Якось, під час одного з численних денних переїздів із Вінниці в Київ чи назад, на одній із станцій краєм ока запримітив дуже симпатичну водонапірну вежу. Інтерсіті там, звісно, і не думав ставати, але назву станції я таки вловив – Кожанка.

І коли вкотре треба було їхати на вечір у Київ, але при цьому ніхто не заважав вирушити аж зранку і без поспіху, по дорозі нарешті здійснив вилазку до Кожанки і не тільки.

Мені поки ще мало доводилось подорожувати Київською областю, але навряд чи помилюсь, якщо назву Богуслав одним із найгарніших її міст. Старовинної архітектури тут не так багато, але це сповна компенсується фантастичною природою на річці Рось, яка виглядає приголомшливо навіть всередині листопада.

Зазвичай коли порівнюють розміри якогось міста із своїм давнім прототипом, останній займає лише мізерну частку себе сучасного. У випадку з Галичем усе навпаки: теперішній центр міста – це була тільки околиця з торговими рядами і пристанню, а весь княжий град простирався набагато далі, і більшість його пам’яток знаходиться у сучасному селі Крилос.

Галич (той що райцентр) я відвідав у липні 2017 року, і відкладати решту надовго не хотілось. Моє повернення до стародавньої столиці стало можливим завдяки фантастичній погоді минулої осені. Узагалі в листопаді я вже далеко не катаюсь, а тут глянув прогноз погоди і ще на один день рвонув на Прикарпаття.

Ранок осінній, туманний та вогкий. Крізь імлу все ж роздивляюсь завчасно із вікна маршрутки свою першу на цей день зупинку – Кирнасівку. Вискакую і одразу ж прямую в магазинчик за чаєм – на щастя, у всіх магазинчиках селища, куди я заходив, його роблять. Життя одразу стає веселішим.

Першу замітку про Будапешт я закінчив на підході до замку Вайдахуняд – одного з найдивніших, що мені довелось бачити.

У Будапешті закінчувалась моя осіння відпустка, звідси ж почалась і справжня осінь. Один день, щоб поверхнево оглянути це величезне місто, записати собі в актив одинадцяту країну і дати нашим водіям відпочити необхідні години згідно з європейським законодавством.

Іллінці відносяться до тих маленьких міст, які, попри свій розмір, дійсно виглядають як місто. Самодостатня інфраструктура, багатоповерхівки, учбові заклади, заводи й відпочинкові зони, усе тут є. Також Іллінці в останні роки традиційно лідирують в економічному розвитку серед райцентрів Вінниччини. Але їхав я сюди, звісно, дивитись не на розквітаючі заводи, а історичні цікавинки, які також присутні у достатній кількості.

Цього разу відправляємось до села Бабин, що в Іллінецькому районі на Вінниччині (а всього їх з такою назвою в Україні п’ять). Невідомий для широкого загалу і осторонь головних доріг, Бабин приховує в собі пару таємничих історичних цікавинок, які з радістю покаже тим, хто все ж не поліниться сюди доїхати.

Тут, власне, яке діло.

Піднапрягся я і здійснив одну зі своїх давніх (ще десь зі шкільного віку) мрій – видати книжку. З ISBN, блекджеком і твердою палітуркою. Все-таки списані від руки листки та файли на електронному носії – то одне, а коли це все можна помацати руками – зовсім інше. До книжки увійшло 25 оповідань за 15 років, усього аж 354 сторінки і грам триста макулатури на кожен екземпляр мого особистого щастя.

Значна частина оповідань (але не всі) з’являлась у цьому блозі, хтось, певно, читав. Жанр більшості можна визначити як магічний реалізм усю підряд дику ахінею, яка лізла мені в голову чи навіть снилась протягом усіх цих років. Словом, якщо щось із того вам здалося депресивним чи страшним – то я старався, щоб вийшло.

Ну а тепер до суті халявки. Хоч тираж і мінімальний, кількість книжок на виході все одно більша, ніж кількість знайомих, яким хотілось би її подарувати (та і критика від незнайомих людей сприймається набагато легше, раптом що). І тому паралельно вирішив трішки її роздати і тут, своїм читачам. Просто роздати, безкоштовно. Від вас треба тільки бажання і оплата пересилки за тарифом Нової Пошти (у Вінниці і Кривому Розі можу при нагоді передати особисто).

Раптом кого зацікавить – пишіть на [email protected], в тутешній чатик (хоча я умудряюсь у ньому провтикувати повідомлення іноді) чи в коменти до цього запису. Далі сконтактуємось.

Прогулянка парком Крка була заключною частиною моєї хорватської відпустки. Це місце вважається одним із найгарніших в країні, поступаючись популярністю хіба Плітвіцьким озерам.