29 березня, Священномученик Юліан Аназаврський (305-311).

Священномученик Юліан Аназаврський постраждав за Христа в Антіохії Сирійській при імператорі Максіміані Галерії (305 - 311). Мощі його за святительства Івана Золотоустого (+ 407) прославилися чудесами. Святитель Іван Златоуст говорить про мученика в 47-й бесіді.

29 березня, Святий мученик Савин (287).

Святий мученик Савин був правителем єгипетського міста Гермополя. Під час гонінь на християн при імператорі Диоклитіані (284 - 305) святий Савин разом зі своїми однодумцями втік у віддалене село. Але його місцеперебування відкрив за дві золоті монети один невдячний жебрак, якому святий постійно допомагав грошима і годував. Разом з шістьма іншими християнами Савин був схоплений, і після катувань їх усіх втопили в Нілі (+ 287).

Мученики Агапий, Пуплий, Тимолай, Ромил, Александр,

Святые мученики Агапий, Пуплий, Тимолай, Ромил, Александр, Александр, Дионисий и Дионисий пострадали при императоре ДиоклитианеДиоклитиан (284 - 305) в городе Кесарии Палестинской. Во время одного из языческих праздников христиан, отказавшихся принести жертву идолам, начали публично истязать и казнить. В это время мученик ТимофейЖитие.. Мученики Тимофей, Агапий и Фекла (память 19 августа) был осужден на сожжение, а мученики АгапийЖитие.. Мученики Тимофей, Агапий и Фекла и ФеклаЖитие.. Мученики Тимофей, Агапий и Фекла (память 19 августа) были отданы на растерзание зверям. Находившиеся в толпе юноши-христиане Пуплий, Тимолай, Александр, другой Александр, Дионисий и иподиаконИподьякон Диаспольской церкви Ромил решили публично исповедать веру и пострадать за Христа. В знак добровольного подвига они связали себе руки и явились к правителю Урвану. Видя их молодость, правитель пробовал уговорить их отказаться от своего решения, но тщетно. Тогда он вверг их в темницу, где уже находились двое христиан - Агапий, перенесший муки за веру во Христа, и его слуга Дионисий. Все эти святые были преданы страшным мукам и обезглавлены.

Преподобный Венедикт Нурсийский

Преподобный Венедикт, основатель западного монашеского ордена бенедиктинцев, родился в итальянском городе Нурсии в 480 году. В 14 лет святой был отправлен родителями на ученье в Рим, однако, угнетенный окружавшей его безнравственностью, он решил посвятишь себя другой жизни. Вначале святой Венедикт поселился при церкви святого апостола ПетраЖитие.. Апостол ПетрИкона. Апостол ПетрМолитвыХрамы в селении Еффеди, но молва о его подвижнической жизни заставила его уйти дальше в горы. Там он повстречал отшельника Романа, который постриг его в монашество и указал ему для жительства отдаленную, пещеру. Время от времени отшельник приносил святому пищу. Три года в полном уединении святой вел суровую борьбу с искушениями и превозмог их. Вскоре к нему стали собираться люди, жаждавшие жить под его руководством. Число учеников настолько выросло, что святой разделил их на двенадцать общин. Каждая община состояла из двенадцати иноков и составила отдельный скит. Каждому скиту преподобный дал игумена из своих опытных учеников.У преподобного остались ради назидания только новоначальные иноки. Строгие правила, установленные для монахов святым Венедиктом, не всем пришлись по душе, и преподобный не раз становился жертвой клеветы и преследований.

Наконец он поселился в Кампанье и на горе Кассино основал Монте-Кассинский монастырь, который долгое время был центром Богословского образования для Западной Церкви. При монастыре была создана замечательная библиотека. В этой обители преподобный Венедикт написал устав, основанный на опыте жизни восточных пустынников и установлениях преподобного Иоанна Кассиана РимлянинаЖитие.. Преподобный Иоанн Кассиан РимлянинМолитвы (память 29 февраля). Устав был принят впоследствии многими западными монастырями (до 1595 года он выдержал более 100 изданий). Устав предписывает инокам абсолютное отречение от собственности, безусловное послушание и постоянный труд. Старшим инокам вменяется в обязанность обучение детей и переписывание древних рукописей. Это помогло сохранить многие памятники письменности, относящиеся к первым векам христианства. Каждый новопоступающий должен пробыть послушником в течение года, чтобы изучить устав и привыкнуть к монастырской жизни. На всякое дело испрашивается благословение. Главою общежительного монастыря является игумен, имеющий всю полноту власти. Он судит, учит и вразумляет. Игумен выслушивает советы старших и опытных братьев, однако решение выносит единолично. Исполнение устава строго обязательно для всех и рассматривается как важная ступень, приближающая к совершенству.

Святой Венедикт удостоился от Господа дара прозрения и чудотворения. Многих он исцелял молитвами. Свою кончину преподобный предсказал заранее. Сестра преподобного Венедикта, святая Схоластика, также прославилась своей строгой подвижнической жизнью и причислена к лику святых.

26 березня - перенесення мощей святого Никифора, патріарха Царгородського

Великого архиєрея Божого Никифора святого, патріярха Царгородського, за благочесне ікон святих шанування вигнав із престолу його злочестивий цар Лев Вірменин на острів Проконнис. І там у скруті і злиднях перепровадив тринадцять років, переставився до Господа і похований був при церкві святого мученика Теодора в монастирі, який він збудував. Коли ж минуло досить років, загинув із шумом злочестивий цар Лев Вірменин, після нього Михаїл Балбос, тоді син його Теофіл — прийняла скіпетр грецького царства благочестива цариця Теодора із сином своїм Михаїло", який був вельми юним. Також і лжепатріярхи константинопольські із землі живих зникли: Теодот Касітер, після нього Теодор Спатарокандилат, тоді Антоній Касімат. Після того Иоана, на прізвисько Анній, що був хитрістю волхв, із престолу як неправедного благочестиві скинули — і прийняв престол праведно святий Методій, й іконну красу Церкві святій повернув. Тоді й чесні мощі ісповідника Христового Никифора святого із вигнання до Царгороду повернені були. Святіший-бо патріярх Методій радив так благочестивій цариці Теодорі: "Не годиться, — казав, — аби найвизначніший серед патріярхів Никифор, який був за правовір'я з престолу вигнаний, хоч і вже помер, у вигнанні був, але годиться святе його тіло повернути на престол його! Не уникнемо-бо гріха, якщо залишимо його у вигнанні, виглядатимемо як ті, що погоджуються з його вигнанням і вважають його справедливим. Не є ж ми такими, що не відаємо племени Йосифового, яке благословення сподобилося, бо отця свого кості святі через чотири роки з Єгипту в землю Хананейську принесло.

Ми ж, сини благочестя, чи терпітимемо далі відсутність отця нашого, він же нас божественними законами у правовір'ї виховував? Самбо град цей царський, найпрекрасніший на землі, святого вождя і пастиря свого чесних бажає мощів, готовий берегти їх в себе благочесно. Хай возвеселиться знову невіста Церква через жениха свого і того, кого живим втратила, бо неправедна царська рука забрала, того в Господі спочиле тіло, велінням пастиролюбної цариці, хай обійме. Бачиш, о благочестива царице, народ, з тобою у правовір'ї примирений, спрагло бажає почути духом голос, хоч і померлого, пастиря свого. Коли хоч би тінь його, до себе принесену, побачить, одушевленим його вважатиме і, як живого, прийме, зберігатиме в себе, наче скарб найкоштовніший". З такими святішого патріярха Методія словами христолюбива цариця Теодора зразу погодилася: "Буде це, — казала, — і для душ наших корисно, і для імени нашого в останні часи почесно". Не зволікаючи, зразу святіший патріярх взяв пресвітерів і ченців і пішов на острів Проконнис, і йшло за ним багато люду. І, в монастир святого мученика Теодора прийшовши, відкрив гріб Никифора святого — і бачили всі чесне його тіло після дев'ятнадцяти років поховання свого ціле-цілісіньке, ані сліду тління не мало, пахощі випускало. Здійснивши всенічні співи і Божественну Літургію відправивши, Методій святий увійшов у гріб той і, обійнявши чесні мощі Никифора святого, сказав до нього, наче для живого: "О муже блаженнійший, що уподібнився святому Иоанові Золотоустому, подібні-бо до нього підняв труди і перетерпів скорботи, як же він, так і ти, сміливим словом беззаконня викриваючи, вигнання неправедне підняв і ось уже понад тридцять літ то живий, то мертвий у вигнанні перебуваєш. Нині ж віддай себе нам, синам своїм, що полюбили тебе, і, відійшовши звідси, до себе повернися, щоб і нині, як же колись, народ, який любить тебе, з радістю тебе прийняв. Безбожний-бо цар, який беззаконно вигнав тебе з Церкви, прийняв кару, достойну за ділами своїми, — окаянно царство своє і життя втратив, нині ж благочестиві царі тобі, мертвому, наче живому, твою віддають Церкву, бо євангельські діти зі мною разом очистили її від єретичної скверни і зробили її такою, якою ти раніше своїми трудами прикрасив і залишив гарну й непорочну. Поглянь і побачиш зібраних своїх дітей, які з поближніх градів прийшли. Більше ж тих, які далеко, і твого до себе повернення спрагло бажають. їх же, наче осиротілих, не бажай сумних зневажити, перебуваючи далеко від них, нехай має град твій, наче найдорожчий дар, твої святі мощі. Ними ж прикрашений, більше возвеличиться і прославиться, аніж вінцем царським". Це промовивши, святіший патріярх Методій підняв із землі мощі святого і, в нову раку поклавши, взяв на плечі, з освяченим собором і з псалмоспівами вніс на корабель. І, піднявши вітрила, досягли скоро царського града. Благочестива ж цариця Теодора із сином Михаїлом, і всім синклітом, й освяченими особами, і весь люд зі свічками, і кадилами, і зі співами невимовною радістю і веселістю ликували, вийшли до пристані корабельної назустріч чесним святого Никифора, патріярха свого, мощам. Взявши їх, несли спершу до соборної святої Софії церкви, з якої ж колись вигнаний був. Відбулося ж те святих мощів повернення місяця березня в тринадцятий день, у той самий, в який раніше зловірний цар вигнав Никифора святого: в який-бо день вигнаний був — у такий і повернувся. Дійшов до вечора день повернення, і всенічна відправа у церкві святої Софії над чесними мощами соборно відбулася. Коли світало, несли мощі зі святої Софії до церкви святих апостолів і там поклали їх чесно, де ж і собор його відправляти встановили — на честь і на пам'ять ісповідника Христового Никифора святого, на славу ж Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Духом Святим навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

прп. ісп. Теофана Сигріянського
Григорія Двоєслова, папи Римського

Тропар ісповідникові, глас 8: Православ’я наставнику, учителю побожності й чистоти, світильнику вселенної,  архиєреїв богонатхненна окрасо, Теофане премудрий! Своїми науками ти все просвітив, сопілко духовна! Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак святителеві, глас 2: Божественний громе, сурмо духовна, віри насадителю, нищителю єресей, Тройці угоднику, великий святителю Григорію! Завжди з ангелами стоячи, моли безперестанно за всіх нас.

Святий Теофан був сином префекта Егейських островів, який був родичем візантійського імператора Константина Копроніма. Він одружився з Іриною, з якою жив у непорушній чистоті. Пізніше молоде подружжя нарізно вступило до монастирів. Теофан побудував три монастирі і був ігуменом в одному з них. У 787 році він взяв участь у VII Вселенському Соборі в Нікеї, на якому було схвалено вшановування святих образів.

У час правління імператора Лева знову набрало сили іконоборство. За те, що Теофан відмовився бути однодумцем імператора, йому дали 300 батогів і замкнули на два роки у в'язниці. Потім Теофана заслали на острів Самотрацький, де він помер 817 року. Його святі мощі Бог прославив численними чудами.

Святитель Григорій Двоєслов, папа Римський, народився у Римі приблизно 540 року. Його мама Сільвія і тітки Тарсилла і Еміліана також зараховані Католицькою Церквою до лику святих. Здобувши блискучу світську освіту, він отримав високу державну посаду. Ведучи богоугодне життя, він усією душею прагнув чернецтва. Після смерті батька святий Григорій витратив весь свій маєток на заснування шести монастирів. У Римі він заснував монастир святого апостола Андрія Первозванного і, промінявши свої палати на тісну келію, прийняв там чернечий постриг. Потім за дорученням Папи Пелагія II святий Григорій довго жив у Візантії. Там він написав "Тлумачення на Книгу Йова". Після смерті Папи Пелагія ІІ на римську катедру був вибраний святий Григорій. Вважаючи себе негідним, святий протягом семи місяців не наважувався прийняти таке відповідальне служіння, і лише поступаючись благанням клиру і пастви, прийняв свячення.

Мудро керуючи Церквою, святитель Григорій невпинно проповідував Слово Боже. Святий Григорій склав латинською мовою чин Літургії Передосвячених Дарів, яка до нього була відома лише в усному переказі. Затверджений Шостим Вселенським Собором, цей чин був прийнятий всією Церквою. Святитель Григорій очолював Церкву протягом 13 років, ревно турбуючись про всі потреби своєї пастви. Помер Святитель в 604 році, його мощі спочивають в соборі святого апостола Петра у Ватикані.

24 березня, Святитель Софроній, Патріарх Єрусалимський (638-644).

Святитель Софроній, Патріарх Єрусалимський, народився в Дамаску. З юних років він відрізнявся благочестям і любов'ю до наук. Особливо він досяг успіху в філософії, за що його стали називати Премудрим. Але майбутній святитель шукав вищої мудрості в монастирях, в розмовах з пустинножителями. Він прибув до Єрусалиму, до обителі святого Феодосія, і там зблизився з ієромонахом Іваном Мосхом. Він став його духовним сином і перебував у нього у послусі. Праведники разом подорожували по монастирях, записували житія і повчання подвизалися в них. З цих записів пізніше склалася їх знаменита книга "Лимонарій" або "Луг духовний", яку високо оцінив Сьомий Вселенський Собор.

Рятуючись від спустошливих набігів персів, святі Іван та Софроній залишили Палестину і віддалилися до Антіохії, а звідти до Єгипту. У Єгипті святий Софроній тяжко занедужав. У той час він і вирішив стати ченцем і прийняв постриг від преподобного Івана Мосха. Після одужання святого Софронія вони обидва вирішили залишитися в Олександрії. Там їх з любов'ю прийняв святий Патріарх Іван Милостивий (пам'ять 12 листопада), якому вони надали велику допомогу в боротьбі проти монофелітов. В Олександрії у святого Софронія захворіли очі, і він удався з молитвою і вірою до святих безсрібників Кіра і Івана (пам'ять 31 січня) і в церкві, присвяченій їм, отримав зцілення. На знак подяки святий Софроній написав житіє святих цілителів-безсрібників.

Коли варвари стали загрожувати Олександрії, святий Патріарх Іван у супроводі святих Софронія та Івана попрямував до Константинополя, але по дорозі помер. Святі Іван і Софроній з одинадцятьма іншими ченцями вирушили до Риму. У Римі преподобний Іван помер (+ 622). Тіло його було перевезено святим Софронієм до Єрусалиму, і поховано в обителі святого Феодосія.

У 628 році з перського полону повернувся Єрусалимський Патріарх Захарій (609 - 633). Після його смерті протягом двох років патріарший престол займав святий Модест (633 - 634; пам'ять 18 грудня), а після смерти святителя Модеста Патріархом був обраний святий Софроній. Святитель Софроній багато попрацював на благо Єрусалимської Церкви як її Предстоятель (634 - 644).

Наприкінці життя святитель Софроній зі своєю паствою пережив дворічну облогу Єрусалиму магометанами. Виснажені голодом християни погодилися нарешті відкрити міські ворота з умовою, що противник пощадить святині. Однак ця умова не була виконана, і святий Патріарх Софроній помер у глибокій скорботі про осквернення християнських святинь.

До нас дійшли твори патріарха Софронія з догматики, а також "Пояснення на Літургію", Житіє преподобної Марії Єгипетської (пам'ять 1 квітня), близько 950 тропарів, стихири від Великодня до Вознесіння. Ще будучи ієромонахом, святий Софроній переглянув і виправив "Статут" монастиря преподобного Сави Освяченого (пам'ять 5 грудня). "Трипіснеці" святителя на Святу Чотиридесятницю входять і до складу сучасної Тріоді.

Плохих людей нет. Есть люди, за которых особенно нужно молиться.

Преподобноисповедник Сергий (Сребрянский)

Роздуми над євангельським уривком Хрестопоклінної неділі.

І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами. Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності. Мр. 8.34-9.1
Слова, які сказані Христом у цьому уривку, адресовані людям, які багато кілометрів пройшли за Христом гарячою палестинською землею багато років тому. Напевно, споглядаючи на велику юрбу людей, Христос думав про те, чому люди йдуть за Ним. Мойсей, коли виводив з Єгипту вибраний народ, вказав євреям мету їхнього призначення – Обіцяну Землю, де вони будуть не рабами, а господарами. А Христос у своєму зверненні до всіх і нас з вами, вказує нам також на Обіцяну Землю, яле якої ніхто і ніколи не знайде на картах чи атласах світу. Бог Ягве Старого Завіту через Мойсея на горі Синай дав вибраному народу свої умови осягнення поставленої цілі. А тут сам Бог, без посередників являє свої нові умови для тих, хто готовий йти за Ним.
Сьогодні нам, сучасним християнам, дуже хочеться піти за Христом, але з однією умовою: залишити свого хреста і не зрікатися себе самого. Все навколо кричить словами реклами, фільмів, біг-бордів: «Живи на повну!», «Адже ви цього варті», «Візьми життя за роги», «Не тормози, снікерсни»… А тут заклик чогось зрікатися, а ще й самого себе! Ніде і ніхто в ніякій рекламі не пропонує чогось зрікатися, щоб осягнути щастя. І взагалі слово «зрікатися» майже повністю вийшло із нашого лексикону. Чи може голос Христа, який перекрикує світ бути сьогодні почутим? І так і ні. Все залежить від нашого з вами рішення. Почути той голос це лише пів-справи. Піти за Тим, який стався «ганьбою для юдеїв», означає розділити з Ним Його дорогу, а на це готові далеко не всі. Тому християн є далеко не мільярд з хвостиком по цілому світі, а в десятки, сотні разів менше тих, що справді пішли за Христом, що не соромляться Його у повсякденному житті перед цим «родом перелюбним і грішним».

В цьому конкретному уривку Святого Письма слово «душа» можна сміливо замінити словом «життя». Спасти своє життя в розумінні світу, означає дуже просту річ – його влаштувати, у нашому звичному розумінні. Натомість, Христос пропонує задля нього зробити те, що для більшості з нас є неприйнятним, а саме погубити своє життя задля Нього та Його науки. Зрозуміло, що і тут знайдеться не так багато охрещених, готових відповісти позитивно на таку пропозицію Спасителя, а точніше дбати за своє спасіння. Будьмо відверті, що сьогодні спасіння свого життя чи, як є в тексті, душі, не стоїть на першому, другому чи навіть десятому місці на порядку денному сучасної людини. Там є потреби зовсім іншого характеру, більш приземленого. Але аргумент, який подає нам Христос, ми сміливо можемо назвати «залізним». Йдеться про те, що ми нічого не можемо протиставити такому твердженню: коли йдеться про цінність життя, яке в будь-який момент може Господь може у нас забрати, ніхто не може протиставити нічого. І серед нас є ті, які пішли за Христом. Вони не зазнають смерті, бо не мають страху перед нею. Могутність Царства Божого, його сила, полягає не в кількості чи могутності ангелів чи іншій потузі, але в правді. Господь є Всемогутнім, а все інше, що хтось на землі вважає потугою, є смішним і минущим. Тому чинімо божу волю, йдімо за Тим, хто справді могутній, навіть якщо виглядатимемо смішними чи наївними в очах сильних світу цього. Адже життя тут і життя Там – два різних життя. І різниця між ними – вічність.

Блог о. Олега Кобеля