Відвідати недосяжні і таємничі цікавинки Галичини (недосяжні, в першу
чергу, для людини без власного авто) були досить давньою моєю мрією. З часом та
мрія ставала усе більше й більше нав’язливою, настільки, що врешті-решт навіть
велосипедом я обзавівся таким, що зручно перевозити у поїзді. І таки здійснив
цю подорож.
Отже, середина липня, близько 6-ої ранку, і я з нечисленними іншими
пасажирами ступаю на землю Городенки – першої точки і єдиного міста на моєму
шляху того дня. У Городенці є дві станції (Місто і Завод), але єдиний поїзд
історично стає саме на останній, тобто десь у дупі світу. Завод цукровий, і
якщо майже скрізь в Україні це словосполучення асоціюється з покинутою руїною,
то тут він діючий, модерний, і напевно, є основним роботодавцем для містечка.
![](http://os1.i.ua/3/1/14287728_de0c6c59.jpg)
[ Читати і дивитись далі ]