www.zarvanycia.cc.ua Звід повчань святих Отців

  • 09.12.16, 21:48

www.zarvanycia.cc.ua  Звід повчань святих Отців

Пропонуємо короткий підсумок повчань святих Отців, викладених у цій книжці. 

Ось як навчають нас святі Отці творити молитву, щоб поступати в дусі: 

Часто проказувати Ісусову молитву. 

Бути уважним під час молитви, постійно зосереджуючи свій ум на Ісусові Христові, відганяючи всі інші помисли. 

Проказувати Ісусову молитву деколи повністю, іноді ж - скорочено. 

Поперемінно то молитися, то читати псалми, сидіти чи стояти з простягненими руками до Господа, то знову творити Ісусову молитву й читати твори святих Отців. 

Повсякчасно відчувати всюдиприсутність Божу і завжди непохитно пам'ятати про Бога. 

Зректися світу, пам'ятати про смерть і молитовну насолоду. 

Безперервно призивати Ім'я Ісуса Христа - всюди і завжди; якщо на самоті - то голосно, а при людях - тільки умом. 

Засинати - завжди з Ісусовою молитвою на устах. 

Просити в Господа помочі, щоб віднайти в серці внутрішню молитву. 

Отож, душе, що бажаєш здобути внутрішню молитву і назавжди злучитися і бесідувати з найсолодшим Ісусом Христом, - сповняй такі настанови святих Отців: 

1. Сядь або, ліпше, стань в неосвітленому й затишному куточку в молитовному положенні. 

2. Перед початком зроби декілька поклонів і не розслаблюйся тілом. 

3. Відшукай в уяві місце серця в лівому боці й зосередься на ньому. 

4. Впровадь ум з голови до серця і промовляй тихо: Господи Ісусе Христе, помилуй мене - устами або тільки умом, як тобі зручніше; говори не поспішаючи, з благоговійним страхом. 

5. Водночас старайся, наскільки це можливо, бути дуже уважним і не тримати в умі ніяких думок - ні поганих, ні добрих. 

6. Зберігай спокійне тверезіння, постановивши стояти довго і забути притім усе. 

7. Дотримуйся поміркованої стриманости і схиляй коліна (клякай) відповідно до твоєї сили та витривалости. 

8. Дотримуйся мовчазности. 

9. Після обіду читай Євангеліє і твори тих святих Отців, які міркують про внутрішнє діяння та молитву. 

10. Спи п'ять або шість годин на добу. 

11. Деколи зовнішньою молитвою випрошуй у Господа діяння внутрішньої. 

12. Не берися до такої ручної праці, яка розсіює твою увагу. 

13. Частіше звіряй свої дії з настановами святих Отців. 

Господи, дай слузі Твоєму Твою силу (Пс. 86:16), - молився колись святий пророк Давид. Вигукни й ти, душе моя: «Господи, дай мені уважність! Від Тебе бо є і хотіти, і творити, тож, очистивши ум і серце з поміччю Твоєю, я приготую їх в обитель для Тебе Триєдиного!» 

Від старчества про келійне Правило та молитву, яку Ангел Господній заповів великому Пахомієві 

Брат запитав старця: 

- Прошу тебе, отче, скажи, що робити мені в келії своїй? І старець відповів: 

- Я сповняю ось таке правило: чотири години сплю вночі, чотири години молюся й чотири години працюю; вдень працюю до шостого часу; від шостого до дев'ятого - читаю; від дев'ятого приготовляю їжу й займаюсь рукоділлям. 

І знову брат: 

- Скільки ж мені творити молитов? 

Старець повів: 

- Я дотримуюсь заповіту Ангела святому Пахомієві, ти ж - скільки можеш. 

Брат запитав: 

- Який же це заповіт Ангела, отче? Старець відповів: 

- В Ангеловому заповіті написано, щоб ченці під проводом Пахомія творили 32 молитов вдень і 12 вночі; в дев'ятий час проказували 3 молитви і Псалом перед кожною з них. Це, зрештою, дуже мало - щоб і початківці досягали поступу в Правилі і не уболівали; досконалим же законоположення не потрібне, для них є заповідь: Моліться без перерви (І Сол. 5:17).

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Александрійська

  • 07.12.16, 22:33

www.zarvanycia.cc.ua Свята Катерина Александрійська, діва і мучениця 

Це ще одна свята, чиє життя відоме більше на рівні легенд, аніж історичних даних. Щодо нас, то заради справедливості варто відзначити, що св.Катерина жила в Александрії, на той час – столиці Єгипту. А місто Олександрія – це райцентр Кіровоградської області, і святих звідти родом досі не зареєстровано. 

Отже, приблизно в 305 або 313 році, тобто в будь-якому разі на початку IV ст.н.е., в Александрії загинула християнська мучениця на ім’я Катерина. Легенди про неї складено у VI ст., але згадують про Катерину також і св.Руфін (нар. близько 345 р.) і Євсевій Кесарійський (263-340). 

Отже, про св.Катерину оповідають, що вона була донькою єгипетського правителя, і відзначалася як красою, так і розумом та побожністю. Крім того, що як донька правителя вона ще й була вельми заможна. 

Як до багатої нареченої, до неї сваталися чимало охочих, але Катерина була побожною християнською юнкою, яка з ранніх літ склала Богові обітницю чистоти. 

Дату смерті св.Катерини Великомучениці пов’язують із першою можливою – 305 роком – через те, що саме до цього року імператором у Римі був Діоклетіан (284-305), чиє ім’я пов’язане з одним із найкривавіших гонінь в історії християнства. Однак не він сам видав розпорядження про закатування александрійської мучениці. 

Діоклетіан установив тетрархію (правління чотирьох) для вельми розлогої Римської імперії. Східною частиною керував Максиміан, особливо запеклий ворог християнства. Навряд чи цього воїна, залученого імператором до правління, хвилювала теологія. Зате використання християнами слова «Господь» – Dominus, яке для нас є поняттям, цілковито відірваним від земних інституцій правління, було проблемним за часів Діоклетіана. Саме цей імператор став першим підписувати свої листи як «правитель» (Dominus), через що його правління ще називають домінатом. Відповідно, в імперії не могло бути двох правителів – двох «богів», відповідно до паралельних значень цього слова. 

Розпочаті Діоклетіаном «чистки» в Александрії провадив Максиміан особисто. Він прибув до єгипетської столиці, аби упевнитися у виконанні імператорських едиктів. Донька правителя відмовилася скласти жертву богам, засвідчивши свою віру в Єдиного Бога. Тоді було скликано великий міський диспут, на якому 50 тодішніх мудреців і філософів викладали свої погляди щодо помилковості християнської доктрини, а Катерина відповідала їм, пояснюючи суть християнства. Згідно з легендою, їй на той час було 18 років, і мудреці її не відвели від істини – навпаки, вона сама багатьох переконала в істинності християнської віри. Заодно навернулася й дружина тетрарха Максиміана, присутня на диспуті. 

Розгніваний тетрарх наказав жорстоко катувати християнку: спершу її бичували, перетворивши тіло на суцільну рану, потім морили голодом, потім вирішили колесувати. За легендою, у відповідь на молитву св.Катерини зійшов ангел, який поламав колесо катування. Бачачи, які страждання зносить ця юна християнка, чимало римських солдатів прийняли віру в Христа, Бога таких відважних духом людей. 

Тіло св.Катерини було перенесене на гору Синай, швидше за все заради врятування високошанованих реліквій від арабів, а потім турків, які захопили Єгипет. До сьогодні воно знаходиться у монастирі, який носить її ім’я і є місцем численних паломництв. 

Друга можлива дата її смерті є граничною, після якої вже важко було би говорити про мучеництво, оскільки 313 рік – час виходу Міланського едикту. 

Зображається в царському одязі або з короною на голові, в руці – пальма мучеництва. Її атрибути: ангел, який надягає їй на палець обручку – символ містичних заручин; філософи, з якими вона провадила диспут; колесо як знаряддя мучеництва, хрест, меч, блискавка. 

http://www.zarvanycia.cc.ua/

www.zarvanycia.cc.ua 4 грудна Введення у храм Пресвятої Богороди

  • 02.12.16, 21:21

www.zarvanycia.cc.ua 4 грудна Введення у храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії.

Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Цей празник, як і празник Різдва й Успіння Божої Матері, заснований на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдо-Євангелії Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". З цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії св. Яким і Анна будучи бездітними, дали обіцянку, якщо в них народиться дитина, то віддадуть Її на службу Богу у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом. 

Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні післяпразденства. Про нього маємо згадки від V-го ст., але треба було аж кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715-730) і Тарасія (784-806), виходить, що празник Введення був установлений у VIII ст.. Синайська Євангелія з VIII ст., котру подарував до синайського монастиря цісар Теодосій ІІІ (715-717), між 12-ма празниками згадує і празник Введення. Цей празник мають і грецькі Богослужбові книги з ІХ-го століття. із ІХ ст. його починає святкувати вся Східна церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX-X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелії на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з-перед і післяпразденством. Службу на цей празник склали Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець. 

На Захід празник Введення прийшов досить пізно – аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна церква святкує празник Введення 21 листопада.

www.zarvanycia.cc.ua 28 листопада розпочинається Різдвяний піст

  • 27.11.16, 21:21

www.zarvanycia.cc.ua 28 листопада розпочинається Різдвяний піст, або ж Пилипівка. 

РІДВЯНИЙ ПІСТ (ПИЛИПІВКА) 

Тривалість: від 28 листопада до 6 січня включно – тобто 40 днів. 

Що можна їсти: будь-яка рослинна їжа, олія, риба, морепродукти. 

Важливі дати: свято Введення (4грудня), Святителя Миколая (19 грудня), Святвечір (6 січня). 

Рождественский пост 

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ 

Різдвяний піст розпочинається 28 листопада, після дня пам’яті апостола від 12-ти Филипа. А тому в народі так і зветься – Пилипівкою. 

Відразу зауважу: Різдвяний піст прив’язаний саме до Різдва, а не до постаті Филипа. Проте, як ми знаємо, в церковному календарі немає просто збігів обставин. Отже, варто пошукати духовний зміст — спробувати віднайти значення постаті апостола Филипа для Різдвяного постування. 

Для цього зануримося в Євангельський текст. Точніше – пригадаймо Таємну Вечерю та розмову апостолів зі Спасителем. Саме Филип тоді наважився поставити запитання, як то кажуть, «руба», та промовити: «Господи, покажи нам Отця, і достатньо для нас…», на що почув від Спасителя такі слова: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Той, хто бачив Мене, бачив Отця; …Вірте Мені, що Я в Отці, і Отець – в Мені». 

Ця відповідь Христа Филипові лягла в основу богословського обґрунтування єдиносущності Сина та Отця. Отже, для нас апостол Филип – святий, який допомагає в процесі Богопізнання. 

Колись, коли Филипа з сумнівом запитали про Христа, в Якого він увірував усім серцем, апостол відповів: «Прийдіть і подивіться!» Зробити саме це – уважніше вчитатись в Євангеліє, долучитись до Таїнств Християнства та пізнати на особистому досвіді, Хто є Христос, і закликає нас Пилипівка. 

Рождественский пост 

Тобто, відряджаючись у 40-денну духовну подорож до Віфлеємських ясел, завдяки апостолові Филипу ми розуміємо: це – не просто підготовка до Свята з усіма його веселощами. Це – наша дорога Богопізнання, пройшовши якою та схиливши коліна серця перед Дівою і Богонемовлям, ми зможемо усвідомити величезне та незбагненне Таїнство Втілення Невмістимого Бога в наш матеріальний світ. 

ІСТОРІЯ 

Перші згадки про Різдвяний піст зустрічаємо у IV столітті. Проте тоді він був набагато коротший – тривав лише тиждень перед Різдвом. Саме таким він залишився у Дохалкідонських Церков, зокрема – у Вірменській Апостольській Церкві. 

Тим часом у Візантії, в 1166 році, за часів імператора Мануїла та Константинопольського патріарха Луки Хрисоверга відбулося «переформатування» Пилипівки на багатоденний – точніше – на 40-денний піст. 

Вслід за греками вже невдовзі почали багатоденне Різдвяне постування і наші благочестиві предки, впроваджуючи цю традицію насамперед у монастирях Київської Русі, звідки вона розповсюдилася і на мирян. 

ЇСТИ ЧИ НЕ ЇСТИ 

Харчовий регламент цього посту не є суворим – протягом майже всього часу, за винятком кількох днів перед Різдвом, можна вживати рибу та рослинну олію. При цьому в жодному разі не можна зловживати алкоголем. 

Звісно, харчові обмеження не стосуються тих, хто має певні потреби через стан здоров’я – вагітних, тих, хто годує немовля, літніх, хворих, тих, хто важко працює, та малих дітей. В усіх цих випадках варто вмикати здоровий глузд, і якщо немає можливості тримати фізичний піст, обмежувати себе в іншому – в розвагах та задоволеннях. 

Рождественский пост 

При цьому варто пам’ятати слова Іоанна Златоуста: «І молитва, і піст даремні для тебе, коли ти не прикрашений вірою, надією та любов’ю». 

Зараз у багатьох джерелах можна знайти такий термін, як «сухоядіння». А також регламент постування, згідно з яким, нібито, сухоїдіння встановлене як обов’язкове у понеділок, вівторок та п’ятницю під час Пилипівки. Це варто пояснити окремо: справа в тому, що завжди в практичному житті православних вірян застосовувалися дві традиції: загальноприйнята для мирян та традиція східних пустельних монастирів. І ось термін «сухоядіння» стосується передусім саме чернечих обителей на Сході (Єгипет, Палестина). 

При цьому сухоядіння зовсім не передбачає утримання від води або іншої рідини. Пити можна і треба. Просто під цим терміном мається на увазі меню, зі складу якого вилучені вино та олія. Натомість будь-який суп, каша та овочі – в тому числі й оброблені – вживати дозволяється. Але найголовніше те, що так зване «сухоїдіння» — як це вже зазначалося – режим харчування в монастирі. Так само, як і традиція постувати в понеділок – освячуючи постом Ангельський день (понеділок в православному тижні присвячено ангелам). Отже, так вчиняють досвідчені аскети – монахи. І цього не вимагається від мирян. Чому? Тому що в справжній православній традиції повинні бути здоровий глузд і помірність. Згадаймо либонь таку твердиню Православ’я, як знаменитий Соловецький монастир, в якому ченці під час Великого – тобто набагато суворішого – Посту вживали рибу, головне джерело енергії на холодній Півночі, де, на відміну від фруктово-овочевого розмаїття Сходу, раціон був завжди обмежений, а природні умови – набагато жорсткішими. 

Висновок – робити все по розуму. Це не означає, що мирянину не можна застосовувати єгипетську чернечу практику постового харчування: багато наших благочестивих предків робили це з успіхом. Просто в цьому випадку варто взяти на це благословення в духівника (так само, як і у протилежному випадку – послаблення посту з якихось причин). 

Та водночас не витрачати на це надто багато часу та уваги, пам’ятаючи: завдання посту полягає не в сортуванні харчів за ознакою «православної кошерності», а в здобутті незалежності від їжі з одночасним збереженням дарованого Богом тілесного храму нашої душі, пошкоджувати який ревністю не по розуму – гріх. Отже, з’їдена тарілка гречки з олією в п’ятницю або шматок риби в понеділок не будуть порушенням для мирянина. І навпаки, якщо до болю в животі об’їстися вареної картоплі навіть без олії – це буде, безумовно, порушенням посту. 

Рождественский пост 

Коли йдеться про вагітних, тих, хто вигодовує немовля, дітей, літніх та хворих – тут традиційний піст взагалі варто перевести в іншу площину, а саме – в утримування від зайвих розваг та більш зосереджену духовну працю: молитву за ближніх, щоденне читання Слова Божого, ретельний аналіз відповідності Євангельській Правді власних слів та вчинків. 

І найголовніше – для всіх – обов’язково утримуватися від будь-якого прояву зла – чи то у думках, чи в словах, чи у вчинках! 

Христос посеред нас! І є, і буде!

www.zarvanycia.cc.ua 24 жовтня - пам'ять святого апостола Филипа

  • 27.11.16, 20:33

www.zarvanycia.cc.ua 24 жовтня - пам'ять святого апостола Филипа 

Святий апостол Филип, з числа сімдесяти, народився в Кесарії Палестинській, був одружений і мав дітей. Після Зішестя Святого Духа апостоли поставили його на дияконське служіння в Єрусалимській Церкві і доручили, як і іншим шести дияконам, завідувати приношеннями віруючих і піклуватися про вдів, сиріт, убогих. Старшим серед них був святий архідиякон Стефан. Коли почалися гоніння, і первомученика Стефана юдеї побили камінням, апостол Филип залишив Єрусалим. Він переселився в Самарію, і там успішно проповідував християнство. У числі звернених апостолом був знаменитий Симон волхв, який після хрещення не відходив від Филипа. За вказівкою ангела Господнього апостол вирушив на дорогу, що сполучала Єрусалим з Газою, і там зустрів сановника цариці Ефіопської, якого теж звернув в християнство. Святий апостол Филип невтомно проповідував Слово Боже в багатьох країнах Близького Сходу, розташованих поруч з Палестиною. В Єрусалимі апостоли висвятили його в сан єпископа і послали в Лідію, де він хрестив багатьох. Помер святий Филип в глибокій старості. 

Тропар 

Апостоле святый Филиппе, моли Милостиваго Бога, да прегрешений оставление подаст душам нашим.

http://www.zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia , 
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/WERzEFCb4FQ

www.zarvanycia.cc.ua Чудотворців Косми і Дам'яна.

  • 14.11.16, 11:27

www.zarvanycia.cc.ua Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам'яна. 

Ті святі, Косьма та Дам'ян, брати були плоттю, родом із Азії, батька мали елліна, матір же християнку на ймення Теодотія. Коли після смерті свого чоловіка вдовувала, маючи вільний і сприятливий час до стараннішої Христової служби, все своє життя на те обернула, аби добровгодити Богові, і була як та вдовиця, яку похваляє апостол: "А вдовиця правдива і самотня надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах", а оскільки сама боговгодно жила, так навчала й улюблених своїх дітей Косьму та Даміяна, виховала їх у добрій науці, у вірі християнській і у повчанні Божественних писань, і навчила їх усілякої чесноти. Вони ж, у дорослий вік прийшовши і звикши до непорочного в законі Господнього життя, були як два світильники на землі, котрі сяють добрими ділами. Прийняли-бо від Бога дар зцілення і подавали здоров'я душам і тілам, лікуючи всілякі хвороби і зціляючи всяку недугу й кожну виразку на людях, і лукавих духів проганяючи. Не лише людям допомагали, але й худобі, і чогось за те ні від кого не приймали, чинили-бо те не задля маєтків, аби золотом та сріблом збагатитися, але Бога ради, щоб явити до Нього любов любов'ю до ближнього. Також і слави собі тим лікарюванням не шукали від людей, а слави Божої, і зцілювали недуги заради слави імені Господа свого, який дарував їм таку силу в лікуванні. Не так і зіллям, як іменням Господнім од хвороб збавляли, без мзди та воздаяння, дармо, виконуючи заповідь Того, що сказав: "Ви дармо дістали, дармо й давайте". Через це і безоплатними лікарями й безсрібленниками од вірних були названі і, так добре життя своє пройшовши, благочестиво в мирі померли. 

Не тільки за життя свого, але й після смерті прославилися вони багатьма Божими чудесами, через що річною пам'яттю в Церкві пошановуються як старанні сприятливі й добрі лікарі хвороб наших душевних та тілесних. Про їхнє нестяжальне життя й безоплатне лікування є така повість. 

Одна жінка, на ймення Паладія, лежала на ложі хвороби багато років і не мала жодної помочі від усіляких лікарів. Почула про цих святих, котрі Божою силою і благодаттю всі хвороби зцілюють, і послала до них із проханням, щоб відвідали її, була-бо вже близько смерті. Святі ж послухалися прохання її, пішли в її дім, відтак жінка ця, за вірою своєю, коли прийшли до неї святі лікарі, встала здорова, славлячи Бога, який дарував рабам своїм таку благодать зцілення. Бувши вдячна своїм лікарям за ту милість, хотіла її дарунком віддати, але ті ніколи ні від кого нічого не взяли, бо не продавали благодаті, яку мали від Бога. Намислила жінка отож хоч одного із них переконати молінням, щоб прийняв од неї вельми малий дар, і, взявши три яйця, прийшла потай до святого Даміяна і, заклинаючи його Богом, просила, щоб узяв од неї ті три яйця в ім'я святої Тройці. Даміян же, почувши ім'я Боже в Тройці єдиного, взяв од жінки малий той дар заради великого її заклинання, яким закляла його. Довідався про те святий Косьма і запечалився з того вельми. Коли ж настав час святому Косьмі вмерти, заповів при відході своєму від тіла, щоб не клали поблизу нього Даміяна, коли помре, бо той знищив Господню заповідь і прийняв мзду від жінки за зцілення. Як помер у Господі святий Косьма, згодом прийшов час відійти й Даміяну, і перейшов від дочасного до вічного життя. Люди ж гадали, де поховати його, знали-бо заповіта святого Косьми і не посміли покласти при ньому брата його, святого Даміяна. І тоді, коли не відали, що чинити, прийшов раптом верблюд, котрий раніше збішений був, але вилікуваний од святих, — той проказав людським голосом, щоб без сумніву поклали Даміяна поблизу Косьми, оскільки не заради мзди взяв од жінки три яйця, а заради Божого ймення. І так укупі покладені були чесні їхні мощі на місці, що звалося Фереман. Якось один чоловік із тих місць вийшов під час жнив жати ниву свою; від сонячної спеки знеміг і пішов під дуба, бажаючи спочити. І ліг, і заснув міцно. До розтулених вуст його приповз змій, увійшов у вуста й поселивсь у череві його. Він же, прокинувшись, не розумів, що сталося, й пішов до ниви та й жав до вечора. Коли ж настав вечір, ліг на ложі. Як спочивав він, почав змій терзати його всередині — він же кричав із болю. Пробудилися всі й прибігли до нього, мацали й не могли пізнати, що то за хвороба така. Він же великим голосом закричав, кажучи: "Святі лікарі, Косьмо та Даміяне, допоможіте мені!" І тоді приспіли святі із поміччю своєю і приспали його вельми, щоб тим-таки шляхом вийшов змій, яким зайшов, і чоловік, спавши, мав розтулені вуста. Божа ж сила молитвами святих Косьми та Даміяна вигнала змія із чоловіка. І виповз змій із вуст його — це бачили всі, котрі нагодилися, і жахалися від того страшного чуда. Коли ж вийшов змій, прокинувся той муж і здоровий став цілковито за допомогою святих безсрібленників. 

Був інший чоловік на тому місці, на ймення Малх, жив поблизу церкви святих лікарів Косьми та Даміяна у Феремані. Той, бажаючи відійти кудись у далеку дорогу, повів жінку свою до церкви та й каже їй: "Це я відхожу в далеку дорогу, тебе ж віддаю святим Косьмі та Даміяну в захист; сиди-бо вдома, доки не пришлю тобі знаку від себе — його пізнаєш, що від мене. І коли захоче Бог, пришлю тобі знака і до себе тебе заберу". Так доручив святим Малх жінку свою й відійшов у дорогу. Минуло декілька днів, диявол перетворився в одного знайомого чоловіка і прийшов до Малхової жінки, показав їй такого знака, якого чоловік їй визначив, і сказав: "Пришлю тобі знака і заберу тебе до себе". Його ж бо показав диявол і повелів їй, аби йшла за ним до свого чоловіка. "Мене, — каже, — прислав чоловік твій по тебе, щоб відвів до нього". Жінка ж сказала: "Знака цього знаю, але не хочу йти, доручена-бо святим безсрібленникам Косьмі та Даміяну, а коли хочеш, щоб пішла з тобою до чоловіка, то іди зі мною до церкви святих і візьмися за край олтаря і поклянися, що не вчиниш мені в дорозі ніякого зла". Диявол пообіцяв те й пішов із нею до церкви, взявся за край олтаря і поклявся, кажучи: "Свідчуся силами Косьми й Даміяна: не вчиню тобі зла в дорозі, але відведу тебе до чоловіка твого". Почувши клятву, жінка пойняла віру брехливому бісу, котрий був ув образі знайомого чоловіка, і пішла з ним у дорогу. Звабник же, взявши її, завів у порожнє й непрохідне місце і хотів там зло їй учинити і вбити її. Вона ж, бачачи себе у крайній біді, звела очі до неба і закричала від серця до Бога, мовлячи: "Боже, допоможи мені молитвами Косьми та Даміяна і поспіши збавити мене з рук цього вбивці!" І тоді з'явилися швидкі помічники, святі безсрібленники Косьма та Даміян, кричачи на диявола. Він-бо, побачивши їх, покинув жінку й побіг. Вискочив-бо на високого берега, упав у прірву і зник, а святі, узявши жінку, повели її в дім. І сказала жінка, кланяючись їм: "Дякую вам, панове мої, що збавили мене від гіркої пагуби; молю-бо вас: скажіте мені, хто ви є, щоб знала, кому буду до кінця життя свого подяку віддавати?" Вони ж мовили: "Ми є раби Христові Косьма та Даміян, яким доручив тебе чоловік твій, відходячи в дорогу, через це подбали приспішити на поміч тобі і від диявола збавили тебе Божою благодаттю". Жінка-бо, почувши те, впала на землю зі страху та радості; вони ж бо невидимі стали. І закричала жінка, хвалу посилаючи і дякуючи Богові і святим рабам його Косьмі та Даміяну; побігла до церкви, припала зі слізьми до ікони святих і всім повідала, що сталося, як учинив Господь милість із нею молитвами угодників своїх. Казала-бо в молитві такі слова: "Боже отців наших, Авраама, та Ісаака, та Якова, і сімені їхнього праведного, котрий погасив піч вогненну трьом юнакам і допоміг рабі своїй Теклі на арені, дякую Тобі, що й мене, грішну, з диявольської сіті Ти вибавив догідним тобі Косьмою та Даміяном! Поклоняюся Тобі, Котрий творить дивні й преславні чудеса, і славлю Тебе, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки! Амінь". 

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

www.zarvanycia.cc.ua Святкування 13 числа місяця Матері Божої Фа

  • 13.11.16, 13:36

www.zarvanycia.cc.ua Святкування 13 числа місяця Матері Божої Фатімської.

Пречиста Діва Марія появлялася у Фатімі кожного 13-го дня в місяці від травня до жовтня. Звідки таке вподобання цього числа? Доктор Фішер віднайшов у португальських бібліотеках і архівах матеріали, які підтверджували, що в Португалії протягом століть відзначалося свято доброї смерти Діви Марії саме 13 серпня. Цей звичай привезли францисканці зі Святої Землі. Коли ж цей звичай походить зі Святої Землі, то за тамтешнім усним переказом, Пречиста Діва Марія уснула (померла) справді 13 серпня. 15-ий день серпня – це імовірно, день Її величавого прийняття до Неба. У Святій Землі донині 13 серпня відзначають як день смерти Марії. Приватні об'явлення багато спричиняться до кращого пізнання Божих тайн. 

Преподобна сестра Марія з Агреди, що мала влите Богом знання, пише у своєму «Містичному Місті Божому»: «Цей славний відхід великої Цариці світу відбувся у п’ятницю о тій же самій годині, коли помер Її Найсвятіший Син, наш Господь Ісус Христос». 

Тому Пречиста Діва Марія, що є Престолом Премудрості, мала особливу причину з’являтися у Фатімі постійно тринадцятого дня місяця. Почитаймо ж цього дня особливо гаряче Пречисту Діву Марію! Візьмімо собі до серця це Її послання до світу і до нас зокрема: молитися і приносити багато жертв за навернення грішників та як винагородження за зневаги Непорочному Серцю Марії, кожного дня побожно молитися на вервиці, почитати Її Непорочне Серце, перепрошувати Господа Бога за гріхи свої і цілого світу та більше Його не ображати. Відновімо цього дня посвяту Її Непорочному Серцю. Зі щирою любов’ю та побожністю роздумуймо 13-го числа про Її святе Успення (блаженну смерть). 

Коли будемо призивати Її серед таких думок, то Вона обдарує нас великими ласками та допоможе жити в більшій чистоті. Це прирекла Вона в одному з об’явлень сестрі Марії від Ісуса з Агреди. 

Тоді і для нас тринадцятий день стане днем великих ласк та доброго приготування до щасливої смерти. У кожній парафії могла б організовуватися група почитателів Пречистої Діви з Фатіми та кожного 13-го числа практикувати спільні набожества перед образом чи фігурою Марії або в церкві. 

В католицьких родинах цей день потрібно вирізнити спільним проказуванням вервиці. 

(Молитовник до Матері Божої Фатімської, СБССЙ) 

Молитва до Матері Божої Фатімської (на 13-те число) 

0, Непорочне Серце Марії! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці. Ти сказала у своїй відозві до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, шоби ми своєю любов'ю, покаянням, своїми добри­ми вчинками, терпінням і молитвами допо­могли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано! 
О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки моли­тов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спусто­шив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір'я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові! 

Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчи­ни, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники ка­ялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: "Буде один пастир і одне стадо". Щоб усі християни з'єдналися в одній святій со­борній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру. При­йми, о найдорожча Мати, покірні наші мо­литви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого тро­ну, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти — хвала! Ти - радість! Ти - слава нашої Церкви й нашого українського народу! Амінь.

http://zarvanycia.cc.ua/ Дев’ятниця до св. Архистратига Михаїла

  • 12.11.16, 18:44

http://zarvanycia.cc.ua/  Дев’ятниця до св. Архистратига Михаїла.

Боже, зглянься на мене й допоможи мені. Боже, підтримай мої старання. 
Слава... і нині... 

Перший день 
(Поздоровлення в честь першого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Серафимів дай нам ласку, щоб ми горіли вогнем досконалої любові. 
Амінь 

Другий день 
(Поздоровлення в честь другого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Херувимів, дай нам ласку покинути дорогу, що веде до гріха, а ступати дорогою християнської досконалості. 
Амінь 

Третій день 
(Поздоровлення в честь третього хору Ангелів)Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і св. Хору Престолів, наповни наші серця духом правдивої та щирої покори. 
Амінь. 

Четвертий день 
(Поздоровлення в честь четвертого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору володарств, дай нам ласку запанувати над своїми чуттями та перемогти свої пристрасті. 
Амінь 

П'ятий день 
(Поздоровлення в честь п'ятого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Властей, зволь ласкаво встерегти наші душі перед диявольськими підступами та спокусами. 
Амінь 

Шостий день 
(Поздоровлення в честь шостого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Сил, не допускай, щоб ми піддавалися спокусам, а вибави нас від злого. 
Амінь 

Сьомий день 
(Поздоровлення в честь сьомого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного хору Начальств, наповни нас духом правдивого та щирого послуху. 
Амінь 

Восьмий день 
(Поздоровлення в честь восьмого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і небесного Хору Архангелів, дай нам ласку витривати у святій вірі та добрих ділах, щоб через те ми могли доступити небесної слави. 
Амінь 

Дев'ятий день 
(Поздоровлення в честь дев'ятого хору Ангелів) 
Отче наш... (З рази) 
Богородице Діво... (З рази) 
Господи Боже наш, за молитвами св. Михаїла і Хору Ангелів, дай нам, щоб вони стерегли нас усе життя і після смерті заведи нас до вічного щастя в небі. 
Амінь 

Отче наш... (4 рази) В честь св. Михаїла 
Отче наш... (4 рази) В честь св. Гавриїла 
Отче наш... (4 рази) В честь св. Рафаїла 
Отче наш... (4 рази) В честь св. Ангела Хоронителя 

Преславний св. Михаїле, вожде і князю небесних воїнств! Тобі Господь Бог доручив людські душі. Ти - переможець неспокою, Ти слуга в хоромах Царя неба й після Ісуса Христа - наш предивний начальник, котрий сяє надприродною світлістю й чеснотою. Дозволь увільнити від усякого зла всіх нас, що до Тебе з упованням приступаємо і зроби це через незрівнянну опіку Твою, щоб ми щодня більше вдосконалювались у службі Господу Богу. Молися за нас преславний св. Архангеле Михаїле, князю Христової Церкви, щоб ми стали достойними тих обітниць, які дав нам Господь Бог. 

Молитва 
Всемогутній і вічний Боже! Ти, що в доброті і милосерді Своїм над спасінням усіх людей вибрав за начальника Твоєї Церкви Преславного св. Архангела Михаїла, зроби, просимо, через ласкаву опіку Його, щоб ми були вільні від усіх ворогів наших, щоб при нашій смерті ніхто з них не потривожив нас і щоб ми могли з Його допомогою дістатися до Престолу Твоєї Божої Величності. Цього в Тебе просимо через заслуги Господа нашого Ісуса Христа. 
Амінь 

Молитва 
Господи Ісусе Христе, котрий живеш і царствуєш навіки вічні, за молитвами св. Михаїла освяти нас невпинним благословенням, подай нам ту премудрість, що навчила б нас збирати собі скарби в небі й довчасно придбати собі добра вічні. 
Великий князю неба, найвірніший стороже Св. Церкви, св. Архангеле Михаїле, я хоч негідний приступати до Тебе, однак, уповаючи на Твою доброту та заохочений мудрістю чудесних Твоїх молитов і багатством добродійств, стаю перед Тобою разом зі своїм св. Хоронителем і в присутності всіх ангелів неба, яких беру собі за свідків цього набоженства до Тебе, вибираю Тебе своїм покровителем та особливим заступником і сильно постановляю завжди Тебе вшановувати і Твою честь по змозі поширювати. 
Перебувай зі мною все життя, щоб я ніколи ані ділом, ані словом, ані думкою не прогнівив(ла) Господа Бога. 
Оборони мене від усіх диявольських спокус, особливо проти віри й чистоти та випроси мені в годині смерті душевний спокій і введи мене у вічну Батьківщину. 
Амінь

www.zarvanycia.cc.ua 31 жовтня Церква згадує ап. і єванг. Луку

  • 30.10.16, 16:48

www.zarvanycia.cc.ua 31 жовтня Церква згадує ап. і єванг. Луку

Святий євангелист Лука родом був із Антіохії Сирійської; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця Мойсеїв Закон, і до Єрусалиму дійшов. У той час Господь наш Ісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного євагельського Слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо Лука, почувши вчення премудрості із вуст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в Нього вірувати та й інших правдивої віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своїм поминає, кажучи: “Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця“, — від отого-бо лику апостольського й Лука був, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. В час же спасительної страсті, коли був забитий Пастир, розійшлися вівці, то цей блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм, що зволив волею страждати. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо Воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус і поміж себе бесідували про страсть улюбленого Вчителя свого та Господа, Сам Господь явленням Своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: “Про що говорите, сперечаючись між собою, ідучи, і є печальні”. І був святий Лука супутником Того, що сказав про Себе: “Я — дорога, і правда, і життя“. Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами Своїми найсолодший Ісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там про Нього. З цього добрий Христовий учень Лука, навчившись таїн Божих, всю Тивію Віотійську навчив святій вірі і просвітив багатьох, що були у тьмі невідання Бога, світлом розуму святого Євангелія. Але спершу із Христом на вечері возліг Той, що мав із ним бенкетувати у Царстві Божому, і пізнав через переломлення хліба Сина Божого, якого Юда Іскаріотський на Тайній вечері знати не захотів. 
Тут сердечний божественний пломінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі і коли вияснив нам Писання?” Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на Небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, але любов’ю написане мав, — але й що чули й бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: “Як нам ті розповіли, що спочатку були самовидцями і слугами Слова”. Був Лука святий причасником болістей та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа не тільки юдеям, але й поганам, і в Римі із ним був, як Дії апостолів являють, про це там написано, і був улюблений вельми Павлу, писав-бо до колосян, говорячи: “Вітає вас Лука, улюблений лікар”, і в Посланні до коринтян похваляє його, кажучи: “А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за благовість, і не тільки оце, але вибраний був від церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу Самого Господа”. Святий Єроним вважає, що тут Павло похваляє святого Луку. 
Вийшовши із Риму, Лука пішов на Схід, благовістячи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і, всю Лівію пройшовши, до Єгипту дістався і просвітив благовістям високу Тиваїду, і в Тивії Віотійській улаштував церкви, поставив священиків-пресвітерів та дияконів, лікував болящих тілом та душею, і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ. 
На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника Свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гріб вірним, що силою і благодаттю Божою на всілякі хвороби при ньому цільбу діставали молитвами до Господа святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина, послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліяна-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангелиста Луки перенесено було у царське місто. Отож, коли із псалмами та піснями були принесені у місто, один скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав, котрий немало вже й маєтку свого на лікарів протратив, шукаючи цільби від них і не дістаючи, тож цей, почувши, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до Бога та за заступництво перед Ним святого і, наскільки міг, устав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і, з твердою вірою та довірою до Господнього милосердя, торкнувся, побожно вшанувавши, мощі святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність дістав від Бога. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчега з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священою трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимотеєм. 
Кажуть про нього, що він перший живописним мистецтвом написав образа Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Дитя, предвічного Господа нашого Ісуса Христа, та інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх до Матері Господньої, [питаючи], чи догідно Їй? Вона ж, бачачи ті Свої образи, проказала пречесними устами Своїми таке: “Благодать народженого із Мене і Моя буде із тими іконами”. По тому і святих верховних апостолів Петра й Павла зображення написав на дошках той-таки святий Лука, і від нього по всесвіту почалося те добре й пречесне діло — писання святих ікон у славу Божу та Богоматері і всіх святих на прикрасу Христовій Церкві та спасіння вірних, котрі доброчесно пошановують святі ікони. Амінь.

Св. Франциск з Асижу (1182 - 1226)

  • 04.10.16, 17:41

Св. Франциск з Асижу (1182 - 1226)

Франциск народився в родині багатого купця. Батьки, хоч і залучили сина до купецької справи, прагнули, щоб він здобув шляхетний стан. Тому вони не перешкоджали синові мріяти про лицарські шпори і шляхетство. Батьки також не жаліли грошей, коли Франциск, наслідуючи великих володарів і лицарів, влаштовував гучні і пишні бенкети для своїх товаришів і ровесників. Цим він удостоївся титулу короля асизької молоді. Перша нагода, щоб здобути рицарську славу, появилася у 1202 році, коли вибухнула війна між Асижом і Перуджією. Франциск мав тоді 20 років. Однак, військова пригода закінчилася для нього поразкою і полоном. У в’язниці в Перуджії молодий Франциск відрізнявся від інших полонених витривалістю і оптимізмом, однак він швидко втрачав фізичні сили. Річне перебування у в’язниці так його виснажило, що після звільнення він надовго захворів. 
Проте Франциск не відмовився від своїх планів і амбіцій. Ще раз він спробував свої сили у лицарському ремеслі, долучаючись до воєнного походу Вальтера з Бьєнне – головуючого війська папи Інокентія ІІІ. Але і цей похід завершився невдачею. Франциск повернувся до Асижу, не здобувши лицарського пояса. 

Навернення 

Від часу перебування у в’язниці і хвороби, він пережив внутрішню зміну. Бог щораз виразніше прокладав свій шлях в душі Франциска і відкривав перед ним свої плани. Франциск обміняв своє багате і вишукане вбрання на жебраче лахміття і почав просити у перехожих подаяння. Таке життя вже не дозволяло йому перебувати у гаморі міста. Щораз частіше він шукає самотніх, безлюдних місць. Він молиться і покутує, щоб розпізнати Божу волю. 

Подальші події допомогли йому глибоко переконатися у істині цих слів. Проїжджаючи на коні через долину Сполето, він зустрів прокаженого. Франциск відчував відразу і зневагу, такі люди навіть викликали у нього страх. Однак, підтриманий Божою ласкою, на цей раз він не втік. Франциск зійшов з коня і поцілувавши долоню прокаженого, обдарував його милостинею. Те, що до цієї пори видавалося гірким, перетворилося в радість, яку Франциск наново прагнув відчувати, віддаючись служінню прокаженим. 

Молячись перед розп’яттям в церковці св. Дам’яна за мурами Асижу, він почув голос розп’ятого Христа: «Франциску, іди і відбудуй мою Церкву, яка валиться». Тоді Франциск помітив, що місце, де він молиться потребує ремонту. Повернувшись додому, він забрав з магазину батька дорогі тканини і продав їх на ринку в Фоліньо, а за виручені гроші вирішив відбудувати храм. Розгніваний батько привів його до єпископа на суд і вимагав повернення грошей. Тоді Франциск віддав батькові не лише гроші, але також і одяг, заявляючи, що від цього моменту тільки Бог буде для нього Отцем. Вдягнувши одяг у формі хреста, він перев’язався шнуром і розпочав покутне життя, живучи лише з пожертв. 

Таким чином, Франциск хотів наслідувати Ісуса Христа і своїми руками взявся відбудовувати храм св. Дам’яна. Однак Бог подальшими діями докладніше окреслює його покликання. Одного ранку 1208 року, беручи участь у св. Євхаристії в святині Матері Божої Ангельської (Порцьюнкулі), Франциск почув слова Євангелія: «проповідуйте і говоріть, що наблизилось Царство Небесне (…) Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці» (Mт 10,7; 9-10). Франциск зрозумів ці слова, як своє призначення: відтоді він запрагнув жити згідно з Євангелієм, а також проголошувати навернення і покаяння. Втілювати в життя свій план він розпочав від свого улюбленого міста Асижу. 

Послідовники 

Новий стиль життя Франциска, який спочатку висміювали, почав однак зацікавлювати і притягувати товаришів колишніх гулянок. Вони помітили, що убогий Франциск відкрив великий скарб, здобув шляхетність, яка перевищує всілякі земні почесті. Він став лицарем і герольдом Великого Царя, Ісуса Христа. Тоді вони, роздавши майно біднякам, самі зубожілі матеріально, збагатилися Христом. 

Першими, які пішли слідами Франциска були: Бернард з Квінтаваллє, Петро з Каттані, Ідзі і Филип Довгий. Незабаром приєдналися також інші. Франциск пропонував всім теж саме: Євангеліє, як стиль життя, цілковиту убогість і простий одяг у формі хреста. Але щоб його не звинуватили у тому, що він творить ще одну групу єретиків, Франциск коротко описав свою пропозицію. В 1209 році разом з братами він пішов у Рим, щоб просити Папу Інокентія ІІІ затвердити таку форму життя. 

Папа розпізнав у Франциску Божого чоловіка і затвердив представлений Устав. Франциск і його товариші, яких відтоді він назвав братами меншими, повернулися до Асижу і оселилися при храмі Матері Божої Ангельської – Порцьюнкулі, яка стала колискою Ордену. 

Францисковий ідеал проник також до сердець тогочасних жінок. Першою, яка запрагнула наслідувати Христа так як Франциск, була Клара Фавароне, яка походила зі шляхетної асизької родини. 

У Вербну неділю 1212 року, вона залишила рідний дім і в Порцьюнкулі отримала з рук Франциска габіт. Відтоді Клара стала жити при храмі св. Дам’яна, який раніше Франциск відбудував своїми руками. Швидко появилися також послідовниці. Так виник Орден Убогих Дам, які після смерті Клари прийняли назву «клариски». 

Франциск не закрився зі своїми братами у мурах монастиря. Для нього монастирем був увесь світ. Тому він мандрував від міста до міста, від села до села і закликав до покаяння. Багато, багатих і бідних, шляхетного роду і простих людей, зворушені Францисковими словами і наставляннями, прагнули наслідувати його життя. Саме їм він пропонував, щоб живучи у світі, вони покутували і наслідували Ісуса Христа, смиренного та убогого. Від них бере початок Францисканський Орден Світських (ІІІ Орден). 

До вершини досконалості 

Франциск з Асижу, покутним і молитовним життям, прагнув щораз більше з’єднатися з Ісусом Христом, щоб бути вірогідним свідком. Вже в 1211 році, керований апостольською ревністю, він вирушає на схід до Сирії, щоб там проголошувати Євангеліє мусульманам. Однак, не дійшовши до мети, він повернувся в Італію. В 1217 році Франциск має намір піти у Францію, куди раніше вже вислав братів, але змушений залишитися на батьківщині. Лише в 1219 році здійснилося його прагнення. Разом з хрестоносцями він відправляється на схід, доходить до Діаметти в Єгипті і там зустрічається з султаном, перед яким з величезним переконанням свідчить про Ісуса Христа. Султан, захоплений особистістю і поставою Франциска, не лише дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав дозвіл вільно відвідувати місця освячені життям Ісуса в Палестині, у якій тоді панували араби-мусульмани. На прохання братів, він повертається в 1220 році до Італії. 

Паломництво до Святих Місць залишило незабутнє враження. Перебуваючи під цим впливом, він вирішив в ніч Божого Різдва у 1223 році в скельній гроті Греччьо, зробити вертеп. Поставив ясла з сіном, привів вола і осла. Запросив людей з факелами. Відспівав Євангеліє з описом народження Ісуса Христа. Таким чином, Франциск хотів наочно показати велику любов Христа до людини, убожество в якому народився і приниження, яке зазнав, народжуючись в оточенні худоби. Таємниця Втілення, яку Франциск так сильно пережив, привела його до глибокого пережиття Таємниці Смерті і Воскресіння. З великим болем душі він роздумував над стражданнями Христа під час процесу і на хресті. Він гірко плакав над мукою Спасителя, а дивлячись, як люди гріхами легковажать любов, якою їх обдарував Бог, кричав, що Любов не люблять. Розп’ятий Христос винагородив його гарячу любов. Восени 1224 року, коли Франциск постив сорок днів на горі Альвернії перед урочистістю св. Архангела Михаїла, йому явився Христос у вигляді серафима і на тілі – руках, ногах і боці, витиснув стигмати, тобто знаки Муки. Таким чином Франциск зовнішньо став схожим на страждаючого Христа. 

«Сестра смерть» 
Тягар апостольського життя, сувора покута, довгі ночі перебування на молитві, швидко виснажили фізичні сили Франциска. Посилювалася також хвороба очей, якою він заразився під час перебування на Сході. 

Кількаразові спроби лікування були марними. Майже сліпий Франциск весною 1225 року перебував у храмі св. Дам’яна. Хворі очі надокучали. Страждання приносило денне світло і блиск сонця. Франциск, відчуваючи, що наближається смерть, попросив братів, щоб перенесли його до Порцьюнкулі. 

Він прагнув закінчити свій шлях євангелічного покликання там, де його розпочав. 

Франциск помер після заходу сонця 3 жовтня 1226 року. 

Через два роки папа Григорій IX урочисто канонізував Франциска з Асижу.