Брутальне містечко Турбів

Турбів відноситься до Липовецького району Вінницької області, але з самої Вінниці сюди добиратись ближче і простіше, ніж з райцентру. Назва селища походить від імені кочового племені турпіїв, але погодьтесь, є в ній щось таке, турбінно-промислово-заводське.

І як не дивно, зміст відповідає такій трактовці назви – велику частину Турбова займають промислові об’єкти, як діючі, так і закинуті, які чудно контрастують з неймовірно гарною тутешньою природою. Тому не дивно, що першим, що я тут зняв, був живописний затоплений кар’єр на тлі одного із заводів.

З моєю слабкістю щодо озер у кар’єрах, уже саме воно було б достатньою причиною сюди їхати.

Кар’єр знаходиться за тупиковою залізничною станцією, закритою у 2015 році. На станції звертає на себе увагу старовинна вежа.

Хотілось би звісно, аби це виявилась башта якогось прадавнього замку, але скоріш за все – просто старенька водонапірничка.

І чому я не здивований, що всередині смітник?

Пристанційний ставочок.

По інший бік від траси знаходиться лісопарк (уже набагато більше ліс, ніж парк), де, як стверджує Педівікія, ледь не сотня дубів по 200-300 років віком.

Руїни цукрового заводу.

У центрі містечка заслуговує уваги велике водосховище на річці Десна.

Це не та Десна, яка надихала Довженка, а її маленька подільська тезка, яку часто для відмінності називають Десенка.

То була моя перша зустріч з Десенкою, і вона сходу стала моєю улюбленицею завдяки пологим берегам, од яких зовсім неважко виїхати велосипедом. Окрім того, за мостом-греблею від водосховища вона дарує просто фантастичні пейзажі. Цю долину можна сміливо назвати найгарнішим місцем Турбова.

Качине сімейство одразу збагнуло, що від всяких мудаків треба триматись подалі.

Гребля і труба цукрового заводу за нею.

Схоже, я випадково попалив секретну козячу штаб-квартиру smile

Вид з мосту на водоспад.

В сторону від русла річки зроблені ставки.

Чапля.

Якщо рухатись далі трасою на північ, можна надибати сучасну церкву.

Контраст сільської ідилії і промзони.

Місце для закоханих.

Якщо ж поїхати дорогою на захід, там ви знайдете чудову дерев’яну церкву другої половини 19 ст.

Церква дещо рятує скромну архітектурну спадщину селища, яка була сильно понищена ще за татарських набігів, а решту доламали більшовики в 1918-20 роках.

Зазвичай сільські храми закриті, і мені залишається їх хіба що поцілувати в замОк, але цього разу пощастило зазирнути всередину.

Далі траса ще раз виходить до водосховища. І в центрі, і тут на берегах було повно відпочиваючих, що, як на мене, досить похвально.

На виїзді з Турбова у сторону Вінниці знаходиться село з ще однією «технічною» назвою – Приборівка (хоча назва походить від «при бору», але все ж smile ). Приборівка не входила до мого маршруту, але вже по ходу мою увагу привернула церква, яку добре видно ще здалеку.

Церква дерев’яна, зведена в 1905 році.

Також в селі є геть поцвіла річка Ковилка.

І ставок з ну дуже підозрілим кольором води.

Прощальний погляд на Приборівку з вінницької траси.

Коментарі

120.12.16, 20:49

220.12.16, 21:29

320.12.16, 23:24

421.12.16, 00:14

521.12.16, 08:30

якийсь глюк певно- жодну фотку не бачуале вони - є, бо вранці мєльком бачила, що є

зайду пізніше

Ми Ла

621.12.16, 08:34Відповідь на 5 від disu

якийсь глюк певно- жодну фотку не бачуале вони - є, бо вранці мєльком бачила, що є

зайду пізнішея теж не бачу фоток

721.12.16, 08:46Відповідь на 6 від Ми Ла

visnyk

821.12.16, 09:44Відповідь на 5 від disu

гм, цікаво, зараз я бачу фоти... може, iua забули хостинг пробашляти)

921.12.16, 16:05Відповідь на 8 від visnyk

гм, цікаво, зараз я бачу фоти... може, iua забули хостинг пробашляти)зараз- і я бачу

а *водонапірничка* - далеко від греблі?і хз-мо там і був замок

і ще - якось так місцина ....зобов"язує мати там млинок...

1021.12.16, 16:22Відповідь на 9 від disu

Та далеченько, десь 1 кілометр по прямій. А млин при греблі таки був. Із вікіпедії:

Наприкінці XIX століття у Турбові працював круп'яно-вальцовий водянийий млин(...).

Млин був збудований на лівому кам'янистому березі річки з каменю, що вручну добували і на цьому ж березі. За переказами, мав кілька поверхів і довжину близько 100 м. До 1917 року турбівське борошно транспортували за кордон. У 1918 році частину млина зруйнували, а та, що залишилась, проіснувала до 1956 року. У 1922–1928 роках борошно з турбівського млина розсипали у невеликі мішки по 25 кг і відправляли в Москву.

Влітку 1956 року, після весняної повені, млин обвалився в річку. Досі зберігся лише фундамент млина, який добре видно з мосту.

visnyk

Брутальне містечко Турбів

Останні статті

Коментарі