"Губит людей не пиво, губит людей вода"?

  • 16.03.16, 04:04


За висновками тарифних шкуродерів, в середньому на 10-хвилинний душ витрачається 60 літрів води.shock  Використання нагрівача підвищує витрата в 3 рази, а на ванну потрібно як мінімум 200 літрів.omg Виходить, що сім'я з чотирьох чоловік, які щодня приймають 10-хвилинний душ, витрачає 25 куб. м води щороку.chih

Як пише видання The Knife, любителі душа є відповідальними за викид в атмосферу 3,5 тонн вуглекислого газу. Щоб зупинити глобальне потепління, ми можемо дозволити собі тільки 1 тонну СО2 на людину, з урахуванням всієї його життєдіяльності від їжі до транспорту.

Щоденний душ б'є по навколишньому середовищу і наших гаманцях.

За словами дерматолога Джошуа Цейхнера, батьки повинні припинити купати немовлят кожен день, тому що рання взаємодія з брудом і бактеріями робить шкіру менш чутливою і навіть здатна запобігти екземі.omg

Американська академія педіатрів рекомендує мити дітей не частіше, ніж 3 рази на тиждень – шкіра у немовлят чутливіша, ніж у дорослих, з віком вона стає сухішою, а значить, не потрібно постійно мити її милом повністю.

Інші лікарі вважають, що занадто часте використання мила веде до втрати природного шкірного жиру і знищення корисних для людини бактерій. Це може посилювати і навіть викликати дерматит. Чим більше часу ви проводите в душі, тим більше шкірного жиру ви втрачаєте. Єдині, кому вигідна така ситуація – компанії, що виробляють і продають мило, гелі та шампуні.umnik

Звичка щодня приймати душ – це наслідок невиправдано нав'язаної нам культурної норми, а не об'єктивно корисна для здоров'я процедура.nini



Ми повинні часто мити руки з очевидних причин. Але у нашої шкіри є природний очищающий механізм, і лише пахви, ступні і геніталії можуть поширювати неприємний запах, якщо не стежити за їх гігієною.draznilka

Постійне використання шампуню веде до вимивання захисного шару жиру з волосся, висушує і руйнує шкірний покрив на голові. Кому це вигідно? Тим, хто потім створить цілий ринок кондиціонерів-ополіскувачів і шампунів проти лупи.prostite

Звичайно, якщо у вас має відбутись романтичне побачення або візит до лікаря, то варто виглядати належним чином – сяяти і пахнути.privet

Тому давайте не будемо звертати увагу на рекламні нісенітниця і повернемося до традиційного щотижневого душу і щоденного миття окремих частин тіла в раковині. parik Крім усього перерахованого вище, ми заощадимо ще й купу часу.


P.S. Практика показала, що за 10 хв. з душу витікає 15 л води!!!dada

Так що правда, як завжди, десь посередині.umnik

Кому, крім ворогів, потрібна ТАКА зРада???

  • 16.03.16, 03:13
Сюмар: лоббисты "семьи" Януковича в Раде блокируют возврат украденных средств в бюджет

Лоббисты "семьи" Януковича в Верховной Раде блокируют решение вопроса о возврате украденных им 2 миллиардов долл. в государственный бюджет. Об этом заявила заместитель председателя фракции "Народный фронт" Виктория Сюмар сегодня в комментариях журналистам.

Она подчеркнула, что вопрос о спецконфискации средств Януковича нужно безотлагательно решать.

"Абсолютно ненормальная ситуация, когда 2 миллиарда долл. - средств бывшего президента-коррупционера, находящиеся на счету, при этом суд не может принять решение об их конфискации, потому что все знают коррупциогенность украинских судов, а Верховная Рада не может принять политическое решение о том, что эти деньги нужно перечислить в бюджет", - заявила она.

Народный депутат напомнила, что именно от этих средств на сегодня зависит возможность переоснащения украинской армии, а значит - оборонный заказ и рабочие места. Поэтому, по словам Виктории Сюмар, позиция некоторых народных депутатов относительно законопроекта №4057 вызывает у нее большое удивление.

"Я не удивляюсь позиции "Оппозиционного блока", но другие коллеги, которые не голосуют за этот законопроект, меня откровенно удивляют. Мы что, защищаем деньги Януковича?", - отметила она.

Виктория Сюмар отметила, что если бы критики этого законопроекта хотели бы на самом деле решите этот вопрос, то есть конфисковать деньги Януковича, то они согласились бы на включение законопроекта в повестку, а потом уже вносили бы свои предложения и правки.

"Если они даже не хотят включать законопроект в повестку дня, это означает, что они вообще не готовы в ни один способ решать это вопрос, который, кстати, уже "варится" в парламенте последние пять месяцев", - подчеркнула она.

Сюмар также отметила, что государственный бюджет на 2016 год формировался из расчета, что законопроект №4057 будет принят и 2 миллиарда долл. все же поступят в государственную казну.

"И все это знали, потому что это было политическое согласие. И после этого в парламенте вдруг находится масса лоббистов бывшей "семьи", которые просто блокируют решение этого вопроса. Это невозможно объяснить логикой или какой-то другой позицией. Это абсолютно дискредитационная для парламента позиция", - заявила Виктория Сюмар.

Как известно, сегодня Верховная Рада из-за нехватки голосов так и не смогла включить даже в повестку дня проект закона о внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс. 


15.03.16 11:42

 Кто и как голосовал за возвращение активов Януковича. СПИСОК+ВИДЕО (обвновлено)
Нардепы отказались рассматривать законопроект о возвращении активов Януковича.
За включение соответствующего вопроса в повестку дня проголосовали лишь 177 нардепов из необходимых 226. В частности, "за" проголосовали 62 нардепа от БПП, 73 нардепа от "Народного фронта", 13 внефракционных нардепов, 6 нардепов от "Самопомочи", 3 нардепа из группы партии "Видродження", 19 нардепов от Радикальной партии, 1 нардеп из группы "Воля народа". Не дали ни единого голоса в поддержку фракции "Батькивщина" и "Оппоблок"

В итоге, законопроект о возвращении активов Януковича на пользу обороноспособности страны не включили в повестку дня.

Читайте также на "Цензор.НЕТ": Парламент должен направить 50 млрд грн активов Януковича на оборону Украины, - Пашинский

После этого, спикер Рады Владимир Гройсман объявил перерыв в заседании до 12.30.

голосование рада

Кому, крім ворогів, потрібна ТАКА зРада???

  • 16.03.16, 03:03
15.03.16 11:42 Кто и как голосовал за возвращение активов Януковича. СПИСОК+ВИДЕО (обвновлено)
Нардепы отказались рассматривать законопроект о возвращении активов Януковича.
Об этом сообщает Цензор.НЕТ.
Загрузка видео...

За включение соответствующего вопроса в повестку дня проголосовали лишь 177 нардепов из необходимых 226. В частности, "за" проголосовали 62 нардепа от БПП, 73 нардепа от "Народного фронта", 13 внефракционных нардепов, 6 нардепов от "Самопомочи", 3 нардепа из группы партии "Видродження", 19 нардепов от Радикальной партии, 1 нардеп из группы "Воля народа". Не дали ни единого голоса в поддержку фракции "Батькивщина" и "Оппоблок"

В итоге, законопроект о возвращении активов Януковича на пользу обороноспособности страны не включили в повестку дня.

Читайте также на "Цензор.НЕТ": Парламент должен направить 50 млрд грн активов Януковича на оборону Украины, - Пашинский

После этого, спикер Рады Владимир Гройсман объявил перерыв в заседании до 12.30.

голосование рада

Патріотам України місце лиш за гратами?

  • 15.03.16, 05:17
Читайте также: 

UPD. Фото ребят из Равлика в СИЗО сделал их адвокат Дмитрий Коробко - https://www.facebook.com/dmytro.korobko

Группа в ФБ посвященная донецким партизанам - по ссылке.
Раньше мы эти данные не публиковали, но адвокаты смогли пообщаться в Мариупольском СИЗО с арестованными партизанами из отряда "Равлик" - и получили согласие. Все партизаны из Донецка, поэтому раньше не решались рассказывать о них подробнее. Но друзья писали в личку и точно так же охреневали, когда узнавали их имена.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Огласка - единственный способ их спасти.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Российская оккупация лишила их всего, терять им нечего. Они взяли в руки оружие и защищали свой дом от врага. В застенки МГБ (ФСБ) не попали, но менты и СБУ ударили в спину, бросили в украинскую тюрьму. Сделали это крайне подло, по явно сфабрикованному делу, выполняя приказ сверху, о чем нам говорили открыто. Приказ по зачистке украинских добровольцев и партизан.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Представьте себе, около 10 000 донецких защищают украинский народ в рядах ВСУ, добровольческих батальонов, партизанских отрядов. Не считая тех, кто находится в оккупации и передает ценную информацию, помогая военным.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Но украинское правительство, которое давно уже никакого отношения к украинскому народу не имеет, открыто практикует политику дискриминации по региональному признаку, поощряет разжигание ненависти по региональному признаку. Даже сейчас, когда всем очевидно, что это не гражданская война, а российская оккупация, с российскими танками, российскими солдатами, российскими деньгами.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Даже сейчас расчет ментов очень прост - никто не вступится за донецких.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Ну тогда просто посмотрите на тех, кто с первых дней российской агрессии был на передовой, не позволяя оккупантам прийти и в ваш дом. И продолжайте ничего не делать, если сможете.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">1. Богдан Чабан, позывной "Азот", 21 год,. В Мариупольском СИЗО.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><img width="417" ="="" "="" src="https://img-fotki.yandex.ru/get/3803/54496311.eb/0_8eff0_dfc72450_XL.jpg" border="0" style="box-sizing: border-box; border: 1px solid rgb(136, 136, 136); vertical-align: baseline; margin: 5px 0px; padding: 4px; outline: 0px; border-radius: 5px; max-width: 98%; box-shadow: rgb(221, 221, 221) 0px 0px 6px 6px;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Дончане помнят его таким:<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><img width="800" ="="" "="" src="https://img-fotki.yandex.ru/get/15544/54496311.eb/0_8eff2_ccd5788e_XL.jpg" border="0" style="box-sizing: border-box; border: 1px solid rgb(136, 136, 136); vertical-align: baseline; margin: 5px 0px; padding: 4px; outline: 0px; border-radius: 5px; max-width: 98%; box-shadow: rgb(221, 221, 221) 0px 0px 6px 6px;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Владелец "Избы-читальни" (до оккупации), самый молодой предприниматель Донецка.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Вот он рассказывает о себе в 2013-м:<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">По версии ментов - отморозок, бандит и разбойник с донецкой пропиской.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Здесь тоже Богдан, смотрите с 1:30.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">2. Борис Овчаров, позывной "Дончанин", 33 года,<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><img width="417" ="="" "="" src="https://img-fotki.yandex.ru/get/6810/54496311.eb/0_8eff1_5a3e5618_XL.jpg" border="0" style="box-sizing: border-box; border: 1px solid rgb(136, 136, 136); vertical-align: baseline; margin: 5px 0px; padding: 4px; outline: 0px; border-radius: 5px; max-width: 98%; box-shadow: rgb(221, 221, 221) 0px 0px 6px 6px;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Его внесли в список воинов - народных героев Украины (№7).<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Я писал о нем, как и другие журналисты. "Подробности" снимали сюжет, Боря на 0:30.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">А на этом видео Богдан и Боря хоронят своего товарища Диму Афанасьева, незадолго до ареста. Богдан идет с портретом (на 1:40), Боря в середине процессии (на 2:00)<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Обратите внимание, на 3:50 добровольцы на похоронах с оружием, стреляют в воздух. Незаконное хранение оружия и боеприпасов - одна из статей, по которым пытаются обвинить донецких партизан из группы Равлик. Для ОПГ МВД сам факт, что украинцы взяли в руки оружие для защиты своей земли - преступление.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">3. Александр Крюков, позывной "Боцман", 20 лет.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><img width="417" ="="" "="" src="https://img-fotki.yandex.ru/get/5819/54496311.eb/0_8efef_d66bae6d_XL.jpg" border="0" style="box-sizing: border-box; border: 1px solid rgb(136, 136, 136); vertical-align: baseline; margin: 5px 0px; padding: 4px; outline: 0px; border-radius: 5px; max-width: 98%; box-shadow: rgb(221, 221, 221) 0px 0px 6px 6px;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Саша менее известен, но я помню его еще по украинским митингам в Донецке. Скромный тихий парень. Никогда бы не подумал, что он пойдет на войну, станет партизаном.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">За что их арестовали? Мы об этом уже писали здесьздесьздесь и здесь.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Если вкратце, партизаны из "Равлика", координируя свои действия с ментами и СБУ, целый год задерживали пособников оккупантов в зоне АТО и участвовали в боевых действиях на оккупированных территориях. С ментами и СБУ обменивались оперативной информацией, получали от них задания. Конкретно "Равлик" курировался СБУ, они проводили задержания, а затем вызывали ментов для оформления. К примеру, за день до своего ареста повязали группу из 10 террористов, которые планировали обстрел больницы с ранеными украинскими солдатами. В зоне АТО их все знают, очень результативный отряд.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">В тот день трое "Равликов" действовали совместно с другой группой добровольцев из 6 человек (двое из которых тоже донецкие), которые в зоне АТО занимались тем же самым. Они позвонили "Равликам" и попросили помощи, что также дело обычное, партизанские группы постоянно помогают друг другу, так как в той или иной степени все всех знают, имеют контакты. Правда, именно с этой группой "Равлик" работал впервые, а контакт был через одного знакомого из их числа.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">На агроферме, принадлежащей агрохолдингу Ахметова, задержали пятерых, нашли стволы, гранатометы "Муха" и "кочаны" из взрывчатки (как я понял, это связки взрывчатки). Вызвали ментов. Приехавшие менты заявили, что из сейфа пропали деньги, 80 000 гривен, и вызвали еще кучу оперативников, в том числе из контразведки. Начали наезжать на добровольцев, потом разоружили и повязали. То есть, не было никакого штурма или захвата, добровольцы не сопротивлялись и даже не думали в этих обстоятельствах сопротивляться, так как целый год с ними сотрудничали и были в хороших отношениях.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Пятерых, задержанных партизанами, отпустили и сделали их потерпевшими, несмотря на изъятые гранатометы и взрывчатку. Менты потом будут показывать эту взрывчатку как изъятую у добровольцев.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Объясняем по деньгам. Их якобы нашли в машине уже после того как добровольцев увезли, а сам обыск проводился с нарушениями, которые делают его недействительным (это комментарий адвоката). Сейчас обвинения с деньгами полностью разваливаются, поэтому менты начинают шить "террористическую организацию", используя гранатометы и взрывчатку, которую добровольцы нашли на агроферме и сами же вызвали ментов, чтобы ее сдать.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">То есть, из донецких партизан пытаются сделать террористов. Что менты придумают завтра - неизвестно. Но пока так.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Партизаны из "Равлика" широко известны, а остальных арестованных добровольцев мы не знаем, но это не значит, что они виноваты и террористы. Со временем будет информация и о них.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Черт, пишу эти строки - и сам не верю. Менты, вы совсем обезумели? Кто террорист? Против кого они террористы? Против Украины?<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Сейчас идет зачистка украинских добровольцев, это массове явление, счет идет на сотни. Многим грозит до 15 лет лишения свободы. Распоряжение пришло сверху, об этом кулуарно говорят сами же эсбэушники, чиновники и политики к которым обращались с просьбой помочь. Распоряжение простое - давить максимально.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Процесс запущен давно, люди сидят, об этом все молчат, в том числе подконтрольные власти СМИ (а таких большинство). Только с "Равликами" получился прокол, потому что обвинения в их адрес совсем уж маразматичны, ребят многие знают и у них очень хорошая репутация.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">И, наконец - почему свой отряд донецкие партизаны назвали "Равлик" ("Улитка")? Дело в том, что у них есть талисман, который они фотографировали в местах боев.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><img width="800" ="="" "="" src="https://img-fotki.yandex.ru/get/4312/54496311.eb/0_8eff3_acac9243_XL.jpg" border="0" style="box-sizing: border-box; border: 1px solid rgb(136, 136, 136); vertical-align: baseline; margin: 5px 0px; padding: 4px; outline: 0px; border-radius: 5px; max-width: 98%; box-shadow: rgb(221, 221, 221) 0px 0px 6px 6px;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Типичные отморозки, правда?<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Самая большая ошибка донецких партизан, как и других патриотов Украины - сотрудничество с ОПГ МВД и ОПГ СБУ. В этом их единственная вина.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">Судя по всему, у украинского народа до сих пор нет своего государства и своего правительства. Патриотом Украины быть опасно по обе стороны фронта. Некуда им податься и получить поддержку. Украина осталась исключительно в сердцах тех, кто сражается за ее независимость - больше ее нигде нет.<br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;"><br ="="" "="" style="box-sizing: border-box;">И эта Украина сейчас в тюрьме.


Читайте также: 

UPD. Фото ребят из Равлика в СИЗО сделал их адвокат Дмитрий Коробко - https://www.facebook.com/dmytro.korobko

Группа в ФБ посвященная донецким партизанам - по ссылке.

"Ты помнишь, как всё начиналось?.."

  • 13.03.16, 19:19
Первая кровь. Как начиналась «Русская зима» в Донецке13.03.2016 11:35. Просмотрено 6219 раз. 



Два года назад, 13 марта 2014 года, более тысячи агрессивно настроенных пророссийских активистов напали на участников митинга за единство Украины на площади Ленина в Донецке. В тот страшный вечер всё начиналось относительно спокойно, но позже ситуация резко изменилась.


Люди с флагами России и, еще мало кому известной, организации “Донецкая республика” закидывали своих оппонентов яйцами, петардами и дымовыми шашками. А когда митинг закончился, принялись избивать уходящих участников митинга.


Это было настоящее побоище в центре города, при скоплении милиции! Не обошлось без жертв - от ножевого ранения погиб Дмитрий Чернявский, который был активистом и пресс-секретарем Донецкой областной организации ВО «Свобода». В этот день он был среди Самообороны, которая охраняла участников акции "За единую Украину".







Мы попросили непосредственных участников тех событий – организаторов проукраинского митинга, случайных участников и активистов, - рассказать о том, каким они запомнили тот день и как оценивают его по истечении двух лет. Некоторые из них попросили не указывать свои фамилии, чтобы обезопасить себя и близких, живущих в Донецке.

Диана Берг. Соорганизатор митинга “За единую Украину”: “Пока на нашей стороне пели гимн и призывали к мирному диалогу, с другой стороны в нас кидали взрывпакеты, петарды, емкости с зеленкой”.

После опыта массового проукраинского митинга в Донецке 5 марта 2014, у нас, организаторов движения "Донецк - это Украина", было двоякое ощущение. С одной стороны стало очевидно, что проукраинских дончан очень много, и выходить на акции нужно обязательно - ведь в тот раз на площади собралось около 10 тысяч человек. С другой стороны мы понимали, что каждый митинг под украинскими флагами - это риск нападения пророссийской толпы. Это подтвердилось сорванным митингом 9 марта. Однако было ясно, что не выходить на массовые акции из-за страха будет малодушием и трусостью. Пример киевского Майдана не давал нам просто тихонько сидеть по домам. Поэтому, было принято коллективное решение провести очередной митинг 13 марта (мы специально выбрали будний день - по выходным в город массово свозили оппонентов для пророссийских акций).

Одной из наших ошибок был анонс даты и места митинга. Разумеется, в горсовет было подано уведомление о проведении акции. Однако пророссийская сторона, заранее зная о наших планах, также подала уведомление о проведении "мирной демонстрации за федерализацию" - в то же время, в том же месте. Этот факт нам стал известен буквально за пару часов, и мы решили не отменять митинг в последний момент - лишь предупредили в соцсетях, что мы будем в опасной близости к оппонентам.

В ночь с 12 на 13 марта нескольких членов нашей команды задержала милиция - за попытку сорвать российский флаг на центральной улице города. Их продержали в отделении 12 часов, и это был очевидный намек, что на патриотизм милиционеров рассчитывать не стоит.

Митинг был напряженным - лишь кордон милиции и цепь самообороны отделяли пару тысяч проукраинских активистов от разъяренной толпы "мирных сторонников федерализации". Пока на нашей стороне пели гимн и призывали к мирному диалогу, с другой стороны в нас кидали взрывпакеты, петарды, емкости с зеленкой. Но самым популярным орудием были яйца - в нас за час кинули тысячи яиц, и вся поверхность площади стала скользкой, как каток. Когда митинг подошел к концу и участники стали расходиться, оказалось, что нас окружили со всех сторон - на этот раз атаковали более опытные и подготовленные люди - с газом, дубинками, ножами и пистолетами. К счастью, большинству удалось уйти. Организаторы остались в живых только благодаря самообороне - нескольким десяткам ребят, взявших весь удар на себя. А толпа оппонентов все росла, атакуя наших парней, среди которых был и Дима Чернявский..

Именно там, возле милицейского автобуса, Дима получил смертельное ножевое ранение, пока милиция спокойно наблюдала за побоищем. Именно этот автобус должен был эвакуировать самооборону в самом крайнем случае - и он оказался ловушкой. Именно тогда Донецк пролил первую кровь за целостность Украины, и надежда решить конфликт мирным диалогом исчезла.

Артём, активист донецкой самообороны: “Мы пытались не допустить того, что, в итоге, произошло на Донбассе”

Я понимал, что мы должны показать всей Украине, что в Донецке есть патриоты. И мы должны выходить на улицы с флагами нашего государства. В гущу событий того дня попал случайно. Уже там, на площади, мне предложили вступить в так называемую самооборону - повязали на руку красную ленту. Это означало, что я теперь должен, в случае потасовок, защищать мирных граждан от провокаций пророссийски настроенных оппонентов. В том числе и свою родную сестру, которую встретил случайно там же, на митинге.

Ощущения в следующие дни были двоякими: при просмотре фотографий событий того вечера, обнаружил своих товарищей, которые находились «по другую сторону баррикад».

То, что произошло два года назад, сейчас не представляется чем-то из ряда вон выходящим, на фоне войны, на фоне того, что пришлось покинуть родной город. В памяти отложилось, как мы пытались не допустить того, что, в итоге, произошло на Донбассе.

Дмитрий Ткаченко, руководитель аналитического центра "Фабрика мысли "Донбасс": “По прошествии двух лет, я хочу концентрироваться на том, к чему подвигли те события меня и моих единомышленников”

Уже к 8 марта стало известно, что против нас готовят серьезные провокации, поэтому, “Комитет избирателей Украины” и несколько других объединений не поддержали идею проведения митинга 13 марта.

По прошествии двух лет, я хочу концентрироваться на том, к чему подвигли те события меня и моих единомышленников. Именно после событий 13 марта было принято решение создать объединение “Комитет патриотических сил Донбасса”. Нам удалось создать одну из первых волонтерских групп по помощи украинской армии, начать формировать медиа-пространство и показать что Донецк - это Украина.

Многие из нас стали добровольцами, волонтерами и продолжили свою борьбу. Те печальные события в Донецке показали, что в Украину должен вернуться какой-то другой Донбасс и нам самим предстоит его спроектировать.

Игорь, студент: “После ада на митинге, я понял, что мой любимый Донецк для меня навсегда потерян”

Я коренной житель Донецка. Узнал об акции из соцсетей. Воодушевленный предыдущим многотысячным митингом патриотов Украины, который прошел за неделю до этого, решил принять участие и в этом. Обзвонил друзей с проукраинской позицией, предложил пойти всем вместе. Многие сказали, что опасаются идти на такие мероприятия из-за возрастающей агрессии в городе ко всему украинскому. В итоге, мы пошли только вчетвером, включая одну хрупкую девушку, которая полностью укуталась украинским флагом и шла в таком виде несколько кварталов.

Мы подошли к площади Ленина, когда митинг был уже в самом разгаре. В этот момент активисты как раз пели гимн Украины, а мы его с удовольствием подхватили. Стало реально тревожно, когда мы увидели наших разъяренных пророссийских оппонентов и по сути бездействующую милицию. Потом в нас полетело всё, что только возможно - яйца, петарды, камни. Когда в метре от нашей хрупкой девушки взорвалась дымовая шашка, а в голову несколько раз попали яйца - мы втроем увели ее подальше от всего того мракобесия.

Митинг закончился и подходя к пешеходному переходу возле “Макдональдса” нас начали избивать люди с российскими триколорами. Мы давали отпор, но они количественно нас превосходили. Девушку они не били, только порвали на ней украинский флаг. Позже мы узнали о гибели Димы Чернявского, что повергло нас в неописуемый шок. После всего этого ада я понял, что любимый город для меня навсегда потерян.

Я приезжаю в Донецк достаточно часто - там у меня остались практически все близкие родственники. Но я физически не могу находиться там долго, редко выхожу за пределы нашего дома, хотя он находится в 15 минутах ходьбы от той самой площади Ленина. Просто хочу оставить в памяти любимые места Донецка без “ДНРовской” символики, без разрухи на улицах и в головах сепаратистов.

Сергей Гармаш, журналист: «Никто не сделал тогда выводов. Ни в Киеве, ни в Донецке»

На самом митинге я не присутствовал. В это время меня пригласили на прямой эфир телекомпании «Донбасс». Там были прямые включения с митинга, и мы знали, что происходит массовая драка, но то, что она перерастет в откровенную резню, я тогда еще даже допустить не мог. Мне казалось, что милиция и власть должны соблюдать хотя бы видимость защиты государственности, поскольку от этого зависит их пребывание на своих должностях… Именно с этого, на мой взгляд началась «Русская зима» на Донбассе: отморозки почувствовали свою безнаказанность, ощутили, что они сила. А власть и правоохранители, не понеся ответственности за происшедшее, поняли, что можно играть в игры, а не выполнять свои должностные обязанности. Более того, после этого митинга милиция начала преследование ребят из Самообороны…

Сразу после митинга я поехал в больницу Калинина, куда привозили пострадавших. Видел эту кровь, общался с людьми. На следующий день, как журналист, общался с организаторами и оказалось, что во многом, то что случилось, произошло и по причине неорганизованности проукраинских сил, их не скоординированности. Я не виню в этом ребят, на тот момент мы еще не понимали, что выступаем против хорошо организованной и проплачиваемой кампании, стимулированной из России. Это уже позже стало известно о целых группах приезжих из Ростова, живших при донецких храмах; явочных, хоть и не сильно законспирированных квартирах; о том, что в Донецк на такие акции специально свозились титушки и откровенные уголовные элементы со всей области. Весь криминальный мир, на который имели влияние януковичи, иванющенки, ахметовы и прочая «региональная» нечисть работал на создание хаоса и конфликта, в котором каждый надеялся получить свои дивиденды. Они делили область между собой, а Россия, использовала ситуацию, чтоб разыграть свой сценарий. 

К сожалению, никто не сделал тогда выводов. Ни в Киеве, ни в Донецке. Мы не закрыли границы для верениц «туристов» из России. Не поменяли руководителей милиции всех уровней. На Банковой не заставили региональную власть стать властью… В общем, все что мы имеем сейчас началось именно с той первой крови.

Руслан Бирюков, “ОстроВ”

УВАГА!!! Надзвичайна подія!

  • 13.03.16, 01:10

Меморіальний комплекс "Пам'яті героїв Крут" буде ліквідовано.
(Цікаво, це так Путлєр Пєті наказав?)

2016-03-12 10:03
 Тинченко Ярослав

Меморіальний комплекс «Пам`яті героїв Крут» буде ліквідований
Таке рішення ухвалило керівництво Міністерства оборони України
Меморіальний комплекс на місці легендарного бою під Крутами було відкрито у 2006 році за ініціативою президента Віктора Ющенка, а також великої кількості політиків, громадських діячів та митців. У 2008 році поруч з центральним монументом Меморіалу було створено музей, який розміщений у 7 залізничних вагонах, 2 відкритих платформах з гарматами та унікальному паротязі тих часів.

У 2010 році Меморіальний комплекс «Пам`яті героїв Крут» був переданий до складу Міністерства оборони України та став філією Національного військово-історичного музею України. Ця передача була здійснена з метою пожвавлення військово-патріотичної роботи у Збройних Силах України, вшанування традицій сучасного війська та Армії УНР, яка боролась за незалежність нашої держави у 1917-1921 рр. Взимку 2015 року філію було поповнено експозицією про 18-19-літніх юнаків, які загинули у Війні на Донбасі, захищаючи єдність України. Щороку на роковини бою під Крутами з`їзджаються тисячі людей з усіх куточків України. Приміром, цього року 29-го січня було близько 3-х тисяч гостей, серед них – чимало відомих громадських та політичних діячів.

Але в останні роки Міністерство оборони України не цікавиться долею Меморіалу, і, наприклад, під час останнього відзначення роковин бою під Крутами там не було жодного офіційного представника від МОУ (не рахуючи працівників Національного військово-історичного музею України з Києва). Більше того, структурні підрозділи МОУ, які мають відповідати за військово-патріотичне виховання, по-факту такої роботи не проводять.

За кілька днів до вже традиційного вшанування полеглих крутян, а саме – 16-го січня 2016 року, з`явилось окреме доручення Міністра оборони України генерала армії України С. Полторака про скорочення працівників Збройних Сил України на 4170 осіб. В тому числі передбачається скоротити 36 осіб з підрозділів, підпорядкованих Департаменту соціальної та гуманітарної політики МОУ. Саме цій установі і підпорядковується Національний військово-історичний музей України з усіма своїми філіями
 (і вона, власне, має дбати за військово-патріотичне виховання).



Директор Департаменту полковник В.М. Федічев, у той час знаходився у відпустці (з якої він повернувся лише 14-го лютого), але саме за його підписом 26 січня 2016 року з`явився документ з пропозиціями розформувати чотири філії Національного військово-історичного музею України, скоротивши при цьому 24 посади. Одна з філій, яку планується скоротити – Центральний морський музей України – доки що існує на папері. Попри чисельні обіцянки багатьох представників влади надатив Одесітприміщення під такий музей, вони так і залишились невиконаними. Ще одна філія – музей Повітряних сил – це майданчик просто під небом у Вінниці з великою кількістю різноманітних зразків літальних апаратів та іншого озброєння. Якщо цю філію ліквідувати – експонати у більшості будуть зречені перетворитись на металобрухт. Але найбільш приголомшуючою була пропозиція щодо розформування Меморіального комплексу «Пам`яті героїв Крут». Бо, під терміном «розформування» мається на увазі не лише скорочення людей, які там працюють, а й вилучення звідти всього, що знаходиться у комплексі та перебуває на балансі військового відомства: паротяга, вагонів, гармат та інших зразків зброї… Тобто, йдеться про повне знищення музею.

План з розформування музейних філій Національного військово-історичного музею України готувався, коли т.в.о. директора Департаменту соціальної та гуманітарної політики МОУ був О.М. Щербінін. Узгодив план заступник Міністра оборони з питань європейської інтеграції І.О. Долгов. Спроби керівництва Національного військово-історичного музею України пояснити зазначеним особам, що об`єкт національного значення просто так розформовувати неможна, виявились марними.

29 лютого 2016 року у Департаменті соціальної та гуманітарної політики МОУ було усно (а пізніше – і письмово) повідомлено керівництву музею витяг з директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20.02.2016 № Д-322/1/2 “Про проведення додаткових організаційних заходів у 2016 році”. Цією директивою, підписаною всіма вищими військовими керівниками, до 31-го травня 2016 року слід ліквідувати три філії Національного військово-історичного музею України, звільнивши при цьому з роботи 24 працівників музейних установ. Згідно цієї директиви, під ліквідацію потрапляє і Меморіальний комплекс «Пам`яті героїв Крут».

Читайте також: Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу

Вочевидь, слідом за цим, у Міністерстві оборони України може бути поставлено питання про повну ліквідацію Національного військово-історичного музею України, оскільки, за висловом одного з високопосадовців відомства: «ви ж не бігаєте з автоматами». І це попри те, що працівники саме Національного військово-історичного музею України починаючи з 3-го вересня 2014 року беруть безпосередню участь у пошуку та вивезенню тіл загиблих. Станом на сьогодні за участі працівників Музею та друзів-волонтерів у межах проекту Евакуація-200 («Чорний тюльпан») знайдено та вивезено понад 600 тіл українських вояків. Паралельно з тим було зібрано унікальні експонати з полів боїв під Іловайськом, Донецьким аеропортом, в районі Дебальцевого та інших знакових місць, які стали основою постійно діючої експозиції, присвяченої Війні на Донбасі.



Саме працівниками Музею в районі т.зв. Іловайського котла у розбитій колоній ЗСУ було знайдено понівечений прапор, який експонувався на Софійські та Михайлівській площах у Києві, і яким делегація України «зустрічала» президента РФ В. Путіна на засіданні Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку.

Експозицію, присвячену війні на Донбасі постійно відвідує чимало вітчизняних та зарубіжних гостей. Приміром, посол США в Україні Джеффрі Р. Пайєтт був у Національному військово-історичному музеї України тричі. Кілька тижнів тому у Музеї було відкрито спільно з Посольством Бельгії в Україні міжнародну виставку, присвячену Першій світовій війні. Зазвичай, у керівництва Міністерства оборони України, на відміну від міжнародних дипломатів, не має часу відвідувати подібні заходи.



Нещодавно керівником Департаменту соціальної та гуманітарної політики МОУ був призначений полковник В.М. Федічев, який до того був заступником керівника штабу АТО, і під час бойових зарекомендував себе з найкращої сторони. Він єдиний з усього керівництва МОУ не лише неодноразово відвідував Музей, а ще і щиро допомагає йому. Розпорядження про ліквідацію філій Музею готувалось під час перебування В.М. Федічева у відпустці. Ті, хто готував розпорядження про розформування Меморіального комплексу «Пам`яті героїв Крут», чудово розуміли, що це викличе не аби який резонанс у країні. Складається враження, що В. М. Федічева вирішили підставити. Разом з Міністром оборони України та начальником Генерального штабу Збройних Сил України, які, підписуючи директиву, що має, вочевидь – сотні сторінок, навіть не звернули уваги якісь філії Музею.

Сьогодні керівництву Національного військово-історичного музею України у письмовому вигляді поставлено чітке завдання про ліквідацію Меморіального комплексу «Пам`яті героїв Крут» до 31-го травня 2016 року. Що означає скорочення співробітників цієї філії та вилучення усіх експонатів, передусім – паротягу, вагонів та зразків озброєння. Тобто – цілковите руйнування музейно-меморіального комплексу.

Читайте також: Незламний герой Крут



А ось і резонанс:
Міністр оборони Степан Полторак оперативно відреагував на інформацію про закриття меморіалу пам’яті героїв Крут. Він ухвалив рішення зберегти меморіальний комплекс на місці бою.
"Згідно з рішенням глави вітчизняного оборонного відомства, аби зберегти історичну спадщину та військово-патріотичне виховання молоді, Меморіальний комплекс "Пам’яті героїв Крут" і надалі залишатиметься в сфері відповідальності Міністерства оборони", — сказано у повідомленні.
Нагадаємо, нещодавно оприлюднили документ про масове скорочення працівників Міноборони. Під скорочення потрапив і меморіальний комплекс. Його вирішили розформувати, тобто ще й вилучити все, що є у комплексі: паротяга, вагонів, гармат та інших зразків зброї тощо.

poltorak_n666762

Бабин яр. Міфи й факти.

  • 13.03.16, 00:30
26.01.13
БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Минуле століття збагатило українську націю багатьма
 знаковими подіями планетарного і національного рівня.

http://holocaustrevisionism.blogspot.com/2013/01/blog-post_3966.html
26.01.13

БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Минуле століття збагатило українську націю багатьма знаковими подіями планетарного і національного рівня.

Серед них юдо-більшовицький переворот 1917 року, відновлення української державності 1917—1920 років, поваленої тим же більшовизмом. Особливо пам’ятні для українців голодомори 1921—1922, 1932—1933 та 1946—1947 років, які разом позбавили життя майже 20 мільйонів українців. А хіба можна забути дві світові війни, які косою смерті викосили ще понад 20 мільйонів українців. Колективізація, індустріалізація, гулагізація, депортації зачистили терени України від українців чисельністю до 25—30 мільйонів осіб. Окремим рядком вписано в історію України Чорнобильську катастрофу, яка поставила під загрозу генофонд української нації — живих і ненароджених українців. Тим часом світ вдає, що всього цього не було. То чи варто дивуватися, що нині в Україні неукраїнська окупаційна влада дозволяє в сесійній залі парламенту знущатися над пам’яттю десятків мільйонів українців, які стали жертвою світових гендлярів. Понад те, нині існує реальна небезпека тотального знищення українців позбавленням їх засобів існування, насамперед основи основ життя нації — ЗЕМЛІ. Чужинські орди, мов сарана, посунули в Україну і грабують українців у будь-який спосіб: підкупами, терором, захопленням влади всіх рівнів, поширенням хвороб, інформаційним зомбуванням, знищенням інтелектуального потенціалу, освіти, науки та ін. Можна продовжити цей перелік «наших перемог», на прикладі яких президент України закликає українців вчитися. Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу».

Історія цього міфу сягає біблійних часів, а ідеологічну доктрину викладено у проповідях давніх жидівських пророків, у «святих книгах» юдеїв — Торі, Старому Заповіті, Талмуді й новітньому вченні марксизмі-ленінізмі. У цих джерелах простежується ідея про суцільну мережу страждань «бідних жидів», над якими нібито знущаються всі народи Землі, від єгиптян, вавилонців, персів до українців, росіян, німців та інших народів. Суть новітнього варіанта міфу про одвічні «страждання» жидів загалом зводиться до того, що під час Другої світової війни гітлерівський режим Німеччини нібито остаточно надумав вирішити «жидівське питання», з цією метою у різний спосіб фізично знищити мільйони жидів. Його витворили жидівські «мисливці» за німецькими нацистськими верховодами і так званими українськими колаборантами, зокрема Елі Візель, Шімон Візенталь — організатор відомої всьому світу провокації проти українця Івана Дем’янюка, переслідування якого триває у США й донині. Одним з найпереконливіших доказів фіктивності міфу про голокост є статистичні дані про число жидів у світі на початку й наприкінці Другої світової війни. Згідно із статистичними даними, наведеними в найавторитетнішому виданні «Світовий альманах», 1940 року у світі було 15 315 000 жидів, а 1947 року їх налічувалося аж 15 753 000! А мало б бути в межах 9 000 000.

То хіба варто дивуватися, що один з найвідоміших науковців, дослідників голокосту Гюнтер Граф назвав його «найбільшою брехнею ХХ століття». Результати своїх досліджень він оприлюднив у книжці під такою ж назвою. Усі намагання його опонентів спростувати їх виявилися марними. Однак цей процес триває й донині. До нього долучилися відомі «інтелектуали» та «гуманісти» цілого світу, зокрема й України. Охочим заглибитися у тонкощі міфотворчості про голокост варто ретельно опрацювати згадану книжку Гюнтера Графа та праці його наукових сподвижників і учнів-послідовників. 

Тим часом міф про голокост продовжує свою ходу Земною кулею. У світі, мабуть, нема країни, де б не було музею голокосту — від ізраїльського Яда Вашема та вашингтонського комплексу до велетенського меморіалу в столицях європейських держав. Привертає увагу в цьому питанні цікавий факт, а саме: жидівські дослідники голокосту вважають, що натхненником і організатором «геноциду» жидів був націонал-соціалістський режим Німеччини. Райхсканцлер і фюрер німецького народу згадується лише епізодично. Часткове пояснення цього феномена дав 1933 року голова Об’єднання рабинів Німеччини Лео Бейк, який гостро засудив міжнародну кампанію критики й осуду нацистів після приходу до влади Гітлера, дослівно заявивши: «Оновлена Німеччина є ідеалом і життєвою потребою німецьких жидів». Прискіпливе дослідження аналів німецької і жидівської історії дає підстави висловити думку, що саме світове жидівство було зацікавлене в приході до влади жидівського полукровки Адольфа Гітлера, бо він пообіцяв йому всіляко сприяти створенню держави Ізраїль. Деталі цієї історії можна віднайти у книжці Хеннека Карделя «Адольф Гітлер — засновник Ізраїлю», яка побачила світ у Женеві ще 1974 року.

Як пише її автор, «головними помічниками Гітлера у здійсненні цієї «справи господньої» були Рейнгард Гейдріх, у якого переважала жидівська кров, і стовідсотковий жид Адольф Ейхман… який опікувався еміграцією жидів і відвідував Палестину задовго до початку Другої світової війни». Ці факти дуже непокоїли ізраїльську владну верхівку. Аби не допустити поширення цієї інформації, ізраїльська розвідка «Мосад» розшукала і викрала Ейхмана в Аргентині. Його засудили до страти, спалили тіло, а попіл розвіяли над морем. Однак це не допомогло жидівській кліці Ізраїлю приховати правду. Натомість деякі жидівські джерела дають підстави зарахувати до чільних творців голокосту президента Всесвітньої сіоністської організації, керівника жидівського агентства для Палестини і першого президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана. Про це йдеться у книжці М. Шонфельда «Жертви голокосту звинувачують». Документи і свідчення про жидівських воєнних злочинців» видано 1977 року в Нью-Йорку. Автор книжки — жидівський рабин, який зараховує Вейцмана до головних воєнних злочинців. Він звинувачує Вейцмана в тому, що той ще 1937 року запропонував переселити з Європи до Палестини лише 2 000 000 жидівської молоді з 6 000 000 мільйонів жидів, а решту — старих і немічних — залишити напризволяще, а точніше — знищити. Цитуємо слова цього, за висловом прем’єр-міністра Ізраїлю 1969—1974 р. Голди Меїр, «царя юдейського» Вейцмана: «Старі мають загинути… Вони порох, економічний і духовний порох у цьому жорстокому світі… Лише молода парость буде жити».

Ще задовго до приходу до влади нацистів у Німеччині схожим методом захопили владу в імперській Росії юдо-нацистські більшовики на чолі з Бланком-Леніном і Бронштейном-Троцьким. Як і Гітлерові, їм допомогли це зробити жидівські банкіри з Америки та Німеччини. До їхніх лабет потрапили й українці. Про масштаби злочинів проти України й українців треба говорити окремо. Дещо про це вже сказано, а замовчується набагато більше. Причина відома — чужинська, переважно юдо-нацистська, влада в Україні боїться помсти українців за свої злочини проти них. 

Водночас світове й українське жидівство намагається накинути на українців звинувачення у геноциді-голокості жидів. Наприклад, президент Науково-освітнього центру «Голокост» М.Гефтер у книжці «Відлуння голоксту і російсько-жидівське питання» відверто пише, що відповідати за жидівський голокост мають не нацисти, а народи Росії та України. Цей закид має велике практичне значення. Адже з мертвих нацистів нічого не візьмеш, а з живих українців є що поцупити. Оскільки голокост, з одного боку, підступний міф, мета якого викликати в українців та інших народів почуття провини перед «бідними» жидами і бажання відплатити добром за їхні «страждання», а з іншого — примусити їх «правовими» засобами компенсувати матеріальні втрати і моральні збитки, що стали наслідком пережитого голокосту, коріння якого сягає нібито глибших пластів історії України.

Конкретніше йдеться про ще одну поширену версію голокосту, пов’язану з Україною. В одному із згаданих раніше джерел читаємо таке: «Історична доля жидів, на яку їх прирекли християнські народи, в Бабиному Яру лише знайшла своє продовження. Гітлерівці були не першими, хто має відповідати за масове знищення жидів в Україні, — їхнім попередником був Богдан Хмельницький, один з найстрашніших нелюдів в історичній пам’яті жидівства. Корінне населення окупованих нацистами теренів СРСР брало активну участь у знищенні жидів».

Читаючи таке, постає безліч запитань до авторів цих висловлювань. Насамперед такі: яка різниця між нацистськими і юдо-більшовицькими окупантами, які прийшли поневолювати українців? Чи були серед окупантів жиди і як вони ставилися до українців? Чому українці, німці, французи, англійці та інші народи мусять любити жидів і позбавлені права на інше ставлення до них? Чому жиди донині не відшукали в своїй історичній пам’яті причин ненависті до них інших народів? Аби допомогти їм віднайти відповіді на ці запитання, можна порадити пильніше придивитися до свого способу життя, добування засобів існування та навчитися розрізняти чуже і своє, продуктивну працю і паразитування й не закликати гоїв жити за 10 заповідями, а самим дотримуватися їх! Натомість вони дотримуються своїх 613 заповідей. Однак до таких порад навряд чи жиди поставляться прихильно, бо тоді, як висловився один жидівський письменник і публіцист, «вони перестануть бути жидами». Українці з цього приводу мають свою думку і переконані: горбатого лише могила виправить. Хочеться вірити, що й вони самі розправлять поки що дужі плечі і зігнутий від рабської праці і принижень поневолювачів хребет.

Та повернімося до Бабиного Яру у Києві, Дробицького Яру в Харкові та інших ярів України. Теми героїчної історії Холодного Яру, оспіваної Тарасом Шевченком, торкатися не будемо, бо вона потребує окремого аналізу. Українці — нація хліборобська, залюблена в безмежні лани і поля. Яри їм не до вподоби тим, що руйнують родючі землі і завдають великих збитків. Тим часом жиди, як винахідливе плем’я, зуміло з ярів отримати нечувано великий зиск, хоч він і замішаний на крові українців. Однак це їм не заважає щороку наприкінці вересня, особливо в ювілейні дати, збиратися з усіх країн світу до Бабиного Яру, аби вшанувати пам’ять жертв так званої катастрофи європейського жидівства. Незрідка це збігається і з Рош Гашаною — жидівським новим роком, що дає змогу відбути свято в добірному товаристві і вирішити там такі-сякі «дрібні питання» життя світового жидівства. Умови для цього тут найсприятливіші. Адже в цих заходах майже завжди беруть участь президенти України, прем’єр-міністри і голови Верховної Ради зі свічками в руках і ярмулках-кипах на головах. Дійство відбувається, як у Єрусалимі біля Стіни плачу. От тільки незрозуміло, кого оплакує у Бабиному Яру владна верхівка України. Можливо, українські жертви терору жидо-більшовицького ЧК, ГПУ-ОГПУ, НКВД-НКГБ, денікінської контррозвідки, голодоморів 1932—1933 рр., 650 тисяч військовополонених Червоної армії — жертв бездарності радянських полководців, які загинули від рук німецьких окупантів, чи, може, тих нещасних людей, яких поглинула лавина мулу під час куренівської катастрофи 13 березня 1961 року, чи врешті лише жидів. Схоже, саме останніх, бо всі апологети голокосту, включно з українськими, одностайно проголошують: Бабин Яр — місце найжахливішої трагедії жидів ХХ століття. Такої думки дотримується, наприклад, відомий український поет, громадський і політичний діяч, народний депутат СРСР і України, дипломат, член жидівської ради України, голова Української всесвітньої координаційної ради, Герой України, лауреат Національної премії імені Шевченка Дмитро Павличко. Незадовго до проголошення Незалежності України 1991 року він опублікував поему «Реквієм Бабин Яр». В авторській передмові сказано:
«… у Бабиному Яру почалася жахітлива, може, найстрашніша у світі акція — знищення євреїв Києва фашистськими варварами… Совість наша кричить і все єство бунтується на одну лише згадку про Бабин Яр. Україна повинна відзначити печальний ювілей Бабиного Яру. Світ повинен приїхати до нас і разом з нами схилитися над святими похованнями. Світ повинен згадати трагедію єврейського народу України».
За рік перед цим той самий жидівський патріот виголосив публічно у Жовтневому палаці — катівні НКВД — схожу промову-реквієм про жидівську трагедію в Бабиному Яру, але жодним словом не прохопився про злочини жидо-більшовицьких катів, які жорстоко знищили у підземеллі цього палацу сотні тисяч українців, і не запропонував «схилитися над святими похованнями». Можна ще згадати й інших «героїчних» побратимів Павличка по перу й «українських» партіях, які підхопили його заклики впасти навколішки перед жидами. 

Однак не всі поділяють екстаз Павличка та його кліру. Американський місячник «Барнс Рев’ю» у липні 1996 р. опублікував дві статі — «Забутий голокост України» (про голод 1932—1933 рр.) і «Що сталося у Бабиному Яру? Факт чи міф». У коментарі до них читаємо: «Пам’ять про масакру (різню. — Г. М.) жидів у Бабиному Яру є болючою для всіх політиків, однак є докази, що її ніколи не було». Можна погоджуватися чи заперечувати це, бо автори і редакція мають право висловлювати власні думки, проте неупереджений дослідник має завважити всі аргументи — і ревізіоністів (тих, хто вважає, що голоксту не було), і екстерміністів (ті, що стверджують — голокост був).

У полеміці з проблем Бабиного Яру брав участь колишній представник України в ООН, а пізніше міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. Він опублікував у газеті «Вашингтон таймс» (5.09.1991 р.) статтю про Бабин Яр, де стверджував: у перший місяць окупації Києва «німці вбили близько 50 000 жидів, переважно дітей»! Із цим не погодився, як пише український тижневик «Свобода» у США, Михайло Никифорук, голова Комітету дослідження Бабиного Яру. Він нагадав що «перед приходом німців до Києва з міста було евакуйовано 150 000 жидів, і сумнівно, що вони не забрали своїх дітей із собою». Роздмухуванню вогню голокосту у Бабиному Яру дуже прислужилися відомі прислужники жидо-більшовицького режиму в Москві — Ілля Еренбург, Василій Гроссман, Євгеній Євтушенко, Борис Полєвой, Анатолій Кузнєцов, а в Україні — Віталій Коротич, Іван Дзюба, Мирослав Попович, Юрій Щербак та багато інших. За це вони дістали відповідні винагороди, почесті та привілеї. Не варто аналізувати ставлення до проблеми знищення жидів у Бабиному Яру жидівських громадських організацій в Україні. Тут домінує беззастрежена апологетика. Що ж до Ізраїлю, то там значно складніше.

Наприклад, в авторитетному видавництві «Брейт Лохамей хагетот» у Тель-Авіві 1993 року було видано книжку «Катастрофа (ШОА) і рух опору», де у розділі «Остаточне вирішення жидівського питання» серед місць масового знищення жидів німцями під час Другої світової війни Бабин Яр у Києві навіть не згадується. Чому так сталося? Про це, очевидно, краще знають видавці, а нам не випадає плутатись у здогадках. Однак важко повірити, що це трапилося випадково, через недогляд. Можна припустити, що зарахування Бабиного Яру до місць жидівської «катастрофи» поставило б під сумнів увесь голокост, який у світі вже сприймається як новітній міф ізраїльських пророків.

Нині варте уваги ще одне питання: чи справді німці ненавиділи жидів лише за те, що вони жиди? Насправді все було значно складніше. Ще перед тим, як нацисти та сіоністи розпочали «остаточне вирішення жидівського питання», в Америці жидівський синедріон опрацював план остаточного знищення німецької нації і Німеччини. Його виклав Теодор Кауфман у своїй книжці «Німеччина повинна загинути», яка вийшла в світ 1941 року в Нью-Йорку. Він полягав у тому, що по завершенні війни кордони Німеччини повністю перекриють непроникною стіною (як це 1961 року зробив Микита Хрущов в НДР) щонайменше на три роки, далі здійснять цілковиту стерилізацію німців — чоловіків до 60 років, а жінок — до 45 років. За розрахунками автора книжки, остаточне вирішення «німецького питання» перетворилося б на доконаний факт за 50—60 років. Якби той план було реалізовано, то нині вже не лишилося б сліду ні від німців, ні від Німеччини. Здавалося б, той план мав викликати осуд і гнів усіх правозахисників. Насправді жидівська преса Америки друкувала схвальні рецензії і була в захваті від ідей книжки. Наприклад, «Нью-Йорк таймс» оцінила книжку як «план досягнення сталого миру між культурними націями», а «Вашингтон пост» назвала її «цікаво опрацьованою і стимулювальною теорією». Ця теорія стосувалася не лише німців, а й усіх, за означенням Маркса-Енгельса, «реакційних народів», до яких залучаються за потреби англійці, араби, українці, іракці, іранці, палестинці та багато інших «гоїв». Ось така справжня суть жидівського гуманізму та жидолібералізму з його гаслами: свобода, рівність і братерство. Плани Кауфмана не виняток. Схожі ідеї виголошували і пропагували багато авторів інших книжок, виданих раніше і пізніше згаданої. Можна сподіватися, що викладені Кауфманом думки допоможуть кожному українцеві, росіянові, білорусу, німцю й представникам інших націй збагнути складність проблеми міжнаціональних відносин і навіть розрізняти хитромудрі теорії і жорстоку практику втілення їх у життя, зокрема в Україні з її ярами.

Відколи міф про голокост луснув, мов мильна бульбашка, а з Бабиного Яру проросли паростки правди, світове жидівство не на жарт перелякалося. Потрібно було вирватися з пастки, в яку потрапили жидівські міфотворці з Бабиним Яром. З цією метою терміново залучили до справи «прогресивну» громадськість, науковців-теоретиків, режисерів-практиків і засоби масової інформації. Само собою зрозуміло, що до цієї компанії потрапили суворо відібрані «свої люди». 

«Стимулювальну теорію», очевидно, створено у найвищих структурах голокостизму. За її втілення в життя в Україні взялися Громадський комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, Державний комітет у справах національностей та міграції, Державний комітет архівів України, Служба безпеки України, Національна бібліотека України імені В.Вернадського, Музей історії Києва, Український центр вивчення голокосту. Загальновідомо, хто перебуває на вершині політичної влади в Україні і хто очолює названі вище структури.

Зазвичай на такі проекти кидають грубі гроші — зрозуміло, не з власної кишені замовників, а вкрадені в українців. Редакційну раду цього проекту очолив колишній комсомольський і кучмівський функціонер Дмитро Табачник, а до її складу залучено також: Геннадія Боряка, Семена Глузмана, Івана Дзюбу, Фелікса Левітаса, Олександра Лисенка, Геннадія Москаля, Олексія Онищенка, Мирослава Поповича, Володимира Пристайка, Тамару Хоменко, Юрія Шаповала, Наталю Яковенко. Проект називається «Бабин Яр: людина, влада, історія. — Документи і матеріали у 5 книгах». 

Першу книгу обсягом майже 600 сторінок цього проекту видало у Києві видавництво «Зовнішторгвидав України» ще 2004 року. Зі словом до читачів звернувся колишній радянський дисидент Семен Глузман, а фахові вступні статті про Бабин Яр написали Тетяна Євстафєва та Віталій Нахманович. Книжка містить велику кількість документів, хронік, топографічних схем і фотографій, більша частина яких, майже 95%, пересічному читачеві була недоступною. Вона охоплює широке коло проблем і далеко виходить за межі питання «кого, за що і як розпинали». Хотіли того чи ні, але укладачі книжки заохотили допитливих читачів глибше зазирнути в історію подій, що відбулися у Бабиному Яру, спонукали до пошуку причинново-наслідкових зв’язків між ними. Зокрема це стосується Куренівської катастрофи 13 березня 1961 року, хижацького ставлення наших сучасників до ландшафтно-паркових територій Києва і їхньої забудови та господарського використання. Однак за зовні об’єктивного і неупередженого ставлення укладачів книжки до порушених питань все ж відчувається певний суб’єктивізм і тенденційність у викладені національних, ідеологічних, політичних аспектів проблем. Зокрема це стосується «міфу про масові поховання у Бабиному Яру жертв голодомору і сталінських репресій на початку 1930-х» (переклад з російської мій. — Г.М.). Чому б відверто не сказати, що жертвами голодомору були українці, а репресії здійснювали жидо-більшовицькі комісари, які звалювали свої злочини на сталінізм. Та найголовніше те, що Голодомор українців 1932—1933 рр. названо міфом. Радше це зроблено на замовлення світового жидівства, аби запобігти визнанню ООН голодоморів українців геноцидом української нації і врятувати її катів від справедливої кари.

Заслуговує на увагу і такий пасаж: «Огромный общественный интерес, существующий по отношению к проблеме Бабьего Яра, не только в бывшем СССР, но и во всем мире в течение десятилетий и вновь разгоревшийся в последние годы, побудил нас осуществить это издание на русском языке с тем, чтобы оно стало доступным широкому, в том числе и зарубежному читателю». Не ставлячи під сумнів добрі наміри укладачів, все ж хотілося б уточнити, хто ховається під маскою «широкого читателя». Чи, бува, не той кагал «русскоязычных», який після перемоги на парламентських виборах захопив практично всю повноту влади в Україні і намагається надати російській мові статусу поки що другої державної, а потім і єдиної державної. З іншого боку, можливо, це зроблено на вимогу «граждан Украины, США, Израиля, Германии», які обумовили свою «действенную помощь и моральную поддержку». Шкода, що не розкрито конкретно, в чому вона полягає і хто такі ці громадяни світу—жертовні благодійники. Можливо, це нащадки тих жидів, які в Німеччині не визнали німецької мови і витворили з неї свій суржик під назвою ідиш, а точніше — юдиш. Їх тоді не турбувало, чи визнає «широкий читатель» за кордоном їхній юдиш.

Не заглиблюватимемося в аналіз цього видання. Варто дочекатися виходу в світ наступних чотирьох книжок, де Бабин Яр має бути освячений «как символ еврейского национального движения». Очевидно, після завершення цього проекту буде започатковано «новий символ еврейского национального движения» — Дробицький Яр у Харкові, а потім ще десь. Цей процес пішов і, очевидно, триватиме доти, доки всі яри не перетворяться на такі символи. Україна багата на яри, тому роботи жидам вистачить. Проте їм варто було б поцікавитися, як до цих «символів» поставляться українці. Для певності треба іноді заглянути в минуле.

Тепер Бабин Яр із символу голокосту перетворюється на реальний об’єкт приватизації. За приватизацією українських ярів настала приватизація заводів, шахт, газогонів, нафтогонів, транспорту, зв’язку, шляхів сполучення, енергосистем, радіо, телебачення, друкованих засобів інформації, здоров’я, освіти, науки… і завершиться все це привласненням землі. Українці в цьому процесі відіграють роль пасивних спостерігачів. Коли чужинці, насамперед жиди, переберуть до своїх рук всі ресурси забезпечення життєдіяльності, вони встановлять свої правила гри і з допомогою «демократичних» виборів встановлять свою диктатуру.

Практично в Україні це вже реалізовано і лише сліпі та глухі не помічають цього. Нині господарями України стали окупанти-зайди, українці перетворюються на рабів, а українська нація може стати отарою овець без пастуха. На що українці сподіваються? Може, на кілька доларів, отриманих за землю? Марні надії. Жидівська фінансова олігархія невдовзі може вдатися до знецінення долара і випустить новий долар з курсом, наприклад, 1 до 100, тобто за сто старих доларів українець отримає один новий. А це означатиме реальну загрозу національній безпеці України. Світове жидівство тим часом з допомогою трьох китів влади — грошей, кадрів та інформації — підвищить власні шанси встановити свою владу над цілим світом. Такі його плани. А як буде насправді, багато чого залежить від українців та інших народів планети. Однак така загроза реальна.

Тим часом цього року наприкінці вересня до Києва з’їжджаються чільні жидівські хижаки з понад 60 країн світу під приводом пошанування пам’яті жертв жидівського голокосту в Бабиному Яру з нагоди 65-ї річниці його початку. Це дійство нібито зініціював президент України за прикладом того, як це зробив 15 років тому його попередник Леонід Кравчук. Цікаво, на що воно перетвориться — на новий Майдан і національну-визвольну революцію українців чи на панахиду над ними. Пам’ятаймо: президент України закликав нас вчитися на наших перемогах. Доведемо словом і ділом, що ми зуміємо це зробити.

Григорій МУСІЄНКО,
професор філософії і політології 5 жовтня 2006 року.

Див.також:
Бабий Яр в вопросах и ответах
Правда о Бабьем Яре
Чи було щось у Бабиному Яру?

Чергове зовнішнє призначення.

  • 11.03.16, 02:02
Наталка-не-Полтавка 
Ймовірно, Яценюку таки доведеться йти у відставку. Кабмін може очолити Яресько
Наталія ЛЕБІДЬ   

Якщо Наталія Яресько стане Прем’єром, це буде друга жінка — керівник уряду. Хоч якість роботи визначає, звісно, не стать.

Попри імунітет, який до вересня отримав Прем’єр Арсеній Яценюк, розмови про його ймовірну відставку не вщухають. Ба, навіть більше: подейкують i про те, що чинному главі уряду вже знайдено заміну. Джерело такої інформації викликає довіру, адже про звільнення Яценюка говорить колишній посол України в США Стівен Пайфер. За його даними, в крісло Яценюка запросять теперішню голову Мінфіну Наталію Яресько.

Однак, оскільки питання про недовіру уряду не розглядається двічі протягом однієї сесії, для такої рокіровки існує тільки одна можливість — добровільне «зречення» Яценюка. Арсеній Петрович, як кажуть поінформовані персони, дав себе вмовити та готовий пристати на таку пропозицію. Подейкували навіть, що 9 або 10 березня Верховна Рада збереться на позачергове засідання, щоб розглянути добровільну відставку глави уряду. Пізніше, щоправда, віце-спікер Оксана Сироїд спростувала подібні чутки, зазначивши, що жодних екстрених засідань парламент не планує.

Відтак доведеться чекати до 15 березня — саме тоді відбудеться перший (після майже місячної перерви) пленарний день. Якщо інформація про відставку Яценюка достовірна, всі ключові події мають статися саме наступного вівторка. До речі, як стверджують інсайдери, пропозиція Наталії Яресько надійшла понад 10 днів тому — і від імені Президента України, і від імені Прем’єра. Їй також гарантували підтримку двох найбільших фракцій парламенту — Блоку Порошенка та «Народного фронту».

У відповідь на це Яресько дала згоду, однак обумовила декілька моментів. По-перше, вона сформує технократичний уряд без жодних партійних квот. По-друге, їй гарантують підтримку всіх коаліційних фракцій і дають карт-бланш на прямий діалог iз парламентом. По-третє, Яресько сама формує список тих, кого бажано заангажувати у новий уряд, і тих, кого там бути не повинно.

До речі, в категорію «нон грата» потрапили заступник голови АП Віталій Ковальчук, міністр енергетики Володимир Демчишин та міністр соціального розвитку Павло Розенко. Натомість бажаними в уряді Яресько є Борис Ложкін та Дмитро Шимків — обидва можуть претендувати на посади віце-прем’єрів, а також Юлія Ковалів як міністр енергетики.

Весь минулий тиждень Наталія Яресько буцімто складала списки своїх iмовірних міністрів. Плюс писала програму своєї діяльності. Однак на певній стадії перемовини щодо Яресько зайшли в глухий кут, бо Порошенко та Яценюк почали розглядати альтернативу Яресько — кандидатуру Володимира Гройсмана. Наскільки це серйозно — сказати тяжко, ім’я Гройсмана як гіпотетичного Прем’єра називали давно, проте навряд чи Яресько захоче працювати під його началом.

До того ж у Яресько є напрацьовані контакти з зарубіжними партнерами, чим не може похвалитися Гройсман. «Образа» Наталії Яресько та її демонстративний вихід зі складу Кабміну може обернутися для України втратою підтримки кредиторів.

Тим часом колишній польський прем’єр Лешек Бальцерович зазначив, що він не вважає за можливе стати главою українського уряду, однак хотів би допомогти Україні з реформами. Прем’єром же, каже Бальцерович, «має бути хтось, хто говорить українською і з ким себе ототожнюють люди». Бальцерович також підкреслив, що більшість проблем сучасної України мають не економічне, а політичне підґрунтя.

УМ

Ціна свободи української Жанни Д'Арк.

  • 10.03.16, 01:50
Ціна свободи 
Українська льотчиця продовжила голодування ще на дванадцять днів — до оголошення вироку
Олена КАПНІК    

Незламна i нескорена. (Фото  з сайта zn.ua.)

Учора в російському Донецьку відбулося чергове засідання у справі Надії Савченко, на якому вона виступила з останнім словом. Майже тиждень триває сухе голодування льотчиці, але, незважаючи на появу головного болю, тахікардію та підвищену температуру, вона все ж з’явилася у залі суду. Надія помітно схудла, втім на слуханні виглядала впевнено та мужньо. На початку своєї промови вона пояснила, що говорити буде рідною мовою та вкотре заявила, що не визнає себе винною ні в причетності до вбивства журналістів, ні в незаконному перетині кордону Росії. «Суд вкрав у мене частину життя, і я вимагаю, аби вирок був оголошений упродовж тижня. І тоді в мене буде шанс на життя. Ви можете зачитати вирок просто зараз, завтра чи максимум через тиждень. Якщо ви вирішите оголосити, що вирок буде черед два тижні, через півроку, що ж... Хочете показати свою силу — показуйте. Але пам’ятайте, що ми граємо на моє життя. Ставки високі», — сказала українка і наостанок заспівала український Гімн.

Оголошення вироку Савченко розпочнеться 21 березня і закінчиться наступного дня. «Через 12 днів ми почуємо вирок. На мою думку, він може бути тільки виправдальним. Її невинуватість було доведено не лише в суді, а й на етапі досудового розслідування. Але це був політичний процес. Я не беруся казати, чим закінчиться голодування Надії, але мені здається, що допоки не буде ухвалене рішення суду про відправку її в Україну, вона голодувати не припинить», — коментує адвокат Марк Фейгін.

Тим часом напередодні в багатьох українських містах відбулися акції на підтримку Надії Савченко. У столиці кілька сотень киян та жінки-депутатки з об’єднання «Рівні можливості» з вимогою «Надії волю!» колоною пройшли від Міністерства оборони до російського посольства. Активісти передали працівникам амбасади петицію з вимогою негайно звільнити українку-військового офіцера. Підтримати льотчицю намагалися і в Москві, втім місцева поліція акцію визнала незаконною і затримала 35 осіб.

Прискорити звільнення Надії намагаються не лише пересічні громадяни українських та європейських міст. Держсекретар США Джон Керрі та віце-президент США Джо Байден закликали Росію зробити «правильний вибір» — звільнити Надію, яка стала «символом української національної гордості і сили». На захист льотчиці висловилися й низка європейських дипломатів, звернення щодо українкипідписали близько 270 відомих громадських діячів із 20 країн світу. Серед тих, хто підписав петицію, лауреати Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич та Ельфріде Єлінек, письменник Томас Венцлова, колишній міністр закордонних справ НДР Маркус Мекель, колишній прем’єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт. «Російська влада зробила посміховиськом громадянські права, міжнародне право і свою власну Конституцію. Наша здатність врятувати їй життя буде перевіркою ефективності міжнародної дипломатії та нашої прихильності до європейських цінностей», — йдеться у зверненні

Звернулася до світових лідерів із закликом врятувати дочку й мати льотчиці Марія Савченко. «Врятуйте мою дитину. Допоможіть мені, мамі, якій уже 78 років... Допоможіть їй вийти з цієї тюрми... Докладіть усі сили! Росія — це тюрма всіх народів. Тому прошу вас, застерігаю, щоб більше не потрапляли наші діти в тюрми Росії. Прошу: допоможіть», — закликала пані Марія.

А ТИМ ЧАСОМ...

Російські правозахисники повідомляють, що засудженого кінорежисера Олега Сенцова, який чекав у слідчому ізоляторі в місті Челябінськ на етапування до Якутії, вже відправили до місця відбування покарання.

А в Польщі під час церемонії вручення кінопремії «Орли» кінематографісти закликали Путіна звільнити Сенцова. Заклик зі сцени зачитав глава Польської кіноакадемії Даріуш Яблонський. Гості церемонії, що сиділи в залі, підняли жовті аркуші паперу з написами «Свободу Олегу Сенцову» на різних мовах світу. До заклику приєднався голова Європейської кіноакадемії Маріон Дерінг, котрий заявив, що наступний великий кінофестиваль у Польщі проходитиме у Вроцлаві ще цього року. «Сподіваємося, що там iз нами буде Олег Сенцов. Можна сказати, що це мрії, але ніхто не може заборонити нам мріяти. Якщо Росія не звільнить Сенцова, ми будемо знову і знову нагадувати про нашого колегу», — сказав Маріон Дерінг.

УМ

До днів Кобзаря.

  • 10.03.16, 01:30
«Піднімаюся до Кобзаря все життя» 
Поезії Тараса Шевченка від майстра художнього слова Анатолія Паламаренка і скрипаля Кирила Стеценка
Валентина САМЧЕНКО   

Кирило Стеценко присвячує Кобзареві концерт із серії  «Скрипкове дерево роду».  (Фото  з сайта Київської філармонії.)

Учора й сьогодні у колонному залі імені Миколи Лисенка у Національній філармонії вшановують геній Тараса Шевченка. У програмі «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля...» поєднали виступи Національної заслуженої капели бандуристів імені Григорія Майбороди (художній керівник і головний диригент — Юрій Курач) і художнє слово Анатолія Паламаренка. У програмі звучать поезії Кобзаря, твори українських композиторів Якова Степового, Кирила Стеценка, Олександра Білаша, українські народні пісні в обробці, зокрема, Дениса Січинського, Григорія Майбороди, Лесі Дичко.

«Я піднімаюся до Кобзаря все життя, — каже народний артист Анатолій Паламаренко, Герой України, лауреатНаціональної премії імені ТарасаШевченка. — Ще у школі колись грали невелику сцену «Зустріч Сошенка з Тарасом Шевченком». Уже 69 років як я на сцені. Завжди читав Шевченка. Він для мене Геній, завжди актуальний, особливо зараз. Твори Кобзаря я читав на Майданах: і на одному, й на другому. Сильне слово Кобзаря завжди піднімало дух народу. У його поезії — наболіле і вічне. Тарас Шевченко для мене — як стрижень моєї творчості».

Раніше Анатолій Паламаренко шістнадцять років (1978—1994 рр.) створював літературну композицію «Дума Кобзарева» за прозовими та поетичними творами поета, його листами. Згодом світ побачила вистава у п’яти картинах за творами Тараса Шевченка у виконанні майстра художнього слова. Крім того, літературно-музичну композицію «Думи мої, думи мої, квіти мої, діти...» та поему «Сон» iз деякими іншими творами було випущено в аудіозапису. Анатолій Несторович — професор музичної академії імені Петра Чайковського і національного університу імені Михайла Драгоманова. В основі лекцій професора Паламаренка також — творчість Кобзаря.

Із симфонічним оркестром і хором Анатолій Паламаренко відтворює поему «Гайдамаки», «Сон», «Думи мої». У репертуарі читця також «І мертвим, і живим», «Чигирине, Чигирине», «Холодний Яр», «Чернець».

Ще сьогодні можна встигнути почути читання творів Анатолія Паламаренка і гру скрипаля Кирила Стеценка — онука відомого українського композитора Кирила Григоровича Стеценка — у присвяченому Тарасові Шевченку концерті з серії «Скрипкове дерево роду».

УМ