Президент України — Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко першу робочу поїздку здійснив до тернопільських артилеристів

Сьогодні, 11 лютого, Президент України — Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко в рамках робочої поїздки по Тернопільській області відвідав 44-ту окрему артилерійську бригаду. Знаменно те, що це перша робоча поїздка очільника держави, і він присвятив її власне військовим.

У військовій частині Президента України Петра Порошенка зустрічали Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак, начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко, командир бригади полковник Сергій Баранов, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, інші посадові особи Збройних Сил України та керівництва області.

— Не можна оминути увагою героїчну артилерійську бригаду, — звернувся до присутніх воїнів та членів їхніх сімей Президент України Петро Порошенко. — Відродившись трохи більше року тому, вона вже прославилася своїм бойовим шляхом. У бойових умовах продемонструвала свої найкращі якості «Бога війни». Мені приємно, що за проявлену мужність у ході бойових дій по захисту нашої держави від російської агресії 67 військовослужбовців бригади представлено до державних нагород.  Нажаль десятеро з них — посмертно. Високий рівень ефективності української артилерії ви — воїни 44-ї окремої артилерійської бригади довели під час боїв за Донецький аеропорт та на Дебальцевському плацдармі, забезпечуючи ефективні дії наших військ.

Також Президент України — Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко наголосив, що у 2016 році буде продовжено модернізацію та розвиток Збройних Сил України. На це державою вже передбачено відповідні кошти у державному бюджеті. За ефективністю їх освоєння будуть слідкувати, як відповідні контролюючі органи, так і, так званий, «волонтерський десант» у Міністерстві оборони України. Зокрема Президент України Петро Порошенко наголосив, що власне артилеристи одними з перших взяли на озброєння сучасні системи контрмінометної та контрбатарейної боротьби. У стислі терміни українські воїни не лише опанували складну іноземну військову техніку, але й у багато чому перевершили наших закордонних партнерів по зброї, навчивши їх новим прийомам ведення війни в сучасних умовах.

Після промови Президент України Петро Порошенко вручив героям-артилеристам державні нагороди. Зокрема з його рук орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня отримали майори Віталій Марчук, Сергій Чурбанов та капітан Володимир Майданюк. Орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено капітана Романа Боровньова, старшого солдата Мирослава Кознюка та солдата Петра Жира. Медаль «За військову службу України» отримали сержанти Олександр Алєксашин, Василь Гичак, молодший сержант Олексій Середа, старший солдат Володимир Візьмітін.

Сертифікати на квартиру, та ключі від осель з рук Президента України отримали сестра загиблого молодшого лейтенанта Павла Баса, дружина загиблого молодшого сержанта Юрія Наливайчука, дружина загиблого військовослужбовця однієї з механізованих бригад Романа Мусія, а також боєць 128 гірсько-піхотної бригади солдат Олександр Сеньовський.

 Після завершення урочистостей Президент України — Верховний головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко поклав квіти та помолився біля пам’ятної стели загиблим в зоні АТО воїнам-артилеристам.

Підполковник Вадим БАКАЙ,

підполковник Тарас ГРЕНЬ,

Регіональний медіа-центр МО України (м.Львів).

Два свята однієї частини

Відразу два свята відсвяткували воїни 80 окремої аеромобільної бригади. Перше це день частини. Сьогодні виповнилось рівно 55 років з моменту сформування цього прославленого бойового з'єднання. У мирні часи воїни-десантники надійно стояли на сторожі наших кордонів, готові у будь-яку мить захистити державу від ворога. І свій високий бойовий вишкіл вони підтвердили, коли біда прийшла на землю України. Бійці у голубих беретах чи не першими прийняли на себе удар керованих кремлівськими ляльковиками російсько-терористичних найманців. В сторінки новітньої історії України вже вписані таки моменти, як захист Луганського та Донецького аеропорту, ТЕЦ у місті Щастя, гарячий так званий “29 блокпост” у Кримському... Всюди бійці цього з'єднання, наводили жах на ворога своєю звитягою та мужністю. Багатьох з наших десантників відзначено високими урядовими нагородами, і на превеликий жаль є патріоти, які отримали їх посмертно, загинувши від куль наших підступних псевдобратів. Тому святкувати ювілей частини воїни вирішили разом з родинами та дітьми. Адже так співпали - день народження бригади і свято Святого Миколая.

В холі бригадного клубу всіх відвідувачів зустрічали двоє янголяток. Вони дарували кожному “значок зими” зроблений з двох смерекових гілочок. А потім всіх запрошували до солодкого столу, поруч з яким стояла ялинка та віртуозні львівські музиканти виконували класичну музику. Організований для воїнів святковий концерт здивував навіть найстарших військовослужбовців частини. Адже вперше за все існування воїнських частин на сцені клубу виступив великий симфонічний оркестр Львівської обласної філармонії “INSO – Львів”. Вони неперевершено виконали класичні симфонії. Незважаючи на те, що акустика військового клубу не пристосовна до таких концертів, та й температура не сприяла роботі музичних інструментів — львівські віртуози змогли добитись чистого звучання, яке просто зачарувало всіх присутніх від найменших до найстарших бійців. Далі на сцені з'явились хлопці та дівчата, з танцювального гурту “Левеня” 58 гарнізонного будинку офіцерів. Вони виконали кілька запальних танців для всіх присутніх. Свій спів подарували захисникам України та їх родинам Тетяна Петришин, Софія Федина, Олександр Рожко, Микола Смєрнов. Особливо запам'ятались присутнім діти з львівської школи бойового гопака, які прямо на сцені розіграли рукопашну битву. Адже мало хто знає, що Україна зі своєю давньою військовою історією має своє національне бойове мистецтво. Та починаючи з часів Катерини, що першою окупувала Україну, Традиції нашого війська почали знищуватись. Незважаючи на віковий гніт українська національна історія ведення війни не зникла. До нас вона дійшла у вигляді танцю - “Гопак”. І тепер це Українське бойове мистецтво знову живе і йому навчають підростаюче покоління захисників України. А завдяки агенції “Оваціо” до дітей військовослужбовців прийшов сам Святий Миколай. І як ведеться приніс чимало подарунків всій малечі.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний

медіа-центр Міністерства оборони України.

Врятувати життя патріотів

 Максимум 15 хвилин має поранений боєць на полі бо щоб врятувати своє життя, після того як в нього влучив уламок ворожого снаряду чи міни. Вдумайтесь. Всього 15 хвилин, та й то якщо поранення не складне. Іноді відлік іде навіть не на секунди а на удари серця. І в таки миті, все майбутнє патріота залежить від невеличкого брезентового підсумку з порівняно невеликим набором медикаментів – аптечки. Звичайно, якщо порівнювати, те, з чим ми вступили в неоголошену Росією війну, і що ми маємо зараз з медичного забезпечення то це військові лікарі зробили значний крок у перед. Міністерством оборони України розроблено і прийнято на озброєння новий вид індивідуальної аптечки. Власне в ній передбачено той мінімум ліків, що дозволяє зберегти життя до евакуації з поля бою. Однак є одне але… Цих аптечок вистачає далеко не всім. В основному їх видають на передову лінію оборони. Та й облік-ротації індивідуальних аптечок часто-густо не поставлений на суворий контроль командирів. От і виходить, що потреба в них виникає з кожною ротацією бійців.

  Невеличке карпатське містечко Сколе. Ті, хто полюбляють активний відпочинок в українських Карпатах добре знають доброзичливий та відкритий характер місцевих мешканців. Однак з початку окупації Крим, власне мешканці Сколе стали одним з активних осередків спротиву російській агресії. Ніякого дива тут немає. Все закономірно. Адже більшість з них нащадки репресованих підчас радянської окупації патріотів нашої держави. Чимало з них разом з батьками були вивезені до Сибіру чи у льодові пустелі крайньої півночі. Після розпаду комуністичного монстра СРСР вони повернулись до рідних домівок.  І тому протистояти російській агресії, для них є не лише справою честі, але й питанням виживання нащадків. Власне тому місцеві майстри почали виготовляти і відправляти на фронт пічки, теплий одяг, а ще… ще вони самі шиють, комплектують і надають нашим хлопцям медичні аптечки.

-         Ці аптечки ми робимо не просто так на власний розсуд, - розповів керівник активістів  Олег. – З самого початку ми розпитались у військових лікарів, що пройшли АТО про те, яким має бути дизайн та розміри аптечки. А також, що потрібно туди помістити.

 І причому галицькі волонтери взяли собі за мету опікуватись тими підрозділами, яким ніхто не допомагає. Багато роботи в цьому напрямі зробив місцевий священник отець Володимир Борис. Цей священик одним з перших в Україні поїхав на війну в якості капелана. Власне на передових позиціях він зіткнувся з тим, що підрозділи з західних областей України мають підтримку від своїх земляків. А от військові з Одеси чи Миколаєва часто-густо такої допомоги не отримували. Більш того, нерідко траплялось так, що священики з тих регіонів не те щоб відмовлялись благословляти наших бійців, а відверто проклинали їх.

-         Ми намагались допомогти хлопцям всім чим могли, - продовжив Олег.- Однак все не осягнеш і ми вирішили зосередитись на медицині.

Користуючись власними дружніми зв’язками Сколівці закупили необхідні матеріали та медикаменти.

-         Значною мірою собівартість аптечок знижується тим, що наші жінки шиють їх власноруч з спеціально купленого матеріалу, - розповіла активістка пані Леся. – Сам підсумок зроблений таким чином, що його можна почепити і на ремінь, і на бронежилет. Крім того, чимало ліків нам продають в місцевих аптеках за закупочною ціною. Бо знають, що це для хлопців. Наших захисників. 

  Також, Сколівці виготовляють і так звані «натівські» медичні джгути, що можна затягнути однією рукою. Роблять все на совість. На сьогоднішній день кількість укомплектованих і відправлених на фронт аптечок вже іде на сотні. І хоча, людям стало жити набагато важче, вони не опускають рук і готові співпрацювати, як з волонтерськими організаціями, так і військовими підрозділами. Адже їх головна мрія – врятувати життя патріотів.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіацентр

Міністерства оборони України. 

БЕЗ ЗБРОЇ І З ГРОШИМА

«Саме так виглядає портрет фахівця з підрозділу CIMIC збройних сил США. Українські воїни груп цивільно-військового співробітництва працюють у більш складних умовах та виконують більше функцій»

Одну з стін робочого кабінету майора Ігоря Піки майже повністю займає жовто-блакитне полотнище. Втім, це не просто Прапор України, а єдина святиня, яку офіцер зміг вивезти з вже оточеного Дебальцевого. На прапорі імена, підписи, номери телефонів, позивні бійців та офіцерів ЗС України, нацгвардії, міліції, прикордонників. Декого вже не має серед живих.

З грудня 2014 по лютий 2015 він виконував обов’язки офіцера групи цивільно-військового співробітництва сектору «С». На його долю припали найважчі випробування. Адже сепаратисти, жадали за будь-що взяти місто. Гатили по Дебальцевому з усіх калібрів не розбираючи цілей. «Під ніж» градів та важкої артилерії потрапляли не лише армійські укріплення, а й житлові квартали, дитячі садки, лікарні, магазини.

–                   Під час одного з таких обстрілів, групу ЦВС сектору врятувало буквально диво, – розповідає Майор Піка. – Ми виїхали на виконання чергового завдання. Здалека почули вибух. Коли повернулись, отетеріли: повертатися, в буквальному сенсі, було нікуди. Будівлю, де ми квартирували, до фундаменту зруйнувало вибухом.

Що саме прилетіло у якості «гуманітарної допомоги» від російських терористів, досі не відомо. Офіцери групи ЦВС намагались дослідити місце вибуху. Знайти принаймні щось з власних речей. Але, марно. Цей боєприпас зміг вщент знищити капітальну бетонну споруду і навколишні будівлі. Та хлопців з підрозділу ЦВС ця біда оминула. От і не вір після цього у щасливу зірку та ангела-охоронця.

Загалом, така військова структура, як військово-цивільне співробітництво є порівняно новою для Збройних Сил України. В нашій державі вона виникла тоді, коли армійці почали звільняти від російської «братської любові» українські міста та села. Полишаючи населені пункти окупанти не шкодували нічого – підривали мости, грабували місцевих мешканців… А з магазинів вивозили не лише товар, а навіть холодильники і вітрини. Вдаючись до відвертих терористичних актів, кремлівські бандити розстрілювали помешкання мирних мешканців Донбасу. Звичайно військові не могли полишити напризволяще громадян вільної та незалежної України. Власне для допомоги у вирішенні проблем цивільних людей, їх порятунку від радощів «руського миру» і були створені групи ЦВС.

Своїм головним досягненням майор Ігор Пика вважає організацію евакуації з палаючого від «гуманітарних вибухів» Дебальцевого мирних мешканців.

–       Тоді у місто зайшли пасажирські автобуси. Людей вивозили на два боки: бажаючі могли податись на тимчасово непідконтрольні Україні території, або ж у бік Слов’янська та Краматорська,  – згадує офіцер.

З його слів, бажаючих поринути у життя бандитських анклавів зібралось щось близько 20 чоловік. Автобуси ж на українську сторону були забиті вщент. Люди, живучи під кулями окупантів, швидко «протверезіли» від пропагандистського дурману та зробили свій вибір на користь мирного існування на території реальної держави.

Легше перелічити, чим не займалась група ЦВС сектору. Завдань було безліч: від розвезення харчів та ліків для місцевого населення, й до вивезення наших «200»-х. Але, завдання ЦВС в бойових умовах – не просто підправити паркан, чи залатати дах у бабусі-одиначки в прифронтовому селі. На думку майора Ігоря Піки, з місцевими також слід чим більше говорити, доносити інформацію, переконувати у перевагах нормального цивілізованого існування. Армія має сприйматись не як руйнівник звичного світу, а як захисник та опора людей і держави.

–       Якщо треба буде, знову вирушу у зону АТО, – каже офіцер. – Не важливо, в який сектор і з яким завданням. Українські землі треба звільняти. Це моя чітка життєва позиція.

Майор Ігор Піка – добре підготовлений професійний військовослужбовець. Зараз його робота – навчати інших. Адже він – старший офіцер-інструктор центру підготовки підрозділів МЦМБ. Він каже, що курс цивільно-військового співробітництва незабаром стане обов’язковим у підготовці усіх без виключення військовослужбовців. Принаймні, базові знання та навички будуть включені у процес навчання військовослужбовців Сухопутних військ ЗС України.

–       Спиратимемось на досвід закордонних колег. У американців CIMIC – це сама мирна людина і торбою грошей. – жартує він. – Втім, їхній досвід ми адаптуємо під наші реалії. Сподіваємось на хороший результат і значну віддачу.

Підполковники Тарас Грень, Володимир Скоростецький

Фото авторів та з мережі Інтернет.

Сьогодні у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного вперше в Україні відбувся урочистий випуск циклу курсів військової підготовки осіб рядового і сержантського складу з вищою освітою, які відтепер мають право обіймати офіцерські посади та отримати звання молодшого лейтенанта.

Протягом трьох місяців слухачі цих курсів отримували грунтовні знання, які  дозволять їм стати ефективними командирами у майбутньому.

- Більшу частину часу слухачі провели на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки, на практиці закріплюючи набуті у пункті постійної дислокації знання, - зазначив начальник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук. - Під час випускних іспитів я особисто переконався, що три місяці не промайнули даремно, і слухачі показали високий рівень підготовки. До навчання цих слухачів були залучені кращі науково-педагогічні працівники нашого навчального закладу, виділено чимало ресурсів та бойової техніки.

Подібні курси необхідні Збройним Силам України, адже це дозволяє ввести до офіцерського складу людей із вищою освітою.

- Під час чергових хвиль мобілізації у лавах вітчизняного війська з’явилося чимало осіб, які мають якісну цивільну вищу освіту,  - зазначив заступник Командувача Сухопутних військ по роботі із особовим складом полковник Олександр Голоднюк. - Ці люди мотивовані до служби, багато хто має бойовий досвід, а головне - вони сповнені бажання розбудовувати сучасні Збройні Сили України.

Загалом нині тримали посвідчення про закінчення курсів понад 60 осіб. Всі вони повернуться до своїх військових частин, де приймуть посади відповідно до своїх нових знань. Як зазначив генерал-лейтенант Павло Ткачук, ці курси у навчальному закладі триватимуть на постійні основі. І через місяць лави вітчизняного військ поповнить чергова когорта молодших лейтенантів.

Підполковники Тарас Грень, Віталій Рудковський

Відновлення військового спорту триває

         Сьогодні у Львові відбулось урочисте відкриття 25 метрового критого басейну навчально-спортивної бази літніх видів спорту Міністерства оборони України. В церемонії взяли участь Міністр молоді та спорту України Ігор Жданов, начальник управління спорту Міністерства оборони України полковник Юрій Фіногенов, голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка, Міський голова Львова Андрій Садовий, голова благодійного фонду «Спортивна країна» Дмитро Бублик.

 Відкрив урочистості начальник навчально-спортивної бази літніх видів спорту підполковник Руслан Сеник. Він зокрема зазначив, що комплекс плавальних басейнів тоді ще СКА, було збудовано у далекому 1964 році. Він включає в себе відкритий 50 метровий басейн, 25 метровий басейн для стрибків у воду, та водного поло, та 25 метрового критого басейну. Завдяки допомозі благодійного фонду «Спортивна країна» починаючи з 2011 року всі вони були реконструйовані. Загалом на всі роботи було витрачено близько 11 мільйонів гривень.   

 Далі відбулось нагородження кращих спортсменів та працівників навчально-спортивної бази літніх видів спорту Міністерства оборони України  відзнаками Міністра оборони України, Міністра молоді та спорту України, голови Львівської обласної державної адміністрації, Міського голови Львова.

Після цього високі гості розрізали символічну стрічку перед входом до басейну, та дали старт першим дитячим змаганням в оновленому корпусі.

 За словами підполковника Руслана Сеника завдяки роботі меценатів, у львові відновлено школу стрибків у воду та водгого поло. Також на цій військово-спортивній базі матимуть змогу безкоштовно займатись всі учасники АТО.

Підполковник Тарас Грень

Західний регіональний медіа-цент

Міністерства оборони України. 

За стандартами АТО

Проходять польові вишколи та навчання в Національній академії сухопутних військ Збройних Сил України імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Нав’язана нашій державі гібридна війна внесла свої корективи не лише в життя звичайних українців. Змінились і стандарти та підходи до навчання і вишкілу майбутніх офіцерів. Чимало викладачів військової академії пройшли гарт війни на сході нашої держави. Власне там, на практиці бойових дій вони побачили всі недоліки у підготовці майбутніх офіцерів, що існували в військовій системі виховання та навчання.

-         В АТО я був протягом двох місяців, - розповів старший викладач кафедри ракетних військ і артилерії майор Максим Бахмат. – Виконував обов’язки старшого офіцера реактивної батареї однієї з механізованих бригад, що стояла на передових рубежах нашої оборони. За досвідом бойових дій, в навчальний процес було інтегровано низку теоретичних і практичних вправ, які раніше або не застосовувались, або просто були незаслужено забуті. Якщо переходити на конкретику то от наприклад, раніше ми не навчали наших курсантів стрільби з міномету «Васильок» напівпрямим наведенням. Адже відповідно до попередніх стратегічних бачень війни це було недоцільно. Але, АТО показало, що цей міномет широко використовується власне так. І знищення ворожої живої сили та бойової техніки частіше за все відбувається саме з застосуванням такої тактики.

  Так само втілюються в життя передові бойові практичні знання і на інших кафедрах. Багато нового як з організації, так і з знищення мінно-вибухових загорож втілюється в життя під час підготовки саперів. Не таємниця, що після російської агресії в землі Донбасу залишилось чимало «вибухових вітань» від наших колишніх братів зі сходу. Ліквідовувати та розміновувати які народ України буде ще десятки років. Тому майбутніх командирів саперних підрозділів зараз навчають фахівці, що пройшли гарт Дебальцево та інших складних напрямів АТО. Власне ці фахівці неодноразово стикались з тим, що кремлівські найманці піднаглядні регулярним військам Росії, застосовували заборонені міжнародними конвенціями міни. Часто, нашим саперам доводилось стикатись з сучасними російськими мінами, пошук і ліквідація яких ускладнювалась тим, що росіяни в їх виробництві застосовували речовини на які не реагує більша кількість міношукачів. Однак наші фахівці, знайшли методи ефективної боротьби і проти цих «пекельних російських машинок».

  Так само посилено, і з урахуванням досвіду антитерористичної операції ведеться і підготовка військових інженерних підрозділів. До речі, потрібно зауважити, що завдяки знищенню Збройних Сил України, яке під маскою реформ проводили псевдо патріоти в генеральських та полковничих мундирах було розформоване єдине (!) на території нашої держави військове інженерне училище. Частково врятувати навчальну базу та фахівців вдалось перевівши їх до Національній академії сухопутних військ Збройних Сил України імені гетьмана Петра Сагайдачного. Власне тут на базі полігону навчального закладу створено ціле навчальне містечко, де майбутні командири інженерних підрозділів вчяться з підручних засобів за допомогою складної інженерної техніки створювати переправи, та інженерні загородження, долати та нищити перешкоди, що створює перед нашими військами східний ворог.

-         Всі практичні заняття проводяться відповідно до курсу теоретичної підготовки, - розповів полковник Михайло Івасюк. – А потім вже допускаємо їх на техніку. До речі весь навчальний курс було скореговано відповідно до викликів, що поставила перед інженерними підрозділами гібридна війна. Зокрема, більше уваги приділяється організації та подоланню протитанкових інженерних загороджень, організації укриття  для наших підрозділів, тощо.

До речі, навіть в радянському союзі підготовка фахівців-інженерів вважалась однією з найскладніших. Тому цих військових спеціалістів цінували особливо.

  До речі і чимало курсантів Національній академії сухопутних військ Збройних Сил України імені гетьмана Петра Сагайдачного, ще до поступлення пройшли вишкіл антитерористичної операції. За словами викладачів, вони не лише вигідно вирізняються серед своїх однокурсників мотивацією до отримання і засвоєння військових знань, але й є помічниками викладачів. Адже хлопці, що побували під ворожим вогнем, після додаткових занять з фахівцями кафедри, допомагають офіцерам викладати навчальний матеріал. І разом з тим, вже з власного досвіду пояснюють своїм товаришам, навіщо це потрібно. Нерідко це навіть прості елементарні речі, такі як правильно організувати свій побут  польових умовах. Як вдягнутись щоб не замерзнути, або не промокнути. Отже незабаром ми отримаємо нову генерацію військових командирів підготовлених за стандартами АТО.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України. 

"Сестра Перемоги – інтелектуальне переозброєння"

Хвилина, секунда, мить… Якими ж довгими вони бувають, особливо коли втиснувшись в землю лежиш під ворожим вогнем і чекаєш вогневої підтримки наших «богів війни». В такі моменти навіть долі секунди здаються вічністю а риторичні питання – «не де.. ну коли..» стають мантрою. Та за всіма нормативами, для здійснення вогневого нальоту у відповідь, нашим артилеристам потрібно щонайменше 15 (!) хвилин. Адже, і через рік війни більшість з артилеристів змушені користуватись застарілими як морально, так і фізично системи наведення.

- Все, що нам видали це взірці радянського зразка, - розповів артилерист Василь. – Так, вони часто-густо нові і працюють. Та світ вже пішов далеко вперед. І нам потрібно робити висновки і покращувати своє озброєння.

 Ці проблеми не нові і їх добре знають у потужному волонтерському об'єднанні Фонду Допомоги Краіні «Сестри Перемоги». Власне тому тут було розгорнуто цілу програму по забезпеченню українських гармашів трьох бригад сучасними системами наведення та управління. І розпочали з вивчення та вдосконалення програмного забезпечення відповідно до конкретних вимог тих чи інших артилерійських підрозділів. Потім до цих програм було підібране відповідне обладнання. Так народилась сучасна вітчизняна система керування вогнем артилерійських підрозділів «Кропива».

- Головна відміна нашої системи полягає в тому, що вона може працювати в своїй мережі, - розповів один з розробників «Кропиви», позивний "Паганель". – Принцип роботи наступний.

Корегувальник на власному планшеті відмічає ціль. Мітка відразу, власними каналами зв’язку потрапляє до командира підрозділу, який визначає яка гармата працюватиме по цій цілі і за допомогою власного комп’ютера дає вказівку гарматі або батареї. Ніяких смс чи голосового супроводження. При відповідній підготовці, від виявлення ворога до його ураження може пройти … менше хвилини!

 Направду це здається фантастикою. Але подібні засоби керування вже надані одній з артилерійських бригад Збройних Сил України. Тепер дійшла черга до інтелектуального переозброєння артилеристів маріупольського плацдарму. За кошти волонтерів "Сестер Перемоги", протягом двох місяців, ці сучасні системи керування вогнем будуть встановленні в кількох артилерійських бригадах та у штабі сектора М. Також вже встановленні у секторі Б, артилерійській бригаді. Ціна обладнання на одну арт бригаду коштує "Сестрам Перемоги" близько 120,000 гривень.

- Сьогодні ми привезли нашим мужнім гармашам 30 планшетів, до яких закуплені спеціальні батареї та зручні чохли, та 30 павербанків (пристроів для зарядки), - розповів волонтер «Сестри Перемоги»  Олексій .- Невдовзі буде поставлено ще й командирський комплект. Дуже прикро, що наше військо і досі живе в аналоговому світі.  Поступово з підтримкою людей ми переведемо все це в «цифру», яка буде стійка до російських засобів радіоелектронної боротьби. Сподіваюсь, що це врятує життя і наших артилеристів і тих кого вони прикриватимуть. 

Вся ця коштовна апаратура була в частині  поставлена на суворий облік.

- Ми дуже цінуємо те, що роблять волонтери для нас і для нашої перемоги, - розповів гармаш з позивним Фідель. – Тому не допустимо, щоб хоч один планшет десь зник. Адже в це вкладено не лише гроші наших співвітчизників, але і їх віру і нашу перемогу. Все обладнання буде стояти на балансі бригад.

Зараз новітня система керування вогнем впроваджується в підрозділи. А також проводиться низка навчань та занять з особовим складом по умінню користуватись цими пристроями.

Тарас Грень

У гарного господаря  дружина гарна, і господарка в порядку, і… бліндаж надійний

 Одне з питань, яке ставлять найчастіше це – який побут у бійців на передовій, і як правило очікують якихось розповідей про жахливі умови життя українських солдат. Чи то на жаль, чи то на щастя маю розчарувати всіх охочих до таких от «смажених» журналістських оповідань. Направду я побував у кількох підрозділах на передових рубежах нашої оборони міста Маріуполь. І всюди цікавився умовами життя наших бійців. В одному з підрозділів, на господарці був Микола. Інші його бойові побратими були або на бойовому чергуванні, або доводили до ладу свій бліндаж, що вже кілька місяців є їхньою домівкою.

  Свій бліндаж хлопці почали копати самі, не чекаючи інженерної техніки. З них спочатку сміялись, мовляв – «було б чого руки мозолити». Однак у хлопців був залізний аргумент – до ворога всього 500 метрів. Свою нову тимчасову домівку хлопці почали обладнувати з господарською завзятістю. Тепер вони мають два бліндажа, що в три накати перекриті товстими дубами і прошарками глини.

-         Під час першого обстрілу до нас тікали всі, хто був навколо, - з усмішкою розповідає Микола. – Тоді ми пересиділи разом. А коли настала тиша, то хлопці взялись за лопати і тепер кожен підрозділ має свій міцний бліндаж.

  Бліндаж опалюється металевою грубкою, до якої вже заготовлені дрова. Всі спальні місця зручні. Так само зручно розташована і зброя. Щоб завжди навіть спросоння можна було б його відразу застосувати. А охороняє бійців паперове янголя, яке прислала племінниця одного з них. Є тут і електрика, і навіть працює радіо.

 Для приготування їжі хлопці збудували невелику кухоньку. А готують на грубці, яку теж змайстрували своїми руками і назвали «баба Валя». Готують по черзі з продуктів, які їм постачають відповідні служби Міністерства оборони України. Страви виходять поживними і смачними. Крім цього вражає чистота на всій кухні.

-         А рецепт чистоти простий, - розповів Микола. – Просто не потрібно бути поросям. І не лінуватись прибрати як за собою, так і за товаришем, що живе поруч.

Коли я залишав позицію, то хлопці якраз зібрались монтувати дошку з дитячими малюнками. Бо на їх думку це не лише зігріває душу, але й є сильним оберегом.

  Так само добре складаються справи і з бойовими сусідами, що стоять на десяток кілометрів поруч. Щоправда тут хлопцям, так би мовити заготовки під бліндажі були викопані військовими інженерами. Та і самі бліндажі вони допомогли будувати. Результат вражає.  Просторі укриття стали зручним прихистком і місцем життя наших бійців. Отже в зиму захисники Маріуполя вступають з міцними і зручними захисними спорудами. Здатними захистити їх і від холодів, і від ворожих снарядів.

Тарас Грень.

В армії ти можеш стати будь-ким.. навіть депутатом

Багато людей мають хибне уявлення про те, що служба в армії означає відмову від багатьох прав і свобод притаманних цивільним громадянам України. Так, звичайно є певні обмеження, однак.. все не так сумно, як розповідають. От наприклад старший солдат Рустам Ахметов проходячи службу в одному з підрозділів Збройних Сил України, вирішив балотуватись до Запорізької міської ради по Заводському району цього міста.

-         Мені не чинили перепон, ні мої військові керівники, ні будь що інше, - наголосив боєць. – Навпаки пішли на зустріч і допомогли оформити всі необхідні документи.

  За своє життя цей солдат пройшов багато випробувань. Як відданий патріот України він приймав активну участь у помаранчевому майдані та Революції гідності. В своєму цивільному житті він журналіст однієї з всеукраїнських газет. Готуючи свої матеріали він завжди керувався лише одним принципом – казати лише правду.

  Коли до нашої держави прийшла біда сепаратизму він не ховався за спини побратимів, а чесно відгукнувся на мобілізацію. На даний момент Рустам сумлінно служить на одному з найважчих напрямків лінії зіткнення з ворогом – Маріупольськім. А стати депутатом його спонукало бажання нарешті щось змінити на краще. Бодай в рідному Запоріжжі.

Тарас Грень.