Профіль

Алекс Махлай

Алекс Махлай

Україна, Дніпро

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

Карі очі моєї пам’яті. ( Дитинство чи антидитинство )

   Свіжий вітер дме в обличчя. Ех! Як приємно знову бути вдома. Як кажуть: “В гостях добре але...”. І дійсно дім, милий дім. За той час, що мене не було, нічого не змінилося. Як і завжди. Це те місце, де ніщо і ніколи не змінюється. Той самий вітер, те саме повітря, ті самі дідусі і бабусі, які так само лаються через те, що ми гоняємо м’яча, підіймаючи стовбури пилюки. Що ж поробиш- такі вже ми виросли “лабуряки”!Чи, як мама казала, діти-урагани.    Все так само скрипить гойдалка ( вже близько трьох років вона покривлена, але від цього ще більше дітлахів хоче на ній погайдатися. Все теж саме. Хоча ні, не все. Дворова собака народила щенят, для яких ми будуватимемо “хатинки”. Та хіба тепер то важливо. Я виріс. Ще дитина, але в очах немає тієї безтурботності, простоти...В моїх карих очах. В першу чергу дорослими виглядають саме вони.    Очі відображають все, що прожила людина. Мої теж. І деякі люди це помічають. Помічають настільки, що можуть безпомилково сказати, все про тебе. Ось так. Чому я подорослішав? А ось чому...    Я дитиниа. Життя безтурботне і прекрасне. Мені так здавалось. Та сталися деякі події що зруйнували той кришталево чистий замок, що я його збудував у своїй уяві...    - Це моє!-наперебій кричали мої товарищі.    - Ні! Я це знайшов! Тож і належить мені!- Нездавався я, відштовхуючи мисливців за монетою, що я її викопав, граючи на подвір’ї дитячого садку.     Відпусті-і-і-іть!-Заплакав ні в чому на винний Дмитро-проходячи повз нас, його не обминула доля і він також був втягнутий у бійку.     Моє вухо!- закричав і Сергійко.     І саме тоді, коли я майже отримав перемогу у цій не легкій боротьбі з більш чисельним ворогом з’явилась вона. Завідуюча дитсадком. Завжди похмура і темна, наче небо в грозу, чи, навіть, ще гірше. Всі її боялись, а тому, побачивши, одразу припинили штовханину.    -Сашко! Знову ти!-прогриміла вона. Хоч вбийте- досі не розумію, чому знову, адже я до цього не бився і вів мирне існування.-Що там у тебе? А ну віддай!-посипались блискавки з її очей.-Та це ж монета! У кого відібрав? Кажи! Я чекаю.    І вона суворо і без будь-якого жалю глянула на мене. Таким поглядом можна кулі зупиняти, не кажучи про те, щоб керувати дитячим садком.    Я їй тоді так нічого і не сказав, а вона, визначивши найпобитішого з нас, віддала її Славі. І, радіючи своєму чесному і справидливому вирішенню пішла назад, до свого кабінету-немов би і світліше стало після її зникнення, і, навіть, веселка з’явилась( чи то тільки здалось?), як після дощу. Несправедливо? Я теж так думав ( та й зараз у цьому впевнений). Тому і відібрав той трофей у радісного Слави.    Доречі, то була старинна, ще царських часів монета…    …Боляче. Ні, навіть більше, ніж боляче. Але слова не підібрати, а кричати немає сенсу- тут всі галасують-шум стоїть-хоч цемент у вуха заливай, бо я в лікарні, у хірургійному відділені, у палаті, де таких, як я, біля десятка. І всім чогось потрібно. Мені теж-щоб швидше з цьогу хаосу піти,втікти, відлетіти. Як не досконален світ. Тоді я про це вже точно знав. А ще ті ускладнення при операції (у мене була проблема з ногою) …Добре, що я був тоді непритомний, інакше не знаю, що я б зробив! Хоч побачив все ж таки я багато-бо, як вже казав, в операційній лежав. І повірте бачив не найприємніше, а це ще будучи дитиною! То ж ті події закарбувалися у мене в пам’яті і тепер приходять у моїх найжахливіших снах.    А так…Дитинство, як дитинство. Найзвичайнісіньке. Хоча, якщо зараз гляньте мені у мої карі очі, то не повірете наскільки я дорослий- мені так казали. Хоч я звичайний хлопець, що просто шукає нормального і рівного життя. Та де ж його тепер знайдеш!

...Школа...

  • 23.07.07, 13:06
Я закінчив третій курс університету...Але не можу забути школу, яка раніш була для мене тортурами, а тепер- просто іншим світом, виміром, якщо хочете. Зі своїми правилами гри, зі своєю особливою свободою... П.с.А ви часто згадуєте свою школу?

Звезды...

Дождь идет, да не простой.
Освещает мрак ночой.
Ведь упавшая звезда-
Она, как капелька дождя!
А если это звездопад,
Как в полнолуние парад,
Осветит небо красотой...
Еще звезда упала: «Эй, постой!
Куда ты, звездочка спешишь?
Зачем так быстро ты летишь?
Умерь свой пыл, притормози.
И о себе мне расскажи.
Скажи, что видишь ты в ночи,
Скажи, не бойся, не молчи!»
«Была я очень далеко,
Добраться было нелегко.
Летев, я много повидала.
О жизни многое узнала.
Ох! Если б ты увидел сам,
Каков наш мир- он лучший храм.
Но я спешу. Так что прощай!
Я полечу- желанье загадай.»
И улетела, лишь махнув хвостом.
И я ушел, захлопнув двери в дом.

Слезы

Упала слеза...
Как капля дождя.
Исчезла,
Сбежала,
Она от меня.
А я не ищу,
Не бегу,
А стою...
Печальные капли
На век прогоню!

Не сказка))

Короче давным-давно, когда люди жили еще железном веке, существовало одно племя, сильнее и больше многих других (но не самое большое). Вождем этого племени был Иван* Куст-младший. Он был далеко не самым умным(а скорее тугодум еще тот), а базарить начал лишь в двадцать с лишним лет, но уж когда заговорил, то болтал без умолку и невпопад. НО. Несмотря на все это, племя развивалось довольно быстрыми темпами. Для ковки железа использовалось очень много дров, и вскоре в радиусе 100 километров не осталось ни одного дерева. «Что делать?» и «как быть?» думал Куст не долго. Сговорившись с Антохой Трубой**, вождем из соседнего племени, своим лучшим дружбаном, решил он напасть на маленькое племя Самдама Усатого***, поставщика дерева по всей округе. План разработали не хитрый, но сработать должен был. Сказав всем(так, для отмазки), что у Усатого есть копья современные массового поражения, а в лесах прячет он злого и нехорошего Беню Ладного****( который якобы два вигвама поджег, но мы ведь с вами знаем, кто все это сделал, не так ли?), напал он на беззащитное племя. Ни какие копья не были найдены, но деревьев нарубили дофига. А Усатого в лес дремучий завели, к дереву привязали и на съедение волкам оставили, своих людей в гавермент посадили, и стали жить-поживать и дров наживать. Вот и сказочке конец, коль понял смысл- молодец!;)

*Джордж-имя у них популярное, но ведь Иван круче!
**Вообще Блэр пишется по другому(по-моему). Но я решил взять- Blare-труба.
***А разве не усатый?
****В представлении не нуждается.

Я бы мог...

1. Я ведь мог бы тебя любить...

Раствориться в ночи с тобой.

О проблемах дневных забыть,

И поплыть в мечтах над Землей.

 

2. Я бы мог с тобой просто молчать.

Любуясь солнца закатами...

Иногда лишь на ушко шептать.

Угощать сладкими ватами...

 

3. Я бы мог считать тебя другом.

Самым лучшим,самым надежным.

И держать за огненным кругом,

Тем, что кличут любовью ложной.

 

4. Я бы мог тебя просто забыть...

Раствориться в толпе у метро..

И туманным страхом накрыть...

Выжав чувства из сердца в ведро.

А так хочется быть ДРУГИМ...

Перечитав ужастики))

 

Я знаю, мир не идеален!

Я знаю, что вокруг- враги.

Я знаю!Ведь и сам коварен-

Надежд сжигаю чертоги...

Я помню привкус сладострастья.

Я помню, как убийцей стал.

Быть может помню я и счасьте,

Хоть сотни лет, как потерял...

Слуга я Смерти...

                       Друг Раздора...

Одинокий беглец

Мне самому не очень нравится, но все же решил разместить)))

 

Убежать и исчезнуть.

Навеки пропасть...

Свои страхи повергнуть,

Обезсилев, упасть...

И лежать на скале

Одиноким Вождем,

Став одним на земле

Под кровавым дождем...

УБИЙЦА!

Почему

Почему цветут растения?

Почему гнездятся птицы?

Почему во сне видения

Наяву не могут сбыться?


Почему не тонет лодка?

Почему живем в квартирах?

Почему мой одногодка

Коротает дни в сортирах?


Почему мы ищем трудность?

Почему любовь не вечна?

Почему же наша юность

Оказалось скоротечна?


ПОЧЕМУ?!

Однажды

Однажды...

Я услышу: «СТОЙ!»

Однажды...

Спрыгну с мостовой.

Однажды...

Я скажу: «Прощай!»

Однажды...

Попаду не в Рай.

Однажды...

Я вернусь...