Спочиває весна під периною з снігу ,

І підсніжники , певно , у травні лишень зацвітуть .

Все живе й неживе щоденно чекає відлигу :

Як не буде весни , то краса і літо помруть ...

...Небо вкрили хмари болотяні ,

Гинуть соняхи без володаря ,

На льодяники позолотяні

Ми міняєм любов у запродарів .

Цукерочка завжди смачна ,

В коханні є й гострий перець .

Я люблю лиш солодке , тому і одна

Клею життя з чорно - білих скелець .

Забуваю про біль у Всесвітній мережі ,

Там у всіх все нормально , і смайли нові .

Щастя я не знайду , муку я не обмежу - 

Ну , а що ж мені , руки рвать до крові ? ...

...А що було б , якби одного разу я не прокинулась ? Просто померла , без усякої причини .Я часто задаю собі це питання .Чи сумував би хтось за мною ? А кому я взагалі потрібна ?

...Іноді мені стає фігово . Фігово настільки , що мені ніколи не пояснити причину цього . Тоді я вигадую собі казочку : є у мене хлопець , я кохаю його , і раптом він розбивається на моцику чи щось подібне . Тоді я знаю , чому така сумна ...

...А поки я оце писала , мені на думку спало таке :

Сонце є , просто іноді його затуляють хмари.

Кохання є , просто це завжди трапляється з недостойними його людьми.

Чудо є , бо люди вірили і завжди будуть вірити в казки . Воно існує у казках . Якби воно було реальне , то не було б чудом ...

Коли було мені десь років 11 , до дір зачитала " Ромео і Джульєтта " . " Оце кохання ! " - думала , і мріяла про прекрасного принца . З часом смаки змінювались . Який принц , хоч би один нормальний чувак знайшовся !!