Москва готує нові міфи для України

Крім георгіївських стрічок ми будемо говорити про єврейські погроми петлюрівців і про те, як Сталін подарував нам державність.

Голова РФ Д. Медведєв своїм указом оголосив 2012-й Роком російської історії, повідомляють Comments.UA. Таким чином, плюшевий ведмедик дав карт-бланш своєму господареві для початку останнього етапу засмічення інформаційного простору новими-старими міфами і відвертої кремлівської брехнею.

В рамках "історичного" року буде проведена серія заходів, метою яких є, як сказано в документі, «залучення уваги суспільства до російської історії і ролі Росії у світовому історичному процесі». Зокрема, будуть відзначатися 200-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 року, 150-річчя з дня народження Петра Столипіна і 1150-річчя з моменту зародження російської державності (як сказано в «Повісті временних літ», в 862 році в Новгород був покликаний княжити варяг Рюрик. - Ред.). Ці заходи, очевидно, не обійдуть стороною й Україну. «Святкування ювілею нашої країни - це не тільки наше свято, не тільки наша знаменна дата. Я вважаю, що ми цілком могли б відзначити цю подію разом з нашими близькими країнами, я маю на увазі перш за все, звичайно, Україну та Білорусь. І 1812 рік є важливим роком не тільки для нашої країни, тим більше що державність, навіть відповідно до канонічної теорії, поширювалася, що називається, з півночі, північного заходу на південь», - говорив раніше Д. Медведєв.

Нагадаємо, що аналогічну ініціативу - відзначити в 2012 році 1150-річчя української державності - Верховна Зрада тушок зарубала.

Важливо також, що проведення року російської історії є імпульсом до активізації дещо притихлої останнім часом карикатурної Комісії при президенті РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Її голова, керівник адміністрації президента РФ С.Наришкін вже почав підготовчу роботу з відзначення наступної круглої дати - століття початку Першої світової війни. Наришкін називає цю війну незаслужено забутою, а уявлення про роль, яку в ній зіграла Росія, спотвореними. «Доцільно розглядати Першу світову як прелюдію до Великої Вітчизняної, як перший акт тридцятирічної вітчизняної війни», - заявляв на засіданні створеного в Росії Товариства пам’яті Першої світової війни історик Я. Бутаков, відомий, серед іншого, своїми висловлюваннями про те, що справжнім творцем сучасної самостійної української державності є Джугашвілі-Сталін.

Цілком очевидно, що під вивіскою Року російської історії затівається потужна пропагандистська кампанія яка, по суті, є продовженням реалізації проекту «рускій мір». Тільки мета її вже не просто формування в Україні аудиторії, яка асоціюватиме себе з російською і радянською культурною традицією, а акуратний підкоп під основи української національної історичної доктрини. Якщо концепцію «руского міра» українська влада, традиційно безпорадна перед російською ідеологічною експансією, в принципі, могла пропустити повз вуха (зрештою, про неї говорив не державний, а псевдорелігійний діяч), то новим порціям історичних міфів все ж потрібно то буде протидіяти. Так, історики, об’єднані навколо згаданого Товариства пам’яті Першої світової війни, починають трактувати її в до болі знайомій політичній риториці - національна катастрофа, яка призвела до сильної поляризації сил, що визначила революцію, братовбивчу війну, розкол країни, появу емігрантської Росії. У такому трактуванні національно-визвольні рухи, що виникли на початку минулого століття, боротьба за автономію Україну - все те, що лежить в основі офіційної концепції «тисячолітнього прагнення українського народу до незалежності», - виглядають саме проявами розкольництва і братовбивства.

Втім, як показує практика, нинішній український режим охоче втягується в російські ідеологічні проекти, не особливо звертаючи уваги на їх змістовні нюанси. Чого варта, наприклад, шаноблива участь вищих керівників держави в торішніх Днях пам’яті Петра Столипіна - людини, яка свого часу забороняла діяльність національного товариства «Просвіта» та видання преси українською мовою. Тому ніхто не здивується, якщо в нинішньому році чиновники з ентузіазмом візьмуться за коригування навчальних програм з історії у відповідності з розробленими в Москві «методичними рекомендаціями».

Варто зазначити, що нав’язування брехливих посилів Російської імперії має і позитивні сторони. У зв’язку з піднятими питаннями опонентам доводиться більш скрупульозно вивчати історичні факти і московську містифікацію, а з розвитком інформаційних технологій, в кінцевому підсумку, верх у цьому змаганні бере правдива сторона. Та, яка спирається на факти і не зациклені на імперському трактуванні подій.

Індикаторним рефері в інформаційній війні служить різниця у ставленні сторін до розкриття архівних даних: Кремль і його п’яті колони в пострадянських країнах опираються оприлюдненню архівних матеріалів, з причини страху розкриття фактів. Навпаки, патріоти України та інших сусідніх з імперською територією держав, а також представники народів, що перебувають поки під московським ярмом виступають за повне зняття грифа секретності з матеріалів, що представляють наукову, історичну цінність.

Таким чином, Кремль знову затіває інформаційну війну, програш в якої для нього вже визначено.
Автор: Олег Леусенко
За матеріалами: politiko.ua