другий день відстежую події на Кубані і ніяк не можу втихомирити сум"яття душі. Страх стискає серце, у горлі спазм... і так кожного разу, коли бачу репортажі про повені.

Це сталося у 1998 році. Ми з мамою їхали до бабуськи в гості. На половині дороги до Рогатина (наголос на останній склад ) почався дощ. Досить сильний, але не суцільна стіна, як деколи буває. Я тоді переживала, така смішна..., як переживуть дощ мої шкіряні штани, бо була без парасольки, щоб хоч якось прикритися.

На подвір"я зайшли ще майже "по сухому" - перед хатою розтеклося кілька калюж. Хата в долинці, тому під час дощу калюжі, більші чи менші, були завжди. Хвилин через 15, дощ майде припинився, зато на подвір"я почала прибувати вода. Час від часу і таке ставалося. Недалеко ріка і, бувало, що підтоплювало город, подвір"я і пивницю (погріб). вода швидко сходила і все ставало на свої місця. Ніхто особливо не переживав. Ми з братом начепили ґумаки і пішли помагати бабі збирати курят, нарвати городини, поки ще можна влізти на грядку і не загрузнути по коліна, далі влаштували морський бій з фонтанами води. так минуло ще хвилин 20. А далі від одної згадки мене починає трясти як в пропасниці, вода почала прибувати з такою швидкістю, що вже через півгодини накрила всі чотири сходинки до хати і почала просочуватися крізь підлогу.

описати паніку домашніх майже неможливо... усе з шаф, постіль і т.д. швиденько почали виносити на стрих. Переляканих козу і свиней, майже вплав завели до сусідів.

Води в хаті набралося по кісточки. За годину рівень води впав на 25 чи 30 см. Я помила підлоги від намулу, принесеного водою. Потім ми повечеряли.... а з настанням ночі, знову почала прибувати вода... не дай Боже, комусь відчути стан такої безпорадності... вогонь ще можна спробувати погасити, а воду... просто з жахом дивитися як її стає все більше... і не відомо як довго то ще буде тривати...

На ранок вода в хаті сягала майже до підвіконня. У сусідів фундамент нижчий і вода в дім затікала через вікна...а вони навіть не спробували нічого винести з хати. Тоді я про всяк випадок подякувала, що радянські розетки кріпилися не на рівні підлоги, а значно вище.

Того дня ми мали йти на весілля..., на подвір"ї мені води майже по пояс, брат виший йому більше пощастило. Найбільше постраждала мама, вона з нас найнижча. ми в купальниках і з парадним одягом у вузликах на голові, такі собі люди амфібії, вибрели на сухий пагорб, де від ранку стояла юрба... аякже... не кожен день містечко плаває... найбільше вибісили коментарі місцевих пиячків, коли нам довелося перевдягатися... їм, бачте смішки... так хотілося взяти за загривок, і запхати головою у воду...

в хаті вода стояла майже два дні, а потім ще тиждень на городі.

Пасовище між двома пагорбами було схоже на гігантське озеро, серед якого одиноко простягала руки до неба в німій молитві тополя...  і як гарно було, коли сонце перше ніж сховатися за пагорбом, як в дзеркало заглядало у водну гладь... Боже, як же гарно було, але ж... господи як було страшно....

На сусідній вулиці повінь зруйнувала будинок... добре що там нікого не було вже на той час... на ту частину міста, де пологі береги ріки страшно було дивитися... Добре, хоч обійшлося без людських жертв... пропали лиш городи і десь загинула худоба

Потім довго довелося страховій компанії доводити що ми не самі пообливали стіни водою, щоб здерти з них гроші... їм бачте було дивно, що в хаті крім мокрих стін і меблів нічого не свідчило про потоп... - А чому у вас в хаті нема намулу принесеного водою? ...
Ні, ми мали тиждень сидіти в болоті і чекати на Боже змилування!..

наступний рік був веселий.... просушування стін, страх перед грибком, дезинфекції і заміни балок під підлогою і самої підлоги...

А причина такого різкого підйому води проста... В Бурштинському морі (так називають водосховище Бурштинської ТЕС) розводять рибу. Так от заради рибгоспу місцева влада відмовилася відкрити шлюзи і спустити воду... хай краще страждає цілий район, ніж має риба повтікати...

Відтоді я панічно боюся підйому води в ріці... неглибока в суху погоду, там води старій жабі по коліна, вона стає для мене втіленням всіх світових жахів, після сильних дощів... точно так само мене жахають новини про повені

Всі кому не лінь писали, що всіх іноземців намагалися нагодувати борщем і варениками. Я вже згадувала про нашого азійського еврогостя. Він попросив приготувати йому щось національне і я попхалася на кухню варити борщ, на вареники мене не вистачило .
я не підозрювала, що борщ комусь, крім мене,  може аж настільки посмакувати. Наступні три дні японець нічого, крім борщу їсти не хотів. Але і тут зумів винести нам всім мозок -- купив палички і їв ними борщ. Вибирав паличками густе, а потім випивав юшку 
П.С. довелося кілька разів поспілкуватися з японцем без посередництва малої. Хоч не хоч, а довелося подолати мовний бар"єр, з"ясувалося, що мій інгліш не такий поганий, як я завжди думала

як же міняється гра команди, якщо на полі нема  Шеви...
команда працює не на зірку,а просто працює

мала притягнула додому японця. Чувак приїхав на Євро і шукав вписку, а мала ходить на кендо і спілкується з япошками... так через хто зна які руки у нас з"явився вдома японський хлопчик. Миле, ввічливе дитя, на ім"я Шухей. і дууууже японське... вивчаємо традиції...
спочатку ми пробували шукати асоціації, щоб запам"ятати його ім"я.

потім він намагався українською і російською подякувати мені за сирні пампушки )) вийшло кумедно )) але було приємно ))
Увечері виніс мозок всім. Увесь вечір ходив і питався чи можна зайти у ванну чи туалет, поки мала на нього не нагримала, щоб він припинив діставати питаннями і почувався як удома.

З а вечерею ми таки дізналися причину його дивної поведінки. У Японії, коли приходиш у гості кожного разу мусиш питати у господарів дозволу відвідати санвузол ))))

Шухей - син лікаря, і сам майбутній хірург. Вчиться в Угорщині, а потім планує перебратися в Штати. за його словами там значно розвинутіша медицина, ніж в Японії (На тих словах ми витріщили очі). Каже що там значно більше можливостей розвитку для медика. Доводиться вірити на слово. А ще він розказав , що в Японії заборонено проводити трансплантацію органів дітям, до 20 років... отаке, малята... природний відбір рулить)))

Ліричний відступ: подруга живе в штатах, так там лікарі перші кілька місяців, вроді три, нічого не роблять для збереження вагітності. Зберігати починають після 12 тижня. теж певний природній відбір
 
Мала у нас була за перекладача, оскільки з нас трьох вона англійською чеше майже як рідною, я розумію, але боюся розмовляти, ну а третій мешканець нашої квартири англійську знає на рівні шкільного : ху із он дьюті тудей?
правда, після другого бокалу шампанського, наш японець вже без акценту говорив: "дуже смачно"
і "Будьмо", ми його стали розуміти без перекладу, а я навіть наважилася заговорити і ніхто мене не покусав )))

Дитя урбаністичної Японії в захваті співало дифірамби Донецьку, і смішно морщило носа на згадку про Львів, Київ, а також Будапешт. йому більше до вподоби висотки вбрані в скло і метал. Мала обурилася і сказала, що не хоче більше з ним гуляти ))

Сьогодні у нас вечір японської кухні, а завтра -- української

яка нудота.... сто років не бачила такого нудного, жувачного матчу... ледь не заснула. Як тепер дочекатися гри Україна-Швеція

Гапочки більше нема... а я не знаю як то пережити

Буває, що люди забігають у життя ненадовго, але слід залишають глибокий і на все життя. Коли ми познайомилися, я не й підозрювала, що твій відбиток у душі буде таким глибоким. І що ми колись зустрілися, щоб більше не побачитися. Ми загубилися в часі і просторі. Я часто згадувала тебе, твій голос живий і змінений телефонною трубкою, гумор, наші прогулянки і то, як ти серйозно і уважно прислухався до слів зеленого дівчиська, кепкував з наївності і допомагав плекати паростки раціонального. Коли ми загубилися, я вирішила, що значить так треба, значить ми вже обмінялися всім корисним, решта зайве. Але руки часто тягнулися до альбома, і спогади поверталися, і міцніло бажання знайтися, просто так… дізнатися, що все добре… Було страшно, а раптом тобі буде нецікаво?! Я виросла, перестала дивитися на світ великими очима… може тобі цікаво було спілкуватися з юним дівчам, щоб з рутини серйозного дорослого життя зануритися у кольоровий світ тої, яка ще не плакала.

Я вже майже була готова відшукати тебе, коли дізналася, що минуло вже кілька років як тебе нема. Так безглуздо… просто зупинився моторчик.

Ти ніколи цього не прочитаєш, не почуєш від мене. А може саме… тепер ти все знаєш. Мені жаль, що ми загубилися.Вчора не спалося, в голові коловорот думок, і якась дивна примха підсвідомості… спогад про тебе. На столі лежить твій диск, а я не впевнена, що зможу його зараз слухати. Сьогодні знову як в той сонячний день, я озираюся, щоб помахати рукою… До зустрічі! Мені ще рано, але ми зустрінемося... 

Дуже мені хотілося кавового суфле з полуницею. скажете збочення? може й так... але ж яке смачне...
На вихідні приготувала, домашні були щасливі.

Значить так:
В 200 мл молока заварити 2 столові ложки кави, процідити, вистудити, залити холодною кавою 25г желатину
пакет сметани, жирність на ваш вибір, збити з 2 столовими ложками цукру чи пудри. Рекомендують пудру, я чудесно даю собі раду і з цукром, крем від того не страждає. якщо сметана нежирна або використовується йогурт можна додати загущувач для сметани, щоб маса була пишніша.

поки збивалася сметана, желатин набух, можна його запхати в мікрохвильовку чуть підігріти, щоб розчинився. Вилити в сметану, акуратно вимішати ложкою від дна миски вгору, щоб не надто порушити пишність крему.

На цьому етапі можна  суміш вилити в форму і поставити в холодильник до повного застигання. До речі, в такому варіанті цукру мабуть можна додавати більше, орієнтуйтеся на власний смак. І давати менше желатину. Нижче поясню чому.

А можна зробити як я -  поставити миску в холодильник щоб сметанно-желатинова суміш почала стягатися, а тим часом збити  в круту піну два білки з двома столовими ложками цукру.

Білки збивають сильно охолодженими, з дрібкою солі і лимонної кислоти. спочатку в піну без цукру, а потім досипають цукор )

В охолоджену чуть загустілу сметану, акуратно помішуючи, щоб не втекли бульбашки, вести білки. Білки додають пористості і легкості десертові, але потребують досить багато желатину, бо інакше торт розповзеться. З меншою кількістю желатину, суфле краще викладати в порційні формочки і так прикрашати.

Готову масу викласти у форму. Силіконова не потребує ніякої підготовки, всі інші краше або змазати олією, чого я не люблю, або застелити плівкою чи пергаментом.

Зверху прикрасити. Я прикрашала полуницею і м"ятою. Зверху заливала безбарвним желе для торта



Ледь встигла сфотографувати і навіть не встигла зрізати желе, яке розтеклося довкола по тарелі. ))) За півгодини 28-сантиметрового торта ніби ніколи й не було

Таке суфле можна прикрашати і наповнювати якими завгодно ягодами, фруктами. До моєї улюбленої полуниці чудово пасує ванільне чи бананове суфле. А запропоноване кавове можна залити шоколадом.

А ще на дно торта можна випекти чи використати готовий бісквітний корж.

Вдалих вам експериментів

Люблю проходити всякі тести, особливо на знання російської, яку не вчила. Якось примудряюся набрати найбільшу кількість балів, на відміну від своїх російськомовних знайомих. Сьогодні, навіть в примітивному тесті, знов обскакала своїх колег ))

Власне сам тест

Мирні переговори в присутності незалежного спостерігача таки відбулися.
Діалог був дещо бурхливим, але сторони чемно, не перебиваючи одна одну, висловили свою позицію, потім перепросилися і підписали договір про мир, дружбу і співробітництво. Відбулася церемонія шматування заяви на дрібні клаптики... жаль лиш, що домовленості було скріплено не поцілунком

було цікаво, весело і вельми приємно... особливо "післясмак" переговорів... з плечей впав ще один тягар (однако!!!)
мені легко і весело, шеф пурхає по території як квітковий фей...

Висновок: нам обом потрібна була емоційна розрядка. ми її отримали.