Вийди, змучена людьми...

Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками, –
В лісі будем тільки ми.

В лісі дзвонять солов'ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові...

Вийди! Я нарву квіток
І встелю Тобі дорогу
Як улюбленій, як Богу, –
Бо єдиний Ти мій бог.

Вийди. В муках каяття
Я обмиюсь сліз дощами
І терновими кущами
Я ще раз пройду життя.


Стану я в своїй крові,
Наче голуб, білий стану,
І розкрию свою рану,
В рані – рани світові.

І коли б уста Твої
Не скривилися в прокльони,
В мене в серці вдарять дзвони,
Заспівають солов'ї.


З небом, з Богом я зіллюсь,
З Сяйвом Вишнього, з Тобою, –
Кожний нерв зроблю струною,
Сам я арфою зроблюсь.


Як блаженний, я піду
Вгору кручами, ярами;
Буду ставить Тобі храми,
Доки в небо не ввійду.

/Олександр Олесь 1909 р./

---------------rose heart rose heart rose --------------

Відео: "Вийди, змучена людьми..." - "КОМУ ВНИZ"

Японія. Зруйнований Рай на Землі...



   Страшна звістка про могутньої сили нищівний землетрус, який стався у Японії 11 березня 2011 року, миттєво облетіла всю планету і болем відгукнулася в кожному небайдужому серці.

   Спостерігаючи за новинами з місця трагедії, важко повірити в те, на яку руїну за такий короткий час бурхлива стихія перетворила процвітаючу країну з чарівною природою.

   Вшановуючи пам"ять жертв стихійного лиха, молячи Бога про милосердя до цього працьовитого і мужнього народу, згадаймо, якою була Японія до того, як потерпіла руйнування.










-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------roserose roserose ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

   Японці своєю працею століттями робили країну такою красивою і доглянутою, що вона стала музеєм під відкритим небом. Тут прекрасні сади, які часто порівнюють з Раєм на Землі. Сучасні хмародери мирно співіснують з акуратними храмами і монастирями, побудованими сотні літ тому.

   Японці дуже поважають природу.

   Основними символами Японії є сакура і гора Фудзі. Весною в Японії починає цвісти сакура. Всі ми знаємо, що мешканцям островів навіть така думка в голову неприйде, щоб зірвати гілку сакури, для того щоб поставити у себе вдома або продати в метро. Сакурою можна тільки милуватися, до неї неможна навіть торкатися.

   В ЯПОНІЇ НІХТО НЕ ВИРУБУЄ ЛІСІВ, це заборонено законом. А туалетний папір виготовляють з офісної макулатури.

   Природна катастрофа - жахливий землетрус і цунамі, перетворили частину східного узбережжя в розвалини. А тепер щодня надходять новини про загрозу техногенної катастрофи - Фукусіма не покидає стрічок новин.

   Дай Боже японцям вистояти і зібратися з силами. Хай їхні геніальні інженери і працелюбні робочі все відновлять, а острови перестане трясти природа!

   Хай їхня красива і доглянута країна буде дорогою в Рай, а не в пекло...

( Стаття фан-клубу любителів Японії )

                                                                         rose rose rose rose

               http://www.youtube.com/watch?v=p0JJlHzT2EE&feature=colike

http://www.youtube.com/watch?v=UL_gBqs1Ums&feature=colike

 

Тарас Григорович Шевченко. Біографія

                                                            
                                                                           

   Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
       
       Його батьки, які були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
       
       1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит, вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
       
       Після смерті у 1823р. матері й 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Уже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
       
       Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взяли до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільна. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.
       
       Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
       
       У Вільні Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільні, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
       
       1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом із його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викуплять його з кріпацтва.
       
       21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
       
       Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського та романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
       
       Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана в 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона перейнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.
       
       Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
       
       Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її в драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
       
       1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка.
       
       Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка містить поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).
       
       Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише твори “Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.
       
       Перша подорож Шевченка в Україну тривала приблизно вісім місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.
       
       В Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого в Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
       
       Навесні 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети та краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) й ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”("Відьма"). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали ввійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише в березні 1847р. передмову, у якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       
       Навесні 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем й іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.). Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.
       
       Твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
       
       8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером й ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом отримала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
       
       У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його внесли як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував із польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.
       
       23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою та розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчі в житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду та забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
       
       У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце посідають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями й значенням у літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Поглибленим психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).
       
       Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р.
       
       Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.
       
       У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., із діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”.
       
       Улітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
       
       У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравіювання). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том містив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).
       
       Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах в Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
       
       Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. містило більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя й творчість і переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті митця залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українства. Вона визначила на десятиліття подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
       
       Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

                                                                     

МОЛИТВА

    Отче наш, Тарасе всемогущий,
    Що створив нас генієм своїм,
    На моїй землі як правда сущий,
    Б’ющий у неправду, наче грім
    Ти, як небо, став широкоплечо
    Над літами, що упали в грузь;
    Віку двадцять першого предтечо,
    Я до тебе одного молюсь.
    Язики отруйні і брехливі
    Вогняним мечем пообтинай!
    Проколи серця, товсті й ліниві,
    І гноївки випусти в Дунай!
    Всіх вельмож — рабів німих
    і подлих —
    Скинь в геєну, а слова хули —
    Потурнацький, безголовий
    мотлох —
    На вогнях оновлення спали!
    Дай нам силу ідолів знімати
    З п’єдесталів чорної олжі,
    Бурити казарми й каземати,
    Де виймають душу із душі!
    Не введи в спокусу слави й месті,
    Вкинь в палющу, хижу ненасить
    Мудрості — і прапор правди й честі
    Дай нам, не соромлячись, носить!
    Поклади нам зорі на зіниці —
    Променем туди, де непроглядь!
    Хай підносять очі люди ниці,
    Хай в незрячих більма погорять!
    Мислям нашим дай ясне поліття,
    А поетам — спину, що не гнесь!
    Дай нам пам’ять на тисячоліття,
    Непокору і любов на днесь!
    І не одпусти нам ні на йоту
    Борг, забутий в клекотах забав;
    Сплатимо його із крові й поту,
    Тільки од лукавства нас позбав!
    Да святиться слова блискавиця,
    Що несе у вічну далечінь
    Нашу думу й пісню! Да святиться
    Між народами твоє ім’я! Амінь.

    Дмитро Павличко. 1964

http://www.poetruclub.com.ua/metrs.php?id=99&type=biogr   Джерело

 http://www.youtube.com/watch?v=3CuwCFip7NU

 http://www.youtube.com/watch?v=sY1A1cMf8Lc&feature=related[video

http://video.i.ua/user/11131/49549/260694/?V=3fa56.2b7b.a2.c55766.b0ce0b.kd7d24438]

 Звернення до народу України. (Рекомендую переглянути): http://video.i.ua/user/2905547/34668/162593/

rose 

Скажи, Тарасе, де твоя сокира,
Що ти нам радив «добре загострить»?
Спить міцно наша ненька Україна,
Так міцно, що не можна и розбудить.
Навіщо Віз поперед коней ставлять?
Щоб кони віз назад мерщій тягли.
Нас дуже мрії про минуле бавлять,
Тому ми коней так i запрягли.
В пустому возі у минуле летім,
В СРСР, до хліба й ковбаси...
Прокинемось, мабуть, у 33-ім,
В тоталiтарні сталінські часи.
РOKІB за 100 були всі люди роботящі,
В двобій з Антихристом іти могли….
А ми, Тарасе, стали всі ледачі:
Спимо собі, пустили все напризволяще,
А з хати вже й сокиру утягли!

(Вірш з інтернету)

rose rose rose rose rose rose rose rose rose

МОЛИТВИ на Великий піст


 

МОЛИТВА ДО ІСУСА ХРИСТА

   Ісусе, Сину Божий, Ти народився у стаєнці і помер на хресті для нашого спасіння, промов до свого

Небесного Отця в годину моєї смерті:"ОТЧЕ, ПРОСТИ ЙОМУ".   

   Скажи Своїй люблячій Матері: "ДИВИСЬ ОСЬ ТВОЯ ДОЧКА, ДИВИСЬ ОН ТВІЙ СИН".

   Скажи моїй душі: "СЬОГОДНІ ТИ БУДЕШ ЗІ МНОЮ В РАЮ".

   Мій Боже, мій Царю, не відкинь мене в цей час "Я СПРАГЛИЙ" , мій Господи, так, моя душа прагне Тебе,

безмежного Джерела живої води. Моє життя проминає мов тінь, начебто є ще час, а ось-ось "І ВЖЕ КІНЕЦЬ

УСЬОМУ".

   Мій Спасителю, з цього моменту і на віки вічні "Я ПЕРЕДАЮ СВОГО ДУХА У ТВОЇ РУКИ". Господи Боже,

прийми мою душу.  

   Амінь.

"""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""rose rose rose """""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""


МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

   О Мати скорботи, черпаючи силу згори, Ти стояла під хрестом. Ти ділила страждання з Ісусом, і з ніжною

турботою Ти взяла Його в свої руки, оплакуючи і скроплюючи своїми сльозами.               

   Ми звеличуємо Твоє довір"я, з яким Ти прийняла життя, яке Бог дав Тобі.

   Ми звеличуємо Твою любов, з якою Ти знесла з Ісусом весь смуток Його страждань.

   Ми хочемо йти за Твоїм прикладом, і стояти з усіма Твоїми дітьми,  що потребують любові та втіхи.

   Мати Божа, будь з нами впродовж усього нашого життя та піклуйся про нас в усіх наших потребах.

   Молися за нас тепер і в годину нашої смерті.

   Амінь.

"""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""rose rose rose """""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""


УЛЮБЛЕНА МОЛИТВА СВ. ІГНАТІЯ ЛОЙОЛИ

"ДУШЕ ХРИСТОВА"

( ANIMA CHRISTI )

Душе Христова, освяти мене.

Тіло Христове, спаси мене.

Крове Христова, напій мене.

Водо з боку Христового, обмий мене.

Страсте Христова, зміцни мене.

Добрий Ісусе, вислухай мене.

У своїх ранах сховай мене.

Не дозволь мені віддалятися від Тебе.

Від зловмисного ворога оборони мене.

У годину моєї смерти поклич мене

і звели мені прийти до Тебе,

щоб зі святими Твоїми прославляв я Тебе

на віки вічні.

Амінь.

""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""rose rose rose """""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""

 

В тихім кольорі розлук...


ЖОВТИЙ ЛИСТ...

Жовтий лист в осіннім па

кружляє під рояль старий...

Там, де нам диктувала весна

правила святої гри.

В тихім кольорі розлук

адреси невідомих міст...

Там, де цвіт нам схилявся до рук,

все вкриває жовтий лист...

І все втрачає зміст.

Де були Твої сліди -

горить вогнем торішній сон.

Збереглись на піску край води

відбитки Твоїх долонь.

Тут блукав веселий сміх

і слів кохання отченаш...

Ти і нині реальний для всіх,

лише для мене Ти - міраж...

Осінній злий пейзаж.

Жовтий лист в осіннім па

кружляє під рояль старий

там, де нам диктувала весна

правила святої гри.

Знаю що дарма стою...

Та зло пожартував тут Ти

залишивши адресу свою

на темнім дзеркалі води...

І як Тебе знайти?

Як?


Музика: Salvatore Cutugno.  Слова: Петро Мага. 

 Виконує: Павло Зібров.

rose rose rose

........................................................................................................................................................................................

ЕСЛИ Б НЕ БЫЛО ТЕБЯ...

Если б не было Тебя,

Скажи, зачем тогда мне жить?

В шуме дней, как в потоках дождя,

сорванным листом кружить?..

Если б не было Тебя,

я б выдумал себе любовь,

я Твои все искал бы черты

и убеждался вновь и вновь:

что это все ж не Ты.

Если б не было Тебя,

то для чего тогда мне быть?

День за днем находить и терять,

ждать любви, но не любить...

Если б не было Тебя,

я б шел по миру как слепой,

в гуле сотен других голосов

узнать пытаясь голос Твой

и звук Твоих шагов...

Если б не было Тебя

и мне не быть собой самим.

Так и жыл бы Твой призрак любя,

Призраком Твоим любим.

Если б не было Тебя,

я знаю, что не смог бы ждать -

Разгадал бы секрет бытия,

только чтоб Тебя создать

и видеть лишь Тебя!

..........................

Если б не было Тебя.... 

http://www.youtube.com/watch?v=-vzzFWMo3RA&feature=colike

http://www.youtube.com/watch?v=lTv1DUnVl8k&feature=colike


Музыка: Salvatore Cutugno.    Слова: А. Кортнев.   

 Исполнитель: группа "Несчастный случай".

rose rose rose

.................................................................................................................................................................................

В ТИХІМ КОЛЬОРІ РОЗЛУК...

"Et si tu n'existais pas" (І якщо б Тебе не існувало...) . Joe Dassin.

 Ця пісня є улюбленою композицією моєї подруги, двері дому якої завжди гостинно відчинені для мене.

Тому присвячую цю замітку Їй та всім своїм друзям. А також усім, хто в розлуці, або кому тепер самотньо... 

З побажанням добра, гармонії та любові!!!

heart  

http://www.youtube.com/watch?v=2dy2550KGnw&feature=colike

http://www.youtube.com/watch?v=0_XVn1_d6KI&feature=colike

Зимова казка


Ясна нічка над верхами.

Тихим сном все спочиває.

Тільки місяць ген снігами

Срібний промінь розсіває.

Вснули сосни і смереки,

Згасло світло в вікнах хати,

Лише з нетрів із далеких

Зареве ведмідь кудлатий.

В ніч таку, в шляху зорянім,

Що з Землею Небо зводить,

Тихим ходом Ясна Пані

На верхи Бескидів сходить.

У руці пахучі трави,

У кошелі зерно злоте,

Зором тихим і ласкавим

Будить сонних із дрімоти.

І до Неї з усіх боків

Все живе біжить і лине:

Зайчик, сарни темноокі

І дрібної рій пташини.

А Пречиста Діва Мати

Всіх до себе прикликає.

Звірям - сіна, корм листковий,

Пташкам - зерна розсипає.

Всіх наділить, чим там треба,

Приласкає сарну й птичку,

Зоряним шляхом до Неба

Повертає в тиху нічку.

Знову тихо в темнім борі.

Ситі стада вже дрімають.

Лиш смереки у розмові

Божу Матір величають.

Костянтина МАЛИЦЬКА

Дорогих друзів та читачів вітаю з сьогоднішнім святом Введення в храм Пресвятої Богородиці!

Також вітаю всіх, хто зветься Марія, з Днем Ангела! Бажаю щастя, здоров`я, здійснення мрій!

З цієї нагоди дарую всім, особливо дітям, цей вірш К.Малицької з великим проханням в ці холодні

зимові дні не забути про тих, хто потребує нашої допомоги. smile

 


                                               

 

Коли забув ти рідну мову

Коли забув ти рідну мову -

яка б та мова не була -

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.

                     Коли в дорогу ти збирався,

                     казала мати, як прощавсь,

                     щоб і чужого научався

                     й свого ніколи не цуравсь.

Ти повернувсь душею бідний,

не просто розгубив слова.

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.

                     Не раді родичі обновам.

                     Чи ти об'ївся блекоти,

                     що не своїм, не рідним словом

                     із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу.

Ти обчухрав себе дотла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

                     Ту, що не вбили царські трони.

                     Ту, що пройшла крізь бурі всі,

                      крізь глузи й дикі заборони,

                      й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода.

Адже, набувши вищих прав,

те, що дала сама природа,

ти добровільно занедбав.

                        В пальті строкатім, як афіша,

                        крикливі модні кеди взув.

                        А мати? Де ще є рідніша

                        за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ - напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва.

То хто ж ти є? Іван безрідний.

Іван, не помнящий родства!

                                                 Дмитро Білоус.

                     

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна