хтось стукав в двері… Відкрила їх – нема нікого… лише, чомусь,                     схвильована Берізка вплела багряну бинду в коси, і віти прихилила до Землі, вклонившись Небесам, в які губили         крики                 Журавлі… ...а квіти й трави вже в холодних росах... Хтось стука в двері… відкрила Я, а на порозі Осінь… 11 червня 2006 Старе Місце, MyGAK

Щастя поруч - всього лиш за крок..хто ж той крок допоможе зробити?хто підкаже, яка із думокв Тобі зіркою буде горіти?..Хто оцінить Твої почуттяй не захоче Тебе відпускати?..Якби було те вчасне знаття –хто тоді б став від щастя тікати.Листопад, Старе Довге Місце, 2009

коли Ти обираєш ЩОСЬ      і переконуєш себе – це класно…      чи просто: то ВОНО ж на краще… а чи лукаво: що ж мені робити… чи змушено: бо треба ж жити… Тоді – вмираєш ТИ      і віддаєшСЯ на поталу,      про краще так і не дізнавшись, обмежуєш сама себе, і більше сама собі Ти відмовляєш володіти тим,      що подаровано Тобі поправу… не відмовляйтесь у Любові ЖИТИ!

жертвувати-віддавати потрібно все, що не важливо скільки б не віддав - найважливіше повинно залишатись в Тобі де сила-слабкість - не важливо я йду, мені цікаво йти Й важливо потрібен певний РІВЕНЬ спілкування та обмін ІНФОРМАЦІЄЮ потрібні ЕМОЦІЇ бо не проб'єшся промінцем крізь сірий кокон розумієш, чому кокон? людина не є однією і тією ж істотою протягом життя гусінь і метелик - не одна і та ж істота перетворення з нами набагато складніші ніж з гусінню хвороба - перехідний сірий...

Читати далі...

Залишилась Україна без Богдана... Бунтарі віддали царедворцям шану… Отаке царям, звичайно, любо-мило: воєвод й стрільців наслали в Київ. Й в груди б’ють себе московські сли, з настановами везуть до нас листи. В них – Царі ж козацтво научають: вольниці тепер в світах ніде не мають! Московіт й козак ж бо однієї віри, полюбімо предків й Скіфові повірим… Сли мовчать, як московіти раді жити, з ласки царської, у шоколаді… А чи ходять й досі їхні діти в личаках? Чом панує в...

Читати далі...

*** Можливо cariba і придумала Мальчика, который умел летать, але... Этим Мальчиком был и я… Именно всё так и было: короткий разбег, два-три шага и… я в объятиях Ветра… Я ждал этого каждый день, и всё повторялось снова и снова… Сначала я покидал унылый и тяжелый город. Иногда, правда, он возвращал меня даже из-под облаков, нещадно, неумолимо прижимая к земле, словно силой невидимого магнита… Но чаще – я вырывался из немых объятий силой Желания. Сначала –...

Читати далі...

Кажи... Кажи й тоді, коли боїшся, коли думки твої тебе лякають більше, аніж втішають... коли невпевнена – Кажи: коли не я, на більше здатна інша? й не відпускай свою Зорю, за нею йди й на розуміння не надійся... і я не прагну світ твій зрозуміти, лякаючись твоїх чеснот, але, бажаючи, повторюю: Кажи...

Кохання мить – безцінний дар Небес чи Пристрасті оманливі прикраси... ЩО ми шукаємо, коли в Душі щемить, у Просторі безмежнім і у Часі...

усе, чого торкаюсь я – Творіння Боже, лише на мить покаюсь я – він завжди допоможе… але Його пробачення не завжди потребуємо, самі себе не бачимо, самі себе не чуємо… кого ж тоді Ми слухаєм, коли душею кривимо, на вухо хто нашіптує чергову зраду Милому…