Черкаське настінне мистецтво виявилось неочікувано багатим і різноманітним. Поповнювати свою фотоколекцію вуличних картин я почав одразу ж від автостанції.

Ви, напевно, ніколи не були в Черкасах? І навіть не розглядали їх як варіант, куди б можна поїхати на день-два? А може, ще й вичитали десь, що там нема чого дивитись, сама промзона і совкові будинки-коробки…

І дарма так, скажу я вам, ой дарма… Черкаси не просто сподобались – це чарівне і комфортне місто з його безмежними парками, історичною архітектурою і, звісно, «морем» стало для мене одним із найприємніших відкриттів року, що минув. А коробки-панельки є навіть у тих же Кам’янці і Львові.

А почну я розповідь про місто з того, чого взагалі не очікуєш надибати в центральній Україні – розкішного піщаного пляжу.

Другу частину різдвяної подорожі Івано-Франківськом хотілось би присвятити цікавинкам за межами центру.

Для початку зазирнемо в Микитинці, які адміністративно окреме село, а фактично окраїна, яка зрослась з містом. Тут знаходиться одна із франківських автостанцій, ходить міський транспорт. У селі є церква святого Микити (логічно ж) 1924 року.

Ну і що, що обіцяли аномальні морози і снігопади? Раз заплановано, треба з’їздити У першій частині хочу поділитись враженнями про саме серце міста – площу Ринок та її околиці.

Ратуша у місті конструктивістська, зведена у 1928-39 рр. Звісно, вона не перша, але її попередниці з тих чи інших причин не дожили до наших днів. Перед нею – фонтан із яйцем (за іншою версією, пророслою зерниною). Ні, це не пам’ятник тому яйцю, яким кинули в ЯнукОвоча, він давніший. Але як версія для туристів, зійде

Село Мошни знаходиться недалеко від Черкас, по дорозі на Канів. Словом, дістатись сюди нескладно. І першим, що ви побачите, зійшовши на зупинці, буде церква, яка зламає всі ваші уявлення про архітектуру православних храмів.

Насправді у Смілі побували мільйони українців, хоча, найпевніше, і не підозрюють про це. Мало які поїзди не проходять через тутешню станцію. А що станція називається іменем Шевченка, то, думають вони, і поселення при ній буде Шевченкове чи якось так. Ще й знаходиться вокзал аж на окраїні міста.

Ті, хто все ж дістався трохи далі вокзалу, переважно виносять враження, що це – депресивне місто, де немає на що дивитись. Спробую трохи розвінчати ці міфи; тим більше насправді-то Сміла хороша.

Але почну таки з вокзалу.

Чечельник – найбільш віддалений від Вінниці районний центр, що так чи інакше позначається на специфіці його життя. Зокрема, автобуси звідси ходять зовсім нечасто. І так як волею-неволею в моєму розпорядженні було десь 6 годин, заодно прогулявся в сусіднє село Вербка. Туди я і рушив прямо з автостанції, знімаючи по дорозі закинуту промзону, усохлі русла і інший пост-апокаліпсис.

Свого часу Прилука була єдиним селом, більше того – містом, більше того – одним з найстаріших в Україні (перша згадка в Іпатіївському літописі за 1146 рік). Нинішні Стара і Нова Прилуки усе одно збиті докупи, і оглядати їх краще в комплексі. У кожному селі є по палацу (при чому один із них – справжня архітектурна перлина) і ще багато всього цікавого.

Турбів відноситься до Липовецького району Вінницької області, але з самої Вінниці сюди добиратись ближче і простіше, ніж з райцентру. Назва селища походить від імені кочового племені турпіїв, але погодьтесь, є в ній щось таке, турбінно-промислово-заводське.

І як не дивно, зміст відповідає такій трактовці назви – велику частину Турбова займають промислові об’єкти, як діючі, так і закинуті, які чудно контрастують з неймовірно гарною тутешньою природою. Тому не дивно, що першим, що я тут зняв, був живописний затоплений кар’єр на тлі одного із заводів.

Що може бути кращим, ніж пройтися пішки погожого літнього чи зимового дня до психіатричної лікарні? Ні, серйозно, це дуже круто, якщо ви у Вінниці, а поруч Південний Буг. Просто спускаємось вулицею Скалецького від відомого у місті ринку «Урожай». Вулиця поступово стає все вужчою та глухішою, і з усе більшим спуском вниз. І ось, нарешті, – річка.