На минулорічне свято Покрови, що припало на середу, добрав два вихідні із залишків відпустки та махнув на п’ять днів провітритись у Карпати, точніше, в селища на передгір’ї. Головний висновок, який я зробив для себе з цього досвіду, що ніколи бля не варто планувати Карпати восени заздалегідь, бо погода може всяке викинути. Притому, що буквально впритул до поїздки було скільки завгодно варіантів житла і квитків на поїзд, щоб маневрувати з датами, але я такий молодець, що уже забронював собі готель зі штрафом за скасування. Тим не менш, навіть у здебільшого хмарному вигляді наші гори виглядають чудесно, і дивитися та фотографувати там було що. А осінні тумани – то взагалі щось космічне.

1. Базувався у ті дні я в селищі Ясіня, йому і буде присвячена більша частина моїх підкарпатських історій. Назва селища має наголос на останній склад, і означає воно множину, а не жіночий рід, як можна було б подумати. До того ж, там купа варіацій залежно від говірок, по-гуцульськи має бути Ясінє, хоча на місці я ні від кого такої вимови не чув. Словом, на правильність відмінювання назви не претендую, та й не про те мова. Центр селища лежить на 650 м над рівнем моря, тобто за нашими мірками цілком високогірний, ну а вертикальний перепад висот між горішніми й нижніми вулицями складає сотні метрів. Що забезпечує неймовірну фотогенічність навіть у похмуру погоду. У ті дні мені легко вдалося піймати сонце в сусідніх Рахові та Яблуниці, і тільки над нещасним селищем між ними, здавалося, його вимкнули за несплату.

По решті локацій Туреччини, які я побачив протягом вересневої відпустки, але ще не розказував, пробіжусь буквально галопом у двох коротких розповідях. Просто щоби зайвий раз акцентувати, яка там різноманітна й шалена природа за межами оліклюзівних готелів, можливо, хтось собі щось запримітить на майбутнє.

1. Починалося все з вулкану, з вершини якого зроблений і цей кадр зокрема.

У багатьох слов’янських мовах «городище» означає укріплене поселення чи його залишки, тому не дивно, що це слово закріпилося у якості власної назви десятків сіл та містечок. Сьогодні відправляємось у те Городище, котре місто і поки що районний центр у Черкаській області.

1.

Перш ніж вирушати із Каппадокії в інші, не менш цікаві місцевості Туреччини, наостанок зробили невелику прогулянку до фортеці Учхісар у сусіднє село.

1.

Після прогулянок селами Золотоніського району настав час перейти до їх райцентру та неформальної столиці лівобережної частини Черкащини. Про Золотоношу відгуки загалом не дуже, тому нічого надто хорошого не очікував, але місто сподобалось. Така собі мила українська провінція зі своїм колоритом та непоганим набором пам’яток. Або просто мені у цьому році подобались в принципі всі місця, куди можна було потрапити всупереч обставинам.

1.

У першій половині жовтня присвятив пару вихідних Черкаській області, і вперше – її лівобережній частині. Для знайомства вибрав найцікавіше, що є на цій стороні, – Золотоношу та три села на її околицях. Із сіл і почну свою розповідь.

1.

Окрім чудних гірських форм, старанно відшліфованих водою та вітром, Каппадокія чи не найбільше відома своїми повітряними кулями. Певно, більшість із вас бачили їх фотографії саме з цієї місцини, підсвідомо задаючись питанням, що то за фестиваль чи до якої дати їх запускають. Насправді все простіше, сезон запуску куль триває цілий рік, у будь-який день, коли дозволяють погодні умови.

1. Звісно, 2020-й і тут не міг не вплинути, польоти припинилися із початком карантину і потроху почали відновлюватися лише у вересні. Заодно сама ціна польоту з людини, яка в принципі досить кусюча, також обвалилась більш як на третину, чим гріх було не скористатися.

Продовжую свою неквапливу фоторозповідь про карантинну зимівлю у Вінниці. Тепер настала черга перших місяців 2021 року. І щоб далеко не ходити, почну просто з видів із вікна.

1. Ранок:

Щоб закрити тему осінньо-зимового сезону хоча би в масштабах Вінниці (із решти місць то в мене досі повно матеріалу, так що «ялинку винесу» десь навесні), пробіжусь швиденько по тому, що наклацав за ці місяці. Вийшло багато, тому поділю на дві частини, перша з яких присвячена кінцю 2020. Це буде уже звичний для мене литдибр без прив’язок до конкретних місць чи районів.

1. Почну здалеку, із пізньої осені, яка порадувала чималою кількістю благодатних днів, що дозволили зайвий раз погуляти у лісі чи парку.

До мого першого приїзду в Туреччину мені здавалося, що Каппадокія – якесь вкрай попсове місце, де побували практично всі люди, що мають обидві ноги, відповідно, нічого нового про неї розказати я не зможу. Але поверхневе опитування показало, що в Туреччині всі переважно квасяться в готельчиках біля моря, тому все ж накидати сюди трохи фоток є сенс.

1. Взагалі під словом Каппадокія мається на увазі досить масштабна історична область, але туристично цікавий відносно невеликий район на півдорозі між містами Кайсері та Аксарай.