І хоча мали на двох декілька класів, та твердим кроком йшли в ногу з часом.  

Повертається одного разу дід додому, а баба метушливо в компуторі похапцем сторінку закриває...  

На другий раз - знову!  

Знав же дід бабу, як облуплену, тож, не гаючи часу, вирішив діяти на випередження.

Завів він і собі сторінку на сайті знайомств. 

Виставив лице, подібне до кавказької національності, і, наповнившись душевної загадковости, надрукував:

 - Здрайствуй, нєсравнєнная!  

Баба відгукнулась одразу, зацікавлено й насторожено водночас:   

 - Прівєєєєт! Ти хто?

 - Я - тот, о каком ти мічтаїш!  

Бабі аж млосно зробилось

 - Каак ти міня нашол?  

 -   Я іскал тібя фсю жізнь. І, найдя, понял, што ето било нє так уж і сложно.

 - Кагда ми встрєтімся, чтоб випіть чаю?  

  - А ти нє удівлєна, что ми всьо чуйствуїм адінаково і понімаїм друг друга, будто знакоми сто лєт?

  - Нєт. Да. Нє знаю. Кагда ми встрєтімся?

  - Зачєм? Вєдь мислєнно ми уже всьо совєршілі. Тєбє нєдостаточно? 

  - Нуу, мій старий тожи ніплох, видумщік і фантазьор , но понімаїш, хочітся чівото такова....

  - Понімаю. Ти знаєш, мілая, міня начальство в командіровку за граніцу атправляєт, без права возвращєнія 10 лєт.   Так что будь счастліва со своїм дєдом, думая аба мнє.    А я мислєнно всігда буду рядом. 

Посумувала баба , та врешті й забула ту пригоду.

Бо ж і сайт в тирнеті не один