Вінниця вранішня, безлюдна і прекрасна

Цікава будівля МВС, на яку я чомусь раніше не звертав уваги.

Свято-Воскресенська церква 1910 року, збудована за проектом архітектора Григорія Артинова. Колись поруч з нею було православне кладовище, а тепер – сквер з різними меморіалами.

Спаплюжену вандалами вишивану стіну закрили таким полотном.

Вирулюю на головну вулицю міста – Соборну. Гімназія №2 збудована також Артиновим.

Обласна рада.

Обласна наукова бібліотека. Як не дивно, також Артинов.

Синагога і модерновий будинок Бродського.

Прибутковий будинок, роки творення указані на фасаді. Ну, ви зрозуміли, хто архітектор.

Майдан Незалежності.

Удалось піймати готель «Савой» у рідкісний момент, коли чергова реконструкція скінчилась, а наступна ще не почалась.

Соборна ще дрімає у напівтемряві…

Пам’ятник Шевченку на однойменній площі.

Заїхав на міст через Буг.

Ранкове небо…

Замостя теж дрімає.

Повертаюсь на Соборну.

Це вже будинок 1950-60-х років, але у загальний вид вулиці він добре вписався.

Ведмеді для фотографування. От хіба що так рано їх виловиш без людей навколо.

Житловий будинок з еркером. Такий же, на протилежній стороні вулиці, відреставрований невдало.

Іще одна пам’ятка радянських часів.

Готель «Франція».

Фотографій першої власниці не лишилось, тому пам’ятник їй дещо узагальнений.

Як же без символу міста.

І пам’ятник автора цього символу, а також чи не більшості будівель із сьогоднішньої підбірки, без яких сучасний історичний центр Вінниці просто неможливо уявити.

Затишні задвірки Європейської площі.

Пам’ятник невідомому художнику.

Дитяча музична школа.

Вулиці, поперечні Соборній, також зберігають чимало старовинних будиночків. На жаль, вони здебільшого за високим парканом або непроглядною завісою дерев.

Дорога робить різкий вигин на місці, де раніше було русло схованої під землю річки Калічі.

Театр у мене чомусь ніколи не виходить на фото, заважають то дроти, то перехожі, то криві руки.

Центральний парк.

На ставку улітку мешкають лебеді і черепахи.

Старовинний будинок медичної бібліотеки зміг вижити поруч з сучасним хмарочосом.

Хоча зі старту огляду пройшло менш ніж півтори години, місто прокинулось, і мені все важче розминатись з машинами. Тому вирулюю на затишну алею імені Пирогова і їду додому.