Китайці з давніх давен були дуже мудрі. В той час, коли інше людство, винайшовши ложку, парилося ложкою як у першому, так і у другому, то китайці якраз не парилися. Бо вони винайшли палички, і вправно витягали з першого тверді компоненти, а рідину просто випивали через край, роблячи це вишуканим жестом. Друге їсти паличками взагалі було ніштяк, в цьому переконався і наш земляк-мандрівник Слава Іванов, який саме в цю хвилину омномномає щось у Китаї, нервово маніпулюючи паличками та тарілками.

Європейцям знадобилося кілька тисячоліть, аби до другого віднайти виделку. Аж ось китайці, дивлячись на ці європонти, лише загадково посміхаються, бо використованими паличками дуже зручно почухати собі спину, а виделкою - то нє комільфошно робити

Страждання юного кота Самуїла (просто Сема)

 

Живе у одного товариша сірий британський капловисловухий кіт Сем. Мабуть, справжнє його ім’я – Самуїл (як Маршака звали), але товариш чомусь не любить звати свою тварюку на повне ім’я. Мабуть, фошизд. Але справа не в тому, як звуть кота, і навіть не в тому, фошизд товариш чи латентний сіоніст. Справа в тому, що кіт Сем – викоханий, загодований та ледащий котяра, який жере лише те, що вважає потрібним жерти (семгу, осетрину, свіжу камбалу), а мишей боїться.

Аж ось настав час, коли гастрономічні смаки Сема трохи підірвали хазяйського бюджета, тож ані осетрини, ані семужатини Сему не купують. А камбала – лише морожена, що не є комільфо. І Сем засумував. Не їсть, не п’є, тільки лежить та важко стогне. І кожний стогін роздирає душу немов дупу залізними граблями, що трапилися під сіном тоді, коли ти вирішив з розмаху всістися на охапку цього свіжого сіна.

Годин дванадцять зітхань та безперервного стогіну зробили свою справу. Товариш розлютився, сходив до крамнички «Сіверський Донець» та придбав там свіжомороженої кільки. Насипав до миски Сема, й підізвав тварюку жерти. Тварюка підійшла, поколупалася самими кінчиками пазурів у мисці, подивилася з невимовною огидою на витягнуту пазуром з миски кільку та заволала ще гучніше. Аж ось тоді на товариша зійшов стан саторі – він все чудово зрозумів, бо на той час відчув не лише власну злість на вередливого котика, але й тугу Сема за смачною та корисною лососиною в повній мірі. І разом із саторі прийшло розуміння подолання кризи, бо вже хотілося взяти бідолашну тваринку за фоста, розкрутити та кинути десь в завіконні безкраї балкону.

Товариш швиденько знайшов моє фото в інтернеті (до речі, одне з самих благопристойних!) та показав Семові. Сем уважно подивився на фото, бо він мене знає, щось незадоволено нявкнув. А товариш йому й каже: «Будеш, падлюка висло капловуха, гавкати, то віддам на тиждень цьому добродію. Там навчишся жерти все, що спіймаєш, бо приватний будинок не вимагає від господарів надавати пайку котам».

Десь хвилину Сем сидів остовпілий, бо про таке знущання над його особистістю йому ніколи не спадало на думку. Але остовпіння швидко пройшло, і Сем кинувся жерти кільку, всім своїм виглядом випромінюючи надзвичайне задоволення від акту прийому їжі. Тепер моя фотка висить над мискою Сема, а він щасливо хаває абсолютно все, що йому до тієї миски кладуть.

Таким чином товариш вирішив харчові проблеми кота, що доволі добре відгукнулося на родинному бюджеті.

...Йде парад кандидатів. Натовп виборців чекає, доки вони всі вийдуть на сцену. Потім двері надійно зачиняються, по рампі пускають високовольтного струма, який пиздить тих кандидатів, що намагаються втекти зі сцени.

По команді виборці заряджають свої вінчестери та починають голосування.

Вибори виграє той кандидат, що в ньому знаходять більше влучивших куль. Ховають його в гарній труні, всіх інших - у поліетиленових пакетах для сміття.

Якщо хтось залишиться в живих, той і стає кандидатом від громади.

Досить часто обурені читачи моєї геніяльної хєрні запитують - чому я закликаю всіх пиздити?

Відповідь проста - згідно за класикою подерев'янизму, пиздити треба саме всіх, ретельно відбираючи для екзекуцій відповідні кадри. Пиздити бажано ломом. По голові. Крізь мішок.

Досвід світових структур красномовно свідчить, що відпизжений індивідуум деякий час витрачає не на свою звичну хєрню, але на оговтання та лікування після пиздюлини. Як приклад, можу привести вже цьогорічну акцію по умиротворенню коляборантських настроїв у Юрка Івановича Щьчикатіли-Гнилицькаго: після вигрібання люлєй воно вже два місяці спокійно ховається по якимось иртиянським та рубіжанським єбєням, залашавши пропаганду братання з окупантом та спільного походу на Київ.

Наконец-то сделал себе руны из чрезвычайно интересного материала.
Скажем так: это ветка дуба, который на момент принятия Киевом христианства уже был вековым.
Этот дуб в одном из наших городов почитается святыней. Чтобы срезать с него сухую ветку внепланово, потребовалось поднятие вопроса в горисполкоме, а сама ветка срезалась под присмотром службы зеленстроя.

Было сделано два комплекта - один для человека, который устроил добычу святыни, второй - для меня лично.

https://www.youtube.com/watch?v=1MF5XJOPI28&t=4s 

https://www.youtube.com/watch?v=HlpdJUWmjRY

Хоррорна розповідь про те, як граф-бродяга Орлов побував у полоні московського попівства та зрозумів, що попи мріють про відновлення кріпосництва та перетворенню на московсько-попівських рабів всіх трудящих планети Земля.