www.zarvanycia.cc.ua Хресні ходи під час Великого посту.

  • 07.03.17, 18:34

www.zarvanycia.cc.ua Хресні ходи під час Великого посту.

У великий піст містами і селами Тернопільщини пройдуть хресні ходи. Графік проведення http://www.zarvanycia.cc.ua/v-zarvanyci-u-velykyy-pist-hresni-hody/
Перший недільний день Великого посту (в цьому році 5 березня) є особливим за своєю урочистістю та має назву «Торжество Православ’я». На VII Вселенському Соборі (787р), в якому брали участь представники усіх тогочасних помісних церков, був остаточно сформульований догмат шанування святих ікон. А у 842 році Свята Церква разом з імператрицею Візантійської імперії Феодорою перемогла єресь іконоборства та затвердила православні догмати і традиції, пов’язані з шануванням Хреста Господнього, мощей угодників Божих та святих ікон.
Шанування святих ікон є шануванням слави Господньої, Божої Матері та святих угодників Божих, а не шанування дерева, фарб та матеріалу, з якого виготовлена ікона. У цей день в соборному Благовіщенському храмі, як і у всіх храмах Української Православної Церкви та всього світового Православ’я , після Божественної Літургії звершувався молебний спів «Торжества Православ’я». 
Після богослужінь в православних храмах нашого міста, священнослужителі і віряни здійснили традиційний хресний хід від Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці з святими іконами, і святими мощами угодників Божих на автобусах навколо обласного центру. Зупиняючись біля поклінних хрестів на кільцевій дорозі, звершувалися короткі піснеспіви з читанням Святого Євангелія та молитвами за мир на нашій Українській землі. 
Священнослужителі благословляли хресним знаменням та кропленням святою водою з чотирьох сторін місто святої Єлисавети, підносячи прохання за злагоду і благополуччя всіх його жителів. В хресній ході були святині з основних храмів міста, а також ковчег с частками мощей святих праведних Захарії і Єлисавети та Іоанна Хрестителя зі Свято-Єлисаветинського чоловічого монастиря. Таким чином віруючі християни випрошували духовної підтримки та благословіння від Господа Бога і Пресвятої Богородиці та молитовної допомоги від святої Єлисавети для всіх православних християн та людей доброї волі, для усіх наших співвітчизників. 
На завершення відбувся урочистий молебень у фортеці святої Єлисавети, на місці першого Свято - Троїцького храму. 
Що таке паломництво і його користь для християнина перших століть християни здійснювали паломництво – похід віруючих до святих місць на поклоніння.
Паломництво - це духовна праця, спрямована на очищення душі. В IV столітті приклад паломництва показала свята цариця Єлена, побувавши в Єрусалимі.
Термін «паломник» західного походження і являє собою скорочення від слова «пальмовник». «Пальмовник» - той, хто несе пальмову гілку, переклад відповідного латинського слова, що має на увазі людей, які несуть пальмову гілку і беруть участь у Хресній ході Вербної ( Квітної) Неділі.
У західній традиції «religious piligrim», - «пілігрим», увага акцентується не на духовному стані, а на зовнішньому переміщенні в просторі - мандрівник, той, хто мандрує. 
Прекрасне пояснення терміну «паломник» знаходимо в українській мові, - «прочанин», що означає «ходити на прощу» - шукати прощення гріхів йдучи з молитвою до святих місць. Термін поєднує стан душі і рух до мети.
Церковне розуміння паломництва має тісний зв'язок з вченням про святі ікони. Як відомо, отці VII Вселенського Собору, бажаючи висловити відмінність між ставленням до Бога і до святих ікон, постановили розрізняти два поняття: служіння «Латрі» і поклоніння «проскінісіс». Служіння можливе лише Богу, а поклоніння належить іконам. Такий же принцип у розумінні Церквою і суті паломництва - святі місця - це місця для поклоніння.
Правильне розуміння терміна паломництво багато в чому має визначити справжню культуру самого православного паломництва. Істинний сенс цієї невід'ємної частини духовного життя християнина, повинен правильно усвідомлюватися кожним охочим здійснити паломництво до святих місць. І тоді, без сумніву, кожне паломництво сприятиме духовному зростанню і преображенню людини.
В наш час, нажаль, велика кількість людей, в тому числі і духовенства, не зовсім правильно розуміють суть паломництва, применшують його значення у духовно-релігійному житті і прирівнюють його до туризму. Паломництво – це не туристичний огляд визначних місць, а велика праця для духовного збагачення і очищення. В давнину люди проходили сотні кілометрів, щоб помолитися на святому місці, намагалися відключитися від мирського життя і налаштуватися на молитву. Все тілесне йшло на другий план. Дорога до монастиря займала іноді декілька тижнів. По дорозі прочани зустрічали добрих людей, які давали їм нічліг і годували їх. Це вважалося служінням Богу. Головним ділом для паломників була молитва. Ще з часів древньої Русі наші благочестиві предки, з прийняттям християнства, також прийняли з Візантії і побожну традицію прощі до Святих місць. Найперше відбувалися паломництва до Святої землі, місць Народження, проповіді, Хресних страждань і Воскресіння Христа Спасителя. Також центрами паломницьких подорожей ставали монастирі, як осередки духовного життя. Люди тисячами йшли до таких святинь, як Києво-Печерська, Почаївська, Святогорська, Троїце-Сергієва лаври, Видубицький і Михайлівський Золотоверхий монастирі, Китаєва і Оптина пустині, Зимненський і Флорівський монастирі та багато інших великих і малих обителей, які немов світлосяйні островки християнського благочестя приваблювали велику кількість прочан не тільки нашої землі, але й з усього Православного світу. Також треба відзначити і те, що саме завдяки записам паломників, їхнім письмовим спогадам, ми дізнаємося про багато чудес, свідками яких ставали прочани, відвідуючи святі місця. Наприклад, цікавими і повчальними є записи древньоруського паломника ігумена Даниїла ( ХІІ ст.), який ходив з прощею до Святої землі, став свідком багатьох чудес і описав велику кількість святинь.
Отже, як бачимо, паломництво є дуже корисним в житті людини-християнина, оскільки через прощу до святинь паломник знайомиться з самим християнством, пізнає саму суть його і що найголовніше воцерковляється і знаходить для себе спасіння через єдність з Христом в огорожі Святої Церкви Православної. Тому паломництво без перебільшення можна прирівняти до апостольської проповіді, бо саме через участь в прощах до святих місць багато людей змінюється, виправляють своє життя і стають насправді церковними людьми. 
Розклад професійних прощ http://www.zarvanycia.cc.ua/u-zarvanyci-hrafic-profesiynyh-proshch/

https://twitter.com/Zarvanycia , 

www.zarvanycia.cc.ua 5 березня Тимотея та єпископа Євстатія

  • 06.03.17, 10:44

www.zarvanycia.cc.ua 5 березня споминаємо преподобного Тимотея та єпископа Євстатія. 

Підніжжя гори Олімп називалось в ті часи Символами.На землі тій стояв мнастир в який і пішов служити Богові молодий хлопець на ім'я Тимотей.В монастирі він виявив себе добрим монахом , покірним та доброчесним який весь час перебував в молитві та пості.Його покірність та любов до Господа була винагороджена Господом через дар зцілення та дар вигнання бісів. 
Тимотей був мандрівником та багато часу перебував в горах аж до самої смерті. 
Єпископ Антиохії Євстатій прийшов на престол єпископський після смерті свого попередника.Як справжній християнн він активно боровся за церкву проти аріанців та інших єретичних вчень.І боротьба його була ефективною, адже аріанці щодуху чинили йому супротив і одного разу їм навіть вдалося вигнати його. Єпископ дуже важко переживав своє вигнання тож зовсім скоро помер. 
Жінка що оклеветала його почала мучитись через неправду сказану про нього і через деякий час розповіла правду, але поки Євстатія реабілітували перед очима люду пройшло багато років. 

www.zarvanycia.cc.ua 1 неділя Великого Посту.

  • 01.03.17, 18:11

www.zarvanycia.cc.ua 1 неділя Великого Посту.

Торжество Православ’я. Покликання апостолів. Ін. 1:43-51 
Кожна неділя Великого посту має свою тему для спогадів і роздумів. Зазвичай піст слугував особливим періодом підготовки оголошених до прийняття святого таїнства хрещення й саме таким чином підбиралися недільні Євангельські читання. Але протягом історичного часу кожна неділя посту отримала другу додаткову тему. Першу неділю Великого посту присвятили перемозі Істинної Святої Православної Віри. Віри яка перемогла світ: “ця перемога, що перемогла свiт, – вiра наша” (1Ін.5:4). Фактично, Церква святкує перемогу над усіма єресями, що роздирали Тіло Христове протягом перешого тисячоліття, а особливо над єрессю іконоборства. 

Ін. 1:43-51 
43 Наступного дня Ісус захотів йти до Галілеї; і знаходить Пилипа, і каже йому: йди за Мною. 44 Пилип же був з Віфсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. 45 Пилип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосипа, з Назарета. 46 Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Пилип говорить йому: піди і подивись. 47 Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, го­ворить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства. 48 Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відпо­вів йому: перше ніж покликав тебе Пилип, Я бачив тебе під смоковницею. 49 Нафанаїл відповів Йому: Учи­телю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів. 50 Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; біль­ше цього побачиш. 51 І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

www.zarvanycia.cc.ua Святий Онисим

  • 28.02.17, 12:04

www.zarvanycia.cc.ua Святий Онисим

Святий Онисим († 95) — жив у місті Колоси у Малій Азії і був невільником-поганином у багатого чоловіка Филимона, який став християнином. 

Одного разу Онисим, провинившись перед Филимоном, зі страху перед карою втік до Рима, де в той час св. Павло перебував у в'язниці і проповідував Христову науку. Апостол Павло у Посланні до Филимона заступається за Онисима. Під впливом св. апостола Онисим прийняв св. Хрещення та згідно Послання до колосян (Кол. 4.9) був спіпробітником апостола Павла. 

Згодом Филимон простив Онисимові провину і відпустив його на волю. Відтоді Онисим ревно допомагав св. Павлові у його апостольській праці. Він разом з Тихіком відніс листа св. Павла до колосян. Перед смертю св. Павло висвятив Онисима на єпископа Верії. Покинувши у 67 році Рим, Онисим проповідував Христову віру в Греції і країнах Малої Азії. Був єпископом м. Візантія (Константинополя). У часі царювання імператора Траяна святий Онисим був схоплений і приведений на суд до єпарха Тертилли. Загинув мученицькою смертю 95 року, його жорстоко побили камінням і потім усікли голову мечем.

День пам'яті святого апостола Онисима — 28 лютого.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ , 
http://vk.com/zarvanycia , 
https://www.facebook.com/zarvanycia.net , 
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 , 
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 ,
https://www.youtube.com/embed/545lC7s9Rv0

www.zarvanycia.cc.ua Стигматик із Кальво

  • 25.02.17, 13:09


www.zarvanycia.cc.ua Стигматик із Кальво 

У Страсний тиждень він фізично відчуває страсті Христові. Має стигмати — щоп'ятниці рани на його руках, ногах і боці відкриваються. Він володіє даром білокаціі, зцілення, читає серця людей. Він зробив уперше в історії знімок Ісуса. 

Про нього говорять: «Брат розради» або «другий отець Піо». Багато хто порівнює його історію з життям святого Франциска Ассизького. Брат Еліа, 54-річний монах — спочатку в ордені капуцинів — в 2000 році заснував спільноту Апостолів Бога (Apostoli di Dio) в Кальві, в Умбрії. Сам себе називає «ослятком Бога». Церква спостерігає за ним від самого початку. Монаха прийняв Бенедикт XVI, а незабаром він зустрінеться з Папою Франциском. 

Багато хто не може повірити в справжність цієї історії . Незважаючи на те, що муки Еліа були зняті на відео, є сотні свідків, а самого ченця неодноразово оглядали лікарі, які підтвердили його здоровий глузд і надприродний характер ран. Але смиренність, з якою він підходить до своєї місії, його скромність і послух кожному рішенню Церкви розвіює сумніви. А тисячі людей після зустрічі з ним відчувають постійний мир в серці. Багато хто повертається до Бога, таїнств, молитви, повністю змінюючи своє життя. «Бог визначив йому мету: зокрема, має пробудити в нас віру! Нагадати, що ми діти Бога, — каже отець Марко Белладеллі, духовний опікун Еліа, призначений єпископом дієцезії Умбрія Терні. 

Прийми ці стигмати 

1962 рік. Франкавілла Фонтана в провінції Бріндізі на півночі Італії. 20 лютого народився Катальдо Еліа. Хлопчик був восьмою дитиною Помпеї Арджентері та Кармело Еліа. Через два тижні дитина раптово перестає їсти. Це перший день Великого посту. Мама думає, що щось не так з її молоком, тому дає сину пляшечку. Але дитина відригує молоко. Батьки біжать до педіатра. «Приготуйте йому труну», — чують вони. Але дні йдуть, а дитина жива, хоча й не їсть. У Велику суботу, все повертається до норми». Так продовжується все його життя. Що би брат Еліа не взяв до роту у Великий піст, все вибльовує. Його організм відкидає їжу. Щороку він втрачає 15 кг», — розповідає о. Марко. 

Навколо дитини починають відбуватися інші незрозумілі речі. «У 7 років він бачить ангелів. Він кличе свою матір, але вона б'є його по обличчю і кричить: «Ти з глузду з'їхав!». Коли Катальдо було 10 років, він грав зі своїми друзями в м’яча, — продовжує розповідь духівник стигматика. — На вулиці підходить до нього жінка і каже: «Іди до церкви і відмов вервицю». Коли Катальдо з'являється в дверях, священик запрошує його: «Йди, проведеш сьогодні молитву на вервиці». Після молитви священик вручив йому медальйон Божої Матері. «Я цю пані нещодавно зустрів», — відповіла дитина. Іншим разом його друг отримав травму. Залізний стрижень проколов його тіло. Перш, ніж приїхала швидка допомога, Катальдо вийняв прут з тіла друга і поклав обидві руки на рани, з яких била кров. Хлопчик був зцілений, не залишилося ані слідів, ані шрамів. 

У 18 років Катальдо переїжджає до Мілану. Працює листоношею. Одного разу він мав доставити пакет до монастиря капуцинів. Коли він увійшов усередину, то відчув, що це місце для нього. Довго розмовляв з настоятелем. У той же день повідомив про це на пошті. Весною 1985 року вступає до новіціату ордена Братів Менших Капуцинів в провінції Ломбардія і приймає ім'я брат Еліа, від свого прізвища. У 1990 році складає перші обітниці. І тоді починається його Голгофа. 11 лютого 1990, Elia 28 років. Він отримує стигмати. «Він отримав їх у присутності інших братів, під час занять з літургіки, — каже о. Белладеллі на зустрічі в монастирі францисканців у Величці. — Він читав бревіарій. З чола брата Elia почали капати краплі крові. Брати викликали швидку допомогу. Лікарі забрали Elia в лікарню, але не могли пояснити, що відбувається. Перев'язаного пацієнта відвезли до монастиря. На його руках з'явилися рани. Тоді один з братів сказав: «Еліа, ти отримав стигмати. Мусиш з цим жити». Вражений Еліа побіг до каплиці, відкрив дарохранительницю і закричав: «Господи, забери це від мене! Я не справлюсь!» Потім він вибіг з монастиря. Побіг вперед, аж до обриву скелі. Хотів кинутися вниз. І тоді якась величезна сила кинула його на траву. Переляканий, він впав. Дивиться — перед ним стоїть Божа Матір: «Прийми ці стигмати, візьми участь в Страстях Мого Сина. Він тебе про це просить». Брат Еліа повернувся до дарохранительниці. Став на коліна. Брати бачили, як Еліа оточило світло. Протягом наступних восьми місяців він не міг погодитися з стигматами. «Я молився, щоби Бог їх забрав, тому що я не заслужив їх. Щоб дав їх якомусь священику. Я просто звичайний брат», — говорить брат Еліа. 

«Це не просте життя, бо він не хоче бути в центрі уваги. Крім того, він постійний об'єкт нападок диявола. Я сам бачив, як злий кинув його до стіни. Іншим разом, коли Еліа мив підлогу в церкві, раптом кинулися на нього всі лавки. Одного разу злий душив його, як змія, — розповідає о. Марко. — Еліа часто буває виснажений. Тоді Бог посилає до нього ангела. Якось він запитав Богородицю, чому він повинен все це терпіти. Вона відповіла: «Так ти визволяєш багато душі від пекла» 

Ісус живий 

Чернець ховає стигмати під довгими рукавами білого габіту. Він не хоче викликати сенсацій. «Завтра мушу одягти сорочку з довшими рукавами» — каже брат Еліа. А о. Марко, бачачи моє здивування, коли Еліа показує рани, пояснює: «Стигмати відкриваються щоп'ятниці, вони будуть кровоточити. Але по ньому нічого не буде видно, він завжди веселий». 

У 1990 році Еліа вперше в Страсний тиждень переживає страсті Христа. Все починається в Страсну п'ятницю вранці. Висока температура, Еліа втрачає сили. Після 14-ї години починає відчувати бичування, його спина кровоточить. У нього підбиті очі і опухле обличчя, як у побитого Ісуса. Непритомніє після 15-ї години. Починає вмирати, як Христос. Це повторюється протягом 26 років. 

«Як можна пережити агонію Христа? — питаю я брата Еліа. «Я переживаю це спокійно, хоч і відчуваю біль. Це не для мене, а для людей. Тому що Ісус живий і справжній! Я в цей час не сам. Мій ангел-охоронець Лехітіель бере мене за руку і я відчуваю відділення душі від тіла. Я бачу, що відбувається з моїм тілом, з боку. Я відчуваю біль, але мені легше», — відповідає стигматик. 

Цілу ніч біля нього чергують його брати зі спільноти та священики і декілька мирян. Триває молитва. В цей час кілька разів міняють простирадла, просякнуті кров'ю. У Велику Суботу рани повільно зникають, увечері залишаються тільки стигмати. У Великдень, в неділю вранці, Elia встає, ніби нічого не сталося. «Коли я сказав Ісусові «так», то не знав, що мене чекає. Скажи Богу «так» в житті, а він буде направляти тебе в невідоме і прекрасне. Це, як з таїнством шлюбу. Говориш «так», але не знаєш, що тебе чекає». 

«Але Ви страждаєте», — кажу я. «Страждання, пережите разом з Ісусом, змінює людину повністю. Це свого роду трансформація. Таким чином, Бог робить людину сильною», — пояснює Еліа. 

Не кричіть і не проклинайте 

В останні вихідні кожного місяця до монастиря в Кальві в Умбрії з’їжджаються десятки автобусів. «Близько 1500 осіб за один день» ,— говорить Фіорелла Туроллі, офіційний біограф брата Еліа (ангел вказав на неї брату Еліа як на людину, яка відкриє йому двері в багатьох місцях; Фіорелла написала біографію Елія, яка була перекладена багатьма мовами). «Еліа молиться над кожним, до пізньої ночі», — додає вона. 

Решту місяця він і його брати занурюються в тишу, в роботу. «Ora et labora». Кальві розташований в 100 км від Риму і в 100 км від Ассізі. Еліа, слухняний Богу, залишив орден капуцинів і вирушив у дорогу. Він досяг руїн монастиря, який заснував у часи св. Франциска один з його учнів, св. Бернард з Кальві. «Бог вибрав це місце для Елії, — підкреслює о. Марко. — Воно було заросле, в руїнах. Еліа і кілька братів спали під зірками. Еліа пішов просити єпископа про допомогу у відновленні монастиря. Але той сказав: «Якщо те, що відбувається навколо тебе, справа Бога, то Бог тобі допоможе, монастир відбудуй сам. На даний час ремонтні роботи наближаються до завершення. Монастир виглядає, як середньовічна перлина. Еліа недавно отримав ще й 8-метрову статую Діви Марії. «Це має бути центр молитви, де можна перебувати день і ніч на адорації Ісуса, куди всі бажаючі зможуть приїхати і «відновити свою душу», — додає Фіорелла. — Зараз ми дуже мало молимося, а молитва необхідна, щоби залишатися в близькості з Богом». 

Брат Еліа: «Молитва — це діалог, бажання бути з Богом. Не проси у Нього занадто багато, тільки те, що потрібно, що добре. 10 хвилин в день. Починай з цього». 

До монастиря постійно приходять листи. З різних куточків світу. За підписом єпископа і проханням про свідчення. Еліа потім їде до єпископа Умбрії. Той, якщо погоджується на поїздку Elia, виділяє йому священика або їде з ним особисто. «Брат Еліа вже був у Німеччині, Франції, Люксембурзі, Полінезії й тричі ми були в Індонезії, де мусульмани намагалися нас вбити, — каже Фіорелла. — Бог хоче, щоб там виник будинок для сімей та дітей. Але ще не зараз», — розповідає Еля. 

Брат Еліа ніколи не говорить про себе сам, його історію розповідає делегат єпископа. У Велічці він сказав: «Ісус Христос живий! А ми? Чи ти і я живі? Скільки разів ти чув, як Він говорить з тобою у твоєму серці? Ти вслуховуєшся в це, чи тільки, коли тобі подобається?» І ще: «Коли переживаєш кризу, Бог говорить тобі: «Прийди, сядь і поговорити зі мною. Якщо ти не говоритимеш, як я тебе зрозумію?» 

Еліа любить ставити запитання: «Молитва, це для вас прикрий обов’язок чи ви не можете дочекатися її?» І додає: «Ісус просить вас щодня молитися за хворих дітей, за тих, хто страждає. І ніжним голосом, але твердо: «Не кричіть у себе вдома, не проклинайте! Бо так ви допускаєте диявола. Розмовляйте зі своїми дітьми. Це найголовніше!» І, на кінець: «Ви знаєте, що таке людина без Бога? Вона загублена. Але з Богом не боїться нічого і нікого». 

Пробачай і люби 

На вівтар в саду францисканців у Величці відразу після причастя щохвилини забігає якась дитина. Тулиться до брата Еліа. Після Меси шереги людей — їх тут кілька тисяч — горнуться до стигматика. Еліа кладе руки на їхні голови, благословляє. О. Белладеллі, що 8 років супроводжує створену ченцем спільноту Апостолів Бога (Apostoli di Dio, що чекає повного схвалення Святого Престолу), йде поруч. У Еліа в очах радість. І світло. Він скромний, покірний. Він говорить мало, але по суті. «Я відповім на твоє запитання, а ти даси мені відповідь на моє. Згодна?» Він дивиться на мене допитливо і запитує: «Чи ти можеш любити? Прощати? Чи завжди? Чи говориш щовечора своїм близьким, «люблю», «Давай пробачимо один одному?» Скажи». «Це найважливіше?» — питаю я. «Так. Ісус говорить сьогодні: любіть одне одного, вчіться цього. Не робіть один одному зла, не ров’язуйте війн. 

«Еліа, ми нетерплячі, ми хочемо знати вже зараз, що Бог хоче від нас. І коли прийде», — кажу я. 

Еліа дивиться на мене: «Твоя мама носила тебе дев'ять місяців, щоби народити. Потрібен час і терпіння, щоби відкрити Бога. Кожного дня бери в руки Євангеліє. Читай, і в один прекрасний день ти будеш проповідувати Його слово. І те, що любов це велич Бога. Ми не можемо любити і прощати, як Бог. Він гойдає мене, обіймає, носить. Чи ти віриш в Нього? Напиши це собі на аркуші паперу. «Я вірю». І побачиш, як багато зміниться. Credo — в цьому весь секрет. Повторюй це кожного дня. Але повторюй: «Я вірю в Бога». 

Церква супроводжує і спостерігає за братом Еліа. Ще коли чернець отримав стигмати, на прохання архієпископа Умбрії Вінченцо Пальїні йому довелося їхати в Нью-Йорк. Там його мала дослідити комісія лікарів. Протягом декількох місяців його оглядали хірурги і психіатри. «Вони хотіли, в тому числі, перевірити його видіння. Еліа постійно розмовляє з Христом і бачить його, як я тебе. Ісус тоді сказав йому: «Не відповідай на їхні запитання, бо вони зроблять з тебе божевільного. Візьми фотоапарат і піди до найближчого храму. Сфотографуй білу стіну. Це буде доказ, — розповідає отець Белладеллі. — Психіатри покликали фотографів. А у брата забрали камеру, щоби не обманював». 

«Я пам'ятаю, що дали мені такий маленький, куплений у кіоску, одноразовий пристрій, — перебиває Еліа. — На стіні я побачив світло і почав робити знімки. І всі разом зі мною. І на фотографії я побачив Ісуса». 

«Це Ісус, якого бачить Elia — о. Марко показує мені фото на своєму мобільному телефоні. — У всіх інших на плівці була біла стіна. Психіатри втратили дар мови. Дали спокій». 

Фото Ісуса швидко облетіло світ. Воно нагадує картину, написана пензлем. Але якщо придивитеся до оригіналу уважно, то чітко видно, що це фотографія. «Ісус слідує за прогресом. Фаустині казав покликати художника, а брату — взяти камеру. Ця історія здається неймовірною. Як і муки, які відчуває Elia, стільки страждань. Навіщо все це?» — питаю отця Марко. 

«Ми раціоналісти. Нам здається, якщо ми віримо і ми в Церкві, що страсті Христа є легендою. Минулим. А це реальність, яка триває досі. Бог, вибираючи таких, як Еліа, нагадує про себе. Ці вісім років, які я провів з братом Еліа, і був свідком страждань, які він переживає, це для мене досвід живого Бога. Бог існує, і Він є для тебе, для мене. Elia має багато дарів: зцілення, втіхи. Я бачив, як люди змінюють своє життя після зустрічі з ним. Він володіє даром білокаціі. Церква не забороняє Elia проповідувати, зустрічатися з людьми. А це вже про щось свідчить. О. Піо, який постійно супроводжує брата Еліа, сказав йому, що він повинен завершити його місію. І це дійсно так — двері, які були зачинені перед стигматиком із Сан-Джованні-Ротондо, відкриваються перед братом Еліа. 

«Я лиш ослятко Ісуса, так називає мене Піо, — посміхається брат Еліа. — Але саме на ослятку Ісус в'їхав до Єрусалима…» 

Joanna Btkiewicz-Broek, Go Niedzielny 

http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557&nbsp
https://www.youtube.com/embed/os8VR4v6ric

www.zarvanycia.cc.ua Сиропусна неділя - проповідь

  • 25.02.17, 00:19

www.zarvanycia.cc.ua Сиропусна неділя - проповідь 

Сьогодні нам Свята Церква пропонує повчання Господа Ісуса Христа, яке може налаштувати нас на правильне проведення Великого посту: таке, при якому піст принесе нам користь і допоможе повернути даровану в Таїнстві Хрещення благодать, яку ми необдумано втратили, подібно до того як позбулися райського проживання наші прабатьки. 

Господь наш Ісус Христос говорить: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.» Мт.6.14-15. Протягом посту ми повинні, по-перше, подбати про те, щоб принести гідний плід покаяння, по-друге, зрозуміти, що правдиве покаяння і прощення Богом наших гріхів можливі тільки в тому випадку, якщо ми будемо прощати тим, хто винен по відношенню до нас . Ми винні перед Богом, але Він прощає нам гріхи, а тому і ми повинні пробачити нашим кривдникам все, у чому б їх вина перед нами не полягала. Тільки тоді, коли ми будемо каятися і прощати інших грішників, наш піст буде угодний Господу і набуде сенсу. Без покаяння, особливо без покаянної молитви, піст буде лише обмеженням у їжі, чимось на зразок дієти, а аж ніяк не духовним заняттям. Піст, який не супроводжується переміною в серці, заради якого все це і робиться, перетворюється на якусь фізичну вправу, приносячи користь, може бути, нашому здоров'ю, але ніяк не душі. 

Тому справжньою чеснотою, будь то піст, молитва чи милостиня, вважається чеснота, вчинена саме без «зовнішньої само реклами», потай від самого себе. Коли ми постимо заради Бога, заради прощення гріхів, а не заради того, щоб люди мали про нас добру думку, тоді ми отримуємо нагороду від Бога, тому що Він бачить таємне, а явним як би нехтує. За наш намір здійснювати подвиг посту заради нашого спасіння, ради Бога, а не заради людей Він відплачує нам явно, але явно не перед іншими, а для нас самих. Наші ближні, може бути, і не примітять, чи є в нас благодать, чи з'явилася в нашій душі духовна радість, - головне, щоб ми самі відчули дію благодаті у своїй душі, очищення її Божественною дією. 

Давайте поставимося до посту ревно, правильно, будемо постити по-євангельському. Згадаймо наших прабатьків, які через нехтування найлегшої заповідді позбулися райського блаженства. Не будемо нехтувати такими простими і легко здійснимими справами, як утримання від їжі і посилена молитва про прощення гріхів (що саме по собі, навіть без нагороди, радісно і приємно), не будемо позбавляти себе надії на вічне життя. Не будемо уподібнюватися нашим прабатькам в їх гріху недбальства, яке призвело до такого страшного результату, але станемо наслідувати їх, Адама і Єву, в тому покаянні, яке вони мали після вигнання з раю, бо плач став їх супутником. Церковний переказ говорить, що перший хліб Адам приготував, змішуючи каменями зерна пшениці зі сльозами. Подібно розкаюваному праотцю Адаму ми теж повинні смакувати свою пісну їжу, змішуючи її зі сльозами або, принаймні, з жалем сердечним. Тоді Господь наш Ісус Христос дійсно подасть нам свою благодать і ми сподобимось чистим серцем з вірою зустріти велике християнське свято - Воскресіння Христове, яке саме по собі є найбільшим свідченням істинності вчення Господа нашого Ісуса Христа. 

В чому полягає початковий зміст обряду прощення? Згадаймо життя Марії Єгипетської, трохи про старця Зосиму, який відвідував преподобну в пустині і причащав її святих тайн. Був у цьому монастирі такий звичай, заради якого Бог привів туди Зосиму. У перший тиждень Великого посту за літургією всі причащалися Пречистого Тіла і Крові Господньої і куштували трохи пісної їжі; потім всі збиралися в церкві, і після старанної уклінної молитви старці прощалися один з одним, і кожен із поклоном просив у ігумена благословення на майбутній подвиг. 

Після цього відкривалися монастирські ворота, і зі співом псалма «Господь - просвічення моє і Спаситель мій, кого боятимуся,» ченці виходили в пустелю і переходили річку Йордан. У монастирі залишалися тільки один або двоє старців, не для охорони майна - вкрасти там було нічого, - але щоб не залишити церкву без богослужіння. Кожен брав з собою трохи їжі, скільки міг і хотів за своїм тілесним потребам: один небагато хліба, другий - смокви, хто фініки або мочену у воді пшеницю. Деякі з собою нічого не брали, окрім руб'я на своєму тілі, і харчувалися, коли примушував їх до того голод, зростаючими в пустелі травами. 

Перейшовши через Йордан, всі розходилися далеко в різні боки і не знали один про одного, як хто постить і трудиться. Якщо хто бачив, що інший йде до нього назустріч, то йшов в інший бік і продовжував своє життя наодинці в постійній молитві, споживаючи в певний час дуже мало їжі. Так ченці проводили весь Великий піст і поверталися в монастир за тиждень до Воскресіння Христового, коли Церква урочисто святкує Урочистий Вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Прийшовши в монастир, ніхто з братії не питав один одного, як він провів час у пустелі і чим займався, маючи свідком одну тільки свою совість. Такий був монастирський статут Йорданського монастиря ». 

Ще один такий цікавий приклад, що в одній обителі, коли відбувалася сварка між ким-небудь з братів, між ченцем або послушником, то духовний батько не дозволяв їм читати молитву Господню. Чому? Тому що в цій молитві ми молимося: «Відпусти нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто, прости нам гріхи наші (борги це - гріхи), тому що і ми прощаємо винуватцям нашим. Або: остільки оскільки ми прощаємо винуватцям нашим. «Значить», - говорив духовний батько своєму духовному синові – «якщо ти не прощаєш своєму ближньому його гріхів, то значить, ти просиш у Господа, щоб Він не пробачив тобі гріхи твої. А я не хочу, щоб ти про це молився. Тому, поки ти не помиришся, не читай молитву Господню» Звичайно це є всім зрозуміло, що відразу губився спокій і весь час приходило на розум: «Який же я, власне, християнин, якщо я не маю права читати головну християнську молитву?» І це швидко призводило до свідомості необхідності примиритися. 

Просити вибачення не так легко. Часто кажуть: вибачте, даруйте, коли ненавмисно наступають вам на ногу або ненавмисно загородили дорогу. Але ми не про це говоримо, а про той настрій, про який говориться в Євангелії, коли одна людина говорить іншому: «каюсь» Лк.17.4. Так просити пробачення - не легко: це праця і жертва. Треба вирвати з серця погане почуття відокремленості, охолодження і непримиренності. Просити вибачення не легко тому, що вперто сидить в нас демон самолюбства, гордості і амбіцій. Ось ці почуття і треба ретельно і наполегливо виганяти. Їх треба вирвати з серця. Це не формальність, а подвиг покаяння і примирення 

«Хто звик просити вибачення - помре після покаяння і примирення » так повчає митрополита Антонія Храповицького. Отже завершую сьогодні своє слово до вас словами вище згадуваного архіпастиря : «Поспішайте просити вибачення, не розбираючи хто правий і хто винен». Амінь. 

Протоієрей Тарас Огар, парафія Святої Параскеви

www.zarvanycia.cc.ua Неділя м’ясопусна

  • 20.02.17, 17:20

www.zarvanycia.cc.ua Неділя м’ясопусна

19 лютого – останній день, коли дозволяється вживати в їжу м’ясо, на церковнослов’янській мові він називається «м’ясопуст». Попереду – Сирна седмиця, чи як її називають в народі – Масляниця. Вона називається так тому, що з цього дня за церковним Уставом не дозволяється їсти м’ясо, а тільки молочні продукти, яйця і рибу. Смисл цього древнього звичаю в тому, щоб поступово відступати від звичної їжі і переходити до великопісного утримання. 
В середу і в п’ятницю Сирної седмиці замість Божественної літургії звершується особливе богослужіння, схоже з великопісним чином. У суботу Сирної седмиці звершується пам’ять всіх преподобних отців, в подвигу просіявших. Також з вечірнього богослужіння у вівторок розпочинається читання великопісної молитви преподобного Ефрема Сіріна.

www.zarvanycia.cc.ua Неділя Блудного Сина

  • 10.02.17, 18:20

www.zarvanycia.cc.ua Неділя Блудного Сина

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє 
навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!" 
(Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина). 
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя. 

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духов­ного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. 

Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й піду до батька мого" (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі". 

ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ 

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажан­нями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. 

За тутешнім законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина. 

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гро­ші — вічні забави робили блудного сина наче п'яним від задово­лення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій 

Блудний син 

країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Тоді вважали свиней за не­чистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження. 

Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали. 

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перс­тень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж. 

БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА 

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму бать­кові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже боліс­ний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя. 

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення? 

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я прогай­нувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлучен­нями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католиць­ку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов". 

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17). 

ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА 

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі. 

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма: 

"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь. Алилуя". 

Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закін­чується протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі. 

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: 

"Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замк­нувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене". 

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття пере­дає наступний тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьків­ські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою". 

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: 

"Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших".

www.zarvanycia.cc.ua Неділя митаря і фарисея

  • 05.02.17, 14:11

www.zarvanycia.cc.ua Неділя митаря і фарисея 

Каже Христос, два чоловіки зайшли в храм помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей в людських очах був праведною людиною, а митаря вважали всі за великого грішники. Фарисей заходить ніби без гріха, а виходить грішним і неоправданим. Митар заходить з гріхами, а виходить без гріха і виправданий. Що ж вони таке вчинили в храмі, що так змінило стан їхніх душ? Каже Христос: молилися. Невже ж це можливе, щоб молитва, яка має освячувати людину перед Богом, стала такою згубною для фарисея? Видно, що так, коли гордий фарисей виходить із храму грішним. Щоб взнати причину не оправдання фарисея, мусимо вникнути в суть молитви і подивитись на поведінку фарисея. Які ж мала хиби молитва фарисея? По-перше, фарисей поводиться гордо, чванькувато, по-друге, засуджує інших, каже – я не такий, як інші люди: грабіжники, чужоложники, або як цей митар; по-третє, вважає себе самодостатньою людиною, забувши, що добре зроблене діло є благодаттю Божою. 

А тепер послухаймо, що каже нам свята Євангелія про митаря. А митар, стоячи здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди кажучи: «Боже милостивий, будь мені, грішному!» Митар є свідомий, що багато зробив гріхів, своїх ближніх не засуджує, а в жалю із покорою просить Бога, щоб простив йому гріхи. Ось тому і митар вийшов з храму оправданим. Як бачимо, що не завжди ми є такими у Божих очах, як про нас думають люди. Господь серцевидець, дивиться на внутрішній стан людини, а людина дає оцінку за зовнішніми ознаками. 

Тепер перейдемо від притчі до нашого особистого життя. Насамперед цікавить питання: чи завжди у неділю і свята беремо участь у святій літургії, як наказує друга церковна заповідь? Чому саме поставлено це запитання? Тому, що багато людей вважають, що вдома можна так само помолитися. Але молитва вдома і молитва в церкві – це абсолютно різні речі. Молитва вдома є також доброю справою, що єднає нас з Богом. Молитва в церкві є більш особливою, тому що вона возноситься від всього собору людей, в числі яких є набагато щирих і чистих сердець, які заносять молитву до Бога. Ось тому не варто залишати церковні молитви. Тому, що храм Божий є домом для молитви і жертвоприношення. «Дім Мій буде домом молитви», – говорить Господь. Однак присутність людини у храмі ще не робить її праведною, святою. Вернімся ще раз до притчі, фарисей вернувся з храму не оправданим. У нинішньому часі хоча і немає фарисейської секти, але і тепер є, так звані «фарисеї». Де їх буває найбільше всього? На превеликий жаль – у храмі. Вони приходять до церкви тільки на те, щоб на них подивилися люди, звернули увагу на їхнє вбрання, найновішу моду. Чи немає у церкві таких, що цілу Службу Божу розмовляють, часто розглядаються на всі боки, навіть можуть собі дозволити думати про грішні справи, тільки не про молитву? А як вийдуть з церкви, то точнісінько скажуть, хто був в якій хустці, хто скільки кинув на тацу, а що говорив священик на проповіді, цього вони вам не скажуть. Нарешті згадаймо, чого я прийшов до храму. «Чи шукати скалку в оці брата свого, а колоди у власному очі недобачаю? Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, а тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7. 3.) Чи лицемірить людина, чи ні, найкраще видно з її поведінки. Дерево пізнається по плодах, а людина по розмові і поведінці. Гордий тип людини для християнина протирічить його гідності. «Хто гордому товариш, той до нього уподібниться» (Сир. 13. 1.) «Якщо чорт хоче кого кинути в пекло, то зачинає від гордости зводити його» (св. Бонавентура). «Гордість - це дорога до пекла» (св. Григорій Богослов). Які засоби проти гріха гордости? 

Один подвижник, щоб протистояти напастям диявола, на стіні своєї келії написав такі слова: покора, послух, любов і інші чесноти. З того часу, як тільки ним опановував дух гордині, вивищення, він підходив до стіни келії і читав написані слова, сам говорив до себе: «Допоки ти не набудеш тих чеснот, до тих пір ти далекий будеш від Бога». 

Однією а підвалин духовного життя християнина це є покора. Покора – дорога до неба (св. Григорій). Найкращий приклад покори подає нам Ісус Христос він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної (до Филип’ян 2.8.) Я служив Господеві за всякою покорою – каже ап. Павло. Бо не вистачає упокоритися десь-колись, або про людське око. Покірними маємо бути в слові, ділі, в поживі й одежі. 

У житті святих читаємо про великого в подвигах слуги Божого Пімена. З молодих літ посвятився він цілковито на службу Богові. Незабаром рознеслася слава чеснот про святого Пімена. Люди стали горнутися до лаври, щоби побачити цього святого. Св. Пімен не тільки не вийшов на прохання князя цього краю, навіть не вийшов до рідної матері. В глибокій своїй покорі вважав себе за великого грішного чоловіка, котрий може легко впасти у гріх гордості. 

Святий пустельник Антоній розповів раз своїм братам монахам, що він під час однієї гарячої молитви бачив, як на цілій землі були розставлені сіті злого духа. І коли він важко зітхнув та й сказав собі: «Хто ж може з них вирватися». Він почув голос, який промовив: «Одна покора. Антонію, ніяка сіть не в силі її спіймати». Святий Бонавентура так навчає, що чим менша риба, тим легше може звільнитись із сіті на волю. Подібно й покірна людина скоріше зможе втекти перед сітями злого духа. Чим нижче стоїмо, тим менша небезпека, що ми впадемо та зробимо собі шкоду. 

Брама небесна є вузькою і лише покірні можуть ввійти нею (св. Вернордир). Не молімся як той фарисей, бо гордість і обмова нівечать і найкращі наші діла перед Богом. Радше будьмо свідомі своїх гріхів, помилок і наслідуймо в молитві покірного митаря, а молитва покірного завжди подобається Богові і буде вислухана. 

www.zarvanycia.cc.ua Неділя ЗАКХЕЯ

  • 29.01.17, 22:52

www.zarvanycia.cc.ua Неділя ЗАКХЕЯ

Євангеліє від Луки 19,1-10 

1Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. 3Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4Побіг він на перед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі». 6І зліз той швидко і прийняв його радо. 7Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину». 8А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо». 9Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло».