Воїн «нуля»

Воїн «нуля»

         Скільки б не був в АТО мене завжди приємно вражали люди передової. Адже чим ближче до так званої «лінії нуль» - стосунки стають простішими, душі чистішими а погляд твердіший. Десь зникає більша частина заздрощів, та побутової ненависті. І немає навіть найдрібнішої брехні. Про «воїнів нуля» ми знаємо мало, і то - часто густо з щоденних повідомлень про кількість загиблих та травмованих за минулу добу. Однак, незважаючи ні на потужну ворожу пропаганду, яка закликає українців тікати від призову і військкоматів. На постійні вогневі провокації з боку окупаційних військ Росії. На цілком реальну загрозу отримати поранення чи смерть… на передовій з’являються все нові і нові люди. До зброї пораненого товариша стає новий захисник Батьківщини. І так буде завжди.

         Наш герой, свідомо обрав свій шлях військовослужбовця. І так само за покликанням свого серця зробив все, щоб опинитись на передовій. Його підрозділ займає одну з важливих і небезпечних передових позицій неподалік Маріуполя. І вдень, і вночі хлопці спостерігають за рухом ворожих сил, та дають адекватну відповідь на провокативні обстріли. Боєприпаси і провіант сюди доставляють або пізно вночі, або користуючись таємними тропами. Бо простір навколо прострілюється ворожими снайперами та артилерією.

-         Ситуація навколо нас залишається напружено - стабільною, - зазначив Віктор.- Домовленості не діють. От на днях нас обстріляли з мінометів. Дуже потужно. Але все обійшлось добре. Відповідь їм дали адекватну. Бо терпіти ніхто не буде. Стріляють, як правило, хаотично.

За словами Віктора, у російських найманців немає такої доброї оптики та приладів нічного бачення, які є зараз на озброєнні у військових. Тому ворог часто веде вогонь по порожнім ділянкам, щоб визначити чи є там наші вогневі позиції, чи ні. Стріляють і з кулеметів, і з автоматів, і з підствольних гранатометів. Кілька разів ворог намагався штурмувати позиції, які разом з побратимами утримує і Віктор. Та отримавши майстерну вогневу відповідь відкочувався назад. За 21 рік служби в силових структурах, наш герой отримав велетенській досвід. Тепер втілює його в життя.

-         Я маю трьох неповнолітніх дітей, - продовжив розповідь Віктор. – І я не хочу, щоб вони жили під гнітом російського ворога. Мені приємно що діти пишаються мною.

В цьому році Віктор ще не був дома, адже його підрозділ знаходиться на важливій ділянці, куди не можна ставити непідготовлених людей.

-         Ми прекрасно розуміємо, що наша зміна зараз готується і відточує навички на полігонах, - зазначив військовослужбовець. – Та й ми категорично проти, якщо сюди скерують слабо підготовлених воїнів. Нічого ми почекаємо, щоб передати наші позиції в надійні руки. Людей спочатку потрібно навчити, а потім дати звикнути до бойових умов.

Та разом з тим, за переконанням Віктора, аби-кого призивати теж не потрібно. Бо боягузів тут не потрібно. Вони лише зашкодять і приведуть до втрат. Але тим, хто пройде крізь відбір полігонів тут будуть раді.

-         Воювати не так вже страшно, як про то не розповідають, - наголосив Віктор. – Своєрідним «лакмусом» є перший обстріл. Він покаже, чи ти зможеш бути на передовій. Якщо ні. То тут не соромно в цьому признатись. В тилових частинах, чи частинах забезпечення теж потрібні фахівці. Це нормально.

От такі воїни стоять на «лінії нуль». Люди, яких не злякати і не зламати. Бо в них є чітке бажання захистити свій дім від чергової імперської пошесті.

Тарас Грень.