Долини химерних стовпів

Тисячі років тому тут вивергалися вулкани, заливаючи все лавою та посипаючи попелом. З часом вітер і вода вивітрили з утвореної породи чудні фігури – стовпи, гриби, піраміди і таке інше. Ці неземні ландшафти є візитівкою Каппадокії та одним із найгарніших місць Туреччини.

2. Сучасним туристичним центром цих земель є село Гьореме, це якраз воно розрослося в долині між химерними стовпами. На жаль, осліплений сонцем я умудрився через настройки фотоапарата відкрити портал у пекло, і не одразу це помітив. Тому частина знімків трохи кривенька.

3. Досить популярною атракцією є катання на верблюдах. Дама в паранджі – очевидно, гостя з арабських країв, бо їх там було троє при одному чоловікові, такий собі міні-гарем. Пригнобленими з цього приводу вони не виглядали аж ніяк.

4. На скелі над сусіднім селом здіймається фортеця Учхісар. До неї теж дійдемо, але не сьогодні.

5.

6. Ну а в схилах під нею легко угадуються двері і вікна. Починаючи з тисячі років до нашої ери, каппадокійські скелі почали обживатися людьми, що створювали цілі печерні міста й монастирі. Туф, із якого складаються скелі, видовбується досить легко. Та й альтернатив особливих не було, як бачите, дерев навкруги небагато.

7. Рельєф місцевості вдало обігрується оглядовими майданчиками, біля яких діловиті турки звели кафешки. І хай там зрозуміло що все дорожче, ніж в середньому по країні, як у такому місці не зависнути хоча б ненадовго з чаєм/кавою?..

8.

9. Саме Гьореме зав’язане найперше на туризм. Готелі будь-яких цінових категорій (є навіть видовбані в печерах), їдальні й ресторани та всі можливі атракції на будь-який смак і гаманець дорогих гостей.

10.

11.

12. Про турецьких псів уже згадував. При тому, що я не надто любитель собак, вони тут якісь всі унікально красиві, добрі й переважно величезні. Пара їх помітно оживляла двір готелю, де ми зупинилися на ніч.

13. А це сусідський.

14. Ну а ми відправляємось трохи походити по навколишніх долинах.

15. Грибочки.

16. Усі долини там мають власні назви, легенди і т. д., але лінь заморочуватись та розбиратись, де саме ми були. Просто околиці Гьореме.

17.

18. Гарбузи.

19. Де тільки це можливо, землю пустили під городи. Колишні печерні житла часто використовуються місцевими як склади чи стійло для худоби.

20. Хоча не уявляю, що можна виростити в такому кліматі і якої важкої праці то коштує.

21. Печер у цих скелях – що сот у вулику.

22.

23.

24. З візерунками навіть. Можливо, це була церква.

25.

26. У колишні «квартири» можна залізти, більшість їх давно нічийні та не охороняються. Хоча для пересування між поверхами треба добряче полазити, я навіть не знав, що так умію. Із висоти все виглядає трохи інакше.

27.

28. Під час прогулянки також не обійшлося без великого доброго пса. Цю панянку напоїли водою, за що вона нас ледь не годину вірно супроводжувала.

29. Коники. У перекладі з перської Каппадокія означає «країна чудових коней».

30. Цікаво було походити такими стежками.

31. Ця скеля мені якогось витязя в шоломі нагадує.

32. Серпантин у село:

33. Скелі з печерами підступають впритул до сучасних будинків.

34.

35. Кінь-янь.

36. Якщо із попередніх фото вам здавалось, що деякі стовпи навіюють не зовсім культурні асоціації, то вам не здавалось Щоб закріпити матеріал, ось місце, яке тематично зветься долина Кохання

37. Ну і гріх у Каппадокії не зустріти захід сонця. Вигадувати велосипед для цього не потрібно, Sunset view point давно відмічена на всіх картах (як і Sunrise). Єдине, тут так само багато кафе, людей та автівок, тому варто піднятися пішки трохи вище.

38. Он туди:

39. Міні-версія Язика Троля.

40. І з самої вершини в оточенні тільки «своїх» уже можна з чистою совістю милуватися каппадокійськими обрисами, такими незвичними у вечірньому світлі:

41.

42. І проводжати Сонце на заслужений відпочинок.

43.

44. Скоро села навколо засвітяться теплими вогнями.

45. А так Каппадокія виглядає вночі:

46.