пустить коріння, то і я буду тут жити.» Господь почув молитву праведника і оживив посох. Тоді святий почав ще ревніше молитися, аби прогнати бісів. Довго вони боролися, але сильніша Рука Божа і переміг Дій бісів. Тепер святий жив на тому місці, славлячи Господа. Згодом люди почали його впізнавати і дивувалися, що старець оселився в такому страшному місці. Але приходили до нього, приносячи необхідні для життя речі, якими він ділився з жебраками і гостями. Особливо він прославився, коли з волі Божої почав зцілювати недужих не тільки тілесно, а й духовно.

В той час царював благочестивий цар-християнин Феодосій Молодший, внук Феодосія Великого. Почувши про чудеса Дія, він і сам вирішив його навідати. Його дуже здивували спосіб життя святого, проповіді і посох, з якого виросло дерево. Він наказав за державні кошти на тому місці побудувати церкву і монастир, аби преподобний направляв народ на шлях спасіння. Патріарх Аттик вмовив його прийняти священичий сан. Так угодник Божий Дій став ігуменом братії, вчителем тих, хто потребував науки, лікарем душ і тіл. Його обитель була пристановищем для тих, кому було ніде жити.

Воду для обителі носили здалеку. Тому братія просила ігумена дозволити викопати колодязь в монастирі. Святий погодився. Довго вони копали, а води все не було. Працівники впали у відчай і хотіли покинути роботу. Тоді преподобний наказав опустити його в колодязь. Досягши половини глибини, він тричі вдарив по стіні, закликаючи Ім’я Пресвятої Тройці і, раптом, вода почала прибувати, та так швидко, що робітники ледве встигли вибратися звідти. Всі дивувалися такому чуду і славили Господа. А один працівник був на горі і не повірив, що вода може текти зі стін, а не з дна, і звинуватив монаха у чаклунстві. Тієї ж миті Господь покарав невірного: він посковзнувся, впав у колодязь і потонув. Коли про це дізналася дружина, то прийшла і проклинала святого, називаючи чаклуном, губителем і погрожувала його вбити. Монах же відповів, що потрібно надіятися – і вона отримає чоловіка назад. Жінка ж не повірила, накинулась на святого, бажаючи розірвати його одяг. Братія ж вигнала нечестиву за межі монастиря.

Тоді святий наказав витягнути з води тіло чоловіка. Дій помолився, взяв його за руку і мертвий ожив. Тоді покликали дружину і вона забрала мужа додому. Коли ж вони йшли, в чоловіка підкосилися ноги – він впав і помер. Боячись смерті за гріхи, вона побігла до Дія, просячи прощення образ. Тоді народ, що бачив ці дива, опанував страх. Святий вмовив жінку решту життя провести у покаянні, а братії наказав належним чином поховати чоловіка.

Чудотворець провів довге життя. Вже в глибокій старості він важко захворів і був присмерті. Тоді зібралась братія, святого причастили Святих Таїн і він зробився, ніби мертвий. Всі почали його оплакувати і готуватися до похорону. Прибули Патріарх Константинопольський Аттик, Патріарх Антіохійський Олександр, шановане духовенство та світські особи. Тобі святий, ніби прокинувся зі сну, і повідомив, що Господь дарував йому ще 15 років життя. Він став здоровим і всі раділи його поверненню з мертвих.

15 дарованих йому років, святий старанно постив. Одного азу він зайшов у церкву і у вівтарі йому явився світлий чоловік у священичих ризах і сказав, що прийшов час тілу і душі розлучитися.

Преподобний поклонився чоловікові, подякував Господеві за те, що Він його повідомив про час смерті. Тоді святий скликав братію і став навчати. Потім повідомив, як його треба поховати, заповів нікому не дозволити перенести його тіло до міста, а поховати в монастирі. Потім помолився, зі всіма попрощався і віддав дух Господеві.

http://www.zarvanycia.cc.ua/articles/get/157/
https://vk.com/krokdospasinnya ,
https://www.facebook.com/krokdospasinnya ,
https://ok.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/krokdospasinnya ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/fXaEkkidM1k

www.zarvanycia.cc.ua Мученики Прокла та Іларія

  • 25.07.17, 20:31


www.zarvanycia.cc.ua Мученики Прокла та Іларія

Прокла та Іларія Святі мученики Прокл і Іларій народилися в селищі Каліпта поблизу Анкірі. Вони постраждали під час гоніння християн царем Траяном «98-117». Першим був узятий під сторожу святий Прокл. Поставши перед правителем Максимом, він безбоязно визнавав свою віру в Христа. Правитель вирішив силою змусити святого підкоритися імператору і принести жертву язичницьким богам. Під час тортур мученик передбачив Максимові, що швидко той сам буде примушений визнавати Христа Справжнім Всевишнім. Страждальця примусили бігати за колісницею правителя, що прямував в селище Каліпт. Слабнучи дорогою, святий Прокл молився, щоб Господь призупинив колісницю. Силою Божою колісниця зупинилася, і ніякі зусилля не могли рушити її з місця. Осоромлений язичник жорстоко помстився святому Проклу: після майже всіх тортур він віддав наказ вивести його за місто і, прив'язавши до стовпа, розстріляти з луків. Бійці, які водили святого Прокла на страту, переконували його підкоритися і тим зберегти своє життя, але святий сказав, щоб вони виконали те, що їм наказано. Шляхом до місця вбивства їх зустрів племінник святого Прокла Іларій, який зі сльозами обняв дядька-мученика і теж визнав себе християнином. Бійці затримали його, і він був кинутий у в'язницю. Після тортур він був засуджений до смерті. Страждальцю зв'язали руки і за ноги тягли по містечку, а потім, через 3 дня після смерті його дядька, святого Прокла, йому відрубали голову. Християни поховали їх разом в одній могилі.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ ,

https://vk.com/krokdospasinnya ,

https://www.facebook.com/krokdospasinnya ,

https://ok.ru/profile/533438398557 , 

https://twitter.com/krokdospasinnya , 

http://blog.i.ua/user/6200557/

https://www.youtube.com/embed/_4dsEglcPwQ

www.zarvanycia.cc.ua 24 липня - день пам'яті святої рівноапостол

  • 24.07.17, 19:50


www.zarvanycia.cc.ua 24 липня - день пам'яті святої рівноапостольної княгині Ольги - покровительки вдів і новонавернених у вірі.

Свята рівноапостольна княгиня Ольга, в хрещенні Олена, народилася в Псковській землі. У 903 році вона стала дружиною київського князя Ігоря. Після вбивства Ігоря повсталим плем'ям древлян в 945 році, Ольга бере на себе управління державою при 3-х річному синові Святославові. Княгиня Ольга увійшла в історію як творець муніципального та культурного життя в Київській Русі. У 954 році свята Ольга відвідала Царгород, де її з пошаною прийняв імператор Костянтин VII Багрянородний. Вона була вражена величчю і красою храмів старого Константинополя. Скоро вона прийняла таїнство хрещення, яке над нею зробив патріарх Феофілакт, а хресним був сам правитель. Після повернення на Русь Ольга починає будувати перші храми. Свята рівноапостольна княгиня Ольга померла в 969 році. З плином часу її останки були перенесені святим рівноапостольним князем Володимиром у Десятинну церкву в Києві. У саркофазі, в якому перебували мощі святої княгині Ольги було віконце. Коли хтось прибував до гробниці з вірою - воно само собою відкрилось і було видно тіло блаженної княгині, яке світилося подібно сонцю. Майже всі люди отримували зцілення від різних хвороб. Мощі були таємно поховані під храмом, іншими словами, під руїнами храму після навали татар на Київ в 1240 році. Згідно з переказами, вони були знову відкриті священиком Петром Могилою в XVII столітті, але тісніше до XVIII століття були звичайно втрачені. Княгиню Ольгу шанують як покровительку вдів, також новонавернених у вірі.

www.zarvanycia.cc.ua

  • 23.07.17, 13:49


www.zarvanycia.cc.ua 23 липня - Преподобного Антонія Печерського та святих 45 Нікопольських мучеників

У дні правління святого рівноапостольного князя Володимира Господь явив Церкви своє світило та ченцям наставника - преподобного і богоносного отця Антонія Печерського.

Преподобний Антоній народився в містечку Любеч. З юнацтва пройнятий Богом, бажав стати ченцем. Коли милосердний Господь заклав йому ідеї про мандрівці до Грецької сторони, щоб постригтися, Антоній відразу взявся робити задумку реальністю умслу Божому, наслідуючи Бога, Який також багато мандрував. Спочатку пішов преподобний до Константинополя, а звідти на Афон. Прибувши на святу гору, він обійшов всі її монастирі та дивувався тому, як святі батьки будучи у плоті, височіли над людською природою, слідуючи подвигам безтілесних ангелів і ще більш утвердився в намірі стати ченцем. Ігумен 1-го з монастирів постриг його. Він був так смиренним ченцем, що всі дивувалися його життю. Тісніше довгий час Антоній був наставником і поводирем вірних до спасіння, коли Бог сповістив ігуменові, що необхідно відпустити преподобного в Руську землю, щоб і той народ просвітлювався Словом Божим.

Прийшовши до Києва, він відшукував місце, де б можна було поселитися і обходив монастирі, засновані монахами-греками, які прийшли на Русь спільно з митрополитом Михайлом для хрещення Русі. Але жодна з обителей не була підходяща для преподобного. Тому він відшукував далі печеру в Берестові, де з молитвою і оселився.

Потім святий князь Володимир віддав Всевишньому свою душу і владою заволодів язичник Святополк, який убив братів, щоб стати цірем. Бачачи кровопролиття, Антоній знову оселився на Афоні.

Богобоязливий князь Ярослав здолав Святополка і запанував на Русі. Він надзвичайно любив Берестов з його церквою на честь святих Апостолів, де пастором був богобоязливий Іларіон «Багато років він стане Митрополитом, намісником Софії Київської». Іларіон нерідко відлучався з Берестова на Дніпро, на бугор, покритий старим лісом. Там Іларіон викопав печеру, де молився і наспівував псалми.

Господь знову віддав наказ Антонію йти на землю Руську. Отримавши благословення від ігумена, Антоній відправився в дорогу. На горбку, де була печера Ілларіонова, преподобний ревно молився і вирішив там оселитися. Жив преподобний в незмінній молитві, годуючись сухим хлібом і водою, які вживав раз в 1-2 дня а час від часу і раз на тиждень і руками копав велику печеру.

Коли про преподобного дізналися монахи, вони прибували до нього, несучи потрібне для тіла і просячи благословення. Посеред них були й такі, хто бажав жити з ним, наприклад преподобний Никон. У цей час прийшов до нього і преподобний Феодосій, який тоді був ще юнаком. За указом Антонія Никон постриг Феодосія в ченці.

Після Ярослава дворянином став Ізяслав. Тоді преподобний Антоній Печерський був надзвичайно знаменитим на Русі. Почув про нього і князь і прийшов до Антонія з дружиною, просячи молитов і благословення. З тих пір став він ще знаменитішим і ще більше бажаючих взяти монарший чин прибували до нього, а він усіх сприймав і постригав. Прийшов до нього і Варлаам, син авторитетного Київського дворянина а з ним і Єфрем, княжий євнух. Згідно їх бажанням, Никон їх постриг. Коли про це дізнався дворянин, батько Варлаама, він з челяддю прийшов у печеру, розігнав ченців, а сина примусив скинути монарший одяг і одягнути боярське. Князь Ізяслав, дізнавшись про постриження дворянина і євнуха, був надзвичайно злий. Він вимагав, щоб Никон запевнив Варлаама та Єфрема відмовитися від чернечого постригу і погрожував розкопати печеру.

Тому братія на чолі з Антонієм була примушена оселитися в іншій країні. Але княгиня доводила не виганяти монахів, бо Господь на них розсердиться. 3 дня святого відшукували і вмовили повернутися. Братія повернулася і ще більш жителів нашої планети прибували до них. Вони всіх вчили, як по правді жити, а охочих постригали. Зібралося їх 12 ченців і викопали велику печеру, в якій влаштували церкву і келії.

Одного разу Антоній зібрав братів і виголосив, що, як і раніше, бажає жити сам. Ігуменом став блаженний Варлаам. З плином часу вийшло так, що для соборної молитви печера стала вузькою. Тому вони відправили до Антонія, просити благословення вибудувати церкву поза печерами. Отримавши бажане, вони почали будувати храм на честь Успіння Богородиці.

З плином часу ігуменом став Феодосій і було до сто ченців і князь дав їм гору над печерою, де вони вибудували Печерський монастир. Потім ігумен вирішив ввести монастирський статут. Його вони брали у ченця, який йшов з Греції. Там був затверджений, як наспівувати богослужбові пісні, здійснювати поклони, як стояти в церкві, що і коли є.

У сімнадцятирічному віці в обитель прибув Нестор-літописець, у власному літопису змалював подвиги Антонія і Феодосія.

Антоній мав дар виліковувати хворих і передбачати. Коли князі Ізяслав, Святослав і Всеволод відправлялися на війну з половцями, вони зайшли до Антонія за благословенням. Але святий вимовив, що за гріхи їх вандали їх розгромлять. Так і вийшло на річці Альті.

Коли ж святий відчув, що наближається час його кончини, він заспокоював стадо своє, що і після смерті не покине їх і постійно буде відвідувати обитель. Помер святий 23 липня в власній печері. Його мощі були покладені в печері під великим монастирем, в таємниці від наших очей, але постійно допомагають тим, хто про це просить.

http://www.zarvanycia.cc.ua/articles/get/136/
https://vk.com/krokdospasinnya ,
https://www.facebook.com/krokdospasinnya ,
https://ok.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/krokdospasinnya ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/E0BhJbnNvLU

www.zarvanycia.cc.ua Що треба знати про Пресвяту Євхаристію

  • 17.06.17, 16:13

www.zarvanycia.cc.ua Що треба знати про Пресвяту Євхаристію

Для чого брати участь у Євхаристії та як гідно підготуватися до Причастя? Хто і як може його приймати? Про євхаристійні приписи Греко-Католицької Церкви розповідає о.Йосафат Бойко ВС. У деяких пунктах традиція Греко- та Римо-Католицьких Церков відрізняються. Слово «таїнство» лат. походження «sacramentum» — «таємниця», не вживалось у Новому Завіті, але Церква використовує це слово для означення сили і благодаті, якими Господь обдаровує людину через видимі знаки. Отже, Свята Тайна чи Таїнство — це видимий знак невидимої Божої ласки. Таїнства Нового Завіту установлені Христом, і їх є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Подружжя, Священство і Єлеопомазання. Євхаристія посідає головне і особливе місце як «Таїнство таїнств», тому каже св. Тома Аквінський: «Усі інші таїнства спрямовані до неї, як до своєї мети». Що таке Свята Тайна Євхаристії? Пресвята Євхаристія чи св. Причастя — це тіло і кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. «Пресвята Євхаристія — джерело і вершина всього християнського життя. Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов'язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа — нашу Пасху» (ККЦ, 1324). Хто, коли і для чого встановив Святу Тайну Євхаристії? «Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу» (ККЦ, 1323). «Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що Він заповів у Капернаумі: дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров: «І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша - це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22,7- 20) (ККЦ, 1339). Христос доручив Церкві відправляти Євхаристію, приносити безкровну жертву на спомин його смерті і воскресіння і отримати запоруку вічного життя. Хто може відправляти Євхаристію і що для цього потрібно? «Тільки законно висвячені священики можуть головувати в Євхаристії та освячувати хліб і вино, щоб вони стали Тілом і Кров'ю Господа» (ККЦ, 1411). Священики і єпископи діють в Особі Ісуса Христа та від імені Церкви. Диякони самі не можуть цього робити. Для відправи необхідно мати пшеничний хліб та виноградне чисте вино. Для чого нам потрібно приймати Святе Причастя? «Святе Причастя Тіла і Крові Христа збільшує єдність того, хто причащається, з Христом, відпускає йому легкі гріхи й охороняє від тяжких гріхів. Оскільки зміцнюються узи любові між Христом і тим, хто причащається, прийняття цього таїнства зміцнює єдність Церкви — містичного Тіла Христового» (ККЦ, 1416). «Любов, яку Євхаристія запалює в нас, охороняє нас від майбутніх тяжких гріхів. Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх. Євхаристія не призначена для прощення смертельних гріхів...» (ККЦ, 1395). Які є умови гідного прийняття Святого Причастя? а. Перебувати у стані благодаті — без важкого гріха «Той, хто хоче прийняти Христа у євхаристійному Причасті, повинен бути в стані благодаті. Якщо людина свідома, що вчинила смертельний гріх, вона не повинна приступати до Євхаристії, не отримавши попередньо відпущення гріхів у таїнстві Покаяння» (ККЦ, 1415). «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу» (1 Кор. 11, 27-28). Хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити спочатку до Сповіді, а відтак причащатися. б. Дотриматись євхаристійного посту «Щоб належно приготуватися до прийняття цього таїнства, вірні повинні дотримуватися посту, приписаного своєю Церквою» (ККЦ, 1387), тобто щонайменше одну годину перед святим причастям. Вода і ліки перед святим причастям не порушують посту. в. Усвідомлювати, КОГО приймаємо у Причасті «У Євхаристії перебувають «правдиво, дійсно і сутнiсно, Тіло і Кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже, цілий Христос... Ця присутність називається реальною (realis), не винятково, ніби всі інші присутності не є «реальними», а передусім тому, що вона є сутнісною (substantialis) і через неї Христос, Богочоловік, присутній абсолютно цілий і цілісний» (ККЦ, 1374). Св. Йоан Золотоустий говорить: «То не людина чинить, що принесені дари стають Тілом і Кров'ю Христа, а Сам Христос, що був розп'ятий за нас. Священик, що вимовляє ці слова, представляє Христа, але сила і благодать — від Бога. «Це є Тіло Моє», — каже Він. Це слово перетворює принесені дари». Християни визнають, що під видами хліба і вина присутнє Тіло і Кров Ісуса Христа, хоча на вигляд і на смак Святі Тайни є як звичайний хліб і звичайне вино. Як часто потрібно приймати Святе Причастя? «Церква активно рекомендує вірним приймати святе Причастя кожного разу, коли вони беруть участь у відправі Євхаристії; Церква їх зобов'язує це робити щонайменше раз на рік» (ККЦ 1417). Чи можна причащатися кожного дня? Не те чи можна, а навпаки радо заохочується і є дуже добре причащатися щоденно. Ця практика щоденного святого причастя тривала в Церкві до V століття. Згодом цей звичай занепав під впливом відчуття негідності. Св. Йоан Золотоустий докоряє тим, які, будучи на святій Літургії, не причащаються: «Надармо приноситься повсякденна Жертва, надармо стоїмо при престолі, а ніхто не приступає до святого причастя... Як можна бути на Літургії і не приймати святих Тайн?» (Гомілія 3, на послання до Ефесян). Чи треба сповідатися перед кожним Св. Причастям? До частого чи навіть і щоденного Причастя не є потрібно сповідатися кожного разу. Малі провини не є перешкодою до св. Причастя, якщо при цьому причасник збуджує в собі щирий жаль за провини. Як потрібно підготовлювати себе до прийняття Святого Причастя? - Постом, молитвою та ділами милосердя для ближніх; - Примирившись з ближніми (родиною, сусідами...); - Збуджувати жаль за скоєні гріхи; - Іспитувати совість відносно присутності гріха; - Зберігати мовчанку та не розглядатися по церкві; - Мати пристойний і гідний зовнішній вигляд (скромний одяг та культурну поставу тіла); Хто не може приймати Святого Причастя? Не можуть приймати неохрещені. Св. Юстин (+166) каже: «Нікому іншому не дозволено брати участі в Євхаристії, як тільки тому, хто вірує в істину нашого вчення і омився у Святім Хрещенні». Не можуть приймати св. Причастя ті, хто є в стані важкого гріха. Важкий гріх є тоді, коли людина переступає Божу або Церковну заповідь у чомусь дуже важливому, свідомо і добровільно. Не може приступати до приймання Святих Тайн той, хто привселюдно, публічно поводить себе недостойно. Ця заборона у Канонічному праві найперше стосується тих вірних, які живуть на віру нехтуючи Святою тайною Подружжя, або тих, хто розвівся та співживе з іншою людиною» (ККСЦ, 712). Чи дозволено приймати причастя малим дітям? Приймати Св. Причастя малим дітям без потреби Сповіді у Греко-Католицькій Церкві є дозволене. «Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння звершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, тому Пресвята Євхаристія повинна уділятися після Хрещення і Миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого прав» (ККСЦ, 697). «Євхаристія ­— це хліб життя, і дітей треба постійно ним годувати від часу Хрещення, щоб вони духовно зростали. Спосіб їхньої участі у Євхаристії відповідає їхній спроможності: спочатку він буде відрізнятися від того способу, що в дорослих, не минучи менш свідомо і менш раціонально, але поступово буде розвиватися через благодать і педагогіку таїнства, зростаючи аж до «звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4, 13)». («Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ», Конгрегація у справах Сх. Церков). Будучи відповідальними за духовний стан дітей, батьки найперше повинні дати приклад доброго християнського життя, а, отже, і приймати Святі Тайни та пильнувати, щоб діти поступово вивчали правди віри. Чи дозволено причащатися жінкам у період місячного очищення? У Старому Завіті у євреїв, жінка, яка має кровотечу, відділялася від громади, тому що всякий дотик до неї в цей час означав для них культову, молитовну нечистоту і також таким чином вона могла осквернити храм (Лев 15, 19). У Новому Завіті є інший погляд на це: ніяка тілесна нечистота не робить нас морально і молитовно нечистими. Створені Богом, говорить св. Атанасій Великий, ми «не маємо в собі нічого нечистого, але оскверняємося тільки тоді, коли гріх чинимо». Отже, жінка в такі періоди може приступати до св. Причастя, якщо вільна від гріха. Як потрібно поводити себе в часі Причастя? — Заздалегідь робимо на собі знак святого хреста; — Руки складаємо хрестоподібно на грудях; — Підійшовши до чаші, називаємо своє імя; — Широко відкриваємо уста та відхиляємо голову назад, при цьому не закриваючи очей, щоб не похитнутися і, щоб священик не опустив святих Тайн; — Уста можемо закривати після того, коли священик забере ложечку з уст; ложечку не можна облизувати; — Святі тайни потрібно споживати відразу; — Якщо є потреба, можна скористатися рушничком, що його тримає священик, і витерти уста; — Не можна торкатися чаші руками і цілувати руку священика; Як причащатися: стоячи чи навколішках? Літургійно правильно приймати Святе Причастя стоячи. До такого способу приймання Святих Дарів, як не дивно нас закликає сам священик, коли каже: «Зі страхом Божим і з вірою приступіть», а не приклякніть. Також після причастя диякон співає: «Прості прийнявши Божественних... Христових Тайн, достойно благодарім Господа». Слова «прості прийнявши» власне означають, що ми прийняли Святі Тайни в простій поставі. Чому стоячи? Відомо, що стояча постава є символом торжества, перемоги та радості. Натомість постава на колінах є знаком розкаяння, покути та жалю. Отже, приймати Святе причастя ми не повинні з відчуттям розпуки чи розкаяності, бо каємося ми у Сповіді, а Причастя приймаємо з трепетом, вірою та зі страхом, але одночасно з радістю, адже момент причастя на Службі Божій знаменує ніщо інше, як Воскресіння. Однак варто пам’ятати також і про «другу сторону медалі». Є храми, де клякання під час причастя стало вкоріненим звичаєм, тому важливо є поважати ці звичаї, і дбати, щоб наша поведінка у храмі не призвела до згіршення, чи до пустих суперечок, що часто виникають на цьому ґрунті. Чи дозволено причащатися в римо-католицьких та православних храмах? «Католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни тільки вірним католикам, які їх подібно дозволено приймають тільки від католицьких служителів» (ККСЦ, 671, §1). Ми належимо до Католицької Церкви, тому сповідатися і причащатися в римо-католицьких храмах нам є дозволено, якщо немає можливості звернутися до священика нашого обряду. Що стосується Православної Церкви: «Якщо цього вимагає необхідність (небезпека смерті) або радить справжня духовна користь, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати святі тайни Покаяння, Євхаристії, та Єлеопомазання хворих від некатолицьких (православних) служителів» (ККСЦ, 671, §2).
Джерело: CREDO: http://credo.pro/2014/06/118561

https://twitter.com/krokdospasinnya ,
https://ask.fm/Zarvanycia ,

www.zarvanycia.cc.ua 7 червня день третього віднайдення голови І

  • 07.06.17, 19:59

www.zarvanycia.cc.ua 7 червня день третього віднайдення голови Івана Хрестителя.

7 червня день третього віднайдення голови Івана Хрестителя. В третє голову Івана Хрестителя було віднайдено блзько в 850 році. Під час заворушень, що відбувалися в Константинополі у звязку із вигнанням Івана Золотоустого , голову Хрестителя було перенесено у місто Емес. Звідти її перенесли у місто Комани, адже в певний час на Емес було багато нападів сарацинів. Там же, в Команах , її було закопано в землю . Це сталося в період іконоборчої єресі. Коли ж іконоборство було зупинене то патріарху Ігнатію уві сні було вдіння яке показало місце знаходження голови. Він розповів про це імператору і той дав наказ знайти голову Предтечі. Її знайшли саме на тому місці, яке вказано було Ігнатієм. Пізніше голова була перенесена до придворного храму в Константинополі , частина голови знаходться на горі Афон.
https://twitter.com/krokdospasinnya ,
https://ask.fm/Zarvanycia ,

www.zarvanycia.cc.ua Зіслання Святого Духа

  • 03.06.17, 11:28


www.zarvanycia.cc.ua Зіслання Святого Духа

Ів. 7, 37-52, 8, 12
Я – світло світу. Хто йде за мною не буде в темряві блукати

Коли ми роздумуємо про Святого Духа, то переважно пов’язуємо Його особу з тілесними чи духовними дарами. У молитві до Святого Духа наша увага часто затримується на земних потребах: міцне здоров’я, добра робота, успіхи у житті, спокій, радість, задоволення. Зосередження уваги лише на цих дарах створює певну небезпеку для душі, що людина починає більше цінувати Божі дари ніж самого Бога. Однак для християнина немає більшого дару, крім Бога і Його любові. Тому святий Альфонс висловився про це так: „Бог осуджує численні душі, що випрошують нічого не вартих короткотривалих благ і залишають безконечне Добро (Бога), що є джерелом всякої радості”.

Занечищена земськими розкошами людина слабо розуміє цю правду, і тому, на своє нещастя, любить те, що мала б ненавидіти, і ненавидить те, що варто б любити. Свята Марія Паційська закликає: „Боже, люди не люблять Тебе тому, що не знають тебе!” Свята Тереса висловлювалася з цього приводу так само: „Господи Боже, хто не знає, той не любить Тебе!”

Одного разу до пустельника Макарія прийшов юнак, щоб отримати пораду, як йому стати щасливим. Макарій сказав йому: „Йди на цвинтар і картай померлих. Потім трохи відпочинь, а відтак хвали їх, скільки можеш дібрати слів! Відтак пристав вухо до гробу і слухай, що тобі відповідатимуть на це все. Тоді прийдеш до мене, я скажу тобі, як стати щасливим”. Юнак так зробив, прийшов і говорить: „Я картав, як ніколи”. „І що тобі померлі сказали?” „Нічого! Опісля я їх дуже хвалив!” „А що вони тобі відповіли?” „Нічого! Гробова тиша постійно царювала!” Тоді сказав Макарій: „Тож іди і так роби! Будь глухий на всі похвали, не шукай слави у людей, не зраджуйся прикростями і терпіннями і будеш щасливий!”

Ісус Христос зіслав Святого Духа на апостолів не тільки для того, щоб звільнити їх від страху, а щоб відкрити їм розуміння усіх таємниць своєї науки, щоб вони могли впевнено і відважно проповідувати Євангеліє і продовжували Його діло освячення і спасіння людського роду. Саме через проповіді апостолів і святих Святий Дух просвічував і навертав поганські народи до правдивої віри і правдивого Бога. З цією метою наша Церква у молитві Царю Небесний називає Святого Духа спасителем, кажучи: „І спаси, Благий, душі наші”.

Святий Дух своїм сходженням на апостолів і на нас сьогодні хоче відкрити нам найбільший дар – Бога і Його любов. Тому апостол Павло зазначив про це у своєму посланні, що промине віра і надія, а залишиться навіки любов до Бога.

Святий Дух помагає нам пізнавати Божу науку, самих себе, пізнавати Бога і провадить до з’єднання з Ним. Він особливо старається допомогти нам відкрити найбільший дар - правду про безмежну любов Бога до людей, пригадуючи слова Христа: „Пізнаєте правду і правда визволить вас” (Ів. 8, 32). А євангелист Іван доповнив це наступними словами: „Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). Саме правда про любов Бога до людей може принести нам вільне і щасливе життя.

Віра навчає нас, що Святий Дух – уособлена любов, якою Отець любить Сина і Син Отця. Через це дар Любові, який є найбільшим даром, що Бог може подати нашим душам, приписуємо Святому Духові, бо як пише святий Павло: „Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рим. 5, 5). Тому особливо треба молитися, бо Бог обіцяв подати Святого Духа тому, хто покірно благає: „Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять” (Лк. 11, 13).

Святий Альфонс у своїх роздумах про таємницю Зіслання Святого Духа, так висловився про це: „Предвічний Отець не зупинився на тому, що віддав свого Сина Ісуса Христа, аби він Своєю смертю спас нас. Він вирішив дати ще Святого Духа, щоб перебував у наших душах і будив у них вогонь любові. Сам Христос стверджував, що прийшов на землю, аби розпалити цей святий вогонь у наших серцях, і що не бажає нічого більше, аніж побачити, що цей вогонь там спалахнув: „Вогонь прийшов Я кинути на землю і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!” (Лк. 12, 49).

Божа любов, це був той святий вогонь, що розбудив у святих наснагу до Божих справ, спонукав любити ворогів, зрікатися земських благ і радо йти на муки та смерть. Любов не вміє бути бездіяльною. Вона ніколи не каже „досить”. Чим більше пізнає душа Бога, тим сильніше любить його. Що більше якась душа любить Бога, тим сильніше бажає трудитися, щоб догодити Йому та здобути собі Його любов. „Ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити з Господом. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом” (2 Кор. 5, 8-9) – стверджує апостол Павло.

То ж у сьогоднішній день, у свято П’ятидесятниці, просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас свій вогонь любові, щоб спалив у нас всяке зло, а запалив добро, нехай його світло повсякчасно просвічує нам дорогу до щасливої вічності!

Духу Святий, відроди і нас духом і правдою, потіш нас на цій долині сліз, зроби так, щоб ми були гідними дітьми Божими на віки вічні! Амінь

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya , 
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/ , 
https://www.youtube.com/embed/KWdm6dJfTHQ

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
134
предыдущая
следующая