Українське Поволжя

  До східної української літературної діаспори ми відносимо письменників життя і творчість яких пов‘язані з Зеленим Клином (Далекий Схід), Малиновим Клином (Краснодарський край, Кубань), Північною Слобожанщиною ( Курська, Білгородська, Воронезька області Російської Федерації), а також тих українських майстрів художнього слова, які жили або живуть на землях колишніх союзних республік. Існує ще один Клин –Сірий. Це компактні поселення українців у Казахстані і в Сибіру разом з Уралом.

Особливе місце у розвитку української літератури займає творчість українських письменників, пов‘язаних з Поволжям, – Жовтим Клином,як його називають самі українці  на землях Нижнього Поволжя.

“Украинские этюды“ Олександра Завального узагальнили зібраний ним багатий фактичний матеріал про історію самарських українців, про контакти між регіонами України та Самарською областю. Автор розповів про відомих українських вчених, письменників, артистів. громадсько-політичних діячів, пов‘язаних з Волзьким краєм.

В українських поселеннях на Волзі при часто в несприятливих умовах тотальної русифікації українського населення збереглася українська усна народна творчість і художнє слово.

Нещодавно Волгоградський педагогічнй університет приступив до систематичного збору на Поволжі українського усного слова, яке частково представлене на сайті “Жовтий Клин“//srrc.seun.ru/ukrvolga/index_ua.htmlТут можна ознайомитись з побутовими і обрядовими піснями і колядками, казками і прислів‘ями українців нижньоволзьких областей. 

Історія українсько-російських стосунків знає багато імен українських письменників , які з успіхом виступали російською й українською мовами.

Народився Данило Лукич 7 грудня (за старим стилем) 1830 року в українському селі Да нилівці , розташованого при впадінні річки Медведиці в Дон  у кількох верстах від Царицина (тепер Волгоград).Батько його був із старовинного українського козацького роду, уся слобода була заселена переселенцями з України, які втікали від гноблення і визиску. Звідси у Мордовця на все життя любов до рідного слова. Героїчним традиціям свого народу, звідси його захоплення українською народно-пісенною творчістю –піснями. Легендами, переказами тощо.

У 1859році М.Костомаров з Д.Мордовцем видали в Саратові “Малорусский литературный сборник“ який був укладений із творів обох письменників та етнографічних  матеріалів Тут уперше була зроблена спроба (Д.Мордовцем)перекласти українською мовою повісті М.Гоголя. 

У 1844 році Костомаров захистив магістерську дисертацію:“ Про історичне значення російської народної поезії“. Восени 1844 року Костомаров їде  до Києва, де спочатку працює на кафедрі російської історії Київського університету. Він був акти вним учасником Кирило-Мефодіївського товариства, за це у 1847 році був арештований і посаджений до Петропавлівської фортеці, а згодом засланий до Саратова.

У саратовський період М.І Костомаров створює тритомну монографію. “Богдан Хмельницький“ . готує матеріали про “смутний час“, про буржуазну революцію у Франції, про Тадеуша Костюшка, пише історико-белетристичні твори: поему “На руїнах Пантикапея“, і повість “Син“. Разом з тим М.І.Костомаров звертався і до деяких проблем місцевої історії. Так. ним були організовані збір і обробка народних пісень, казок, легенд. Значна їх частина була опублікована у місцевій пресі.. а в 1862 році (разом з О.М.Пасхаловою-Мордовцевою) –у “Летописях русской литературы и древности“. Вчений займався також обробкою місцевих статистичних даних, вивчав розвиток виробничих сил краю, написав нариси про міста Вольське і Петровське, дослідив деякі місцеві архіви. Костомаров с творив перший науковий нарис історичного розвитку Саратовського краю. Починаючи з періоду входження Нижнього Поволжя до складу Російської держави і до 1825 року. У 1859 році він повертається із заслання і працює ординарним професором Петербурзького університету. Літературну діяльність Костомаров почав ще в роки юності. Його поетичні твори друкуються в українських виданнях “Сніп“ і “Молодик“ та в інших періодичних виданнях, а також виходять окремими збірниками. До пера Костомарова належать літературознавчі дослідження.

Знаходячись на засланні у Саратові М.Костомаров створює художні твори у жанрі балади, продовжуючи традиції Харківської романтичної школи. Поет звертається до історичної і героїчної тем, причому часто у шевченківському ключі. Тут були створені такі вірші, як “Спить Вкраїна та руїни“. “Діти слави“, діти слави!“, “На добраніч“. “Ластівка“, ““Співець Митуса“ та ін.

Тут же в Саратові, Микола Іванович пише дослідження “Бунт Стеньки Разіна“. Яке вийшло у світ у 1858 році.

М.І.Косомаров залишив нам коло 200 наукових робіт. Помер7 (19) квітня 1885 року у Петербурзі. Прохований на Волковому кладовищі. Не дивлячись на те, що у зрілому віці на батьківщині не бував, всі свої грошові збереження заповів використати на будівництво школиу рідній Юрасівці. Шакола с тоїть і до сих пір.

Береги Поволжя освячені перебування на них Тараса Григоровича Шевченка при відправці у солдати і поверненням із заслання. Саме ці два перебування Шевченка на Волзі були відображені, як у художньому слові поета у віршах, а також у записах його “Щоденника“(друга подорож). Який вів Шевченко з часу повернення у серпні 1857 року на човні із солдатського заслання із Ново-Петровського укріплення до Астрахані і далі до Новгорода на пароплаві. Крім того, слід додати, що Шевченко відобразив Поволжя , його мальовничі береги і міську архітектуру у своїй творчості. Повернення Т.Шевченка із заслання почалося у серпні 1857 року і проходило через Царицин, Камишин. Саратов. Волжськ, Хвалинськ, Самару, Симбірськ. С паський Затон, Казань, Чебоксари, Свіяжськ., Зименки, Нижній Новгород…

У Новгороді Т .Шевченко затримався майже на півроку, оскільки виїзд йому до Москви і Петербурга було заборонено.За зиму 1857-1858 року Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував “Велику книгу“ своїх віршів періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти“, “Юродивий“, триптих “Доля“, “Муза“, «Слава“. Одержавши дозвіл на проживання у столиці., 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

Із Саратовим був пов‘язаний життєвий шлях Олександра Русова  (1847-1915) виданого земського статиста, етнографа, фольклориста і громадського діяча. Закінчив філософський факультет Київського університету, був вчителем гімназії в Києві. Брав активну участь у діяльності південно-західного відділу Географічного товариства. Під час перебування у Празі 1875-76 рр. видав “Кобзар“ Т. Шевченка у 2-х томах. Розвивав статистику у Чернігівській губернії; очолював оціночно-статистичну роботу у Херсонській і Харківській губерніях.

Русов – автор коло 40 наукових робіт і багатьох статей. З української фольклористики Русов написав розвідку про О.Вересая (“ Остап Версай и исполняемые им думы и песни“ 1874), про торбиністів (1907) та ін. Він автор праці про діяльність М.Лисенка. Помер у Саратові, куди був евакуйований під час першої світової війни як викладач 1-го Київського Комерційного інституту.

У Поволжі жив і працював навидатніший український політичний діяч історик і письменник Михайло Сергійович Грушевський. Він жив у столиці Татарстану Казані. На початку першої світової війни М.Грушевський покинув Львів і переїхав до Києва, де був арештований царськими жандармами “як пропагандист українського сепаратизму і активний  діяч “Української національно-демократичної партії“.

3 вересня 1915 року М.С.Грушевський із сім‘єю оселився в Казані на вулиці Воскресенській (зараз вулиця Кремльовська, 15/25) жив там по 9 вересня 1916 року.

Одним з українських письменників, який пов‘язав своє життя з Поволжям, був Кость Буревій (псевдонім – Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Незтенборенг) народивася 2 серпня 1888 року у селі Великі Меженкина  на південній Воронежчині біля м. Розсош. Кость зумів закінчити тільки чотирикласну школу. Наступну освіту засвоював самоучкою.Суспільно-політичній діяльності віддав 15 років свого життя. Активно займався революційною діяльністю. За що неодноразово був царською владою арештований і засуджений.

З весни до осені 1917 року Буревій знаходився у Воронежі, де виконував обов‘язки Голави Ради робітників, солдатських і селянських депутатів, члена губкому ПСР, депутата Всеросійських Законодавчих Зборів. Четвертий з‘їзд ПСР у грудні 1917 року обирає його членом Української Центральної Ради. Активно бореться проти більшовицької диктатури, стає одним із керівників повстання на Поволжі (1922). В цей час Буревій працює у Самарському Комітеті Установчих Зборів. У боротьбі з імперсько-реставраторським ухилом ПСР Буревій з однодумцями організовує групу “Меншина ПСР“), яка проіснувала до 1922 року.

Жив у Москві. Заснуваввидавництво “СіМ“ )“Село і Місто“ і пов“яз ану з харківським театром “Березіль“студію, де читав курс історії театру. Друкувався у журналах “Чарвоний шлях“, “Авангард“. “Політфронт“. “Літературний ярмарок“. К. Буревій боровся за те, щоб уряд РСФСР взяв на бюджет культурні заклади українців у Москві, як це робив уряд України для росіян.

Особливе місце у творчій спадщині Костя Буревія займає йог драма “Павло Полуботок“, закінчена 1928 року.У ній автор звернувся до трагічного періоду історії України., який настав після того, як гетьман І.Мазепа почав боротьбу проти колоніальної політики Москви. Гетьман Полуботок також хотів бачити Україну рівноправною союзницею Москви. Він на очах Петра 1 помирає у тюрмі, але не відрікається від своїх поглядів.

Цей твір був опублікований уперше в Україні1991 року у харківському журналі “Березіль“.

Активна діяльність К.Буревія у ці роки коштувала йому розстрілу. Засуджений 13-15 грудня виїзною сесією Воєнної Колегії Верховного Суду СРС Р у Києві із звинуваченням “у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади.“ Під номером 13 там позначалося “Буревій К.С.“ І далі:“Присуд приведено до виконання“ Це відбулося 15 грудня 1934 року. Через 15 днів після вбивства С.Кірова. Реабілітовано письменника було у 1957 році.

Сплеск діяльності українських письменників Поволжя відбувся у 20-30 роках минулого століття, коли московський комуністичний уряд орієнтувався на відродження культури різних народів колишньої московської імперії. У 20-х – початку 30-х років на Поволжі розгорнулася українізація української меншини на території Росії та в інших союзних республіках розгорнулася українізація народної освіти та закладів культури. На Поволжі були відкриті українські школи, налагоджено випуск україномовної преси, зокрема, у цей час видавалася українська газета “Ленінові заповіти“. (м. Саратов, редактор Розумієнко, вийшло 56 номерів). У газеті публікувались твори українських авторів,творчість яких у зв‘язку з репресіями серед української інтелігенції 20-х років минулого століття не стала широкодоступним явищем.

Місцевою владою планувалося відкрити у Саратові пролетарсько-колгоспну секцію українських письменників московської організації Спілки українських письменників “СіМ“, якою керував письменник Кость Буревій., фундаментальну і пересувну українські бібліотеки, українські земляцтва, будинок української культури1.                               

Досягнення українських письменників 30-30 років минулого століття ще чекають своїх дослідників, як і осмислення їх методичною наукою в Росії та в Україні.

Під час другої світової війни на Поволжі знайшли теплий прихисток евакуйовані із захоплених німецькими фашистами земель України відомі українські письменнику і діячі мистецтва, вчені.

У 1943 році в Уфі мешкали 61 академік і член-кореспондент,55 докторів наук АН УРСР у будинку спеціалістів на вулиці Леніна, 2, Сьогодні на цьому будинку висять меморіальні дошки , присвячені відомому вченому П.П.Будникову і вченому-поетуП.Г.Тичині.

Найактивнішу участь у розміщенні сімей українських письменників брав поет С.Кудаш, у квартирі якого знайшли притулок дві сім‘ї- письменника П.Панча і директора евакуйованого заводу.

С.Кудаш писав: Сходимся, братаемся мы ныне, Как путники у общего костра; Башкирия далекой Украине Здесь простирает руку, как сестра... Настанет день - и встретимся мы, братья, Под сенью мира, в ясной тишине, И вспомним бури воющие звуки, Народный гнев и ран народных боль, И вновь пожмем по-дружески вам руки За дружеские ваши хлеб и соль.

Урядом Башкирії були прийняті заходи щодо забезпечення видавничої діяльності наукових закладів АН України. В Уфі, крім книг, видали у світ журнали “Вісник Академії наук УРСР“, «Інформаційний бюлетень“, “Українська література“ та ін.. У 1943 році обсяг публікацій становив 229 др.арк. Перебування в Уфі українських філологів і фольклористів стимулювало вивчення переселення, мови і фольклору українців Башкирії. Відділ фольклору (керівник – член-кореспондент АН УРСР МП.Попов) організував сім фольклорних експедицій в українські села Башкирії. У них брали участь письменники П.Панч і О.Копиленко. Директор  Інституту мови і літератури . видатний український поет-академік АН УРСР П. Г.Тичина займався історією башкирської літератури. За допомогою башкирського письменника і вченого О.Харисова він за короткий час вивчив башкирську мову і твори бшкирського класика М.Гафурі читав в оригіналі. Уже у січні 1942 року на сесії Академії наук він виступив з доповіддю про народного поета Башкирії і в тому ж році написав книгу “Патріотизм у творчості Мажита Гафурі“, яка була опублікована російською, українською і башкирською мовами. Поет С.Кудаш відзначив, що ця книга “стала для молодих башкирських літературознавців і критиків ніколи не старіючим прекрасним зразком в галузі літературознавчих досліджень“ Слід зазначити, що дружба, яка зав“язалася у воєнні роки, ,дружба П.Тичини і С. Кудаша продовжувалася довгі роки. Твори П.Тичини, написані ним в Уфі, стали у ті часи літературною класикою. У складі Інституту суспільних наук у той період працювали велика група українських письменників, композиторів, архітекторів, художників. В Уфі плідно працювали видатні українські поети і прозаїки М.Рильський, В.Сосюра, І.Кочерга, Н.Рибак та ін. Вони створили нові визначні твори, які збагатили культуру українського народу і мали благотворний вплив на творчість башкирських колег. За час перебування в Уфі українські літератори переклали на рідну мову немало творів башкирських письменників. Були опубліковані вірші і поеми С.Кудаша,,Б.Бікбая, Р.Нігматі, Г. Амірі. У свою чергу башкирські письменники переклали на рідну мову твори М.Рильського, П.Тичини, І Кочерги, О. Корнійчука. Перебування у Башкирії у роки війни Академії Наук УРСР, Спілок письменників,композиторів, художників, Державного академічного театру опери і балету України залишили яскравий слід у духовному житті республіки, мало великий вплив на розвиток культури і науки цього краю.2 З Поволжям пов‘язанийжиттєвий шлях українського кінодраматурга і кінорежисера Олександра Довженка. Так , зокрема, головний герой його кіноповісті “Щорс“ Микола Щорс був похований під час громадянської війни у Саратові. Сам же письменник бував на Поволжі у роки другої світової війни, виступав на антифашистських мітингах перед жителями. Існує ще один факт дружнього єднання українських і поволзьких письменників.1980 року було видано спільний збірник полтавських і куйбишевських письменників “Крізь роки і відстані», який свідчить про спільні інтереси письменників України і Поволжя. Сьогодні на Волзі пишуть свої твори такі місцеві українські письменники, як відомий у Поволжі поет-байкар, інженер-хімік із Тольятті, уродженець Охтирки Сумської області України Григорій Михайлович Яковенко, який став на початку 90-х років засновником українського земляцтва “Дніпро“; він також став першим редактором відродженої на Поволжі  української газети “Думка“. Літературне надбання Яковенка складають сатиричний цикл віршів-памфлетів “Моя шевченкіана“. У 1997 року вийшов друком у Петербурзі його перший збірник віршів ““Гнів і сміх“, у якому він зібрав частину  своїх гуморесок у двох циклах –фрагменти гумористичних ілюстрацій до біографічного портрету Тараса Шевченка і сатирично осмислив російський шовінізм у своєму збірнику “Російський характер“. Григорій Михайлович продовжує сатиричні традиції зображення життя Великим Кобзарем. Найголовнішою справою свого життя Яковенко вважає роботу над віршованою анекдотичною легендою “Козак Мамай серед монархів“ ( цей віршований твір – книга обсягом 172 сторінки 20,4 умовних друкованих аркушів) , над яким письменник працює уже кілька десятиліть. Цей твір був надрукований до 135-річчя товариства «Просвіта“ у м.Рівному у 2003 році і в тому ж році було поставлене на сцені Рівненського українського драматичного театру....

(Через обмеження довжини повідомлення в блогосфері, змушений перервати допис повну версію тексту можна скачати тут: http://fgf1.i.ua/g/35eaa1.35eaa1.a747c.1.52be60e9.1/Жовтий_Клин.doc мапу тут: http://fgf1.i.ua/g/35eaa1.35eaa1.a747d.1.26268966.2/Zhovtyj_Klyn.jpg)