www.zarvanycia.cc.ua ВЕЛИКА СЕРЕДА — ДЕНЬ ВІДДАННЯ НА СТРАЖДАННЯ

  • 12.04.17, 19:50

www.zarvanycia.cc.ua ВЕЛИКА СЕРЕДА — ДЕНЬ ВІДДАННЯ НА СТРАЖДАННЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА 

У Велику Середу дві події згадуються і наповнюють цього дня зміст богослужбових текстів: покаяння блудної жінки, яка злила миро на ноги Господа, і задум злочестивого Юди зрадити свого Учителя. 

Відтак зароджуються наміри вбити Христа і в Його недругів. Перед нами невидимо постає і приготовляється Голгофа: посередині Христос – безвинна жертва; біля ніг Його – блудниця, що кається і отримує відпущення гріхів, подібно до благорозумного розбійника. Вона плаче біля ніг Господа, Який простив її, а Юда задумує нечестиве видання на смерть свого Викупителя. 

Ніч з вівторка на середу Ісус Христос востаннє перед Своєю смертю провів у Вифанії. Тут у цьому селі в домі Симона прокаженого приготовлена була для Спасителя вечеря. Жінка-грішниця, дізнавшись, що Він знаходиться тут, прийшла до Нього з алавастровою посудиною мира і вилила Йому на голову, тим самим виявивши свою любов і шанування до Спасителя. Учні Його жалкували про таку трату мира, а Він їм говорив: “Навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене. Бо вбогих завжди маєте. Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказане буде про те, що вона зробила, в пам’ять її” (Мф. 26; 10-13). 

Відтак, коли Христос перебував у домі Симона прокаженого, первосвященики, книжники і старійшини юдейські, постійно слідкуючи за Господом, зібралися в первосвященика Каяфи радились, якби схопити Ісуса та вбити Його. Але водночас боялися це зробити у свято через причину бунту серед народу, який слухав повчання Христа і став довіряти Йому ще більше після воскрешення праведного Лазаря. Якраз в цей момент прийшов на цю нечестиву раду Юда Іскаріот і запропонував їм видати Христа за винагороду. Первосвященики з радістю прийняли такі наміри Юди і встановили ціну такої зради в тридцять срібників: “Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників і сказав: що хочете дати мені, і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників. І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його” (Мф. 26; 14-16). “Грішниця принесла до ніг Спасителя свою голову, а Юда простягнув руки до беззакоників; та шукала відпущення гріхів, а цей взяв срібняки. Грішниця принесла миро для помазання Господа; а ученик радиться з беззаконими. Вона раділа, витрачаючи коштовне миро, а цей турбувався як видати Безцінного. Вона Владику пізнала, а цей від Владики відійшов. Вона визволилась від гріха, а цей зробився його (гріха) в’язнем”, – робить такі порівняння св. Іоан Золотоустий. 

У Велику Середу відбувається остання в році Літургія Передосвячених Дарів і після її закінчення останній раз читається молитва преподобного Єфрема Сирина. Останній раз у цей день читаються і кафізми — до вечора Світлої суботи.

http://www.zarvanycia.cc.ua/
https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/
https://www.youtube.com/embed/LUymO5S9I-s

www.zarvanycia.cc.ua Страсний тиждень.

  • 08.04.17, 10:44

www.zarvanycia.cc.ua Страсний тиждень (Седмиця; страсть в ц.-сл.— страждання) — останній тиждень Великого посту, що наступає за вербним тижнем і передує Пасці. У страсний тиждень згадується Таємна Вечеря, страждання, розп'яття і поховання Ісуса Христа. Усі дні Страсного тижня звуться «Великими» — Великий Понеділок, Великий Вівторок тощо, також уживається епітет «Страсний». 

У православ'ї перші три дні Страсної седмиці відбувається Літургія передосвячених дарів, в Великий четвер й Велику суботу — літургія Василя Великого, в Велику п'ятницю літургія не відбувається. У перші три дні Страсної седмиці устав пропонує прочитувати весь Псалтир, крім 17-й кафізми, що читається на утрені Великої Суботи. 

У католицизмі Великий четвер, Велика п'ятниця і Велика Субота об'єднані за назвою Пасхальне тридення. Страсний тиждень у пам'ять про останні дні земного життя, страждання і хресну смерть Ісуса Христа, розпочинається у християн з понеділка. 

У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип розглядається як праобраз зрадженого Христа. У понеділок Страсної седмиці служиться молебень, що покладає початок церковному чину мироваріння. Миро — це суміш 50 речовин на основі оливкового масла, трав та смол. Миро вважається святинею, зберігається у вівтарі і використовується в таїнстві Миропомазання. Готується миро лише раз у році — з понеділка по середу Страсного тижня, у четвер освячується. 

У вівторок Страсного тижня віруючі згадують, як Христос навчав у храмі Єрусалимському і народ вважав Його пророком. 

Велика середа — день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли рада первосвящеників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Віфанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна «грішниця» вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в церковній службі в середу прославляється «грішниця» і засуджується зрада Юди. 

Особливо важливими вважаються останні три дні перед Великоднем — Великі четвер, п'ятниця та субота. У кожний з них на службах читаються уривки з Євангеліє, що розповідають про страждання Христа. 

У четвер віруючі згадують становлення таїнства причастя Тіла і Крові Христових — євхаристії. 

Велика п'ятниця — найскорботніший день, тому що саме в п'ятницю Ісус був розп'ятий і помер на Хресті, викупивши людські гріхи. У суботу тіло Христа «перебувало в труні», але душею Спаситель зійшов в пекло і вивів з нього душі праведників.

http://www.zarvanycia.cc.ua/
https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/
https://www.youtube.com/embed/W4R8Tl-dbi0

www.zarvanycia.cc.ua ПРОПОВІДЬ У П’ЯТУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

  • 01.04.17, 13:33

www.zarvanycia.cc.ua ПРОПОВІДЬ У П’ЯТУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ 

«В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! Ми відвідуємо церковні богослужіння, постимося і молимося у відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було діючим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим життям. Іншими словами – потрібен відповідний спосіб життя, який не був би протилежністю посту і не роздвоював би нашу душу. 

У давні часи у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя через відповідні звичаї і навички, як особисті, так і суспільні. Так, упродовж Великого посту усі люди підпорядковувалися звичаям, які не давали забувати окремим членам суспільства про Великий піст. Наприклад, про піст постійно нагадував великопостовий дзвін, театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі собою ці зовнішні прояви посту не могли розбудити в людині почуття покаяння, але складалася відповідна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкі, і нам потрібне постійне нагадування про наші обов’язки. Хоча, звичайно, зовнішні правила не можуть замінити внутрішнього подвигу віруючої людини. 

На жаль, тепер ми живемо не у православному суспільстві, і тому в наш час суспільне життя не може створити для нас великопісну атмосферу. Світ, який оточує нас і до якого ми належимо, не змінюється у дні Великого посту. Духовна трагедія секуляризму полягає в тім, що він вштовхує людину у звичайну релігійну шизофренію, коли життя віруючої людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось і вимагає набагато більше зусиль, ніж у ті добрі часи. В наш час великопісну атмосферу можна створити лише в домашніх умовах, і то не завжди, бо і в сім’ях часто не існує єдиних поглядів на духовне життя. 

Без усякого сумніву, всі погодяться з тим, що сімейний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо і телебачення. Наше життя переповнене інформацією про події в світі. Не треба нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що діється в світі. Мало-помалу духовність і краса поступово зникають з сучасної культури. Музика перестала бути джерелом духовної насолоди. Вона перетворилася на звичний фон розмов, читання, занять тощо. Ця постійна необхідність у сучасній псевдомузиці свідчить про те, що люди перестали насолоджуватися тишею і сприймають її як щось негативне. Якщо раніше християни здебільшого жили у світі тиші і мовчання, і це давало їм можливість зосереджуватись на внутрішньому житті, то сучасні християни змушені докладати особливих зусиль, щоб створити умови для спілкування з Богом. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого посту – це питання духовного життя і смерті. 

Треба зрозуміти, що неможливо ділити наше життя між великопісними переживаннями і враженнями від сучасних телефільмів та настроями, які ці враження породжують. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно витіснить інше. Однак вірогідніше, що сучасні телефільми подолають великопісні настрої. Зворотне може статися лише тоді, коли християнин докладе особливих зусиль. 

Тому нам треба в дні Великого посту рішуче припинити слухати і дивитися по радіо і телебаченню програми, які викликають негативні емоції і наносять шкоду нашому великопостовому подвигу. Між іншим, нема нічого гріховного в тім, щоб стежити за інформацією про події в країні й у світі чи слухати й дивитися програми, які збагачують нас духовно й інтелектуально. Що повинно бути рішуче припинено в дні Великого посту – то це прикутість до телевізора і пасивне заковтування усього, що показують. 

Але тут також, як і при споживанні їжі, одного утримання недостатньо. Духовне життя у дні Великого посту повинно наповнюватися чимось позитивним. Наша душа насолоджується молитвою, але і розум потребує духовної їжі. Цією їжею може бути читання – не лише релігійних книжок, а й художньої та історичної літератури, з якої можна почерпнути багато духовних цінностей для нашого розуму. 

Четверта і п’ята неділі Великого посту присвячені Церквою пам’яті двох великих вчителів християнського духовного життя: прп. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба зрозуміти, що на прикладах цих двох святих Церква вчить нас, як можна збагатити наше внутрішнє духовне життя. Читання і духовні роздуми допоможуть нам придбати внутрішній мир і духовну радість. Сучасний секулярний світ не дає нам ні миру, ні духовної радості. А без цього, без розуміння Великого посту як шляху до глибин душі, Великий піст втрачає своє значення. 

Великий піст – це час шукання сенсу життя, сенсу нашого покликання і нашої професійної праці, сенсу наших взаємин з іншими людьми, дружби, нашої відповідальності в житті. Нема ні праці, ні покликання, які не можна було б спрямувати на покращення життя людини, не з точки зору збільшення виробництва чи кращої його організації, а з точки зору людських цінностей. Нам треба поглиблювати людські взаємовідносини, тому що ми, будучи людьми вільними, самі того не розуміючи, стали рабами тієї чи іншої соціальної системи, які поступово знищують духовні цінності. Якщо наша віра має вічні цінності, то вона повинна перетворювати наше особисте і суспільне життя зсередини. 

Багато людей думає, що для покращення життя потрібні зовнішні зміни умов життя, навіть і революції. Але ми, християни, повинні довести світу, що зміна життя на краще відбувається завдяки внутрішньому духовному життю людини, тобто завдяки вірі і життю за вірою. Коли Церква Христова ввійшла у греко-римський світ, вона не закликала до революцій, вказуючи на несправедливість рабства. Але рабство стало неможливим під впливом християнської віри і нової оцінки людини і всього життя. Одна свята людина може зробити набагато більше, щоб змінити світ на краще, ніж численні надруковані на папері соціальні програми. В Україні життя зміниться на краще лише тоді, коли покращає духовне життя людини і суспільства. Свята людина – це найкращий реформатор і революціонер, бо він реально змінює життя на краще. 

Великий піст має велике значення, бо він очищає духовне життя людини і суспільства. Великий піст – це час, коли людина ніби знову здобуває віру і життя у його Божественному розумінні. Утримуючись від їжі, ми потім знову пізнаємо її смак і краще розуміємо голодних і знедолених. Скорочуючи розваги, відмовляючись від негативних радіо і телепрограм, від непотрібних розмов, ми знову починаємо розуміти велику цінність спілкування з людьми, цінність праці, культури. Спілкуючись в молитві з Богом, ми розуміємо і відчуваємо серцем Його безмежну любов до нас і милосердя Боже. Амінь!».

http://www.zarvanycia.cc.ua/
https://vk.com/krokdospasinnya , 
https://ok.ru/profile/533438398557 , 
https://www.facebook.com/krokdospasinnya
https://twitter.com/krokdospasinnya , 
https://ask.fm/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557/
https://www.youtube.com/embed/5T1rTc0gLfA

www.zarvanycia.cc.ua 30 березня 2016 року день вшанування Кирила

  • 30.03.17, 00:14

www.zarvanycia.cc.ua 30 березня 2016 року день вшанування Кирила Єрусалимського

Святитель Кирило народився у місті Єрусалим в благочестивій християнській родині. Змалку він був навчений любові та повазі до Господа, церкви, а молитви а також покірномужиттю тому вже подорослішавши відразу прийняв рішення про монашество. Коли йому виповнюється тридцятьодин рік його висвячують у пресвітери а трохи згодом він стає архиєпископом Єрусалиму.На той момент йому виповнилосьтридцять пять років.
Його життя на посаді архиєпископа Єрусалимського не було легким адже він мусів боротися з нападами єресі , через яку його часто виганяли з посади чи висилали.Звісно, час від часу бул покращення ситуаці кол наприкладдо влади прийшов Юліан Відступник.Та це покращення було ненадовго адже згодом і цей імператор впав під тиском єресі.Так відувалося під час риходу нових імператорів аж поки довлади не прийшов Феодосій Великий.Кирилвідразу ж зібрав Вселенський собор на якому засудженобулоєресьі було прийнято символ віри.
Помер святий Кирило в віці сімдесяти одного року.

https://vk.com/krokdospasinnya ,
https://ok.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/krokdospasinnya ,
https://ask.fm/Zarvanycia ,

www.zarvanycia.cc.ua Бенедикт з Нурсії

  • 27.03.17, 21:06

www.zarvanycia.cc.ua Бенедикт з Нурсії, Святий, також Венедикт (італ. Benedetto da Norcia, бл. 480, Норчія — 21 березня 547, Монте Кассіно) — засновник ордену бенедиктинців, а також, як вважається, взагалі усього західного чернецтва, головний покровитель Європи. 

Походив зі шляхетної родини, навчався у Римі, але розпусність римського життя не подобалося йому і він подався в гірську місцевість неподалік від міста, де він жив у печері багато років. 

Слава про побожне життя Бенедикта привела до нього кількох прибічників, з якими він заснував 12 маленьких монастирів. 

Ворожість місцевого кліру змусила його разом з учнями перебратися південніше, до Монте-Касіно, де вони заснували новий монастир, для якого Бенедикт склав правила, в яких висловив свої погляди на чернецтво і душу людини. Бенедикт написав монаший устав Бенедиктинського Чину, у якому, як сказав св. Григорій, «святий муж вчив так, як жив сам». Він мав дар передбачування майбутніх подій і читання людських думок. 

Так він став першим, хто створив продуману систему правил життя у монастирі. Згідно з ними чернець повинен був зректися самого себе і осягнути Бога, при чому він зобовязувався не мати майна, вести життя у цноті як дієвий член Товариства любові і послуху. 

Згідно з уставом Бенедикта Нурсійського кожен хто хотів стати монахом мав пройти річний випробовувальний термін (новіціат). Монахи давали 3 обітниці: цноти, бідності та послуху. Монахи мали дотримуватися мовчання, молитися згідно з установленим порядком молитов, читати Святе письмо та отців церкви, забезпечувати себе за рахунок власної праці. Аскетичні норми встановлені святим Бенедиктом були досить доступними, але одночасно строгим, що й зумовило його популярність. Кожен монах приписувався до певного монастиря в якому мав жити. Устав Бенедикта Нурсійського впорядкував чернече життя на Заході, виключив з нього анархію та бродяжництво монахів. З плином часу цей устав став головним у католицькому чернецтві. 

По смерті Бенедикта папа Григорій І сприяв поширенню бенедектинського чернецтва в Італії, Галлії і Англії. 

Святий Бенедикт був канонізований Католицькою Церквою і визнаний святим у 1220 році. 

11 липня — День Святого Бенедикта.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 , 
https://www.youtube.com/embed/xZi2_NcRe-0

www.zarvanycia.cc.ua Розклад Прощ у Марійскому Духовному Центрі

  • 25.03.17, 17:03

www.zarvanycia.cc.ua Розклад Прощ у Марійскому Духовному Центрі Зарваниця на 2017 рік з Четверга дев’ятого червня по суботу 21-го жовтня http://www.zarvanycia.cc.ua/timetable/list/. 

Зарваниця — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа. 

Центр сільради, якій також підпорядковане село Сапова. До Зарваниці приєднано хутір Раків Кут. Поштове відділення — Вишнівчицьке. 

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено Зарваницький духовний центр — комплекс церковних споруд з Собором Зарваницької Матері Божої, що належать Українській греко-католицькій церкві. 

Легенда про заснування 

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках. 

Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері. 

Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця http://www.zarvanycia.cc.ua/articles/get/2/. 

Запрошуємо в паломництво у Духовний Марійский Центр Зарваниця на прощі. http://www.zarvanycia.cc.ua/aboutus/form/

www.zarvanycia.cc.ua Четверта Неділя Великого Посту

  • 25.03.17, 16:12

www.zarvanycia.cc.ua Четверта Неділя Великого Посту 

В той самий час, як Христос, узявши з собою трьох апостолів Петра, Якова, й Івана вийшов на гору Фавор і там преобразився решта учнів лишились внизу під горою, де вже стала збиратися чимала громада. Якийсь чоловік привів із собою біснуватого сина і просив учнів щоб уздоровили дитину. Учні пробували це зробити, але не змогли. Коли ж Ісус зійшов з гори на долину, нещасний батько став просити Ісуса щоб Він врятував його сина, - і Спаситель одним словом вигнав нечистого духа. Тоді учні запитали Ісуса, чому вони не змогли цього зробити. Ісус відповів: «Цей рід недуги нічим не можна вигнати, тільки молитвою й постом.» З цього бачимо, що піст і молитва – могутня зброя, якою треба воювати проти нечистого духа. Великого добродійства зазнав цей юнак від Ісуса: він з дитинства був обплутаний злим духом, що люто знущався над ним. Терпів хлопець, а з ним його батьки, що безпорадно дивилися щодня на його терпіння. І нарешті всі його страждання скінчилися. Ісус взяв юнака за руку і віддав батькам. 

Таке чудо, таке добродійство Божого милосердя повторюється кожного разу, коли розкаяний грішник припадає до Ісуса в покірній сповіді, благаючи повернення здоров’я для своєї душі, визволення її з підвлади диявола. І тільки всемогутня Божа сила й милосердя можуть вирвати людину з тієї неволі й розірвати пекельні кайдани. 

«Тож поверніться до мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І роздирайте серця ваші, а не одежу!» - каже старозавітній пророк Йоіл (2:12-13.) Ці слова пророка закликають нас до покути, благань до Бога простити наші гріхи. Так, як ображений батько вимагає від дитини жалю за зневагу і перепрошення, так само й Господь Бог вимагає від нас перепросин у святій сповіді й покуті за гріхи наші і за зневаги, які ми Йому вільно чи не вільно нанесли. Господь милосердний, але його милосердя полягає саме в тому, що Він прощає тим, що каються, сповідаються і прийнявши Святе Причастя обмиваються Святою кров'ю і знову стають дітьми Бога Живого і послідовниками Ісуса Христа. 

День Сповіді – це найважливіший день цілого посту, бо в цей день Христос повертається до нашого серця. Ми в глибокій покорі визнаємо свої гріхи, а священик даною владою від Христа відпускає нам гріхи. Свята Сповідь – це той квиток з яким можна мандрувати до неба, адже сказав Христос: «Хто їсть тіло моє і п'є мою кров той приймає життя вічне, і я воскрешу його в останній день Страшного Суду.» 

На цьому світі ми – подорожні. Ми ніби зібрались на летовищі і чекаємо на наш літак, що понесе нас в небесні оселі або відвезе в місце вічної покути, плачу і скреготу зубів. Нехай кожен сам себе спитає: а куди мене повезе мій літак: чи в гору, чи в долину плачу?! Чи можемо ми прочитати, що написано на нашому квитку? Нашим квитком є наша совість і якщо ми добре поглянемо, то зможемо прочитати куди ми себе спрямовуємо! Пам'ятаймо, що гріх – це недуга душі! Як лікуємо своє тіло так же треба лікувати свою душу, то ж стараймося немов до цілющої купелі дістатись до сповіді. Вслід за блудним сином скажімо: « Я встану і піду до Отця мого і скажу Йому: Я негідний твій син прийми мене як одного з твоїх слуг» і будьмо певні, що Господь не погордує нашим смиренням і розкаяним серцем і не відкине нас. Для людини, що не вірить - життя не має розв'язки. Не гасімо у собі духу віри, а пильнуймо ту іскру віри, яка жевріє у наших душах. Все можливо для того хто вірує. Чи спіткає горе нас або когось з наших близьких, чи навідає хвороба, до Господа звертаймось і Йому говорімо про всі свої печалі. Приходьмо до Нього із сльозами, молитвою, вірою «і все, чого попросите в молитві з вірою, одержите» (Мф. 21:22) Віра веде до життя вічного: «Хто вірує в Мене, - говорить Господь, - той має життя вічне» (Ін. 6:47) «Віра як навчають святі отці, є голова і корінь: коли ти збережеш її, то хоч би ти і все втратив, знову все придбаєш з більшою славою» (Ів. Злат.) Молімось, щоб не занепала віра наша! Амінь! 

Прот. Анатолій Дохват 
Millville, NJ 

www.zarvanycia.cc.ua НЕДІЛЯ ХРЕСТОПОКЛОННА

  • 21.03.17, 21:39

www.zarvanycia.cc.ua НЕДІЛЯ ХРЕСТОПОКЛОННА 

“Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, 
і святеє Воскресення Твоє славимо” 
(Тропар утрені). 

Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної боротьби, якою є святий хрест. 

У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна. 

Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові страждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас звертається Ісус Христос: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною… Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27). 

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ 

Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили, знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу. 

Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут читаємо таке: “Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й животворного хреста з наступної причини: 

Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив… Подібно, як ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест, щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив мужніми й легкими до дальшого труду… Або, коли надходить цар, то найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити світлого Переможця… Тому що хрест зветься деревом життя і є тим деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо, але ще дужче оживляємося… “.

www.zarvanycia.cc.ua Уроки доброї сповіді від Єфрема Сирина

  • 11.03.17, 21:09

www.zarvanycia.cc.ua Уроки доброї сповіді від Єфрема Сирина

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся». А старому нашіптує думку: «Ти вже старий, де тобі нести труди покаяння? Тобі треба спокою». 

Від автора Єфрема Сирійського, подвижника церкви, і сьогодні вчимося доброго покаяння. Пропонуємо Вам цікаві поради від авторого відомої великопісної молитви 

Каятися треба від щирого серця. Каянник повинен постійно залишатись незмінним: завжди бути таким, яким був на початку. Якщо хтось ще має якийсь порок, – це ознака недосконалого навернення. Якщо каянник зміниться, -це вказує, що в серці його не покладено твердої підвалини життя в Бозі. Така людина приносить покаяння, як те дитя, що тільки-но вчиться, і як той битий, що плаче з нужди, а не з доброї волі. Людські закони корегують поведінку страхом, але не змінюють уподобань серця. Так і покаяння дехто приносить із потаємною, можливо, добре не усвідомлюваною думкою – попускати іноді гріху. 

Відмежуйся від того, що супротивне чесноті. Якщо ти постиш і водночас до нестями смієшся, то легко спіткнешся. Якщо на молитві плачеш, а на людях поводишся як мирянин, то легко потрапиш у сіть. 

Цілковито зречися усього гріховного. Пророк Мойсей, коли народ згрішив, наказав розіп’яти змія, тобто викорінити гріхи, – і зробив змія не пустого всередині, а литого і суцільного. Навіщо? Аби показати, що ти повинен цілковито зректися будь-якого лукавства. Він зробив змія повністю з міді тому, що коренем усього зла є грошолюбство. Литим узяв його з горнила, щоб ти зупинив у собі розпалювання, яке зростає в тобі аж до розбещення розуму. Повісив же змія на дереві, щоб ти каявся і розіп’яв у собі ці три пороки, адже від них настає душевна смерть. 

Не повинні ми, браття, зневірюватись у спасінні, маючи таку матір – покаяння. Не втрачаймо надії на порятунок, коли втішає нас рідна ненька. Покаяння вводило в рай – до Бога – тих, що їх вловив був лютий ворог, тож невже відвернеться від нас? Помилувало тих, які були поза Церквою, тож невже не змилостивиться над нами? Ніхто не дозволить іншим легко змарнувати те, що сам набув тяжкою працею. Як же Бог й Отець віддасть ворогові нас, яких придбав кров’ю Свого Сина? Ми – Його стадо, і Він – наш Пастир. Господь дав нам покаяння, як очищувальну воду, щоб ним могли ми омиватися, коли впадемо в гріх. У нас є купіль не тільки нового життя, але й оновлення. Якщо згрішимо, то, омившись покаянням, стаємо чистими. 

У покаянні закон – наче світильник. Тому ті, що согрішили, через нього знову знаходять Бога. Беззаконник сумує, не бачить благости, бо ворог наповнив його душу відчаєм. Але покаяння, як добрий лікар, проганяє з його душі морок і все, що гнітить її, показуючи їй світло Божої доброти. Диявол не дає отямитися тим, що согрішили, залякуючи їх суворістю покаяння. А покаяння, бачачи хитрощі його, підходить ласкаво і говорить: «Лишень згадайте про Бога – і я все зроблю за вас. Пригадайте собі Його милосердя – і я стану вашим заступником. 

Якщо вразить тебе стріла лукавого ворога, не зневірюйся анітрохи. Навпаки, скільки б разів не здолав тебе ворог, – негайно підводься і воюй з ним знову. Адже Той, хто кладе початок подвигу, завжди тримає напоготові правицю, щоб подати її тобі. Щойно ти простягнеш до Нього руку твою, вмить Він подасть тобі правицю Свою, щоб підвести тебе. Підступний же ворог старається довести тебе до відчаю, щойно ти впадеш. Не вір йому! Але коли падатимеш навіть сім разів на день, намагайся підвестися й умилостивити Бога покаянням. 

Перше ніж хто вчинить беззаконня, ворог всіляко применшує це беззаконня в його очах. Особливо применшує він похіть чуттєвої насолоди, начебто задовольнити її – це те саме, що вихлюпнути на долівку склянку холодної води. Лукавий применшує гріх в очах людини перед тим, як вона його вчинить; після гріха, навпаки, він надто перебільшує беззаконня в очах того, хто скоїв його. 

Чи бачиш, що покаяння спочатку постає перед грішниками не суворим, а поблажливим і легким? Не пропонує воно посту, не вимагає ані стриманости, ані чування, але лагідно запрошує розпочати з визнання: Согрішив я. З найлегшого починає, бо знає, що подальше довершить совість. Ця співтаїнниця покаяння бере душу під свою опіку і спішить очистити її. Совість знає, що душа покірна благові, й править нею, як вершник. Вона хоче, щоб покаяння було прийняте, бажає, щоб утвердилось воно в грішниках і, як сонце, проникло в їхній ум, освітивши його. Так легко приводить вона їх до Бога і невдовзі робить їх Його набутком.

www.zarvanycia.cc.ua 10 березня пам'ять Тарасія Константинопільс

  • 10.03.17, 15:46

www.zarvanycia.cc.ua 10 березня пам'ять Тарасія Константинопільського. 

10 березня пам'ять Тарасія Константинопільського. Тарасій народився близько 730 року в Константинополі в родині благородних батьків. Отримавши дуже хорошу освіту він отримує хорошу посаду писаря імператора Констянтина і його матері Ірини а також був досить важливою персоною в Константинополі. Під час приготувань до нового Вселенського собору імператриця Ірина вирішила разом з тим організувати вибори патріарха Константинополя після смерті попереднього патріарха Павла. Під час виборів багато з духовних осіб проголосували за обрання Тарасія попри те що він не був духовною особою, та й Ірина теж була за те щоб його обрали. Тарасій згодився на це і виголосив досить довгу промову про важливість скликання нового Вселенського собору. В 787 році на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї де Тарасій був головуючим він виступив за відновлення почитання ікон. З імператором Констянтином в нього були дещо напружені стосунки після того як він відмовився розірвати шлюб імператора з його дружиною Марією Амнійською і відмовився віддавати її в монастир для того щоб імператор міг одружитись з новою коханою. Та все ж після певного тиску правителя згодився на це і постриг колишню дружину імператора в монахині. Після того як до престолу зійшла Ірина Тарасій і далі продовжував керувати церквою.Термін його правління склав 22 роки, всі ці роки він вів суворий , аскетичний спосіб життя. Відомо що все своє майно святий роздав біднм людям, сиротам і вдовам. Перед самою смертю на нього часто нападали біси , дописуючи йому ті гріхи яких він не робив та він своєю правдою і чесністю дуже скоро їх відігнав. Помер святий у 806 році після тривалої хвороби і похований в зведеному ним же монастирі на Босфорі.Відомо що біля місця його поховання відбувалося багато чуд.