www.zarvanycia.cc.ua 31 жовтня Церква згадує ап. і єванг. Луку

  • 30.10.16, 16:48

www.zarvanycia.cc.ua 31 жовтня Церква згадує ап. і єванг. Луку

Святий євангелист Лука родом був із Антіохії Сирійської; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця Мойсеїв Закон, і до Єрусалиму дійшов. У той час Господь наш Ісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного євагельського Слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо Лука, почувши вчення премудрості із вуст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в Нього вірувати та й інших правдивої віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своїм поминає, кажучи: “Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця“, — від отого-бо лику апостольського й Лука був, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. В час же спасительної страсті, коли був забитий Пастир, розійшлися вівці, то цей блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм, що зволив волею страждати. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо Воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус і поміж себе бесідували про страсть улюбленого Вчителя свого та Господа, Сам Господь явленням Своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: “Про що говорите, сперечаючись між собою, ідучи, і є печальні”. І був святий Лука супутником Того, що сказав про Себе: “Я — дорога, і правда, і життя“. Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами Своїми найсолодший Ісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там про Нього. З цього добрий Христовий учень Лука, навчившись таїн Божих, всю Тивію Віотійську навчив святій вірі і просвітив багатьох, що були у тьмі невідання Бога, світлом розуму святого Євангелія. Але спершу із Христом на вечері возліг Той, що мав із ним бенкетувати у Царстві Божому, і пізнав через переломлення хліба Сина Божого, якого Юда Іскаріотський на Тайній вечері знати не захотів. 
Тут сердечний божественний пломінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі і коли вияснив нам Писання?” Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на Небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, але любов’ю написане мав, — але й що чули й бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: “Як нам ті розповіли, що спочатку були самовидцями і слугами Слова”. Був Лука святий причасником болістей та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа не тільки юдеям, але й поганам, і в Римі із ним був, як Дії апостолів являють, про це там написано, і був улюблений вельми Павлу, писав-бо до колосян, говорячи: “Вітає вас Лука, улюблений лікар”, і в Посланні до коринтян похваляє його, кажучи: “А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за благовість, і не тільки оце, але вибраний був від церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу Самого Господа”. Святий Єроним вважає, що тут Павло похваляє святого Луку. 
Вийшовши із Риму, Лука пішов на Схід, благовістячи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і, всю Лівію пройшовши, до Єгипту дістався і просвітив благовістям високу Тиваїду, і в Тивії Віотійській улаштував церкви, поставив священиків-пресвітерів та дияконів, лікував болящих тілом та душею, і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ. 
На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника Свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гріб вірним, що силою і благодаттю Божою на всілякі хвороби при ньому цільбу діставали молитвами до Господа святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина, послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліяна-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангелиста Луки перенесено було у царське місто. Отож, коли із псалмами та піснями були принесені у місто, один скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав, котрий немало вже й маєтку свого на лікарів протратив, шукаючи цільби від них і не дістаючи, тож цей, почувши, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до Бога та за заступництво перед Ним святого і, наскільки міг, устав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і, з твердою вірою та довірою до Господнього милосердя, торкнувся, побожно вшанувавши, мощі святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність дістав від Бога. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчега з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священою трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимотеєм. 
Кажуть про нього, що він перший живописним мистецтвом написав образа Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Дитя, предвічного Господа нашого Ісуса Христа, та інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх до Матері Господньої, [питаючи], чи догідно Їй? Вона ж, бачачи ті Свої образи, проказала пречесними устами Своїми таке: “Благодать народженого із Мене і Моя буде із тими іконами”. По тому і святих верховних апостолів Петра й Павла зображення написав на дошках той-таки святий Лука, і від нього по всесвіту почалося те добре й пречесне діло — писання святих ікон у славу Божу та Богоматері і всіх святих на прикрасу Христовій Церкві та спасіння вірних, котрі доброчесно пошановують святі ікони. Амінь.

Св. Франциск з Асижу (1182 - 1226)

  • 04.10.16, 17:41

Св. Франциск з Асижу (1182 - 1226)

Франциск народився в родині багатого купця. Батьки, хоч і залучили сина до купецької справи, прагнули, щоб він здобув шляхетний стан. Тому вони не перешкоджали синові мріяти про лицарські шпори і шляхетство. Батьки також не жаліли грошей, коли Франциск, наслідуючи великих володарів і лицарів, влаштовував гучні і пишні бенкети для своїх товаришів і ровесників. Цим він удостоївся титулу короля асизької молоді. Перша нагода, щоб здобути рицарську славу, появилася у 1202 році, коли вибухнула війна між Асижом і Перуджією. Франциск мав тоді 20 років. Однак, військова пригода закінчилася для нього поразкою і полоном. У в’язниці в Перуджії молодий Франциск відрізнявся від інших полонених витривалістю і оптимізмом, однак він швидко втрачав фізичні сили. Річне перебування у в’язниці так його виснажило, що після звільнення він надовго захворів. 
Проте Франциск не відмовився від своїх планів і амбіцій. Ще раз він спробував свої сили у лицарському ремеслі, долучаючись до воєнного походу Вальтера з Бьєнне – головуючого війська папи Інокентія ІІІ. Але і цей похід завершився невдачею. Франциск повернувся до Асижу, не здобувши лицарського пояса. 

Навернення 

Від часу перебування у в’язниці і хвороби, він пережив внутрішню зміну. Бог щораз виразніше прокладав свій шлях в душі Франциска і відкривав перед ним свої плани. Франциск обміняв своє багате і вишукане вбрання на жебраче лахміття і почав просити у перехожих подаяння. Таке життя вже не дозволяло йому перебувати у гаморі міста. Щораз частіше він шукає самотніх, безлюдних місць. Він молиться і покутує, щоб розпізнати Божу волю. 

Подальші події допомогли йому глибоко переконатися у істині цих слів. Проїжджаючи на коні через долину Сполето, він зустрів прокаженого. Франциск відчував відразу і зневагу, такі люди навіть викликали у нього страх. Однак, підтриманий Божою ласкою, на цей раз він не втік. Франциск зійшов з коня і поцілувавши долоню прокаженого, обдарував його милостинею. Те, що до цієї пори видавалося гірким, перетворилося в радість, яку Франциск наново прагнув відчувати, віддаючись служінню прокаженим. 

Молячись перед розп’яттям в церковці св. Дам’яна за мурами Асижу, він почув голос розп’ятого Христа: «Франциску, іди і відбудуй мою Церкву, яка валиться». Тоді Франциск помітив, що місце, де він молиться потребує ремонту. Повернувшись додому, він забрав з магазину батька дорогі тканини і продав їх на ринку в Фоліньо, а за виручені гроші вирішив відбудувати храм. Розгніваний батько привів його до єпископа на суд і вимагав повернення грошей. Тоді Франциск віддав батькові не лише гроші, але також і одяг, заявляючи, що від цього моменту тільки Бог буде для нього Отцем. Вдягнувши одяг у формі хреста, він перев’язався шнуром і розпочав покутне життя, живучи лише з пожертв. 

Таким чином, Франциск хотів наслідувати Ісуса Христа і своїми руками взявся відбудовувати храм св. Дам’яна. Однак Бог подальшими діями докладніше окреслює його покликання. Одного ранку 1208 року, беручи участь у св. Євхаристії в святині Матері Божої Ангельської (Порцьюнкулі), Франциск почув слова Євангелія: «проповідуйте і говоріть, що наблизилось Царство Небесне (…) Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці» (Mт 10,7; 9-10). Франциск зрозумів ці слова, як своє призначення: відтоді він запрагнув жити згідно з Євангелієм, а також проголошувати навернення і покаяння. Втілювати в життя свій план він розпочав від свого улюбленого міста Асижу. 

Послідовники 

Новий стиль життя Франциска, який спочатку висміювали, почав однак зацікавлювати і притягувати товаришів колишніх гулянок. Вони помітили, що убогий Франциск відкрив великий скарб, здобув шляхетність, яка перевищує всілякі земні почесті. Він став лицарем і герольдом Великого Царя, Ісуса Христа. Тоді вони, роздавши майно біднякам, самі зубожілі матеріально, збагатилися Христом. 

Першими, які пішли слідами Франциска були: Бернард з Квінтаваллє, Петро з Каттані, Ідзі і Филип Довгий. Незабаром приєдналися також інші. Франциск пропонував всім теж саме: Євангеліє, як стиль життя, цілковиту убогість і простий одяг у формі хреста. Але щоб його не звинуватили у тому, що він творить ще одну групу єретиків, Франциск коротко описав свою пропозицію. В 1209 році разом з братами він пішов у Рим, щоб просити Папу Інокентія ІІІ затвердити таку форму життя. 

Папа розпізнав у Франциску Божого чоловіка і затвердив представлений Устав. Франциск і його товариші, яких відтоді він назвав братами меншими, повернулися до Асижу і оселилися при храмі Матері Божої Ангельської – Порцьюнкулі, яка стала колискою Ордену. 

Францисковий ідеал проник також до сердець тогочасних жінок. Першою, яка запрагнула наслідувати Христа так як Франциск, була Клара Фавароне, яка походила зі шляхетної асизької родини. 

У Вербну неділю 1212 року, вона залишила рідний дім і в Порцьюнкулі отримала з рук Франциска габіт. Відтоді Клара стала жити при храмі св. Дам’яна, який раніше Франциск відбудував своїми руками. Швидко появилися також послідовниці. Так виник Орден Убогих Дам, які після смерті Клари прийняли назву «клариски». 

Франциск не закрився зі своїми братами у мурах монастиря. Для нього монастирем був увесь світ. Тому він мандрував від міста до міста, від села до села і закликав до покаяння. Багато, багатих і бідних, шляхетного роду і простих людей, зворушені Францисковими словами і наставляннями, прагнули наслідувати його життя. Саме їм він пропонував, щоб живучи у світі, вони покутували і наслідували Ісуса Христа, смиренного та убогого. Від них бере початок Францисканський Орден Світських (ІІІ Орден). 

До вершини досконалості 

Франциск з Асижу, покутним і молитовним життям, прагнув щораз більше з’єднатися з Ісусом Христом, щоб бути вірогідним свідком. Вже в 1211 році, керований апостольською ревністю, він вирушає на схід до Сирії, щоб там проголошувати Євангеліє мусульманам. Однак, не дійшовши до мети, він повернувся в Італію. В 1217 році Франциск має намір піти у Францію, куди раніше вже вислав братів, але змушений залишитися на батьківщині. Лише в 1219 році здійснилося його прагнення. Разом з хрестоносцями він відправляється на схід, доходить до Діаметти в Єгипті і там зустрічається з султаном, перед яким з величезним переконанням свідчить про Ісуса Христа. Султан, захоплений особистістю і поставою Франциска, не лише дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, але також дав дозвіл вільно відвідувати місця освячені життям Ісуса в Палестині, у якій тоді панували араби-мусульмани. На прохання братів, він повертається в 1220 році до Італії. 

Паломництво до Святих Місць залишило незабутнє враження. Перебуваючи під цим впливом, він вирішив в ніч Божого Різдва у 1223 році в скельній гроті Греччьо, зробити вертеп. Поставив ясла з сіном, привів вола і осла. Запросив людей з факелами. Відспівав Євангеліє з описом народження Ісуса Христа. Таким чином, Франциск хотів наочно показати велику любов Христа до людини, убожество в якому народився і приниження, яке зазнав, народжуючись в оточенні худоби. Таємниця Втілення, яку Франциск так сильно пережив, привела його до глибокого пережиття Таємниці Смерті і Воскресіння. З великим болем душі він роздумував над стражданнями Христа під час процесу і на хресті. Він гірко плакав над мукою Спасителя, а дивлячись, як люди гріхами легковажать любов, якою їх обдарував Бог, кричав, що Любов не люблять. Розп’ятий Христос винагородив його гарячу любов. Восени 1224 року, коли Франциск постив сорок днів на горі Альвернії перед урочистістю св. Архангела Михаїла, йому явився Христос у вигляді серафима і на тілі – руках, ногах і боці, витиснув стигмати, тобто знаки Муки. Таким чином Франциск зовнішньо став схожим на страждаючого Христа. 

«Сестра смерть» 
Тягар апостольського життя, сувора покута, довгі ночі перебування на молитві, швидко виснажили фізичні сили Франциска. Посилювалася також хвороба очей, якою він заразився під час перебування на Сході. 

Кількаразові спроби лікування були марними. Майже сліпий Франциск весною 1225 року перебував у храмі св. Дам’яна. Хворі очі надокучали. Страждання приносило денне світло і блиск сонця. Франциск, відчуваючи, що наближається смерть, попросив братів, щоб перенесли його до Порцьюнкулі. 

Він прагнув закінчити свій шлях євангелічного покликання там, де його розпочав. 

Франциск помер після заходу сонця 3 жовтня 1226 року. 

Через два роки папа Григорій IX урочисто канонізував Франциска з Асижу.


www.zarvanycia.cc.ua 21 вересня 2015 року - Рождество Пресвятої

  • 20.09.16, 10:58

www.zarvanycia.cc.ua 21 вересня 2015 року - Рождество Пресвятої Богородиці

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво.

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна.

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496).

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

http://www.zarvanycia.cc.ua/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/oxLwoolhKyI

www.zarvanycia.cc.ua Святий апостол Варфоломій був учнем Ісуса Х

  • 07.09.16, 23:40

www.zarvanycia.cc.ua Святий апостол Варфоломій був учнем Ісуса Христа з числа 12-ти апостолів. Через проповідування Слова Божого був схоплений невірними язичниками та розіп'ятий на хресті вниз головою, а після цього ще з живого було здерто з нього шкіру та голову йому відрубано меем у місті Альбані (сьогодні Баку).

По смерті святого апостола, вірні взяли чесне тіло його і поклали в тому ж місті в олов'яному ковчезі; і почали відбуватися чуда від мощей апостола, бо хворі зцілялися від них та багато хто з невірних увірували в Христа.

Слуги ж диявола, жерці нечестиві і жорстокі, почувши про ті дива і навіть бачачи їх очима своїми, не тільки не пізнавали сили Божої, але запеклими в серцях своїх стали і зненавиділи чесні мощі апостола. Дійшовши до крайнього ступеня ворожнечі і люті, оці слуги диявола взяли згаданий олов'яний ковчег з мощами і кинули його в море, маючи намір потопити його. Крім того кинули в море і ще чотири ковчега з мощами інших святих мучеників: Папіана, Лукіана, Григорія і Акакія. Але замість того, щоб потонути в безодні морській, оці ковчеги плавали на зразок човнів по поверхні моря, носячи в собі безцінні скарби. Ковчег апостола Варфоломія, хоча і був олов'яним, але не потонув у воді, а навпаки, виявився надзвичайно легким і носився по морю посеред інших ковчегів мученицьких, як корабель, керований Богом Всесильним.

Плаваючи чудесним чином по морю, згадані ковчеги припливли до Босфору фракійського в Пропонтиди, потім пропливли через Геллеспонтску протоку, перепливли через моря Егейське та Іонійське і досягли Сицилії, залишивши Сіракузи по ліву сторону, попрямували на захід і припливли до острова Ліпарі. Тут ковчег апостола пристав до берега, а ковчеги ж інших святих мучеників, провівши Апостола до Ліпарі, залишили його тут і розділилися, попрямувавши кожен, по Божественному провидінню, в свою сторону. Папіанів ковчег поплив у Сицилію, Лукіанів - в Мессіні, Григоріїв - у Калабрію, Акакіїв - у місто Аскалус. Про все це було одкровення від Бога єпископові острова Ліпарі Агафонові.

Цей єпископ прийшов з кліром і народом на берег морський і знайшли тут ковчег з мощами апостола Варфоломія.
Всі дивувалися тому, яким чином олов'яний ковчег з мощами святого апостола, не тільки не потонув у воді, але переплив настільки далекий шлях. І прославляли всі велич Божу.

Потім, взявши святий ковчег з мощами апостола, понесли його із співом псалмів тожественно в церкву. Там від святих мощей апостола витікало миро, яке лікувало різні хвороби.

Ці мощі апостола Христового перебували на тому острові довгий час, навіть до часів царювання Феофіла іконоборця.

При царюванні ж Феофіла, за допуском Божим через гріхи людські, агаряни взяли в полон острів Ліпарі. Правитель міста Беневенто, князь Сікард, давно вже чув про чудеса апостола Христового та запалав вірою до святого, тому, покликавши з міста Амалфі моряків і обіцяючи винагородити їх, він умовив їх відплисти на кораблі на острів Ліпарі і звідти привезти до нього мощі святого апостола Варфоломія.

Ці мужі і принесли йому мощі. І лише тільки князь Сікард почув, що наближаються до нього мощі святого, вийшов з єпископом і багатьма людьми на кораблях в море щоб зустріти їх. Мощі внесли з почестями в місто Беневент близько 839 року і поклали у великій церкві, урочисто відсвяткувавши цю подію.

З того часу було встановлено свято на честь перенесення чесних мощей святого апостола Варфоломія.


Святий апостол Тит народився на острові Кріт у шляхетній родині язичників, що походила з роду царів крітських. Його дядько був правителем Кріту.

Тит був вихований в язичницькій вірі, з ревнощами вивчав грецьку філософію і грецьких поетів і з юних років мав хист до знань. Хоча він і не знав істинного Бога, але людиною був хорошою, проводив добродійне життя, був незлобивий і вів життя в чистоті, цнотливо зберігаючи незайманість.
Тому Тит сподобався Богові такою поставою свого серця, своїм життям та добрими справами.

Коли йому виповнилося двадцять років, він почув голос з неба: «Тит! Тобі потрібно піти звідси і врятувати свою душу: грецьке вчення не приведе тебе до спасіння».

Тит не повірив цьому голосу і бажав вдруге почути його. Тому було йому уві сні Божественне веління прочитати єврейські (біблійні) книги. Він почав читання з пророка Ісайї і, розкривши книгу його на 41-й главі, побачив слова, як би застосовані до нього. «Ти - раб Мій, - прочитав він, - Я вибрав тебе, й не відкинув тебе. Не бійся, бо Я з тобою, не озирайсь, бо Я - Бог твій» (Іс. 41:9-10). З цієї книги він дізнався про нікчемність ідолів. Ці слова й інші пророцтва, як ключ, відкрили двері серця і розуму його до пізнання єдиного правдивого Бога - і Тит запалав любов'ю до Господа.

У той час до острова Кріт дійшла звістка про Ісуса Христа, що Він є Божим посланцем і Богом, Який зійшов з неба, щоб спасти людство, і творить великі чуда. Правитель Кріту, дядько Тита по матері, для того, щоб переконатись, чи правда це, вирішив послати в Єрусалим Тита, як людину розсудливу і мудру.

Прибувши в Єрусалим, Тит побачив Господа Ісуса Христа і в числі інших послідував за Ним, бачив творені Ним чуда, бачив рятівні страждання Ісуса і впевнився в Його воскресінні.

Після вознесіння Христа на небо, коли в день П'ятидесятниці Дух Святий злинув на апостолів, і вони почали говорити на різних мовах, Тит, в числі інших, дивувався, чуючи, що апостоли говорять і крітською мовою про велич Божу. Про все це Тит сповістив і проповідував на своїй батьківщині, на острові Кріт.

Увірувавши в Христа, Тит з тих пір постійно перебував при апостолах і згодом прийняв хрещення від апостола Павла. Це сталося після хрещення Корнилія-сотника - тоді відкрилися двері віри Христової для язичників, і новонавернених не стали примушувати до старозавітнього обрізання, яке Тит вважав для себе важким.

Незабаром Тита було зараховано до лику сімдесяти апостолів і посланий був вн з апостолом Павлом проповідувати віру Христову язичникам. Тобто, щоб, за образним висловом останнього, ґрунтовно "прищепити" їх, як ті "гілки" з усуціль неплідної - "дикої оливи" огидного і згубного язичництва, до дуже "доброї оливи" благословенного християнства, яку міцно "тримає" її потужний - Господом рясно удобрений і виплеканий старозавітній "святий корінь" (Рим.11:16-24).

Апостол Павло щиро любив Тита, що поділяв з ним тягар апостольського життя. Тит послідував за ним не як учень за вчителем, а як люблячий син за батьком. І в своїх посланнях апостол Павло називає його то сином, то братом.
Апостол Павло доручав Титові найважливіші справи, посилав Тита з проповіддю до Далматії, доручив йому віднести своє послання до Коринтян.
Він сумував у розлуці за ним і радів, коли вони були разом. Коли апостол Павло, відвідавши Кріт, навернув там багатьох до Христа, то поставив Тита єпископом новооснованої церкви, а сам пішов проповідувати Христа язичникам в інші країни.
З македонського міста Нікополя Павло написав Титу послання, в якому вчив його, як управляти церквою. Маючи намір пробути в Нікополі зимовий час, апостол Павло закликав туди до себе Тита (Тит. 3:12). Коли потім апостол Павло взятий був у Єрусалимі під варту і в ланцюгах посланий до Риму, Тит, почувши про це, поспішив туди.

У Римі апостол Тит залишався до самої кончини апостола Павла і, по його смерті поховав тіло вчителя. Після цього він повернувся на острів Кріт до своєї пастви і продовжував невтомно працювати на славу Божу, звертаючи до Христа ідолопоклонників греків, повчаючи їх і підтверджуючи свої слова ділами.

В одному містечку він молитвою до Бога розсипав на порох ідола богині Артеміди і цим в один день навернув до Христа п'ятсот чоловік.

Іншим разом, коли за наказом царя на острові будувався великий ідольський храм, апостол Тит, йдучи повз, помолився Господу, і храм раптово впав. Уражені дивом, язичники увірували у Христа, а на місці поганського храму була створена церква в ім'я Господа.

Так апостол Тит просвітив світлом віри острів Кріт і навколишні країни і в глибокій старості у віці 94 років мирно помер.

В момент смерті він удостоївся бачити святих ангелів, які прийшли взяти його душу, і просвітліло обличчя його, як сонце, в ознаменування того, що і все життя його було "світлом для світу".

http://www.zarvanycia.cc.ua/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/_k8Pa-PB6P4

www.zarvanycia.cc.ua Святий мученик Лупп Солунський жив в кінці

  • 06.09.16, 21:46

www.zarvanycia.cc.ua Святий мученик Лупп Солунський жив в кінці 3 - початку 4 століть у місті Солуні та був слугою святого великомученика Димитрія Солунського.

Коли святого Димитрія схопили язичники та вбили, то Лупп був поруч із Димитрієм до кінця підтримуючи його.

Коли святий Димитрій помер, то святий Лупп вмочив свій одяг у кров Димитрія і взяв перстень з його руки. Цим одягом із кров'ю та перснем з іменем великомученика Димитрія святий Лупп творив в Солуні багато чудес : він розбив ідолів в язичницькому храмі, а інших потопив у морі.

Побачивши це, язичники, сповнившись гніву, кинулися на святого з оголеними мечами, маючи намір розсікти його на частини, але в той же час збожеволіли і посікли один одного. Святий же, перебуваючи неушкодженим посеред язичників, проповідував їм слово Боже, будучи сповнений віри, премудрості і благодаті Божої. Незважаючи на всі зусилля, кривдники не могли схопити його, бо їм перешкоджала в сила Христова, не допускала їх навіть наблизитися до мученика. Тому нечестиві здалека стояли, бо не могли підійти близько. Намагаючись його вбити, вони натягнули луки свої й почали пускати в святого стріли, але замість мученика вражали стрілами один одного. Святий же Лупп, стоячи як мішень для стрільби посеред усіх, не тільки не був убитий стрілою, але навіть не був поранений.

Через такі обставини, мавши велику віру в Христа, святий ще не встиг охреститися. Бачачи, що є велика небезпека, що вороги не відпустять його, то щоб не померти не хрещеним, святий помолився Богу, і негайно з неба пролилася вода, і таким чином мученик Христовий прийняв хрещення.

Після цього святий Лупп добровільно віддав себе, як агнець непорочний, на заклання в руки нечестивих. Взявши святого, повели його до ігемона. Ігемон намагався спочатку ласками переконати раба Христового відступити від Господа свого і поклонитися ідолам, а проте не зміг спокусити його. Тоді ігемон наказав бити святого палицями без милосердя, а після цього ігемон віддав святого іншим мукам, але так як не міг подолати непереможного раба Христового, то засудив його до смерті, вбивши мечем.

Таким чином святий мученик Лупп, схиливши під меч голову свою, поклав душу свою за Христа, Господа своего, і був похований віруючими з пристойними почестями, а від труни ж його подавалися лікування всіх недуг і хвороб, заради святих молитов його і по благодаті Господа нашого Ісуса Христа.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/lwyhIvTmqtM

www.zarvanycia.cc.ua Святий священномученик Євтих

  • 05.09.16, 21:57

www.zarvanycia.cc.ua Святий священномученик Євтих народився у Святій Землі, в місті Севастополь. Якось почув поучення святого Івана Богослова і увірував у Господа Ісуса Христа, ставши учнем святого Івана.

Він покинув свій дім і родину та й пішов услід за святим Іваном Богословом, черпаючи у нього знання і віру, ревно поборюючи бісівські спокуси та зростаючи у Божій благодаті.

Святий Євтих багато трудився на поширення Христової віри як апостол Христа.

Згодом його висвятили на єпископа і він багато подорожував по світі, проповідуючи Слово Боже та терплячи різні випробування, гоніння і багато страждав за Ісуса Христа.

За поширення християнства язичники посадили Євтиха в темницю та й довго морили його голодом, але Господь в дивний спосіб посилав йому поживу з неба. Тоді святого піддавали тортурам і різали його тіло, але Євтих мужньо витерпів страждання, а від його понівеченого тіла виходив дуже приємний запах мира.

Після цього вороги Христової віри розклали вогонь і хотіли спалити святого, однак із неба полився дощ з градом і погасив полум'я, а святий залишився неушкодженим і прославляв Господа.
Його кинули у клітку до лева на розтерзання, однак лев ходив повз святого сумирно неначе овечкаі і шкоди йому не вчинив, а відкрив пащу і прославив людським голосом Бога, що навело великий жах на невірних ідолопоклонників, які це бачили.

Ще багато різних страждань та випробувань випало на долю святого Євтиха, однак він не зрадив Господа, залишаючись вірним Йому аж до смерті.

За яких саме обставин загинув святий, - точно невідомо. З передання дізнаємося, що йому було відрубно голову мечем.

Так святий Євтих переставився до Христа, та залічений до лику святих.

http://www.zarvanycia.cc.ua/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557 
https://www.youtube.com/embed/MjTLiWHyL38

www.zarvanycia.cc.ua Святий Андрій Стратилат (англ. Andrew Strat

  • 01.09.16, 11:52

www.zarvanycia.cc.ua Святий Андрій Стратилат (англ. Andrew Stratelates, 4 століття, † околиці м. Мелітин, Мала Вірменія) — ранньо-християнський святий, римський воїн, мученик. Пам'ять — 1 вересня 

За правління імператора Максиміана служив у війську в Сирії хоробрий військовий трибун Андрій. Він не був хрещений, але потайки вірив у Христа. Під час війни з персами Андрій разом із військовою дружиною переміг ворога, призвавши на поміч ім'я Ісуса Христа. Вояки, побачивши, що їхня перемога сталася завдяки небесній допомозі, навернулися до Христової віри. 

Коли Андрій повернувся з походу, його та декількох вояків-християн погани ув'язнили і жорстоко мучили. Імператор, боячись заворушень у війську, відпустив на волю відважних мужів. Разом зі своєю військовою дружиною Андрій прийняв св. Хрещення в місті Тарсі. Поблизу вірменського міста Мелітина ідолопоклонники зарубали вояків мечами. Загинули тоді мученицькою смертю 2 тисячі 593 особи.

www.zarvanycia.cc.ua Мучеників Флора і Лавра Іллірійських (ІІ)

  • 31.08.16, 17:39

www.zarvanycia.cc.ua Мучеників Флора і Лавра Іллірійських (ІІ) 

Святі мученики Флор і Лавр були братами не тільки по плоті, а й за духом, так як обидва одностайно вірили в Христа і догоджали Йому добрими справами. На хліб вони заробляли каменярством. Вчителями їх були благочестиві мужі Прокл і Максим, від яких разом із ремеслом вони навчилися і богоугодного життя за правилами християнської віри. За віру в Христа спершу були піддані смерті їхні вчителі, а потім, через деякий час, слідом за вчителями своїми і вони успадкували мученицькі вінці, прийнявши мученицьку смерть від правителя Іллірії Лікіона. Приводом до їх мученицької кончини був такий випадок. 

Якийсь правитель сусідньої країни звернувся до правителя Іллірії з проханням надіслати йому майстерних мулярів для побудови чудового кам’яного храму язичницьким богам. Оскільки наймайстернішими в країні знавцями цієї справи були святі Флор і Лавр, то Лікіон і відправив їх до цього правителя. Споруджуючи згідно з волею останнього храм, святі брати роздавали бідним плату, одержувану ними за свою працю, і при цьому вчили їх святій вірі в Христа. Самі вони завжди проводили час в пості, молитві і трудах: вночі молилися, а вдень виконували свою роботу; їжу брали в малій кількості, зате щедро годували голодних і бідних. Діючи таким чином, вони навернули до християнської віри не тільки бідняків, якими опікувалися, а й одного язичницького жерця з його сином. Сталося це так. 

Одного разу, коли святі брати тесали камінь, до них підійшов син жерця, молодий юнак, і, ставши поблизу спостерігав за їх роботою. Раптом від каменю відскочив осколок, вдарив юнака в око і вибив його. Від болю хлопець закричав; на його крик прибіг батько його, язичницький жрець. Бачачи, що лице сина закривавлене і око випало, він розірвав від горя на собі одежі, став лаяти робітників і кинувся було на них, щоб побити, але його утримали присутні. Засвідчуючи невинність святих братів, вони говорили, що винен в своєму нещасті сам юнак, бо він близько підійшов до них в той час, коли вони тесали камінь і дивився на їх роботу, не остерігаючись скалок. Святі угодники Божі Флор і Лавр, намагаючись заспокоїти жерця, обіцяли швидко зцілити очі його синові і знову повернути йому зір. 

Після цього вони взяли юнака на ніч до себе в будинок і стали вчити його пізнання єдиного істинного Бога, Ісуса Христа, причому говорили йому: 

– Якщо будеш усім серцем вірувати в Того Бога, про Якого ми говоримо тобі, то очі твої зціляться. 

– Якщо око моє стане таким, як раніше, – відповів юнак, – то я повірю в вашого Бога і буду шанувати Його. Без сумніву більше належить вірити Богу, Який зцілює хворих і повертає зір сліпим, ніж в тих богів, котрі не тільки хворих не зціляють, а й здорових роблять хворими. 

При цьому юнак розповів святим про таку подію. 

– Є, – сказав він, – серед наших жерців один жрець на ім’я Ерм. Коли за кілька років перед цим хотіли поставити його жрецем, то привели до ідола Зевса, щоб покласти руку ідола на його голову, такий існує у нас обряд. Він полягає в тому, що руку ідола, прикручену до плечей і рухому в суглобі, жерці за допомогою срібного ланцюга піднімають догори, а потім опускають на голову того, хто поставляється. Коли цю руку спускали на голову Єрма, то срібний ланцюг випадково вислизнув із рук тих, хто тримав його, і рука ідола, впавши на обличчя Ерма, обідрала його нігтями аж до кісток, так що до цього дня здалеку видно зуби його. І жоден бог не чинив йому допомоги, навпаки, йому стає все гірше. 

Коли юнак розповів про цю подію, святі Флор і Лавр зі сльозами почали молитися Богу про те, щоб Він зцілив юнака і просвітив не тільки його тілесний зір, але і душевний. Після старанної молитви вони осінили хворе око юнака хресним знаменням, і він почав знову так само добре бачити, як і раніше. Внаслідок такого чуда увірував у Христа не тільки зцілений юнак, але і батько його, язичницький жрець. Ім’я цього жерця було Мемертін, і він з цього часу з служителя демонів став рабом Господа нашого Ісуса Христа разом з сином своїм. 

Після цього святі Флор і Лавр, отримуючи в своїй роботі допомогу від ангела Божого, в короткий час закінчили спорудження храму, але не залишили його для житла ідолів, а освятили його для прославлення Пресвятого імені Ісуса Христа. Вони поставили в ньому на схід чесний хрест і, зібравши до трьохсот осіб бідняків, братів своїх по вірі, звершили всенічну молитву, прославляючи Христа Бога. Під час молитви дивне світло наповнило храм яскравим сяйвом. Після закінчення всенічної молитви всі, хто був у храмі, вирушили до будівлі неподалік, в якій знаходилися приготовані для нового храму ідоли. Обв’язавши шиї цих ідолів своїми поясами, стали тягнути їх по землі, бити, ламати і, таким чином, роздрібнили їх на дрібні частини. 

Дізнавшись про все це, градоначальник велів схопити Флора і Лавра, і всіх тих, хто були з ними, і в числі останніх – Мемертіна і сина його. Всіх, котрі були зі святими, він засудив до спалення, а їх самих, жорстоко відлупцювавши, велів зв’язати і відіслати до правителя Іллірії Лікіона. Лікіон докладно розпитав святих Флора і Лавра про все та, дізнавшись, що вони – християни і залишаються непохитними у своїй вірі, велів кинути їх в глибокий колодязь і засипати землею. Через багато років були знайдені їх святі мощі і з честю перенесені до Константинополя на славу Христа, Бога нашого. 

За матеріалами порталу «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

www.zarvanycia.cc.ua 30 серпня - пам'ять святого мученика Мирона

  • 30.08.16, 11:09

www.zarvanycia.cc.ua 30 серпня - пам'ять святого мученика Мирона.

Святий мученик Мирон жив в III столітті і був священиком в Ахаї (Греція). Він постраждав в 250 році при імператорі Декіі. Мирон був лагідним і милостивим до людей, але разом і мужнім у захисті своїх чад. Одного разу, в свято Різдва Христового, він здійснював Богослужіння. В храм увійшов місцевий правитель Антипатр з воїнами, щоб схопити тих, хто молився і відвести їх на муки. Святий Мирон побачивши це почав гаряче заступатися за паству, викриваючи правителя в жорстокості. Святий був відданий на жорстокі муки. Його повісили і стругали тіло залізними гребенями. Потім пресвітера кинули в розжарену піч, але Господь зберіг мученика, тоді як поблизу 150 чоловік були обпалені вогнем, який вирвався з печі. Тоді правитель став примушувати мученика поклонитися ідолам. Отримавши від святого Мирона тверду відмову, Антипатр наказав різати ремені з його шкіри. Святий Мирон взяв один з ременів і кинув його в обличчя мучителя. Прийшовши в лють, Антипатр велів стругати святого Мирона залізом по обдертому тілу, а потім віддав мученика на поживу звірям. Але звірі його не чіпали. Відчуваючи себе переможеним, Антипатр в безсилій люті покінчив самогубством. Святого Мирона відвели в місто Кизик, де йому відсікли голову мечем. У народі вважається, що святий Мирон допомагає в хворобах, особливо при лихоманці. Тропар Мученик Твой, Господи, Мироне во страдании своем венец прият нетленный от Тебе, Бога нашего: имеяй бо крепость Твою, мучителей низложи, сокрушии демонов немощныя дерзости. Того молитвами спаси души наша. "УНІАН-Релігії" Проект "Православні свята" реалізується за сприяння Київської Духовної Академії і Семінарії. При використанні матеріалу посилання на джерело обов'язкове. 

www.zarvanycia.cc.ua Святой мученик Диомид.

  • 29.08.16, 11:11

www.zarvanycia.cc.ua Святой мученик Диомид.

Святой мученик Диомид родился в том же городе, что и апостол язычников – в Тарсе Киликийском (юг М.Азии). По профессии праведник был врачом. Будучи христианином, он лечил больных не только с помощью лекарств, но и молитв, спасая и тело, и душу страдальца. 
Оказывая помощь язычникам, Диомид многих из них привел к вере и совершил над ними таинство Крещения. 
Праведник переходил из одного города в другой, обращая к вере все новых людей. Оказавшись в Никее, Диомид был арестован по приказу императора Диоклетиана (284-305). Когда святого перевозили из Никеи в город Никомидию, он попросил остановить телегу, сошел с нее, чтобы помолиться, и в тот момент умер. 
Это интересно: когда воины убедились, что мученик скончался, то решили отсечь ему голову и принести ее императору, чтобы удостоверить правителя в смерти Диомида. Однако, лишив мертвое тело головы, солдаты тут же ослепли. Увидев голову Диомида, василевс приказал отнести ее обратно к телу праведника. Когда приказ был исполнен, к воинам снова вернулось зрение, а с ним пришла и вера в Христа Воскресшего.