..... на вулиці було приємо, торохи прохолодно, сиро, але так прекрасно в порівнняні з душною кватрирою. Звісно майже все вигладало сірим, безрадісним, але легкй догик, що крапав з неба, якось підіймав настрій, вселяв надію, можливо навіть поєднував з природою. На газонах починала зеленіти трава - молода, зелена, весняна. Поряд пройшла дівчина - одягнена в усе борне і з червоними пасмами волосся, вона була заспана, але така прекрасна.....
Мені захотілося зупинитися - підставити лице краплинам дощу  і стояти так довго як тільки зможу... Та нажаль ці думки прийшли до мене вже біля метро - поїздка на роботу, і реальність знову зайняла своє місце....
Але ж як прекрасно починається день....

Я знаю що сьгодні кожен другий блог, не враховуючи першого, буде з привітанням, але мені так хочеться привітати вас!!!!!

Я неуявляю світу без Вас, бо він стане сірим, негарним і лиш Ви своєю красою вносите в ного такі гарні барви. Дівчата я буже Вас усіх люблю. Зі святом!!!!

    Я вийшов з метро. Передімною вийло небагато людей - була вже пізня година і більшість з них вже була вдома з рідними, чи просто друлями.
    Подув легкий вітерець. На небі не було зірок - воно було затянуто хмарами, та навкруги було багато світла: вітрини магазинів і ларьків, гірлянди у виді сердець і великі надписи казино. В навушниках грала легка музика і настрій в мене був дуже добрий, та все одно я хотів трохи спати.
    Я йшов нікуди непоспішаючи. Повз мене проходили люди: хлопець з дівчною, які тримались за куки, пробіг палий хлопець, група людей різного віку, явно після якогось свята. Вони були мені незнайомі, та їх посмішки, вогнику у очах говорили про них дуже багато, мрожливо навіть більше ніж вони могли розказати про себе самі.
    Я звернув у двори - тихі, з, поки, голими деревами. Горіло багато вікон: яркі, завішані шторами, беякі були темні, але в них, час від часу, були помітні блакитні сполохи - там дивиль телевізор. За кожним з цих світлих прямокутників було своє життя, свій всесвіт - там розігрувалися сцени спектаклів, бушували бурі, зароджувалося нове життя.
    Я підійшов до свого будинку. В квартирі горіло вікно - мої рідні були на кухні. І вся прогулянка для мене була неважлива, бо я знав, що в кінці шляху мене чекають люди для яких я щось означаю - не з вигодою, а від того що я є. Це гріло серце, наповнювало його щястям.
    Кінець дня, проведений у шаленій круговерті, закінчувався тут - в колі найцініших мені людей....

...опинитися в лісі, після теплого, легкого весіннього дощя. Притулитися до велетенського стовбура дерева з його шершавою шкірою. Відчути запах дерева, весняного вітру, вологості в повітрі, а ноги по щиколотку тонуть в папороті на якій поблискують краплинки води. Я дивлюсь в блакитне небо в якому пропливають маленькі хмаринки і вітер качає крони дерев, легкий і тихий. До мене підходить дівчина, я не дивлюсь на неї і нічого не кажу - бо слова зруйнують красу, що навкруги. Вона це теж розуміє і не кажучи ні слова обнімає мене і кладе голову на плече, я теж її обнімаю - ми відчуваємо один одного, наші серця б’ються в унісон. Я закриваю очі і чую лише тихий вітер, який гойдає крони дерев...........

В багатьох коментах і просто блогах я помітив, що багато людей вважають що кохання неможливе без болю.... А як важаете ви???

Примари і сутності,
Справжні й уявні -
Почуття,
Що ми вибираємо собі.
Ми уявляємо собі гори -
Високі й недосяжні,
Океани - безмежної краси.
Ми уявляємо себе птахами,
Що летять в блакитній вишині.
Та нас зустрічає реальність,
Приймає в обійми свої,
Вона не страшна чи сурова,
Та боляче робить мені.
Малесенькі тріщини,
Ниючі ранки -
Несправджені мрії мої...
Та буває інакше -
Життя наповнюється,
Наливається барвами почуттів.
І ти майже не віриш,
Що це не сон –
Він неймовірно справжні,
Та не хочеться прокидатись мені.
Проживайте життя -
Існуйте століття,
Та відчуйте всі барви життя!!!


Найщіріша подяка Каті за чудово проведений вечір!!!