Відтепер у Києві зберігаються твори династії Кричевських — живописні та графічні твори, які дивом пережили лихоліття Другої світової війни. Дві відомі українські художниці, які нині проживають у США — Катерина Кричевська-Росандич та Олена Овчинникова, — за підтримки Міжнародного благодійного фонду світових українців «Діаспора» передали дорогоцінний мистецький дарунок Музею української діаспори та Фонду «Діаспора».

Цей мистецький скарб потрапив до України після того, як пройшов важкий шлях війни та витримав далеку подорож за океан. Як зазначила пані Оксана Підсуха, директор Музею української діаспори, твори, які раніше зберігались у США в родині нащадків класиків українського мистецтва Василя та Федора Кричевських, мають надзвичайну історичну та мистецьку цінність.

«Як відомо, в ХХ столітті доля розкидала славетну родину Кричевських по різних країнах світу, — розповідає пані Оксана Підсуха, — вони опинились у Франції, Венесуелі та США, де продовжували свій життєвий та творчий шлях. Ми маємо чудові твори художниці Олени Овчиннікової, яка народилася в Києві 1 жовтня 1935 року, а нині мешкає у Пітсбурзі, у Сполучених Штатах. Її батько Василь Овчинников — талановитий художник та музейник, який упродовж сорока двох років очолював Київський музей західного та східного мистецтва. Олена подарувала Музею української діаспори твори, що написані в 60-80-х роках минулого століття в Україні. Це зразки станкової, книжкової графіки та акварелі, які мають виразний національний колорит та характерну для майстрині «фресково-монументальну» стилістику.

Власне, «зерно» цієї виставки посiяв знаний києвознавець, історик Дмитро Васильович Малаков. Дмитра Васильовича пов’язує довга сімейна дружба з Катрусею Кричевською, що почалася ще в далекі 40-ві роки минулого століття. Добре знайомий він і з художницею Оленою Овчинниковою. Саме Дмитро Васильович допоміг «прокласти місток» між Музеєм української діаспори і українсько-американськими мисткинями. Затим почалося наше листування, телефонні розмови, і нарешті відбулась моя поїздка до США, де на різних кінцях американського континенту я особисто зустрілась з Катрусею та Оленою.

Три з половиною дні, які я прожила в оселі Катрусі Кричевської, я могла б назвати життям в «ідеальній Україні» — шляхетній, гордій, заможній, високоосвіченій, патріотичній. Уявіть: Катруся виїхала з Києва в 1943 році. Минуло понад 70 років, а її українська мова бездоганна, багата й вишукана. Їй нещодавно виповнилось 80 років, а вона щодня власноруч готує вечерю і накриває на стіл у вітальні — з вином та вишуканим сервіруванням. Причому вечеря подається рівно о 18:30, хвилина в хвилину. Катруся лишається в епіцентрі українських подій — їй постійно телефонують українці з різних країн світу з різноманітними проханнями чи ідеями. Пам’ять мисткині зберігає найменші подробиці дитинства в довоєнному та окупованому Києві, і всі ці три дні вона щедро ділилася зі мною своїми спогадами. Мене зворушив іграшковий ведмедик Гуня, якого ще до війни в Києві їй подарувала мама Олена Кричевська. Він пройшов з нею дороги війни, ДП-табори, подорож на кораблі до Америки, різні перипетії життя в США. Гуня і досі залишається незмінним другом і супутником Катрусиного життя. От тільки його перша шубка зовсім стерлась, тож нині ведмедик має новий пошитий для нього одяг. Катруся справила на мене враження дуже сильної людини. Особистості, яку не можна зламати й не можна примусити поступитися своїми принципами. Вона любить Україну всім серцем, але любить, за її висловом, не «солодкувату вишивку хрестиком», а Україну енергійну, сильну, науково потужну, мистецьку й модерну. Я запитала її: «Що, на ваш погляд, робить українця шляхетним українцем?». І отримала відповідь: «Напружена щоденна праця й повага до праці… «А ще, засміявшись, додала вона: «Гарні манери. Куди ж без них?».

Катруся Кричевська вже не вперше дарує твори династії Кричевських різним музеям України. Однак цього разу вона зробила, я би сказала, інтимний подарунок. Серед творів, що повернулися додому, — роботи, які мають особливу родинну цінність для Кричевських. Це полотна, написані Кричевськими для Кричевських, останні ескізи Василя Васильовича Кричевського, ранні твори самої Катрусі, які вона робила з натури в Україні і які були для неї дорогими як пам’ять про дитинство та юність.

Олена Овчинникова — з покоління так званих шістдесятників, тих українців, які після довгих років радянського мороку відчули «вітерець свободи», i це позначилось на їхній особистості та творчості. Вона залишила Україну не так давно — у 2001 році. Пані Олена вразила мене своєю глибокою інтелігентністю й освіченістю. Вона блискуче ерудована, глибоко знає світову літературу, сама пише непересічні вірші та прозу. Олена виросла «на музейному подвір’ї». Її найкращими друзями дитинства були шедеври світового мистецтва. Мистецтво для неї — більше ніж улюблена професія. Це, за її ж словами, «кардіограма життя».

Олена щохвилини сумує за Києвом. Вона зустрічала мене біля свого багатоквартирного будинку в передмісті Піттсбурга як найдорожчу гостю, бо я приїхала з її рідного міста. Практично всі твори, які зберігалися в її приватній колекції , Олена подарувала Музею української діаспори в Україні, бо воліла, аби вони повернулися додому. Водночас вона неймовірно позитивна людина, повна творчої енергії. Зараз Олена працює над циклом творів за мотивами «Декамерона» Бокаччо, втілюючи мрію свого життя. Уявляєте? І я переконана: це буде неперевершений «Декамерон».

Новина про поховання Георгія Гонгадзе з’явилася ввечері 21 березня. У лаконічному повідомленні від Валентини Теличенко (адвоката вдови Георгія Мирослави Гонгадзе) йшлося про те, що відспівування та поховання відбудуться в Києві, на Подолі, на території автокефальної церкви Миколи Набережного. Родина просила не звертатися до неї по коментарі, журналістів та фоторепортерів закликали не проводити зйомку в церкві та «тримати дистанцію».

Приготування, які передували похованню, чомусь трималися в секреті — це стало очевидним, коли новина про останню шану Георгію з’явилася за півдня до події. Ніхто не знав жодних подробиць, як і того, чому для поховання тіла Георгія, котре понад 16 років зберігалося у міському морзі, була обрана саме така дата і саме таке місце.

Андрій Федур, адвокат покійної матері Георгія Лесі Гонгадзе, відзначив правильність того, що тіло покійного нарешті буде віддано землі, проте нагадав: його колишня підзахисна, Леся Гонгадзе, заповідала бути похованою поруч із сином. Олександра Теодорівна померла 30 листопада 2013 року, не дочекавшись істини у справі про вбивство свого сина. Ймовірно, Георгія можна було поховати поруч із матір’ю, проте вдова покійного, очевидно, ухвалила інше рішення.

Мирослава Гонгадзе напередодні зустрічалася в Києві з Президентом України Петром Порошенком — вона отримала з його рук орден Героя України, котрим її чоловік був нагороджений посмертно. Втім указ про нагородження Георгія підписував ще Віктор Ющенко — це була одна з його перших ініціатив на посаді Президента України.

Мама Гії прагнула не пам’ятників та нагород, а в першу чергу встановлення винних у смерті її дитини. Що ж до Мирослави, то вона одержала посмертну відзнаку чоловіка 21 березня 2016-го.

«Дякую Президенту Порошенку за увагу до пам’яті Георгія. Для мене символічно зараз отримати нагороду Героя України, присвоєну Георгію посмертно ще в 2005 році. Гія пишався б цим званням. Він багато разів казав мені і публічно, що готовий віддати життя за Україну. Я сказала Президенту, що якби Гія був живий, він однозначно сьогодні був би на Східному фронті», — зазначила Мирослава Гонгадзе.

Покійна мати Георгія, Леся Гонгадзе, до останнього дня свого життя не вірила в те, що знайдене невдовзі після зникнення журналіста обезголовлене тіло належало її синові. Вона вмотивовувала це іншим розміром стопи у знайденого під Таращею трупа, відсутністю слідів поранень, які Георгій отримав ще у Грузії.

Та чи не головним аргументом для матері було те, що найперша проведена у справі незалежна експертиза не знайшла співпадінь між ДНК таращанського тіла та ДНК сухого зразка прижиттєвої крові Георгія, кілька крапель якої збереглися на медичній карті журналіста.

Проведенням цієї експертизи опікувався 15 років тому тодішній секретар тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Сергій Головатий — він відвіз біологічні зразки до фахівців Німеччини, а по поверненнi звідти — в березні 2001 року — оприлюднив їхні висновки.

Генпрокуратура України не визнала «німецьку експертизу», наполягаючи на тому, що таращанське тіло належить Георгію Гонгадзе. Кожне наступне дослідження ДНК спростовувало висновки німців та звучало в унісон з офіційною версією слідства: таращанське тіло — це і є покійний Георгій Гонгадзе.

Доки Леся Гонгадзе була жива, вона чи не щодня шалено опиралася тиску, який чинили на неї прямо чи завуальовано. Мотив цього тиску був один — жінку схиляли до згоди на поховання тіла. Проте Олександра Теодорівна продовжувала повторювати, що не знає, чиє воно, і має єдину мрію — бути похованою поруч зі своїм сином, маючи впевненість, що це справді він.

Мама Гії не здалася й тоді, коли був знайдений та заарештований екс-генерал МВС Олексій Пукач, котрий доти перебував у міжнародному розшуку. Згодом засуджений до довічного ув’язнення Пукач визнав, що разом із трьома своїми підлеглими — Костенком, Поповичем та Протасовим (усі, крім уже померлого Протасова, відбувають наразі ув’язнення) — вбив Георгія Гонгадзе та відрізав йому голову.

Та коли під час оголошення вироку Пукача спитали, чи зрозуміла йому його суть, той відповів дослівно наступне: «Буде зрозуміло тоді, коли Кучма й Литвин будуть разом зі мною. Запитайте в Кучми і в Литвина. Вони все розкажуть. Тому запитайте про мотив і про умисел у Литвина і у Кучми».

Суд над Пукачем почався й тривав уже за часів президентства Віктора Януковича. Але, як не парадоксально, він, по суті, не завершився й досі. Служителі Феміди ніяк не зберуться розглянути апеляцію захисників Пукача, котрі вимагають пом’якшення покарання. Через це вирок не вважається таким, що вступив в силу.

Ситуація стає критичною, адже минає шість років iз моменту затримання Пукача, що є порушенням законодавства. Без вироку підсудний, який провів за ґратами такий відтинок часу, має права вимагати не лише перегляду його справи, а й позбавлення його кримінальної відповідальності. Довкола Пукача відбуваються доволі незрозумілі ігри, проте й це не найгірше.

З трьох винуватців убивства Георгія Гонгадзе, на яких — як на підбурювачів та на замовників — вказував Олексій Пукач, у двох і по цей день триває цілком благополучне життя. Третього — екс-міністра МВС Юрія Кравченка — в березні 2005 року було знайдено застреленим. Офіційна версія слідства стверджувала, що Кравченко покінчив життя самогубством.

Що стосується Володимира Литвина, котрий під час зникнення та вбивства Георгія Гонгадзе обіймав посаду голови президентської адміністрації, то цей політик не тільки не раз обирався народним депутатом, а й двічі ставав Головою Верховної Ради. А ще голосував за ратифікацію скандальних «харківських угод», мовного закону Ківалова—Колесніченка, «диктаторських» законів від 16 січня 2014 року. І тепер безбідно засідає в стінах парламенту.

Досить непогано почувався (й почувається) й екс-Президент України Леонід Кучма. Певні хвилювання випали на його долю тільки в 2011-му, коли Януковичу заманулося натиснути на зятя Кучми — відомого українського олігарха Віктора Пінчука. Інструментом тиску стала порушена проти Кучми кримінальна справа (у зв’язку з убивством Гонгадзе). Втім згодом Печерський суд Києва закрив цю справу, визнавши її незаконною.

Відродження Кучми як активно діючого політика мало місце на початку так званого «мінського процесу» — низки перемовин із представниками «ДНР» / «ЛНР», на яких колишній керманич України представляє позицію Києва.

Зрозуміло, що з такою високою місією зовсім не корелюють темні плями на біографії Леоніда Даниловича. Ймовірно, що поховання Георгія Гонгадзе має уособлювати ту точку, котру нинішня влада ставить у цій справі. В усякому разі, цілком очевидним є те, що учасник мінських переговорів Леонід Кучма вже в жодному разі не стане фігурантом кримінального процесу, на котрому б судили замовників убивства Гонгадзе.

У подібній ролі він не потрібен Президенту Петру Порошенку. Місія Кучми наразі — «зшивати» країну, знаходячи спільну мову з посланцями «самопроголошених республік». Є певний символізм у тому, що справа Гонгадзе, почавшись iз Кучми, Кучмою ж і завершується. Система влади, побудована в Україні, подібна до змії, котра сам себе кусає за хвіст. За такої системи ми й надалі ховатимемо кращих, залишаючись iз гіршими.

УМ

У ході програми «10 хвилин із Прем’єр-міністром» у неділю, 20 березня, Арсеній Яценюк заявив: «Уже з 1 травня ми починаємо перший етап підвищення соціальних стандартів — на 6 відсотків. У цілому в цьому році ми плануємо підвищити соціальнi стандарти на 12 відсотків». Також він додав, що дав доручення профільним міністерствам уже зараз готувати документи з підвищення мінімальних зарплат і пенсій.

Але чи вірить у «покращення» сам пан Яценюк. Бо пригадується, як трохи раніше перед підготовкою до чергового «брифінгу» він «обмовився» щодо чергового «блага» для народу, перед випадково ввімкненою камерою: «Це так поможе, як мертвому кадило!».

У багатьох розвинених країнах світу рівень життя громадян давно визначається вартістю їх споживчого кошика, тобто того, без чого людина, в принципі, обійтися не може. Іншими словами — це набір товарів і послуг, необхідних для задоволення наших першочергових потреб у середньому за рік. Але важливо також і те, що за вартістю цього набору визначається прожитковий мінімум і як наслідок — мінімальна зарплата і пенсія.

Формує споживчий кошик українців уряд. На сьогоднішній день там налічується 296 товарів і послуг (постанова Кабміну №656).

Варто зазначити, що мінімальний набір товарів та послуг не переглядався ще з 2000 року, хоча, за законом, споживчий кошик (СК) повинен переглядатися не рідше, ніж раз у п’ять років. (Закони, як завжди, у нас писані невідомо для кого й чого). Дивним є те, що Мінсоцполітики передало уряду проект норм споживання продуктів, товарів і послуг, який мало відрізняється від чинного. Зокрема, там не враховуються такі новації, як мобільний зв’язок i памперси (це ж «витребеньки»).

За останніми даними Мінсоцполітики (січень 2016 р.), вартість СК для працюючого — 2546 грн. «чистими» (або 2880 грн. із податками). Для порівняння: мінімальна зарплата з вересня 2015 року — 1378 грн., що складає лише 48% від «набору виживання»...

Показовими є порівняння з «загниваючими капіталістами». Скажімо, в «кошику» поляка — 2000 позицій. Зрозуміло, що туди входить набагато більше продуктів, одягу, але є й розваги: походи в кіно, театр, купівля преси, користування мобільним зв’язком. А ось у британців — «лише» 704 позиції («скривдили», забравши органічні продукти, відвідування нічних клубів), зате їм уряд додав — комп’ютерні ігри, шоколад, дорогі лікери, лимони... Коментарі зайві.

Наші експерти вважають, що проект щодо СК має бути не на 3000 грн., як пропонується, а на 7000 грн.!

Зазначимо, згідно з даними Держстату, загалом за минулий рік споживчі ціни в країні зросли на 43,3%, тоді як у 2014 році — на 24,9%. До кінця 2016 року інфляція в Україні очікується на рівні до 14% (проти 43,3% на кінець 2015 року). Основним її фактором стане чергове підвищення тарифів на комунальні послуги.

Не слід забувати ще й про «дамоклів меч», який тяжіє над кожним iз нас: станом на 1 лютого 2016 року в Україні проживає 42738070 людей і на кожного жителя країни вже припадає майже 200 доларів боргу. А рано чи пізно борги треба буде віддавати. І хоча в абсолютному вираженні зовнішній борг України в 2015 році скоротився на 7,58 млрд. дол., або на 6%, але у відносному вимірі він збільшився з 125,5% ВВП до 147,1% ВВП. Це відбулося як за рахунок девальвації гривні, так і через падіння ВВП на 10,5% (за оцінками НБУ).

УМ

Національному авіаційному університету пощастило з радянським спадком — гектари його території розташовані недалеко від центру столиці. У 2000-х, ще за ректора Віталія Бабака, керівництво НАУ вирішило більш раціонально скористатися цими територіями. Згідно з благими намірами, на земельних ділянках, які перебували частково в державній, а частково — в комунальній власності, мали постати багатоповерхівки, в яких, по-перше, частина помешкань передавалася безквартирним науковцям та педагогам НАУ, а по-друге, на перших поверхах цих висоток мали розташовуватися університетські аудиторії, лабораторії, адміністративні та інші приміщення, так би мовити, прямого цільового призначення. Понад те, керівництво НАУ заклало в угоди інвестиційні зобов’язання, на які в самого університету бракувало коштів, а саме — капітальний ремонт і реконструкцію кількох гуртожитків, модернізацію університетського стадіону тощо.

Перша інвестугода, в якій поєднувалося приємне з корисним, була підписана 2002 року — на будівництво 17-поверхового житлового будинку та підземної автостоянки у кварталі вулиць Лебедєва-Кумача і Землячки. Ще три — у 2007 році: договір на будівництво житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вулиці Донця, 2а, а також на зведення двох житлових комплексів — по проспекту Космонавта Комарова,1 та у київському передмісті, у містечку Вишневе. Однак з появою нового керівництва університету соціально вигідні проекти перетворилися на соціально невигідні.

Після 2008 року, коли ректором став Микола Кулик, зміст усіх згаданих інвестиційних угод змінився. «Було змінено контрагентів, тобто фірми, які координують ці будівництва. Ректор Кулик змінив угоди так, що з них дивним чином «випали» або вкрай невигідно для вишу «трансформувались» соціально важливі інвестиційні зобов’язання. «Випарувався» пункт про реконструкцію стадіону, про лабораторні та навчальні приміщення у будинках на вулиці Михайла Донця. Жодна інвестиційна умова щодо жодного з об’єктів і договорів до сих пір не виконана.

Прихильний до будівельних компаній ректор М. Кулик не тільки відмовився від безперечно вигідних для рідного вишу умов, а ще й узявся замість так званого інвестора (як передбачалося договором) за державний кошт розробляти проектну документацію на згадану будівлю, що на вул. Донця. Така не пояснювана здоровим глуздом «волонтерська» допомога коштувала університетові, читай — державі, понад 10 000 000 грн.

До речі, цю новеньку висотку, розташовану буквально за головними корпусами авіаційного університету, з листопада минулого року вже обживають щасливі новосели. Проте немає серед них жодного викладача чи співробітника НАУ. Ці три секції будинку було здано в експлуатацію без участі самого замовника — НАУ. За лічені дні до закінчення контракту пан Кулик виписав довіреність на сторонню особу, яка представляє фірму-забудовника, вони й прийняли у самих себе ці три секції.

Колишній ректор, схоже, вирішив не розбещувати викладачів новим житлом, адже в решті угод, які він переписав, погоджена раніше компенсація у вигляді квартир для НАУ скоротилася з десяти до шести, а то й до чотирьох відсотків. Наприклад, у випадку з будівлею у Вишневому ці відсотки матеріалізуються всього в 332 кв. метри, тобто від сили в чотири середні квартири.

Вочевидь маємо ознаки щонайменше свідомого перевищення службових повноважень, що призвело до матеріальних збитків для НАУ та держави. Чому, на яких підставах тодішній ректор Кулик редагував договори таким чином, щоб вони приносили університету не користь, а збиток, — загадка, яку має з’ясувати слідство. Як і те, яку роль у цих сюжетах відігравав заступник пана Кулика Максим Луцький, адже саме він з 2009 р. був першим проректором. Курував капбудівництво, юридичні питання та багато чого іншого особисто Луцький, про що свідчить тогочасний наказ про розподіл повноважень між проректорами.

«Кулик номінально був ректором, а вирішував усі фінансові справи Луцький, він ним просто користувався», — стверджує колишній проректор НАУ Юрій Симоненко.

Юрій Григорович кілька місяців тому вийшов із СІЗО, де відбув сім років за сфальсифікованим звинуваченням у начебто замаху на всемогутнього першого проректора Луцького. http://2plus2.ua/lustrator_7_62/chomu-prorektora-nau-6-rokiv-ne-vipuskayut-z-pid-varti-416999.html

Незважаючи на те, що «справа Симоненка» розсипалася, що адвокат представляла факти фальшування балістичних експертиз, що сам псевдокілер неодноразово заявлялв у суді про те, що Луцький інсценував цей спектакль, суд так і не зміг винести вердикт, тож шанований професор втратив шмат свого життя в застінках Лук’янівки. Це окрема тема, яка була і найближчим часом знов постане у фокусі мас-медіа. Адже в ЄДРДР зареєстровано 10 проваджень, пов’язаних із фальсифікацією справи про «замах» 1 квітня 2008 року». «Він хотів прибрати мене з дороги — щоб я не заважав розпоряджатися майном та коштами НАУ як кому заманеться», — впевнений Юрій Симоненко. Безсумнівно, що принаймні одна особа була зацікавлена в тому, аби «процес Симоненка» тривав вічно.

У поле зору прокуратури міста Києва потрапили ще два сюжети з діянь екс-керівників НАУ.

Йдеться про незаконну передачу у власність юридичній особі 2,46 гектара землі на території автотранспортного парку НАУ, що на Борщагівці. Початково угода передбачала, що інвестор реконструює старі будівлі АТП, зробить добудову та отримає у користування 35% згаданої площі. На інвестора також було покладено зобов’язання капітально відремонтувати два гуртожитки. Та в 2014 році НАУ змінює угоду. Виправлений документ не містить конкретики щодо розподілу площ реконструйованого об’єкта, не вказує на узгоджений термін введення об’єкта в експлуатацію, та й узагалі не вказує, що сторони розуміють під поняттям «об’єкт реконструкції». Як припускають сьогодні юристи Наглядової ради НАУ, ця правнича казуїстика була застосована зумисно. Оскільки в такому разі припиняється дія попередньої угоди та зобов’язання сторін щодо розподілу площ. Відтак попередній інвестор вийшов з цих правовідносин, залишивши за собою право на майнові права на всю реконструйовану ділянку.

Як ви розумієте, гуртожитки ніхто і не збирався ремонтувати. А щодо гектарів, які належали державі, то права на користування будівлями на них отримала приватна компанія, і замість автостоянки на місці університетського автоцентру виріс моноліт відомої в Україні мережі фітнес-центрів і ще деякий сторонній бізнес.

Наступна історія — з літаками секонд-хенд — також мала розголос у медіа. І так само досі чомусь не отримала належної правової оцінки.

Аудит Міністерства освіти виявив, що в липні 2012 року НАУ придбав у австрійської компанії «Даймонд Файненс Сервісес ГмбХ» («Diamond Finance Services GmbH») 7 легкомоторних учбових літаків за завищеною ціною та без тендеру. До того ж літаки ці вже побували у вжитку.

Так, університет купив за кошти, люб’язно виділені постановою уряду з держбюджету, п’ять крилатих машин DA40 NG Refurbished Club по 345 тис. євро, тоді як на сайті компанії вказувалося, що аналогічний літак 2006 року випуску продавався за 190-220 тис. євро. Разом за ці машини та два літаки DA42 NG сплачено 2,85 млн. євро (близько 30 млн. грн. за тодішнім курсом) без урахування ПДВ. Цікаво, що, як з’ясувала програма «Наші гроші», власником австрійського виробника літаків Diamond Aircraft Industries GmbH тоді себе називав австрійський бізнесмен Крістіан Дріс. Також він називав себе кінцевим власником компанії «Актив-Солар», яку пов’язують з братами Клюєвими. http://nashigroshi.org/2015/10/24/prykordonnykam-viddaly-litaky-yaki-nau-kupyv-u-pivtoradoroha-u-nominalnoho-vlasnyka-klyujevskoho-aktyv-solaru/

Поінформовані джерела стверджують, що за часів Януковича Луцький був частим візитером до кабінету Андрія Клюєва, коли той урядував в Кабміні, а потім у РНБО, і називав себе «офіцером Клюєва з особливих доручень».

Іронія долі, але держава ще раз витратилася через ці потримані літаки, куплені в Австрії з півтораразовою переплатою! Ці літаки жодного разу не піднялися в небо. Тому що австрійська сторона заявила, що їй недоплатили якихось 5% і вона забороняє використовувати їх до повної оплати. Отак літаки кілька років простояли на майданчику Кіровоградської льотної академії, структурного підрозділу НАУ. Студенти були змушені платити фірмам, які навчають льотній справі, кошти за практичну підготовку.

Восени-2015 легкі літаки, на яких хтось зробив легкі гроші, були, за рішенням Кабміну, передані Міністерством освіти на службу в АТО.

Спираючись на дані позапланового аудиту, проведеного в НАУ, за період з 1 січня 2008 по 1 липня 2015 рр. (тобто за часів ректорства Миколи Кулика), Міносвіти заявило про зловживання в університеті на суму близько 298 млн. гривень.«Також в НАУ мають місце службова бездіяльність відповідальних осіб та незабезпечення відшкодування матеріальних збитків від втрати матеріальних активів, а також дії посадових осіб, які призвели або можуть призвести до ризиків утрати матеріальних активів у подальшій діяльності через неврахування інтересів університету при укладенні та реалізації господарських угод», — наголошується в повідомленні на офіційному сайті МОН. http://society.lb.ua/education/2015/09/08/315379_minobrazovaniya_otsenilo.html

До речі, Луцькому вдалося протриматися на посаді першого проректора до серпня 2015 року. Його було звільнено у зв’язку з виявленням порушення порядку призначення на цю посаду на весні 2014 року. «НАУ перетворився на об’єкт комерційної уваги з боку кількох осіб, причому думаю, що не буде секретом, що один із цих людей дуже відомий — це Максим Луцький, який займає посаду проректора», — заявив тоді міністр.

Керівник прес-служби Адміністрації президента з питань АТО Андрій Лисенко розповів про те, що буде якщо Росія застосує авіацію на Донбасі. Про це він заявив в ефірі телеканалу 112 Україна, передають Патріоти України.

В такому випадку Росія перестане бути членом Ради безпеки ООН і введення миротворчого контингенту стане можливим, заявив Лисенко. Також він вважає, що згортання Росією операції в Сирії не матиме впливу на конфлікт на Донбасі, оскільки там не проводяться повітряні операції, на відміну від Сирії.

"Якщо, не дай Бог, РФ застосує авіацію, вона відразу автоматично буде визнана стороною конфлікту. Радбез ООН тут же збереться в онлайн режимі на екстрене засідання і РФ тут же буде усунена, як член Ради безпеки ООН від голосування і тоді стане можливим введення міжнародного миротворчого контингенту на територію України", - каже Лисенко, підкреслюючи, що такого сценарію боїться і сам Путін.

Також Лисенко констатував, що дуже багато військових з РФ більше не хочуть їхати воювати на Донбас. "Така інформація і від розвідки, російські офіцери задають питання, що це військові злочини і відмовляються воювати на Донбасі", - додав він.

ПРОШУ ПРОГОЛОСУВАТИ:

Українці з настанням весни отримали нові тарифи. Для тих співгромадян, хто ще не прокинувся від зимової сплячки, нагадаю, що уряд нас усіх привітав оновленими тарифами на послуги ЖКГ. Зокрема, ціна на газ для квартир без лічильників підскочила вдвічі: з 21,56 до 43,13 грн. на одного прописаного мешканця квартири. І в майбутньому, як обіцяли «пани від газу», блакитне паливо буде лише дорожчати.

Не пасуть задніх й енергетики. Від них також «сюрпризи»: з 1 березня знижено «поріг» використання електроенергії з 150 до 100 кВт/год., зате піднято ціну за використання 1кВТ/год. із 0,456 до 0,57 грн. І якщо раніше за спожиту до 600 кВт/год. ви платили 0,789 грн., то зараз — 0, 99 грн. Усе, що «нагоріло» більше, вже коштуватиме 1,56 грн. (замість раніше сплачуваних 1,479 грн.) за 1 кВт/год. Але й це ще не все: впродовж найближчого року «грядуть» iще два подорожчання електроенергії: з 1 вересня 2016 та 1 березня 2017 років. Причому з 01.03.2017р. ступенів поділу залишиться тільки два: до 100 кВт/год. та більше 100 кВт/год., й, відповідно, коштуватимуть 0,9 та 1, 68 грн. за 1 кВт/год. Щоб уже зовсім «добити» новинами й не дати спокійно спати жителям сільської місцевості, влада з «чорного» 1.03.2017 року будь-які компенсації для сільського населення відмінила (село та місто використовуватимуть однаковi тарифи). Слід зазначити, що в так званих садово-дачних товариствах люди вже давно платили (незалежно від кількості спожитої електроенергії) по 1 грн./за 1 кВт/год.

Трохи полегшують ситуацію теплові лічильники, які масово встановлюють у багатоквартирних житлових будинках, й вони таки істотно впливають на зменшення квартплати. Але й у цій царині не обходиться без непоодиноких курйозів. Часто-густо, навіть якщо такий лічильник і встановили на будинок, квартплата все одно не зменшується, бо... його просто не зареєстровано у відповідних інстанціях.

І не дивно, що представники Державної служби статистики України зафіксували, що з початку нинішнього року борги населення зі сплати житлово-комунальних послуг зросли на 22% у порівнянні з груднем 2015 року. Як свідчить статистика (а вона — річ уперта), на початок лютого борги населення сягнули майже 11 мільйонів гривень. Причому найнижчий рівень платні за ЖКГ-послуги в Тернопільській, Сумській та Івано-Франківській областях.

І чому ж «кляте» населення так пручається й не платить справно за надані йому послуги? Все дуже просто: проаналізуємо «зростання» добробуту пересічного українця за останнє десятиліття. В 2006 році мінімальна зарплата становила 350 грн. — це було близько 69 доларів; у 2014-му відповідно — 1216 грн. (149 доларів) і нарешті в 2016-му — 1378 грн., що майже 57 доларів. А якщо додати несамовите зростання цін на продукти харчування і т.п., то все стає на свої місця.

Тож, пани можновладці й чиновники різного штибу, це ще «не вечір»: можете не сумніватися, що при стрімко зростаючому зубожінні основної маси громадян України вищевказані борги перед державою будуть лише зростати, причому в геометричній прогресії. Робіть висновки, не надто шановні «слуги народу».

А в цей час: http://ua1.com.ua/rus/economics/narodnym-deputatam-vtroe-uvelichat-zarplatu-17849.html ВР збільшить витрати на оплату праці народних депутатів у 2016 році з 32,2 млн гривень до 91,2 млн гривень. 

зРада також має намір збільшити в 2016 році витрати на оплату праці помічників депутатів на 85% – з 69 млн гривень до 127 млн гривень!!! 

Заработная плата президента Украины Петра Порошенко за февраль составила 60 963 грн, сообщают "Украинские новости" со ссылкой на ответ Государственного управления делами на запрос.

В частности отмечается, что в феврале президенту было дополнительно начислено 24 381 гривен за январь. Перерасчет произвели на основании информации секретариата Кабинета Министров о зарплате премьер-министра Арсения Яценюка.

В Государственном управлении подчеркнули, что согласно нормативно-правовым актам зарплата президента составляет 140% размера заработной платы премьер-министра, начисляется на общую сумму без детализации составляющих и индексируется в установленном законодательством порядке.

Как сообщалось ранее, заработная плата Яценюка за январь составила 25 715 грн. Из этой суммы должностной оклад составил - 8,3 тыс. грн.

Примечательно, в январе зарплата Порошенко составила 11 620 грн.

Ранее отмечалось, что за январь-февраль более 58 000 гривен

Робіть висновки, шановні співгромадяни!