Серед значної кількості міст, заснованих великим князем Ярославом Мудрим, лише чотири він скромно назвав на честь себе. Два – Юр’єв (чому? бо під таким іменем його хрестили), це сучасні Біла Церква і Тарту. А також Ярославль в Росії і Ярослав у східній Галичині.

В останнє із перелічених ми і відправляємось. Зараз це провінційне польське містечко на 40 тисяч населення, але при цьому концентрація різноманітних пам’яток тут просто зашкалює і зробила б честь і центру воєводства.

Від вокзалу вирушаємо в центр. Іти недалеко, вулиці гарні.

[ Ярослав ]

Місто із назвою Кам’янка – це майже як Іван Іванович Іванов серед людей. Маючи таку назву, дуже легко загубитися серед інших містечок, сіл та річок-тезок, яких не один десяток. Тому дуже важливо було потрапити саме у ту Кам’янку – місто у Черкаській області, цікаве і варте уваги. І, що ж тут поробиш, дійсно кам’янисте.

По дорозі до міста також хотів побувати у трьох селах району, де є старовинні дерев’яні церкви. І якщо до двох дістатись нескладно, то третє, Жаботин, знаходиться осторонь великих доріг. Добратись до нього можна автобусом із Черкас, який ходить усього двічі на день.

Колись місто, яке мало свій замок та Магдебурзьке право, волею обставин Жаботин виродився у тихе сільце на півтори тисячі населення.

Друге за величиною місто Словаччини відкривало і закривало мою міні-подорож до цієї країни. У перший день я подивився на місто з висоти оглядової вежі Кошицького граду, а в заключний гуляв самим містом.

Історичний центр Кошице не надто великий за площею, але атмосферний, а архітектурне його розмаїття просто вражає. Тому на прогулянку містом потрібно не менше 3-4 годин. І до речі, це якісь нещасні сто кілометрів від Ужгорода.

Кривий Ріг у свідомості пересічних українців найперше асоціюється з шахтами, рудниками та комбінатами, у меншій мірі – зі швидкісним трамваєм, але точно не зі старовинною архітектурою. Між тим, у місті є свій виражений історичний центр, яким досить цікаво побродити. І як це часто буває, скільки я там жив, скільки приїздив у гості, а от тільки в цьому році нарешті цілеспрямовано вибрався.

Старе місто сформувалося навколо сучасного Поштового проспекту, з якого і виник Кривий Ріг – як поштова станція на Кизикерменському тракті у 1775 році. Версії щодо походження міста та його назви є й інші, були знайдені факти, із-за яких воно раптом може постаршати на пару десятків років, але цих фактів виявилось недостатньо (або просто всім пофіг), тому поки відштовхуємось від версії з поштовою станцією.

Лише через 100 років на цих землях станеться металургійний бум, що перетворить тихе сільце при дорозі на промислового гіганта. Статус міста Кривий Ріг отримав лише у 1919 році, коли тут мешкало менше 20 тис. чоловік, а уже до 1939 р. ця цифра виросла вдесятеро.

У другій частині, присвяченій столиці Словаччини, ідемо дивитись замок та підіймемось на оглядові майданчики.

Відвідини Словаччини були б якимись неповними без візиту в її столицю та найбільше місто – Братиславу. За європейськими мірками, як для столиці, вона невелика (423 тис. чол.; у Вільнюсі, Ризі чи Скопьє, наприклад, більше), а також примітна тим, що лежить на кордоні одразу з двома країнами, Австрією та Угорщиною. До Відня звідси взагалі нещасні 70 км і до 1936 року між містами ходив трамвай(!).

Жив на цьому світі свого часу данський поет Тор Ланге. Займався перекладами, подорожував, викладав у інституті східних мов у Москві, куди його запросив російський уряд. А як вийшов у відставку, оселився в палаці своєї дружини, Наталії Протопопової, де мирно доживав життя, вирощуючи в теплицях цитрусові та ананаси.

У 1915 році Ланге помер, а у 1920 данці перепоховали його прах у Копенгагені. Туди ж мігрувала і дружина. А палац залишився стояти, стоїть і досі, у селі Нападівка Липовецького району на Вінниччині. І ми все ще можемо його побачити, поки що можемо, бо це один з тих численних палаців в Україні, на які не можна дивитися без болю.

Продовжуємо гуляти чарівним Тренчином. Після того, як побачили все з позиції краба, час підніматись нагору.

Тренчин – найменший із восьми крайових центрів Словаччини (усього 55 тис. мешканців). Місто не надто популярне, але виявилось настільки цікавим та фотогенічним, що про нього буде дві частини, аби більше показати. У першій гуляємо містом, у другій піднімаємось на замок та видові майданчики.

Є на Вінниччині у селі Козинці Липовецького району невідомий, але симпатичний і добре збережений палацовий комплекс, до якого я усе хотів добратись. А так як це зовсім близько до Вінниці, гріх було не виїхати велосипедом та попутно подивитись села навколо, де є повно дерев’яних церков (навіть більше, ніж я очікував).

Отже, покидаю місто турбівською трасою, а там перший же поворот направо, на село Гавришівка. У вінничан цей топонім найперше асоціюється з аеропортом, і з дороги його дійсно буде видно вдалині.