Китайский плагиат на конкурсе "Тепло-2016" Венгрия.


Моё письмо организатору конкурса.
Уважаемый Келемен!  Вы меня огорчили тем, что в каталоге не указали  мою фамилию, как автора рисунка с пальмами на трассе теплосети. Кроме того как произошло, что китайский  карикатурист , призер конкурса, срисовал фрагмент котельной с моего рисунка? Поясните!

И опять... чемоданчик

Стало известно, что Кремль скрывал «падением» Боинга в Ростове
Стало известно, что Кремль скрывал «падением» Боинга в Ростове


Долго думали, от чего такого хотел отвлечь россиян Кремль, организовав афёру в Ростове 19 марта с «падением» Боинга из Дубаев. Как показывает маршрут движения лайнера, «Боинг»-таки сел под Ростовым живым-здоровым (и вероятно, пустым), а круги нарезало там потом нечто, несущее маячок авиалайнера. Сейчас стало известно, от чего этой афёрой отвлекали россиян.

[ Продолжение здесь ]

Публикация в "Toonsmag" (Норвегия)

 Новая башня Кремля. Кому интересно, смотреть здесь:http://www.toonsmag.com/2016/03/new-gate-moscow.html?utm_source=feedburner&utm_medium=email&utm_campaign=Feed%3A+ToonsMag+%28tOOns+MaG%29

Марчін Бондарович

Марчін БОНДАРОВИЧ: «Всі ми трохи сидимо на бомбі...»
Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»; Марія ЮЗИЧ
12 лютого, 2016 - 12:40
Карикатурист із Варшави — про «кроликів» в політиці

Головний редактор «Дня» невипадково помітила одну з робіт польського карикатуриста Марчіна БОНДАРОВИЧА на сторінці у Фейсбук. Як видання, яке має свою унікальну багаторічну школу карикатури і постійно використовує цей жанр на своїх сторінках, ми не могли «упустити» шанс попвнити свій «золотий запас». Благо, сучасний світ дозволяє в один «клік» і познайомитись, і налагодити співпрацю.

Марчін Бондарович народився в 1976 року в Стараховіцах — містечку на півночі Польщі. Його роботи були опубліковані в понад сорока виданнях. Зокрема — в Forbes, National Geographic, Poland Monthly, BusinessWeek, Newsweek — Polska, Puls Biznesu, китайському Cartoon Weekly, німецькому Berliner Kurier. Марчін Богданович також є учасником та членом журі багатьох міжнародних конкурсів сатиричної газетної ілюстрації. Багато його робіт сьогодні знаходиться в приватних колекціях в Польщі та за кордоном.

— Як давно ви працюєте в жанрі карикатури?

— Сатиричним малюнком я займаюся вже впродовж багатьох років. Мій дебют був 2004 року в газеті «Пульс Бізнесу».

— Наскільки, з вашого досвіду, затребувана сьогодні у ЗМІ карикатура? Особливо та, яку представляєте ви? Чому?

— Сатиричний малюнок — це глобальне явище, що з’єднує культури через універсальне повідомлення. Цей вид мистецтва є унікальним безпосередньо через свою форму, а також через інформацію, яку несе. Це — безперервний процес, заснований на важкій роботі, спостереженнях і пошуку необхідної форми для побудови власної метафори — історії про те, що є найважливішим у житті.

Попит на карикатуру був і залишиться на тому ж рівні. Для мене особисто сатира багато в чому — це привертання уваги, форма привабливої подачі теми, чим звертає увагу на важливі проблеми. Мені здається, що ця форма інтелектуальної фігури, яка змушує думати, є відправною точкою до реакції читачів.

Ілюстрації в пресі є найважливішим елементом сучасних газет. З того часу, як з’явилася фотографія, ілюстрація, зроблена рукою людини, відійшла від свого головного завдання, яким було документування подій, і почала виконувати роль додаткового коментаря до тексту. Переміщуючи уяву читача, вона створює настрій. Робить більш привабливими сторінки газети. Дає легкість там, де битий текст простягається по всіх колонках. Це залежить від контексту, але іноді карикатура в газеті може існувати як самостійна робота на рівні з фейлетоном або газетним коментарем.

Мої роботи, безумовно, не є комерційними, вони амбітні — прагнуть до більш глибокого відображення. Саме з поваги до своїх читачів і глядачів я досі ставлю запитання у своїй роботі. А відповіддю на нього є той факт, що надалі видавці газет і журналів замовляють мою роботу.

— Як ви ставитеся до робіт, які друкує Charlie Hebdo?

— Я працюю для багатьох газет у світі, іноді вони надзвичайно відрізняються з точки зору політичних міркувань. Але завжди намагаюся бути в злагоді зі своєю совістю і шукати істину в своїй роботі. Я вважаю, що робота карикатуриста — як робота журналіста. Це насправді форма коментаря до подій, свідками яких ми всі стали.

Charlie Hebdo — це редакція, в якій чітко встановлено правила гри. Провокація має вирішальне значення, і часто форма відходить на другий план.


ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАРЧІНА БОНДАРОВИЧА

Дивлячись новини, що відбувається навколо, ми бачимо багато зла, трагічних ситуацій. Ми є бомбардовані через Інтернет і телебачення.

У той час, коли аудиторія є дещо «під наркозом», а рівень критичного мислення вже не пробуджує у людей жодних емоцій, художники переходять в контратаку, в «крикливий» спосіб висловлюють свої думки. Проте я виступаю за більш тонке дозування таких емоцій.

Я вважаю, що мислення на майбутнє і виховання аудиторії має більше сенсу, ніж вищезгадана форма крику. Я використовую кілька різних засобів вираження і думаю, що можна привернути увагу на проблему, не використовуючи «всю доступну артилерію».

— Чи знайомі ви з творчістю когось із українських карикатуристів? Які роботи подобаються найбільше, чому?

— Україна має сильне представлення, коли йдеться про сатиричні малюнки. Є багато хороших карикатуристів з сильною позицією в цій дисципліні.

Я брав участь у багатьох міжнародних конкурсах сатиричного малюнка і карикатури і маю сказати, що художники з України завжди виходили на перші позиції. Одного разу я брав участь у змаганнях і був нагороджений разом із художниками з України.

Наприклад, в Україні хороші карикатуристи: Володимир Казаневський, Олексій Кустовський, Костянтин Казанчев, Валерій Чмирьов. Але і багато інших, не згаданих зараз карикатуристів, становлять зброю української потужності сатиричних малюнків.

— Які теми найбільше впливають зараз на вашу творчість? Чому?

— Мене завжди вражає людське шкідництво та соціальна несправедливість. Важливо бачити правду, щоб бути її носієм. Щоб, незважаючи на величезні відстані, які відокремлюють людей у світі, бути близько і давати від себе більше. Карикатурист своїм гострим оком всюди знайде цікаву тему і представить в такій формі, щоб спонукати до певних емоцій. Дійсність не дозволить бути «безробітним». Політики завжди даватимуть нам теми для відображення.

— Нам ваша карикатура з кроликами за столом, на якому лежить пучок моркви, обкладений вибухівкою, нагадала засідання українського уряду. Ви ж не про це писали свій малюнок? Про що ця картина?

— Згадана робота є малюнком 2014 року. Вона отримала перший приз у фіналі третьої хвилі конкурсу, що триває цілий рік, — «Картина місяця: січень-грудень-2014» — «Кращий із кращих. Креслення року 2014-го», організованого Музеєм карикатури ім. Ерика Липинського у Варшаві.

Початковий намір роботи з «кроликами» з’явився згідно з актуальними на той час політичними подіями. Йдеться про липень 2014 року і ситуації з так званим підслуховуванням, яке домінувало в медіа-просторі Польщі 2014-го.

Цей малюнок — своєрідний коментар до тієї ситуації. Під час пошуку необхідної метафори у мене дуже швидко з’явилася ідея виразити вічну тенденцію людської природи і поведінки, яка не має яскраво вираженого стосунку до культури, місця чи часу.

Малюнок набув додаткових значень у зв’язку з подіями після терористичної атаки на сатиричний журнал Charlie Hebdo у Франції. Творча інтуїція та тенденція до порозуміння із аудиторією в універсальний спосіб дала цій праці нове життя, настільки красномовна і водночас сумна в передачі рефлексії вона є, і при цьому не має вираженого обмеження в часі. Була, є і буде правдою про нас самих.

— Образ кролика — наскільки він актуальний для сучасної європейської політики, на вашу думку? І чому?

— Усі ми трохи сидимо на бомбі... Нинішня важка ситуація в Європі і світі призводить до дивного стану очікування на щось, що прибуде. Досить поширене небажання європейців щодо появи мігрантів відображається на політиці Європейського Союзу.

Жодна країна не хоче брати на себе відповідальність за критичну ситуацію, пов’язану з припливом біженців. Мусульманські громади іммігрантів викликають в європейському суспільстві почуття страху, який політики часто використовують для зміцнення своєї політичної позиції.

Це все не призводить до вирішення проблеми, а тільки провокує її поглиблення. Результатом цього є повільна втрата прямого контролю над глобальною економікою і безпекою. Це нагадує світ і Європу перед Другою світовою війною.

Я не хочу бути поганим пророком, але все рухається в неправильному напрямку. Свої побоювання я й висловлюю в своїх політичних коментарях у вигляді карикатури. Сподіваюся, що є ще час для роздумів і ми всі, обізнані про ризики, не попрямуємо на край прірви.

Відкопав в Інтернеті

Сміх проти ворога.

N735970

Тарасов Володимир

17.10.2015

Художник сатиричного журналу "Перець" Валерій Чмирьов (третій ліворуч) під час підбиття підсумків Всеукраїнського конкурсу карикатур "Сміх проти ворога", Вишневе, Київська область, 16 жовтня 2015 року.
Замовити фото (1550КВ)
Замовити версію для веб
Допомога
Художник сатиричного журналу "Перець" Валерій Чмирьов (третій ліворуч) під час підбиття підсумків Всеукраїнського конкурсу карикатур "Сміх проти ворога", Вишневе, Київська область, 16 жовтня 2015 року.

КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ. На центральній площі міста Вишневе днями було підбито підсумки Всеукраїнського конкурсу карикатур "Сміх проти ворога", участь у якому взяли більше двох десятків карикатуристів з різних куточків України. Кожен з малюнків відображав події, які наша країна пережила за останні кілька років. Ключовою фігурою, присутньої на більшості зображень, став президент РФ Володимир Путін. Переможців конкурсу обирали соліст гурту "Гайдамаки" Олександр Ярмола та члени батальйону "Донбас". Перше місце дісталося карикатуристу з Маріуполя Дмитру Скаженику. Не менш почесне друге місце посів художник сатиричного журналу "Перець" Валерій Чмирьов. За підсумками конкурсу приз глядацьких симпатій і приз асоціації карикатуристів України отримав київський політичний карикатурист Олег Смаль. /ЛЧ/

Призовий малюнок

5 березня

800x600

На первой фотографии я с Неонилой Столяровой на фоне пианино.

На второй фотографии я стою первым  в верхнем ряду. Неонила Столярова вторая  справа в верхнем ряду. Вторым слева во втором ряду Павлик Меланич, четвертым слева возле воспитательницы  стоит Саша Марков. Фотография 1949 года.

5 березня асоціюється у моїй пам’яті з двома подіями мого життя.
  У цей день 1953 року, коли мені було 8 років, я хворів на застуду і не пішов до школи. Був яскравий, сонячний  і дуже морозний ранок.  Тоді я жив з батьками та братом у Жмеринці  Вінницької області неподалік залізничного вокзалу. Десь біля 10 години ранку з базару  прийшла мала. Не роздягаючись, вона підійшла до мого ліжка. Дмухаючи на змерзлі руки,  вона якось буденно промовила: - Сталін помер...  Мене аж підкинуло: - А як же ми тепер будемо без Сталіна...?!   - Буде хтось інший!  Буденно відповіла мама.
  Мама - Ядвіга Петрівна(полька)  у 1937 році  втратила свого першого чоловіка Висоцького Алоїза - поляка за національністю, висококласного ливарника - формувальника Браїлівського цукрового заводу  під Вінницею. Мама розповідала, що Алоїз дуже подобався такій собі пані Кміцінській, що мешкала у сусідньому будинку. Доречи, у Жмеринці жінки спілкувалися між собою тільки через "пані": пані Картасевічова, пані Боскалевич - бабця мого шкільного товариша Толі Пономарьова.   Всі знали, що Кміцінська агент НКВС, зневажали і дуже  боялися її наклепів,  обходили десятою дорогою.  Мама була  привабливою жінкою і звичайно Алоїз  на інших жінок  не звертав уваги. Це дратувало залицяльницю і донос на сусіда, "ворога народу", був своєрідною помстою.  Репресованого Висоцького розстріляли у Лук"янівському СІЗО м. Києва, а маму з двомісячним братом  Мар"яном  виселили з помешкання у м. Браїлів Вінницької області.  Лише за декілька років, завдячуючи Н.К.Крупській, мама змогла  повернути  свою нерухомість у Жмеринці по вул. Шевченка і перед війною переїхати туди жити. Алоїза реабілітували у 1956 році і мамі виплатили грошову компенсацію у розмірі близько 1200 рублів (випуску 1947 року), або 120 рублів зразка 1961 року.
  У 1951 році  батько у Москві купив  радіоприймача "Москвич", і не зареєструвавши його у компетентних органах, замаскував у схованці у книжкової шафи.  Пізніми вечорами. коли не так дошкуляли радіо глушники, він слухав "ворожий  "Голос Америки". Я особливо не дослухався до цих передач, але дещо відкладалося у моїй пам’яті. Батько якось почув від мене коментар  щодо "голосу" і дуже розстроївся. Надалі   суворо заборонив мені будь кому розповідати, що у нас є радіоприймач і які передачі він слухає.
  На час смерті Сталіна я вже  знав трагедію життя мами, відчував на собі "щасливе дитинство", за яке ми мали дякувати "Товаришу Сталіну", але  Радянська пропаганда все ж таки змогла зомбувати  дітей, зокрема мене, до такого стану, що я вже не уявляв  життя СРСР без Сталіна.  Не дивно! Мене оточували портрети Сталіна, транспаранти, які малював мій батько - художник залізничного вокзалу ст. Жмеринка. На замовлення керівництва вокзалу він виготовив скульптуру "Вождя", яку було встановлено поруч  у сквері  на височенному постаменті. Коли приходив до батька у майстерню на вокзалі, то інколи чув з "Красного уголка" вигуки комуністів, які зібралися на чергові партзбори: - Слава Великому Сталіну!", і довгі  руко плескання на його честь. У мене навіть збереглася світлина з дитячого садочка, на якій я з іншими дітлахами граюсь перед портретом  "Великого Сталіна". Свою справу зробило радіо. Вже після смерті Сталіна серед зібраної макулатури у школі я побачив  випускний твір одного з медалістів нашого навчального закладу на тему: Сталин наша слава молодая!.... Сталин - нашей юности полёт!
  5-го березня 1980  року, пішла з життя моя мама - Чмирьова Ядвіга Петрівна, полька, католичка, 1902 року народження, уродженка м. Старокостянтинів( тепер Хмельницької області), знала мови: польську, українську, російську, єврейську( ідиш чи іврит ), молдавську, гарно співала, тривалий час була хористкою у місцевому костьолі, складала вірші. Не було такої роботи, якої мама не могла би виконати. Шила нам одяг або перелицьовувала старий, допомагала  батькові у оздоблювальних роботах (оформлення драпіровкою кабінетів великих начальників. Після війни батько робив популярні тоді гіпсові копилки у вигляді  котів, курей, статуетки. Він у мене  професійний художник. Закінчив  художнє училище у Білорусії. Мама цих котів  продавала на базарі. Поралася на городі, вирощувала всі овочі; від картоплі до помідорів, квасила у бочках вирощені огірки, капусту, яблука. У 50-х  раз на рік відгодовувала кабанчика у підвалі будинку, коптила сало та м"ясо. Вона могла  з ночі  зайняти  чергу і по 5-6 годин вистоювала в ній, очікуючи на   телячі хвости, субпродукти, або свинячі ребра  у магазині "Копита". Це прізвище продавця, яке дивним чином співпадало з тим, що у цьому магазині продавали. Я й досі не можу збагнути коли мама  спала.  Я засинав - мама ще поралася по господарству, я прокидався - вона вже поралася. Готувала сніданок, а влітку поралася на городі.  Коли я прокидався серед ночі то бачив на кухні світло. Мама щось там робила.  Вона ніколи не визнавала, що захворіла. Ніколи не лежала хвора у ліжку, боялась створити незручності для чоловіка та дітей. Вона тихо і померла. Начебто нездужала, як завжди, але батькові не скаржилася.  Лягла спати  вечором, а вранці 5-го березня 1980 року не прокинулася.
Світла їй пам"ять і Царство небесне. 

Results of the International Cartoon Contest – Bucharest 2016

Results of the International Cartoon Contest – Bucharest 2016 / Romania


First Prize: Constantin Ciosu – Romania

Second Prize: Valeri Chmyriov – Ukraine

Third Prize: Jitet Kustana – Indonesia



Любовь на колёсах


Рисунок отмечен  поощрительной премией на  на международном конкурсе карикатур  "Любовь на колесах" в Хорватии.

Доврались, наконец до правды

Доврались, наконец до правды:)
  • 01.03.16, 20:20

Aфоризмы Леонида Шеборшина интересны уже тем, что их автор 2.5 года возглавлял внешнюю разведку КГБ СССР. 

У нас всё впереди. Эта мысль тревожит.

Не стоит возвращаться в прошлое. Там уже никого нет.

Нельзя насытиться воспоминаниями о прошлогоднем банкете.

Многие ушли в политику потому, что это более доходное дело, чем вооружённый грабёж.

Из двух зол следует выбирать известное.

Такие тяжёлые времена, а никого ещё не расстреляли. Будто и не в России живём.

Велика Москва, а отступать некуда. Кругом Россия!

К вопросу о парламентском иммунитете: как можно поставить на место человека, если его нельзя посадить?.

Не в свою лужу не садись.

Губят Россию грамотность без культуры, выпивка без закуски и власть без совести.

Когда определилась победившая сторона, оказалось, что на побеждённой стороне никого и не было.

Если бы государством управляли кухарки, они не оставили бы народ голодным.

Преимущество диктатуры перед демократией очевидно каждому – лучше иметь дело с одним жуликом, чем со многими.

Идеальное демократическое общество – каждый гражданин может послать любого другого гражданина к чёртовой матери без различия пола, национальности и вероисповедания.

Инструменты власти – тень кнута и призрак пряника.

Демократия могла бы выжить, если бы не демократы.

Абсурд – это реальность, доведённая до отчаяния.

Удивительная дама -демократия. Её насилуют, а она ещё кокетничает.

Мы, русские, очень талантливы. Особенно евреи.

Жизнь была прожита не напрасно, но зря.

Хорошо знакомая болезнь безопаснее, чем незнакомый врач.

Размышления молодого врача: гораздо увлекательнее давать жизнь новому человеку, чем продлевать её старому.

Людей портят не столько деньги, сколько их отсутствие.

Страна не вынесет ещё одной победы демократии.

В отличие от политиков-мужчин, которые просто неприятны, политики-женщины отвратительны.

На смену юношескому романтизму неизменно приходит старческий ревматизм.

Если государственное учреждение не поражено коррупцией, значит, оно никому не нужно.

Вечный вопрос русского интеллигента не «кто виноват?» и не «что делать?», а «кто будет платить?».

Общество специальной справедливости.

Ни одна работа не кажется грязной, если её можно делать чужими руками.

Одно из фундаментальных прав человека – плевать в колодец.

Без России не может быть мировой войны.

Демократия – всего лишь промежуток между диктатурами.

Наше время придёт, но нас оно уже не застанет.

России нужна не столько твёрдая рука, сколько трезвая голова.

Трудно сказать что-то настолько глупое, чтобы удивить Россию.

Если нет мыслей, значит, они не нужны. Этим мысли отличаются от денег.

Переход от картошки к лососине чудесно меняет цвет лица.

Не забегай вперёд. Спина – удобная мишень.

Нельзя два раза съесть одну и ту же курицу, а человека – можно.

Скромность украшает человека. Нередко это единственное украшение.

Россия не останется без иностранных друзей, пока у неё есть, что грабить

Народ ещё только подходит к рынку, а его уже ограбили.

Люди готовы испить любую чашу. Была бы закуска.

Мы не против того, чтобы женщина торговала своим телом, а против того, чтобы она им спекулировала.

На переправе не меняют лошадей, но стоило бы поменять кучера.

Ни один человек у нас идеалам не изменял. Оказывается, идеалы изменили людям!

Постулат российской политики: не стоит прислушиваться к мнению оппонентов – уж больно у них рожи противные.

Смотрим фильмы ужасов, чтобы отдохнуть от действительности.

Ошибки прошлого – строительный материал политики настоящего.

Доврались, наконец, до правды.


Справка 
-------------- 
Л. Шеборшин  застрелися  в марте 2012 г.  Оставил предсмертную записку, которая, естественно, засекречена.  Скорее всего, в ней был его последний афоризм.  Поскольку  он остался неизвестным,  каждый  имеет возможность предложить  собственный вариант.  Лучший вариант будет представлен  руководству  ФСБ  и СВР