Децентралізація: чи ввійде Україна у відчинені двері, як Польща?

Під цими дверми за 23 роки нашої незалежності були помічені всі пережиті країною президенти. Тупцювали біля порогу, переступали з ноги на ногу. Робили якісь важливі заяви, а потім тихенько, разом зі своїми партіями, причиняли двері. Щоб не здуло. Щоб не розметало вітром змін самодержавну владу, преференції, потоки... 

Але якби хоч хтось із них віддав повноваження на місця, ми б тепер не воювали на Сході. Та й не слухали б цинічних повчальних розповідей про федералізацію з вуст сусіда, котрий розв'язав у нас війну, а можливо, приймали б у себе якусь делегацію з Республіки Саха, демонструючи успіхи громад Донецького регіону, що швидко розвиваються. І вже точно не їхали б сто двадцять п'ятий раз у Варшаву слухати, як це вдалося полякам, опускаючи очі на фразі: "Dla reformy jest potrzebna polityczna wola".

Приголомшливий факт, але, попри наш багатолітній холостий хід і відсутність цієї ж таки політичної волі, сьогодні ми опинилися акурат на тому ж порозі, на якому Польща стояла 25 років тому. Здавалося б, у найменш відповідний момент для країни у стані війни. 

Але в нас є (як у 1989-му в команди польських експертів-активістів, що гордо пред'явили режиму Ярузельського, який доживав свого віку, протокол розбіжностей) готовий пакет реформи. Є власна команда реформаторів — причому вже в чинному уряді. Є навіть декларація президента про майбутню децентралізацію. По суті, у нас на руках ключовий інструмент побудови нової єдиної країни і громадянського суспільства, здатного не тільки рвати кайдани на Майдані, а й зводити нові будинки. 

І ось президент Порошенко вже начебто й ногу підняв, щоб увійти в зал парламенту (краще — нового) і залишити слід в історії. І дуже хочеться не помічати при цьому, що з кишені Петра Олексійовича стирчить якийсь "лівий" проект Конституції, що він його (чи то через недосвідченість, чи то через нерозбірливість в оточенні) вже відправив у Венеціанську комісію, ризикуючи таки в історію не ввійти, а вляпатися. 

Однак у цей вирішальний момент варто ще раз оперативно звірити годинники. Аби самим остаточно вияснити — куди зібралися? І нагадати президентові, що він насправді своїй країні та світу вже пообіцяв. Безумовно, на прикладі досвіду Польщі, офіційно взятого за основу урядом України. 

Історія, принципи 
та етапи реформи

Єжи Регульський (один з авторів польської реформи місцевого самоврядування) у день свого дев'яносторіччя (!) читав лекцію групі українських журналістів. Натхненно читав, із відчуттям виконаного життєвого обов'язку. Визнаючи при цьому помилки й розставляючи акценти з урахуванням нагромадженого за 25 років досвіду. Реформа ж ще триває. 

Тоді, у 1989-му, Польща ставила крапку на минулому, ламаючи комуністичний хребет держави й закладаючи нові її принципи. Як так сталося, що ми, хто нібито попрощався з радянським минулим усього на 2 роки пізніше, досі цього хребта не зламали? Судіть самі.

Пан професор має на увазі 5 ключових монополій, які нова польська держава ліквідувала в процесі свого становлення. Політичну монополію було зруйновано в результаті абсолютно демократичних виборів до органів місцевого самоврядування 
1990 р. Тоді ж Польща відкинула ієрархічну залежність і вертикальне підпорядкування нижчої одиниці вищій. Голова сільської ради тепер не має над собою начальника. "Ніхто не може сказати йому, що він повинен робити. Навіть прем'єр-міністр. 
І це — ключова річ", — каже Регульський. 

Далі, необхідність інструментів для реалізації реформи примусила поляків ударити по монополії власності. "Щоб управляти й керувати, треба мати власність. Треба мати право власності. І ми передали у власність гмінам(гміна — основна одиниця місцевого самоврядування в Польщі, рівнозначна пропонованій у нас громаді. – Авт.), землю, будинки й устаткування", — продовжує Регульський. 

Наступною впала фінансова монополія держави: місцеві бюджети були виділені з держбюджету. Гміни отримали можливість самостійно розпоряджатися своїми грішми й нести за це відповідальність. Останній крок — руйнування адміністративної монополії. 27 травня 1990 р., опівночі, 100 тис. людей у Польщі змінили місце роботи. Вони перестали бути державними службовцями, а стали працівниками гмін. 

"Зміни, по суті, торкнулися всього державного ладу, — уточнює Регульський. — Масштаби цих змін найкраще ілюструє кількість законів, які ми змінили тільки 1990 р.,— їх було майже 90". 

Професор назвав і головні умови успіху реформи. 

"По-перше, політична воля керівників держави. Влада не може обмежуватися лише розмовами. Вона має насамперед розуміти, що реформа викличе великий опір, який їй доведеться долати. 

По-друге, знання експертів, які повинні розуміти, що робити і як. 

По-третє, підтримка суспільства. Без неї реформа не може бути успішною. І тут потрібна дуже велика підтримка та професіоналізм ЗМІ. 

По-четверте, кваліфіковані кадри. Тільки їм під силу впровадити реформу. І їх слід навчати. Вони мусять розуміти сенс і необхідність реформи", — завершив Регульський.

Ці чинники на той історичний момент у Польщі збіглися. Ключове — на той момент. Бо й експерти, які доти майже 10 років, практично в підпіллі, готували реформу, і політики "Солідарності", що довірилися їм і були готові взяти владу в країні, розуміли: часу на жорсткі кроки критично мало. Тому принцип був такий: робимо те, що можна, а те, чого не можна, відкладаємо на пізнішій період. Таким чином, щоб закласти основу місцевого самоврядування — створити гміни, полякам знадобився рік. І тут — буквально по кроках для наших політиків та чиновників, котрі ніяк не візьмуться за справу. 

читати далі тут: 

http://gazeta.dt.ua/internal/decentralizaciya-chi-vviyde-ukrayina-u-vidchineni-dveri-yak-polscha-1989-go-_.html