Профиль

graphoman

graphoman

Украина, Полтава

Рейтинг в разделе:

Обмен-взамен

Оставим рифму в стороне,

Когда вещают в унисон,

Что предлагают нам обмен -

Им Крым, а нам всю часть Донбасса…

*

Отказ от левого яйца

Когда есть правое, - возможно.

Но действуй очень осторожно,

Ибо москаль -- скотина, право,

Уже орудует оравой

Из "ДНР" и "ЛНР",

Где даже жук-пенсионер

Заряжен против Украины.

 

Чужие на хер именины

Или обмен «мой на моё»,

Москаль же не отдаст своё.

Вот взял бы подарил Москву

Заместо Крыма иль Донбасса.

Так нет же, с*ку так колбасит,

Будто едим его жратву.

 

Мы просто позабыли притчи,

Вот, скажем: -Тату, тату, тату!

До нас чортяка лізе в хату!

- Та по фіг, лиш би не москаль…

И мы момент тот пропустили,

Когда наглец военной силой

У ослабевших отнял Крым,

Сафари произвёл в Донбассе…

Над Украиной чёрный  дым

И беспорядок в общей массе.

Но верю, что минует время

И гадкое ответит племя

За грязные свои дела,

Где учредитель «ла-ла-ла».

«Иных уж нет, а те далече…»

Официант, налей мне кружку пива

Иль что покрепче из особого разлива.

Воспоминанием сегодня я упьюсь

И болью о друзьях своих утрусь

 

Мы постарели так, что не узнать

В оплывших лицах свежести печать,

В солидных формах стройные тела,

Что в юности природа нам дала.

 

Где лёгкость, бравада и шум деяний,

Стремленье к звёздам и костёр желаний?

Погасли в должностях – тех монументах дня?

Или впитали семьи и родня?

 

Бухгалтерами старости мы стали,

Считаем дни от пенсии к печали,

Когда вперед ногами понесут

И пафосно труды наши почтут.

 

Официант, налей мне кружку пива,

Иль что покрепче из  особого разлива.

Щемящей грустью я сегодня растворюсь

И зарыдаю сердцем на всю Русь

 


Ты меня обними

Прошло почти 9 лет, а до сих пор напряжённая рифма беспокоит: то ли "божбы", то ли "клятьбы", т.е. клятвенности, то ли... Какая же подходящая, Бог её знает...

Ты меня обними

Своей сильной рукой,

Нежным словом сними

Мою боль, успокой.

 

На заре разбуди

Поцелуем любви,

Ласки ты не жалей

И с собой позови.

 

Дальше тронемся в путь

Нашей жизни - судьбы

Только ты не забудь

Верность мне средь клятьбы.

 

И тогда не найдёшь

Лучшей в мире, чем я.

Что ж меня предаёшь,

Половинка моя?

                                 

 http://h.ua/story/123456/#ixzz4hFwzT05L

Три

Среди ночи очнулся от яркой полной Луны. Возле неё, к югу, светила одна, такая же яркая, безымянная звезда. На циферблате ровно час ночи… И вспомнилось написанное в 2008 году стихотворение. Оно также возникло после полнолуния с тремя звёздами. Посмотрел тогда на часы – ровно три часа. Какое совпадение! А ночь загадочным шептанием прекрасна!.. (Жаль, фото нет)

 Три

Три звезды и месяц

(Ровно три часа).

Кто же их повесил

В тёмных небесах?

 

И не спится бесу

В эти три часа,

Бродит он по весям,

Где взойдёт роса.

 

В тридевятых царствах

Ткутся чудеса,

А над ними ясная

Звездная краса.

  2008

Гірке полювання

 «Мисливські пригоди». Ця книжечка випадком потрапила до мене. У ній невеликі за обсягом твори заслуженого мисливця Івана Кривозуба із Сумщини (на жаль, він пішов від нас) --  оповідання про різноманітні пригоди на полюванні, смішні й журливі історії, захоплення честю, сміливістю і вправністю мисливців, величезна любов і повага до рідної природи. Тут мисливець не тільки бере від матінки-природи, а й саджає дерева, прорубує ополонки, аби риба не задихнулася під льодом, протистоїть браконьєрству,  розкопує замулене річище тощо. Книга завершується  закликом берегти природу і побажанням усім нам здоров’я та благополуччя.

Серед  чотирьох десятків оповідок, виокремлюється гіркотою тільки  одна. Проста, невигадлива людська доля.

Гірке полювання

Ця історія трапилася в роки Великої Вітчизняної війни. У той час малі й старі залишилися під німцями. Це було нелегке життя. Німці забирали все, але й трохи регулювали свої дії. Так, наприклад, два кабани забирали, а третій  кололи на трьох (мабуть, автор має на увазі трьох господарів). Можна було і щось тихенько приховати, якби тільки наші поліцаї не помітили. Чомусь наші поліцаї були жорстокішими, ніж німці. Німці страшно ненавиділи, коли щось вкрадеш, за це вішали. Всі дуже боялися попастися.

Під Курською дугою ворог був розгромлений і нас звільнили, але війна ще йшла, і не видно було їй кінця. Дуже жорстоко виконувався лозунг «Все для фронту, все для перемоги! Все для розгрому ворога!» Це був жах Фінагенти лазили по всіх закутках і відбирали все, що було у людей. У них був план зібрати 500 літрів молока, 40 кг м”яса, 500 штук яєць, 10 кг бринзи з кожного двору. Але люди все терпіли, бо дуже хотіли, щоб перемога була якнайшвидше. 

Ми тоді ще малими були, але збирали гвинтівки й патрони і йшли на полювання. Багато наших хлопчиків і навіть сімей підірвалися на мінах. Одного разу вполювали лисицю, а вона виявилася хворою на коросту, і все це перейшло на людей.. Ліків ніяких не було, і ми збирали траву чемерицю й лікувалися нею. Після цих пекучих процедур люди бігли до ставка, залазили у воду і сиділи по декілька годин, а потім ішли на роботу.

Був випадок, коли старий дід Кахно помазався маззю, що мазали коней. Він так кричав і плакав, що його онуки Микола й Олексій думали, що їх дід здурів.

Настав 1944 рік. Нас, підлітків, забирали в армію. Хто за станом здоров”я не проходив, то забирали у ФЗО, і опустіли колгоспи.  Деякі хлопці не витримували тяжкої роботи на шахтах і тікали додому, їх судили. За два буряки або десять колосків, які могла взяти жінка з поля давали до п’яти  років. Але люди терпіли і ждали перемоги.

Прийшов 1945 рік. Це дійсно було свято «зі сльозами на очах», до села стали повертатися солдати, інваліди. Не маючи ні від кого допомоги, не захищені, вони часто починали пити, щоб загасити свій біль. У 1946 році була страшенна засуха і, як результат ,  --  голод. Від людей знову вимагали патріотизму у відбудові держави. З села нікуди не можна було виїхати, тому що не видавали паспортів. Це був страшний період.  Хліба не було зовсім. У цей час з Німеччини поверталися наші дівчата. Мати однієї такої дівчини, брудна і в корості, хотіла обняти свою дочку, але та її відштовхнула, бо була вона гарно і чисто вдягнена. Трудно їм було в неволі на чужині, але нам тут було не легше.                                                                                                                                                                                                                             І як воно сталося, що переможці гірше живуть ніж переможені?

Іван Кривозуб

 http://h.ua/story/336853/#ixzz4h3I6k22N

Дзвіночок глобальної кризи

Давно колись престаріла бабуся повідала легенду-переказ, що за воду платитимуть гроші, далі – будь-які гроші, а ще далі - деякі платитимуть душею. Хочеш пити, продай душу за печать на лоба, тобто стань слугою зла. Таке не забулося. І в 2009 році у зв’язку з загостренням «хохлосрачу», тобто зіткнення національних українських інтересів з російськими імперсько-шовіністичними провокаціями, уявилося, що вода – це духовність, яку хотять знищити у нас в Україні. Тому й виникла ця тривожна зарисовка  «Джерела…». Однак вода сьогодні - не тільки духовність (як гадав), але й тіло духовності – фізіологія як функція живого.



«Джерела вод життя" (Апокаліпсис)          

Води, води хочеться. Боже, як душі пити хочеться! Я ходжу по Україні з простою кружкою, як жебрак.

Одеса. Там вода хлорована, як завжди.

Простую, жагою гнаний, на схід України, простягаю кружку. Вода перетворюється на камінь – довгу брилу від півночі до півдня сходу.

Столиця. Але із Києва витікають два великих струмені  на схід і на захід. Течуть  наче й не високо у повітрі (та не дістати) і губляться над землею. І вашим, і нашим.

Іду до Львова. Там вода. Струмінь тече у Європу і там губиться, як і київські в Україні. Я підстрибував до високого струменя. Не дістав. Якась крапля впала на дно кружки та й усохла.

Я ходжу по Батьківщині.

Повертаю ноги до Криму. Але там кажуть: «Ми й самі води не маємо і п'ємо з Росії».

Як пити хочеться!

У центрі України, бачу, сидить великий Диявол. Перед ним джерело чистої, прозорої , пахучої зоров'ям води. «Джерело вод життя», яку підступно захопила Звірина.

Диявол сміється, передбачаючи безвихідь прибульця. Ми знаємо одне одного ще з легенди «Про Воду, Печать і Диявола».

Між нами фонтанує джерело, а Диявол сміється. Зна Гад, що я у спразі прийду до цього витоку.

Як пахне свіжою, іскристою водою!

Білі зуби Хама наче відбілені. Сам у здоров'ї і наче каже: «Ну, що? Моя печать на лоба   -- і напувайся».

Я плачу. Моя душа вмирає.

Знічев*я оглянувся я наче шукаючи допомоги:

-- Христосе!

Але позаду суцільна темінь. Обертаюся вперед. Лице у Диявола зле. Очі люті.

Я наче підріс. І ми стоїмо один проти одного вічно (2009)
(Читать полностью: http://h.ua/story/192943/#ixzz4d1JFpV6z)

 По суті «Джерела…» (де течії були вгорі, а не на землі) були навіяні сном…, хоча тоді ще не сприймалося серйозно, що настане російська анексоокупантська агресія. Ну, та з окупантами вчиняй, як з окупантами. Тут інше: цими днями виникає проблема дефіциту чистої питної води у країнах. Ця проблема лишень уявляється смогиком-туманцем глобальної кризи на планеті. І тільки зараз пригадалося  з того переказу ключове слово… А гадалося, як це води мало?! А опріснювати?! А айсбергувати до країн тощо? Але основне слово було «…ЗГІРКНЕ» (передбачення хімічної атаки, природної чи штучної, й повсюдного зараження; динозаври, мабуть, тому й зникли). Отже, люди з часом тяжко переживатимуть брак питної води... Однак хай це залишиться переказом, казкою!..


18 лютого

28 років тому 15 лютого вивели радянські війська з Афганістану. Цій події був присвячений захід у технікумі. На сцені дівчата й хлопці читали вірші, сердечні сповіді матері й сина, а на мультимедійному екрані - кадри війни, і чорний тюльпан, і групи бійців, переважно з автоматами біля бойових машин (а на одній БМП на башті жовтою фарбою напис "Украина", ніби синівський привіт дорогій Батьківщині); і звучать афганські пісні, складені тоді, в ті воєнні часи. Пісні російською мовою в середовищі нинішніх українців. Слова пісень проникливі й не радянсько ура-патріотичні, а відверті у своїй простій, душевній ліричності.

Дівчина, зовсім юненька, серед глядачів у залі затято нервово і тупо, а то якось трохи несамовито бездумно, чи то до самозабуття, чи щоб таким заняттям ухилитися від думок тика пальцями в сенсорний екран свого телефону.  Це окремих дратує, бо ніби байдужа ще й мобільником очі засліплює декому  відблисками променів сонця, що заглядає у вікно. Та незабаром  дратівники міняться на спантеличення, бо та раптом заплакала, сльози часто стікають по щоках.  Вона так само часто намагається їх витерти рукавами светра. ЇЇ подруга схилилася до неї й почала заспокоювати, гладити по плечу, по русому волоссю. А юнка показала їй у телефоні якесь фото, і в подруги теж змокли вії.  Русява дівчина трохи заспокоїлася, коли подруга у співчутті аж геть схилила голову на її плече. Однак чисті крупні сльози ще котилися і дівчина знову витирала лице синім рукавом.

-          Чого плакала, Олю? – спитали.

-          Мій батько загинув під Дебальцевим… 2 роки вже… 18 лютого

В Украине интервент

(Интервент - иностранный захватчик, тот, кто вторгается на суверенную территорию, вид агрессора)

Войной не лечат нравственность народа. Любовь не прививают автоматом. Бандитская среди людей порода Не дарит радости отбросами и матом. А Украина – мать страдает на востоке, Её детей уничтожают «градом». Трёхцветным мором реет на флагштоке И вне закона федеральным гадом

Голгофа в Україні

Ти хотів Путіна?   -- На!  А далі війна  І  думка снує одна: - Чия, «малоросе», вина, Що знову з сумного вікна Вигляда матерів сивина? І знову рожденний Христоc Несе у надмуках хреста: То Бога жене «новорос», І крапає кров на Вкраїну свята.




К тем, кто войной планирует дружелюбие к себе

(хрупкий месседж украинца)

Вот вы оскорбляете Украину всяко: и неуважением ("недогосударство"), и дэзой (вроде киселёвщины), и поносящими анекдотами (от газпромовских и пр.), и ядерным шантажом (по-жириновски), и экзальтированной ненавистью (от политдиверсантов), и науськиванием люмпена (как псов в "ату!"), и интервенцией (крымодонбасское тщеславное бессмыслие).
А кому вы нужны будете в этом меняющемся мире? Кому, кроме истока? Кто вас поймет и приветит как русских? К кому вам прислониться в славянском и в целом мире? 
Но, увы, к кому я обращаюсь? К тем, кто войной планирует дружелюбие к себе?

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая