Маленьке місто з гучною назвою

Колись потужна столиця, яка дала ім’я Галицькому, а згодом – Галицько-Волинському князівству та сучасній Галичині, нині являє собою містечко на 7 тисяч мешканців.

Із автобуса я вистрибнув до мосту через Дністер, щоб перейти через річку пішки. Ще з цієї сторони починається доглянута і дуже достойна, як для такого крихітного міста, зона відпочинку.

Паралельний доріжці паркан спорткомплексу розмалювали на тематику недавніх подій, але вийшло якось депресивно.

Спочатку все було добре.

Потім почалось м’ясо.

І в кінці всі померли, амінь.

Паралельно автомобільному мосту до центру міста веде пішохідний, із якого у спокої й тиші можна помилуватись Дністром.

Удалині видно багато відпочивальників на річці.

Пам’ятний знак на честь основоположників судноплавства на Дністрі.

Сам по собі пішохідний місток – пам’ятка 1912 року.

Мабуть, колись тут була набережна…

Одразу ж потрапляємо у історичний центр, де першою у вічі кидається церква Різдва Христового, цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя. Найпевніше, збудована у 14 ст. Багато разів руйнувалась і відроджувалась, а сучасних рис набула у 1904-06 роках.

З дзвіницею:

Інтер’єр:

Під церквою створили класний макет древнього Галича з легендою.

Центральна площа міста велика, але затишна, оточена старими кам’яницями:

У 1998 році, в честь 1100-річчя міста тут установили пам’ятник князю Данилу. Хоча саме він переніс столицю князівства із Галича в Холм.

Класичний прикарпатський універмаг.

Наліво від нього починається стежка на замкову гору.

Кілька хвилин підйому, і вже видно перші залишки валів чи стін.

Так званий Старостинський замок з’явився в середині 14 ст., спочатку дерев’яний, оточений земляними валами. У 1627 році уже мав п’ять веж і три брами. Неодноразово руйнувався татарами й турками, але знов відбудовувався.

Остаточно занепав у середині 18 ст., частково був розібраний, потім ще й шматок гори під ним обвалилася.

До нашого часу непогано збереглися руїни 5-гранної вежі найвищої частини замку та обривки стін. У нульові роки вежу з фрагментом стіни реставрували, як не дивно, довели діло до кінця, хоча якість і викликає деякі запитання.

Десь так виглядала княжа твердиня (якби її заштукатурили й замалювали туфтовою сірою фарбою).

Із дерев’яним помостом я теж не зрозумів, він планувався як суто декоративний чи просто недоробили. Залізти на нього украй важко, дошки уже тримаються на чесному слові.

А ось так все виглядає всередині вежі.

Іще один фрагмент стіни.

Само собою із замкової гори видно багацько чого навколо.

Кільце на виїзді з міста, наліво дорога на Франківськ, направо – на Рогатин.

Дністер, і трохи центральної площі в кадр влізло:

Бурштинська ТЕС:

Тут зліва видно міський костьолик, а на горизонті – село Шевченкове.

У Шевченковому знаходиться церква св. Пантелеймона 1194 року – найдавніший збережений храм Галичини.

Назад спускався іншою дорогою. Тут, видно, намагалися реконструювати дерев’яну ще фортецю. Інформаційна табличка також присутня.

Іще одна доглянута й безлюдна площа, та і де тут узятись людям.

Вертаємось у центр.

У центрі ще можна знайти житловий будинок караїмів(!) (я думав, вони тільки в Криму були), зараз, схоже, якийсь музей.

І той самий костьол, що його бачили ще згори. Пишуть, що він аж 18 століття.

Ну і замкову вежу так само видно із геть різних точок.

Зазвичай коли порівнюють розміри якогось міста із своїм давнім прототипом, останній займає лише мізерну частку себе сучасного. У випадку з Галичем усе навпаки: теперішній центр міста – це була тільки околиця з торговими рядами і пристанню, а весь княжий град простирався набагато далі, і більшість його пам’яток знаходиться у сучасному селі Крилос.

Про Крилос я узнав уже пізніше, та й все одно не мав того дня ні часу, ні сил. Тому, можливо, колись ще раз повернусь до столиці древнього князівства.