Жили си, були си дід та баба.
І хоча мали на двох декілька класів, та твердим кроком йшли в ногу з часом.
Повертається одного разу дід додому, а баба метушливо в компуторі похапцем сторінку закриває...
На другий раз - знову!
Знав же дід бабу, як облуплену, тож, не гаючи часу, вирішив діяти на випередження.
Завів він і собі сторінку на сайті знайомств.
Виставив лице, подібне до кавказької національності, і, наповнившись душевної загадковости, надрукував:
- Здрайствуй, нєсравнєнная!
Баба відгукнулась одразу, зацікавлено й насторожено водночас:
- Прівєєєєт! Ти хто?
- Я - тот, о каком ти мічтаїш!
Бабі аж млосно зробилось
- Каак ти міня нашол?
- Я іскал тібя фсю жізнь. І, найдя, понял, што ето било нє так уж і сложно.
- Кагда ми встрєтімся, чтоб випіть чаю?
- А ти нє удівлєна, что ми всьо чуйствуїм адінаково і понімаїм друг друга, будто знакоми сто лєт?
- Нєт. Да. Нє знаю. Кагда ми встрєтімся?
- Зачєм? Вєдь мислєнно ми уже всьо совєршілі. Тєбє нєдостаточно?
- Нуу, мій старий тожи ніплох, видумщік і фантазьор
, но понімаїш, хочітся чівото такова....
- Понімаю. Ти знаєш, мілая, міня начальство в командіровку за граніцу атправляєт, без права возвращєнія 10 лєт.
Так что будь счастліва со своїм дєдом, думая аба мнє.
А я мислєнно всігда буду рядом.
Посумувала баба , та врешті й забула ту пригоду.
Бо ж і сайт в тирнеті не один