Флешмо бове
- 11.01.18, 12:43
В дитинстві я кожної зими лежав у лікарні з пневмонією, одно-, дво- і жодного разу три-сторонньов.
В сьомім класі після видалення мигдаликів вони майже припинились, але то инша гіштория
Цікаво, а на нині й неймовірно те, що хороший лікар Ярослав Іванович жодного разу навіть не заїкнувся про якусь винагороду за свою працю, а вона того вартувала
І ось одного разу поклали премудру восьмикласницю-ябеду, котра вирішила окрім іншого дати медсестрам шоколадку . Вони в дитячих палатних війнах часто ставали на її бік
Більше про жодні "подяки" ніхто не чув. Я потім спеціяльно уточнював у бабці, котра добиралась в ту лікарню до мене раз на тиждень, бо прямого сполучення не було
А потім я підріс і переніс сільські дитячі уявлення в велике місто . В нагороду за тупість завідувач алергологією, якась Соломонівна, виписала гормони і перед випискою не попередила, що їх не можна припиняти приймати раптово, бо можна гигнутись
Все обійшлось, відкачали в інших закладах за якихось два місяці і рік реабілітації , і тоді бабця вперше дала лікареві якісь гроші, бо моє життя того вартувало
Чи нє?
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.