Нещодавно відбувся з‘їзд Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". Було, зокрема, внесено зміни до "Програми захисту українців", яка по суті є політичним маніфестом партії. У розділі IV "Громадянство і міграція. Право на Батьківщину та захист життєвого простору", говориться: "Ухвалити новий Закон про громадянство, згідно з яким громадянство надаватиметься тільки тим особам, що народилися в Україні або є етнічними українцями, які повернулися з-за кордону для постійного проживання і роботи в Україні". До цього пункту додано: "Дозволити особам, народженим в Україні від іноземців або осіб без громадянства, набувати українське громадянство після досягнення повноліття лише за умови вільного володіння українською мовою, знання української історії та змісту Конституції України". Хотів би зупинитися на цій зміні детальніше. Є два різні підходи при наданні громадянства – "право крові", точніше, "батьківської крові" (латинською "ius sanguinis"), і "право землі" або право території (латинською "ius soli"). Практика надання громадянства країни, де народився, тобто "права території", поширена у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, тобто в країнах, населення яких складалось з іммігрантів. В європейських країнах, таких як Франція, Німеччина, Італія переважно використовується принцип "батьківської крові". Наприклад, якщо в Італії дитина народилася від батьків-іммігрантів (негромадян Італії), то вона отримує громадянство своїх батьків і до 18 років вважається в країні іноземцем. При досягненні повноліття протягом року вона має право на отримання італійського громадянства і відмову від попереднього. Однак набуття громадянства Італії не є автоматичним, бо слід документально підтвердити постійне проживання в країні упродовж 18 років і легальне перебування батьків. Останнім часом у зв'язку з економічними та соціальними проблемами, які спричиняє масова імміграція, в країнах Європи і в США загострюються дискусії на цю тему. Американські сенатори-республіканці наполягають на перегляді 14 поправки до Конституції США, що дає право громадянства будь-кому, хто народився на території країни… Ініціатива відображає незадоволення консервативних американців потоками мігрантів, зокрема нелегалів, чиї діти за чинним законом стають повноправними громадянами США. "Не знаю, про що думали автори поправки, але навряд чи про те, щоб будь-хто міг прилетіти з Бразилії, народити дитину, а потім повернутися з цією дитиною додому, зробивши цю дитину назавжди громадянином США", – заявив конгресмен-республіканець. В Італії наприкінці минулого року розгорілась жвава дискусія на цю тему, коли Президент Італії Джорджо Наполітано закликав парламентарів змінити чинний закон про громадянство і надавати італійське громадянство дітям іноземців з моменту народження Але рішучий спротив з боку консервативних і націоналістичних партій поховав цю ідею. Націоналісти з "Північної ліги" закликали розв‘язувати економічні проблеми країни, а не проблеми іммігрантів. "Ці розмови про надання громадянства дітям іноземців, народженим в Італії, починаються з тією метою, щоби потім надати право голосу на виборах іммігрантам, і таким чином вплинути на результат політичних виборів", – зазначив Марко Раґуццоні. А ось в Україні все навпаки. Закон України "Про громадянство України " прямо говорить: "Особа, яка народилося на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства одного з батьків, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства за народженням, є громадянином України з моменту народження". Причому, якщо до 2005 року цим правом користувалися лише іноземці, які постійно проживають в Україні (тобто майбутні громадяни України), то з 16 червня 2005 року ця норма закону стала поширюватися також на всіх іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах. Це такі категорії іноземців: - студенти, які тимчасово перебувають Україні з метою навчання, - особи, які мають дозвіл на тимчасове працевлаштування, - особи, які є біженцями та шукачами притулку в Україні, - громадяни СНД, які користуються правом безвізового в'їзду до України. Цією нормою широко користуються іноземні студенти, які здобувають в Україні освіту. Це переважно громадяни Китаю та В'єтнаму. За останні роки в країні відбувся справжній вибух народжуваності серед цих спільнот. Точні цифри щодо частки іммігрантів в загальній кількості новонароджених невідомі, бо в РАГСах діти від іноземців і від українських громадян обліковуються не окремо, а спільно. Міністерство юстиції роз'яснює: "…не передбачено окремих статистичних даних щодо кількості народжених від іноземних громадян та осіб без громадянства". Чому іноземці прагнуть отримати для своєї дитини громадянство України? Тому що, відповідно до Закону України "Про імміграцію", право на імміграцію до України поза квотою (тобто першочергово, за спрощеною системою), мають батьки новонародженого громадянина України. Та й це ще не все – право на імміграцію (правда, в межах квот) мають близькі родичі громадянина України: дід та баба, брати і сестри. Таким чинам, за два-три роки одна дитина здатна "перетягнути" до України від двох до десяти нових іммігрантів. З вищевикладеного виходить, що підхід націоналістів до проблеми надання громадянства має ґрунтуватись виключно на "праві крові". Тобто дитина має наслідувати громадянство своїх батьків.

Сергій Удовиченко

Товариство, згідні з тезою?

Крім георгіївських стрічок ми будемо говорити про єврейські погроми петлюрівців і про те, як Сталін подарував нам державність.

Голова РФ Д. Медведєв своїм указом оголосив 2012-й Роком російської історії, повідомляють Comments.UA. Таким чином, плюшевий ведмедик дав карт-бланш своєму господареві для початку останнього етапу засмічення інформаційного простору новими-старими міфами і відвертої кремлівської брехнею.

В рамках "історичного" року буде проведена серія заходів, метою яких є, як сказано в документі, «залучення уваги суспільства до російської історії і ролі Росії у світовому історичному процесі». Зокрема, будуть відзначатися 200-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 року, 150-річчя з дня народження Петра Столипіна і 1150-річчя з моменту зародження російської державності (як сказано в «Повісті временних літ», в 862 році в Новгород був покликаний княжити варяг Рюрик. - Ред.). Ці заходи, очевидно, не обійдуть стороною й Україну. «Святкування ювілею нашої країни - це не тільки наше свято, не тільки наша знаменна дата. Я вважаю, що ми цілком могли б відзначити цю подію разом з нашими близькими країнами, я маю на увазі перш за все, звичайно, Україну та Білорусь. І 1812 рік є важливим роком не тільки для нашої країни, тим більше що державність, навіть відповідно до канонічної теорії, поширювалася, що називається, з півночі, північного заходу на південь», - говорив раніше Д. Медведєв.

Нагадаємо, що аналогічну ініціативу - відзначити в 2012 році 1150-річчя української державності - Верховна Зрада тушок зарубала.

Важливо також, що проведення року російської історії є імпульсом до активізації дещо притихлої останнім часом карикатурної Комісії при президенті РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Її голова, керівник адміністрації президента РФ С.Наришкін вже почав підготовчу роботу з відзначення наступної круглої дати - століття початку Першої світової війни. Наришкін називає цю війну незаслужено забутою, а уявлення про роль, яку в ній зіграла Росія, спотвореними. «Доцільно розглядати Першу світову як прелюдію до Великої Вітчизняної, як перший акт тридцятирічної вітчизняної війни», - заявляв на засіданні створеного в Росії Товариства пам’яті Першої світової війни історик Я. Бутаков, відомий, серед іншого, своїми висловлюваннями про те, що справжнім творцем сучасної самостійної української державності є Джугашвілі-Сталін.

Цілком очевидно, що під вивіскою Року російської історії затівається потужна пропагандистська кампанія яка, по суті, є продовженням реалізації проекту «рускій мір». Тільки мета її вже не просто формування в Україні аудиторії, яка асоціюватиме себе з російською і радянською культурною традицією, а акуратний підкоп під основи української національної історичної доктрини. Якщо концепцію «руского міра» українська влада, традиційно безпорадна перед російською ідеологічною експансією, в принципі, могла пропустити повз вуха (зрештою, про неї говорив не державний, а псевдорелігійний діяч), то новим порціям історичних міфів все ж потрібно то буде протидіяти. Так, історики, об’єднані навколо згаданого Товариства пам’яті Першої світової війни, починають трактувати її в до болі знайомій політичній риториці - національна катастрофа, яка призвела до сильної поляризації сил, що визначила революцію, братовбивчу війну, розкол країни, появу емігрантської Росії. У такому трактуванні національно-визвольні рухи, що виникли на початку минулого століття, боротьба за автономію Україну - все те, що лежить в основі офіційної концепції «тисячолітнього прагнення українського народу до незалежності», - виглядають саме проявами розкольництва і братовбивства.

Втім, як показує практика, нинішній український режим охоче втягується в російські ідеологічні проекти, не особливо звертаючи уваги на їх змістовні нюанси. Чого варта, наприклад, шаноблива участь вищих керівників держави в торішніх Днях пам’яті Петра Столипіна - людини, яка свого часу забороняла діяльність національного товариства «Просвіта» та видання преси українською мовою. Тому ніхто не здивується, якщо в нинішньому році чиновники з ентузіазмом візьмуться за коригування навчальних програм з історії у відповідності з розробленими в Москві «методичними рекомендаціями».

Варто зазначити, що нав’язування брехливих посилів Російської імперії має і позитивні сторони. У зв’язку з піднятими питаннями опонентам доводиться більш скрупульозно вивчати історичні факти і московську містифікацію, а з розвитком інформаційних технологій, в кінцевому підсумку, верх у цьому змаганні бере правдива сторона. Та, яка спирається на факти і не зациклені на імперському трактуванні подій.

Індикаторним рефері в інформаційній війні служить різниця у ставленні сторін до розкриття архівних даних: Кремль і його п’яті колони в пострадянських країнах опираються оприлюдненню архівних матеріалів, з причини страху розкриття фактів. Навпаки, патріоти України та інших сусідніх з імперською територією держав, а також представники народів, що перебувають поки під московським ярмом виступають за повне зняття грифа секретності з матеріалів, що представляють наукову, історичну цінність.

Таким чином, Кремль знову затіває інформаційну війну, програш в якої для нього вже визначено.
Автор: Олег Леусенко
За матеріалами: politiko.ua

Чим більше Яник "мочить в сортирі" Юлю Володимирівну, тим більше нею захоплюються в сусідній Росії. Російський телеканал НТВ в програмі "Російські сенсації" показав телевізійний фільм "Залізна Юля" про політичну кар`єру і особистість екс-прем`єр-міністра України Юлії Тимошенко. У фільмі показано інтерв`ю різних років, а також інтерв`ю з її донькою Євгенією та чоловіком Олександром, які заявляють про плани української влади фізично усунути колишнього прем`єра. Окремо розповідається про суд над Тимошенко, а також про перебування в колонії. Зокрема, наводяться слова лікарів про проблеми з її здоров`ям. У фільмі показане інтерв`ю адвоката Сергія Власенка, який заявив, що Тимошенко хотіли убити у в`язниці і зробили їй укол, від якого вона була без свідомості понад 20 хвилин. "Інформація про застосування препарату "Гонг" (гамма оксимасляної кислоти) носить неофіційний характер, і природно нам це ніхто не підтвердив, ми одержали цю інформацію оперативним шляхом", - сказав Власенко. За словами авторів фільму, цей препарат заборонений в Європі і використовується тільки в країнах СНД. При цьому гамма оксимасляна кислота вважається набагато небезпечнішою пропафолу, від якого в червні 2010 року помер Майкл Джексон.

"Юлія Володимирівна - страшний гравець. Вся історія її життя - це битва: з убогістю, конкурентами в бізнесі і боротьба за владу. Діставшись до вершини, вона одразу втратила все, а значить попереду нові ігри і як завжди ва-банк", - такими словами закінчується фільм.

Відео:

А де ж "руская сєнсация" - брацкій яноковічь?  Здається біомасу ерефії до чогось готують

Місто Сєвєродонецьк на Луганщині належить до тих виняткових явищ української об’єктивної реальності, на яку не знаєш як реагувати: чи то сміятися, чи плакати, а чи плюнути й забути.

І якщо по-хорошому – Сєвєродонецьку треба б присвоїти звання заповідника або хоча б резервації, а депутатів сєверодонецької міськради – занести до Червоної книги як особливо рідкісний, зникаючий вид нерозумних людиноподібних.

За великим рахунком, в історії цей заповідник залишиться через дві події: з’їзд сепаратистів і підйомом над мерією червоного прапора. І те, й інше є порушенням Конституції і відверто ворожим актом до України як держави. Сєвєродонецький з’їзд зазіхав на територіальну цілісність України, а червоний прапор є символом імперії, яка, загарбавши Україну, усіма силами опиралася здобуттю нею незалежності.

При цьому Держкомстат чомусь не зафіксував у цьому прекрасному місті особливої активності мешканців у сенсі міграції до сусідньої Росії, де всеперемагаючий совок міг би потішити серця і душі цих патріотів ось уже два десятиліття як здохлої імперії. Очевидно, бути патріотом СРСР найприємніше в незалежній Україні – де і на лісоповал не відправлять, і на дурдом не зачинять. А головне – ковбаса хоч і не по два п’ятдесят, зате не дефіцит, і водяри в магазинах хоч залийся.

Це як у тому анекдоті про вірменське радіо, яке на запитання «Чи можна створити комунізм в одному окремо взятому селі?» відповіло, що таки можна, але жити краще в сусідньому…

Дивовижний збіг: проект рішення про підняття над мерією Сєвєродонецька вніс на розгляд міськради депутат-комуніст Павка Корчагін. Хоча, напевно, краще казати «симоненківець», оскільки КПУ має такий же стосунок до комунізму, як Янукович до демократії – тобто виключно паразитичний.

Корчагін як літературний і кінематографічний персонаж – такий же совковий архетип, як і червоний прапор або його нинішня сєвєродонецька реінкарнація. Сєвєродонецькі депутати ще не розуміють, що совок залишився у минулому, а вони – разом з ним. Вони гордяться своєю вірнопідданістю неіснуючій державі. І ці жалюгідні спроби ретроспекції у давно забуте – найкращий доказ безнадійності метань їхніх совкових душ. Вони вже не борються з буржуями - вони з ними у одному колгоспі. Вони вже не борються з релігією - вони вітають членів компартії з Різдвом. Вони вже не пікетують натівські кораблі у Криму - а лише піднімають червоні ганчірки над мерією.

…До речі, той пріснопам’ятний з’їзд не тільки виніс на гребінь української політики доти маловідомого Кушнарьова, але й видав йому квиток на той світ. Можливо, Павка Корчагін дещо поспішив?
Автор: Володимир Йадороб

Київську єпархію на час хвороби митрополита Володимира передали скандальному наміснику Києво-Печерської лаври - депутату Київради від Партії регіонів.



На час хвороби глави УПЦ МП митрополита Володимира управляючим Київською єпархією призначено намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (Лебедя).

Таке рішення ієрархи ухвалили на засіданні Священного синоду, що пройшло 26 січня.

Комісію з трьох архієреїв, які раніше під час хвороби митрополита колегіально керували Київською єпархією, скасували - отець Павло отримав ці функції в одноосібне ведення.

На думку експертів, цей крок може бути частиною плану деяких архієреїв УПЦ МП, що має на меті усунення митрополита Володимира від управління церквою, пише "КоммерсантЪ-Україна".

Так, синод також ухвалив рішення, завдяки якому архієпископ Олександр, що вважається правою рукою Володимира, може втратити значний вплив в церковному середовищі: він знятий з посади настоятеля споруджуваного кафедрального храму Воскресіння Христового "з метою удосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві".

Від посади ключаря (заступника настоятеля кафедрального храму) відсторонений і прес-секретар митрополита Володимира протоієрей Георгій Коваленко. "Все, що сталося на засіданні синоду, можна пояснити тим, що, користуючись хворобою митрополита Володимира, митрополит Агафангел і близькі до нього архієреї потроху усувають від посад тих, хто був близький до митрополита.

А без посад їм буде складно впливати на ситуацію всередині церкви. Усе, що відбувається можна розглядати тільки в одному ключі - як підготовку до майбутніх виборів першоієрарха УПЦ МП", - прокоментував ситуацію директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.

Зазначимо, що архієпископ МП Павло (Лебідь) також є депутатом Київради від Партії регіонів. У ЗМІ він "прославився" завдяки тому, що пересувається на власному "Мерседесі" з іменними номерами "АП", що означає "Архієпископ Павло".

Коли журналіст запитав у священослужителя про дорогі машини й телефон, той обурився і порадив кореспондентові завжди пам’ятати про суд Божий.

За матеріалами: ТСН

Огляд новин за 25.01

Українська політика – це як айсберг, у якого видима лише маленька вершина, а решта під водою. Проте підводна (точніше, підкилимна) частина нашої політики іноді спливає у вигляді чуток та різних «зливів».

---

Автор: Володимир Йадороб

Йадороб як завжди конкретний

Вокруг одні врагі: вибори у них скоро. Грузини ворогами вже були, естонці були, навіть таджики були. Тепер - українці. І сири погані, і люди - тварини. І рейдери, виявляється.



Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявляє про рейдерські атаки на російські підприємства в Україні.

Про це сказано в повідомленні прес-служби Міністерства закордонних справ Росії.

Відповідну заяву Лавров зробив під час прес-конференції 18 січня.

"Пролунав далеко не повний перелік складних проблем у наших двосторонніх відносинах. Їх набагато більше. Власність багатьох російських підприємств в Україні піддається спробам націоналізації, рейдерським захопленням. Це речі, які відбуваються в реальній економіці", - сказав він.

Міністр наголосив, що ці питання необхідно вирішувати в правовому, арбітражному полі.

"Що тісніші відносини, то більше конкретних існуючих між державами специфічних проблем, які необхідно вирішувати без надриву, через процедури між корпораціями - чи то контракт на газ, домовленість про купівлю підприємств або чогось іще. Необхідно завжди залишатися в правовому полі", - сказав він.

При цьому Лавров констатував важливість врахування інтересів один одного, особливо коли мова йде про майбутнє газотранспортної системи України.

Він наголосив, що Росія готова враховувати інтереси України, якщо Україна буде брати до уваги інтереси Росії.

У жовтні Кабінет Міністрів вирішив відновити діяльність міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню й захопленню підприємств.

До числа основних завдань комісії входив збір і моніторинг інформації про методи поглинання й захоплення підприємств, про порушення земельного законодавства, які приводять до погіршення інвестиційного клімату.

Вона була покликана забезпечити взаємодію правоохоронних органів й органів державної виконавчої служби.

Комісія із протидії рейдерству після реорганізації органів центральної влади в грудні 2010 року припинила свою діяльність.
Автор: Інфопорн
За матеріалами: Українські Новини

Огляд новин за 10.01 Насправді це запитання суто риторичне, оскільки Олександр Валентинович відомий як винятково брехлива і цинічна істота. Однак оприлюднена ним новина про втрату Юлею свідомості взагалі не витримує навіть побіжної критики. Особисто у мене одразу ж виникло кілька цікавих запитань. Чому настільки тривожна інформація про стан здоров’я Тимошенко не була оприлюднена одразу ж, як тільки-но стався цей інцидент? Від 6 січня минуло чотири доби, і лише зараз Турчинов розродився жалісним стогоном із опери «Слоника замучили кляті москалі». Турчинов стверджує, що просто досі не знав про втрату свідомості Тимошенко 6 січня. Це надзвичайно дивно. Зазвичай же він демонструє непогану поінформованість, скажімо, навіть про таємні перемовини Януковича і Путіна тет-а-тет. А тут кілька днів був не в курсі. У те, що Юлю оточує більш непроникна інформаційна завіса, ніж Путіна – може повірити хіба що ідіот. Як могло статися так, що о 12.58 сайт «Батьківщини» публікує лист Юлі до Верховної Ради, але жодним словом не згадує про її поневіряння (про них Турчинов написав рівно о 17.00 на фейсбуку)? Тобто Юля написала статтю про газотранспортну систему, але не згадала про втрату свідомості? Як на мене, це або якась фантастика, або вона взагалі не спілкується з тріо Турчинов-Кожемякін-Власенко, або вона не писала того листа. У будь-якому з цих випадків Турчинов бреше. Чому Турчинов стверджує, що Юля приймала ліки від «гострого респіраторно захворювання» (внаслідок чого втратила свідомість), але до сьогоднішнього дня про це не було жодної інформації? Хоча 7 січня, наступного дня після втрати свідомості, її дочка Євгенія жодним словом про це не обмовилася (як і досі)? Женєчка бачилася з Юлею, оскільки передавала вітання від неї усім українцям. Також того дня з Юлею зустрічався і Власенко, однак чомусь тоді Юля йому не сказала, що падала без свідомості, а чекала наступної нагоди цілих чотири дні, якщо вірити Турчинову. Звідки взялися ліки від «гострого респіраторно захворювання», якщо 7 січня прес-секретар Юлі Марина Сорока казала, що Тимошенко вживає знеболювальне? Чому Тимошенко, яка відмовляється навіть здавати кров комісії Міністерства охорони здоров’я, несподівано почала вживати ліки від ГРВІ, отримані з рук тюремного лікаря (як каже Турчинов)? Цей епічний ппць можна продовжувати і далі, однак, як на мене, досить і цього. Беззаперечним і доведеним фактом можна вважати те, що Турчинов брехав, коли казав про втрату Юлею свідомості. Однак для самої Юлі важливішою є відповідь на інше запитання: чи бреше Турчинов з її добровільної згоди, а чи вигадує ці казки сам? Бо якщо вони вигадали це разом – Юлі нічого боятися. Але якщо сам Турчинов – їй, вочевидь, варто боятися не ліків від тюремного лікаря, а передачок від свого «найближчого друга».

Автор: Володимир Йадороб

Йадороб геній

Американський журнал Foreign Policy опублікував статтю відомого політолога, екс-радника президента Картера з нацбезпеки Збігнєва Бжезінського, який зараз закінчує роботу над книгою, що має вийти у світ "Стратегічна концепція: Америка і криза глобальної могутності". На думку аналітика, занепад Сполучених Штатів загрожує негативними наслідками всьому світу.

"Невизначеність на міжнародній арені, загострення протиріч між глобальними суперниками і навіть відкритий хаос" - такі, на думку Бжезінського, будуть наслідки занепаду США. Восторжествують не мрії про демократію, а моделі "посиленої національної безпеки, засновані на різних гібридах авторитаризму, націоналізму і релігії".

Лідери світових держав "другого рангу" - в тому числі Індії, Японії, Росії та деякі європейські країни - вже обчислюють наслідки занепаду США. "Росія, мабуть, віддається мріям (і навіть зловтіхи) у зв’язку з невизначеними перспективами Америки. Вона майже напевно придивляється до незалежних держав - колишніх республік СРСР", - вважає автор.

Китай усвідомлює, що шлях до успіху - не різкий крах нинішнього світоустрою, а поступовий перерозподіл потужності. Але якщо виникне напористий китайський націоналізм, загостряться відносини з сусідами, і "Азія XXI століття стане схожою на Європу ХХ століття - кровожерливість, насильство", - пророкує Бжезінський.

Занепад США небезпечний і для низки слабких держав. Ослаблення США підірве партнерство з Мексикою: у Штатах посиляться націоналізм і страх за свою безпеку, а мексиканська сторона висуне територіальні претензії.

Ослабне контроль міжнародного співтовариства над морськими шляхами, космосом, кіберпростором і навколишнім середовищем - сферами, де поки що "перевагу і настирливість американської потужності наводять порядок там, де зазвичай відбувалися б конфлікти".

Автор закликає США або проводити в життя нову зовнішньополітичну стратегію, або готуватися до глобальних потрясінь.

Ослаблення глобального значення США загрожує регіональними конфліктами, застерігає в іншій статті на сторінках Foreign Policy Збігнєв Бжезінський. Він перераховує 8 країн, які програють від занепаду Америки:

1. Грузія стане вразлива перед "політичним залякуванням і військовою агресією" з боку Росії.
"Чим це загрожує: влада Росії над південним "коридором" нафтогазового постачання Європи, можливо посилить тиск на Європу, щоб вона змирилася з політичними цілями Москви; «ефект доміно» в Азербайджані", - говориться в статті.

2. Тайвань стане вразливішою перед натиском Китаю і підпаде під чарівність його економічних успіхів. Возз’єднання наблизиться, але на умовах, вигідних швидше Пекіну.
"Чим це загрожує: ризик серйозної конфронтації з Китаєм", - пише автор.

3. Південна Корея опиниться перед дилемою: змиритися з регіональним пануванням Китаю або зміцнити відносини з Японією.
"Чим це загрожує: небезпека для військово-економічної стабільності на Корейському півострові; криза довіри Японії і Південної Кореї до існуючих зобов’язаннь США".

4. Білорусь. "Помітний занепад Америки дасть Росії шанс без жодного ризику реабсорбірувати Білорусь", - вважає автор.
"Чим це загрожує: похитнеться безпека країн Балтії, особливо Латвії", - йдеться в статті.

5. Україна: у Європи ослабнуть бажання і можливості інтегрувати цю країну в західне співтовариство. "Чим це загрожує: відродженням імперських амбіцій Росії", - пише автор.

6. Афганістан вже загруз в розрусі. Якщо американські війська будуть виведені спішно, досить імовірний розпад Афганістану і суперництво сусідів за вплив.
"Чим це загрожує: відродження "Талібану"; індійсько-пакистанська "війна чужими руками": появи притулку для міжнародного тероризму", - сказано в статті.

7. Пакистан може переродитися в державу під управлінням військових, радикальна ісламістська держава, держава з комбінованим військово-ісламістським правлінням або в квазідержава без центральної влади.
"Чим це загрожує: польові командири з ядерною зброєю; прихід антизахідного уряду іранського типу, що володіє ядерною зброєю; регіональна нестабільність в Центральній Азії, причому насильство потенційно виплеснеться в Китай, Індію і Росію", - пророкує Бжезинський.

8. Ізраїль, а також "Великий Близький Схід" в цілому. Занепад Америки спровокує справжні "тектонічні зрушення", які підірвуть політичну стабільність.
"Чим це загрожує: пряма конфронтація Ізраїлю або США з Іраном; зростання ісламістського радикалізму й екстремізму; всесвітня нафтогазова криза; стануть вразливі союзники США в Перській затоці", - говориться в статті.
За матеріалами: Інопреса

Це стосується й декого з вас, любі читачі порносайтика! Дай боже всім українським зекам посидіти так, як Юля. Депутат від НУ-НС Володимир Ар’єв назвав тих, кому сподобалася камера екс-прем’єра Юлії Тимошенко в Качанівській колонії, "контрацептивами". Про це він написав у Facebook. "Пишу це для тих, хто базікає про круту камеру Тимошенко, і як їй там кльово і т.і. Перше - ПНХ з друзів і заблокуйте мене, щоб я вас, контрацептивів, не бачив більше", - написав депутат. При цьому він підкреслив, що клітка, навіть, якщо вона зроблена з золота, завжди залишиться кліткою. "Свободи немає, але вам, убогим, цього не наздогнати. А те, що в цю клітку закрили незаконно, свавільно і цинічно? Забули? Ну, так ясно. ПНХ з друзів!", - додав Ар’єв. Нагадаємо, в грудні минулого року в інтернеті з’явилося відео, на якому показано палату Тимошенко в медико-санітарній частині Лук’янівського СІЗО. Ар’єв також був обурений цим сюжетом, оскільки, з його слів, до переведення в санчастину вона перебувала в камері, в якій умови були далекі від ідеальних. Фото камери Тимошенко в Качанівській колонії з’явилися на сайті Пенітенціарної служби 3 січня. За запевненням самих тюремників, вона відповідає європейським нормам. Автор: Інфопорн

За матеріалами: Украньюс

Вітаю всіх хто св"яткує!