Матвіїв Юліан Миколайович – «Недобитий» (1914 – 8.04.1953). Командир куреня , окружний Керівник ОУН

Народився в с. Білявці Бродівського р-ну Львівської обл. Походив із сімї вчителя

У 1932 р. встановив звязки з ОУН
Навчався у Люблінському Університеті , був магістром права. Під час хвилі польських репресі у 1934 р. пориває з ОУН та виїзджає до Бельгії.

Під час візиту з Бельгії додому у вересні 1939 р. у Гданськ його застає початок Другої Світової Війни . Восени 1939 р. нелегально переходить Радянсько – німецький кордон і скоро повертається назад на територію окупованої Польщі.

З поч.1940 р. секретар Окружної Української Поліції м.Грубешова на Закерзонні – де займається канцелярською роботою , в жовтні 1941 р. переведений в поліцію м.Коломия.
З грудня 1941 р. по березень 1944 р. комендант Української Поліції Кутського р-ну Станіславської обл.

Восени 1942 р. знову встановлює звязки з ОУН – надалі повідомляє підпіллю про дані про підготовлювані німецькі операцію проти українців

22 березня 1944 р. ще з трьома поліцейськими переходть у підпіля - перед цим він передає групі членів ОУН 5 гвинтівок і ті на гірській дорозі роблять «засітку» інсценуючи його вбивство .
Під час обстрілу він прикидається убитим , а візник потім повідомляє німцям про його загибель. Це було зроблено з метою уникнення німецьких репресій щодо його сімї , які неодмінно настали б у разі коли німці дізналися про його втечу та перехід його в підпілля.

В кінці березня 1944 р. коли сотня «Скуби» вела бій з німцями біля с.Старі Кути , група під командуванням «Недобитого» знищує залізничний міст між м.Кути та Вижниця .

На початку квітні 1944 р. відїзджає на захопленій у німці бронемашині у Жаб`ївський р-н , де займається формуванням сотні УПА «ім.Богуна» численістю 150 чол. та займає пост її командира.
У квітні 1944 р. сотня має сутички з наступаючою Червоною армію та радянськими партизанами.

В кінці серпня 1944 р. зокрема перебіжчик від червоних партизан видає повстанцям начальника штабу свого з`єднання , що поранений перебував під охороною в сховку в горах. Його повстанці захоплюють в полон.

21 вересня 1944 р. біля с.Тюдів «Недобитим» була організована засітка в яку потрапили радянські пограничники , в бою вони понесли великі втрати - 20 вбитих , серед них майор.
На початку жовтня 1944 р. його сотня ліквідує гарнізон Внутрішніх Військ НКВД в с.Космач.

В жовтні 1944 р. дві чоти «Вихора» та «Кобзаря» в лісі біля с.Жукотин зіткнулися з групою НКВД (нач. НКВД Коршівського р-ну , прокурор , працівники НКВД , воєнкомату , «стрибки» ) - внаслідок бою радянські втрати склали 24 вбитих.

15 жовтня 1944 р. сотня «ім..Богуна» та «Скуби» провела ліквідацію радянських активістів с.Корнів , а після цього вбила 17 осіб совпартактву Чарлинецького р-ну.
Ці акції викликали увагу НКВД - після цього сотні були атаковані Внутрішніми Військами НКВД з м.Обертин при підтримці двох танкеток . Після запеклого бою повстанці відступили в гори , радянські втрати склали понад 50 вбитих.

10 грудня 1944 р. «Недобитий» разом з сотнею «Скуби» здійснив напад на райцентр Яремче. «Скуба» напав на Яремче і обстрілював радянські позиції з 2 батальйонних мінометів , а «Недобитий» з 2 чотами своєї сотні розташувався напроти лісопильного заводу і стримував радянські підкріплення , що йшли на допомогу гарнізону з м.Делятина . Радянські втрати склали біля 60 вбитих солдатів , працівників НКВД із гарнізону та біля 40 вбитих червоних на позиціях де були чоти «Недобитого».

17 січня 1945 р. Командир ВО «Говерля» Микола Твердохліб –«Грім» призначає Юліана Матвіїв стає командиром куреня «Перемога» чисельністю 450 чол. (у складі трьох сотень – «Підгірського» , «Скуби» , «Грома»)

22 січня 1945 р. курінь здійснив напад на с.Шепіт Косвіського р–ну , однак гарнізон був попереджений і зумів відбити напад.
10 лютого 1945 р. проходили важкі бої з наступаючими військами НКВД. За повідомленнями від місцевих мешканців радянські втрати скали біля 100 вбитих.

На початку травня 1945 р. через сильні облави значна частина особового складу куреня дезертирувала чи вийшла з повинною.

З травня по жовтень 1945 р. «Недобитий» перебуває з групою в 9 чол. на території Румунії . 1 жовтня 1945 р. повертається на тер.України і призначається на посаду Окружного Провідника СБ Косівщини , на цій посаді перебуває до осені 1947 р.

У 1946 р. за поданням Головного Військового Штабу УПА та після затвердження УГВР отримує звання Поручика УПА.
З вересня 1947 р. по травень 1948 р. був референтом СБ Коломийського Окружного Проводу .

У травні 1948 р. переходить на Буковину , де стає заступником керівника Чернівецького Окружного Проводу - Василя Савчака - «Сталя».
Тут здійснює боротьбу з агентрою МГБ.

26 квітня 1950 р. «Недобитий» разом з кущовими боївками «Дорошека» та «Сокола» здійснили напад на с.Ростоки Вижницького р-ну Чернівецької області. Було вбито голову колгоспу Гав`юка та працівника МГБ Шпака й спалено колгоспні будівлі.

27 травня 1952 року Юліан Матвіїв- «Недобитий» був схоплений МГБ через зрадника-агента «Кірова»
Слідство проходило в Києві і тривало майже 11 місяці.

8 квітня 1953 року Юліан Матвіїв- «Недобитий» був розстріляний у Києві.

15 квітня 1945 нагороджений Бронзовим Хрестом Боойової заслуги , пізніше отримав медаль «Заборотьбу в особливо важких умовах»
http://henrik-kvinto.livejournal.com/1191.html

Свистун Микола (1912 - 8.12.1944) - мaйop УПA. Псевдо: «Ясень», «Ясен», «Ярбей».

Народився в с.Ордів Радехівського р-ну Львівської обл.

Давній член УВО й ОУН (що не характерно для рядових і командирів середньої ланки УПА - зазвичай такий досвід мали тільки вищі керівники, а в цілому ОУН(б) це були переважно молоді люди, молодші за своїх опонентів-мельниківців) Військовий референт і референт розвідки Радехівського повіту ОУН.
Член бойової групи «ВОВКИ» на Волині у 1936-1938 р.

Політв`язень польських тюрем (1930 , 1933-1936 , 1939)
Учасник 2 Великого Збору ОУН (1941).

військовий комендант Здолбунівського надрайону у 1943-1944 р.


Наприкінці 1943р. – поч.. 1944 р. був командиром Здолбунівського куреня Групи УПА «Богун». У січні 1944 р. цей курінь на 1.5 доби зайняв м.Остріг.
У квітні 1944 р. на чолі рейду «східних відділів» УПА у Кам`янець-Подільську , Вінницьку , Київську обл.

Заступник командира і шеф штабу УПА-південь.

23 квітня 1944 р. очолив зєднання «Холодний Яр».
Учасник Гурбенського бою – підрозділи М.Свистуна і С.Котика потрапили в оточення , вирвалися з нього і добралися до Клеваньських лісів.

Учасник установчого з`їзду НВРО 17 -18 липня 1944 р. біля с.Дермань Мізоцького р-ну Рівненської обл.
Підрозділи «Ясеня» (сотні «Вира» , «Панька» , «Короткого») з 29 липня по15 листопада 1944 р. перебували у рейді по Вінницькій обл.

Був повідником 1 Київської округи.

8 грудня 1944 р. важкопоранений у сутичці зі спецгрупою НКВД у Кремянецько-Дубнівських ліса , підірвався гранатою , щоб не потрапити в полон.
Після його смерті , його частини очолив Семен Котик «Докс».

Першу могилу М.Свистуна зруйнували працівники НКВД , тоді повстанці вдруге її насипали і замінували. При повторній спробі зруйнувати могилу спрацювала міна і загинуло декілька працівників НКВД.

Нагороджений Золотим Хрестом за Бойові заслуги 1-го класу.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/1332.html

-Яків Бусел (26.01.1912–15.09.1945) – підполковник-політвиховник УПА. Псевд.: Роман Галина, Заславський, Київський, Дніпровський, Шахтар;

Народився в м. Митава біля Риги (Латвія). Родина Буслів ще перед початком Першої світової війни осіла в м. Клевань на Рівненщині. Яків отримав гімназійну освіту в Рівному. Із 1932 р. студент юридичного ф-ту Львівського університету. Уперше заарештований польською поліцією 10.09.1933 р. за належність до ОУН у потязі Львів—Здолбунів із багажем нелегальної літератури. Виключений з університету за політичні погляди.

Організаційний, військовий і політичний референт Крайової екзекутиви ОУН пн.-зх. укр. земель (ПЗУЗ, 1935– 37), один із засновників революційного національного руху на Волині й Поліссі. Заарештований повторно 1937 р., засуджений до 12 років позбавлення волі. Вийшов із в’язниці після розвалу Польщі. Член осередку пропаганди ОУН(б) у Кракові (вересень 1939– червень 1941). Один з організаторів і учасник 2-го Великого збору ОУН(б) (квітень 1941).

Повернувся на Волинь і вже з вересня 1941 р. перебував на нелегальному становищі. Очолював політичну референтуру Крайового проводу ОУН ПЗУЗ і Крайовий осередок пропаганди (1941–44). Редактор підпільних видань ОУН і УПА на ПЗУЗ: «Інформатор» (1942–43), «Вісті з фронту УПА» (1943), «До зброї» (1943–44) та ін. Начальник політвиховного віддділу Крайового військ. штабу УПА на Волині (1943). Учасник 3-го Надзвичайного Великого збору ОУН (серпень 1943), на якому був обраний членом Проводу ОУН. Ініціатор скликання 1-ї конференції поневолених народів Східної Європи і Азії (листопад 1943).

Заступник крайового провідника ОУН ПЗУЗ та заст. крайового командира УПА–Північ (1944). Із лютого 1944 р. в. о. провідника ОУН(б) на ПЗУЗ і командира УПА-Північ (на звільненій радянськими військами від німців території Волині і Полісся). Один із творців НВРО (1944). Із осені 1944 р. відкликаний у Галичину на посаду політичного референта Проводу ОУН(б). Начальник політвиховного відділу Гол. військ. штабу УПА (1944–45).

В ніч з 28.02 на 1.03.1945 разом із заступником Голови Бюро Проводу Д. Маївським віів переговори з представниками радянської влади полк. НКДБ С. Каріним-Даниленком і кап. О. Хорошуном (які назвалися представниками уряду УРСР) на хуь. Конюхи Козівського р-ну Тернопільскої обл.

Загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС в с. Бишки Козівського р-ну Тернопільскої обл. У господарстві Галини кабан місцевий оперуповноважений С. разом з бійцями винищувального батальйону перевіряв паспортний режим. В очі впали наполегливі запрошення хазяйки пригостити обідом і підозріла поведінка доньки, яка раптом кинулася зачиняти кімнату, де, як виявилося, була подвійна стінка й вхід в сховище. Коли насторожені чекісти вирішили обстежити горище, звідти пролунала автоматна черга, якою вбило солдата, й Бусел кинувся бігти в напрямі сусіднього лісу. С. застрелив його пострілами в спину.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/1760.html


Книга про відомих діячів ОУН на Волині Олександра та Якова Буслів на основі широкого кола джерел вперше подає детальну інформацію про їхній життєвий шлях та жертовний внесок на вівтар Вітчизни. За свою патріотичну діяльність брати Бусли переслідувалися і польською, німецькою і радянською окупаційними владами. Поляками вони були двічі заарештовані та засуджені до тривалих термінів ув’язнення, німці знищили Олександра у 1943 p., переслідували і ледь не арештували Якова, змусивши перейти його у підпілля. Яків Бусел, перебуваючи на посаді референта пропаганди Проводу ОУН, загинув у сутичці з представниками радянських карально-репресивних органів 1945 р. на Тернопільщині. Ця невеличка праця - спроба повернути світле ім’я братів Буслів українській національній пам’яті та історії.
http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=51262

Осип Дяків - «Горновий» (21.06.1921 р. – 29.11.1950 р.) – підполковник-політвиховник УПА, видатний пропагандист та ідеолог ОУН(б).

Псевдо: «Горновий», «Гончарук», «Юріїв», «Осипенко», «Цвечек», «Наум», «Артем», «605», «147». Народився в с. Олесин на Тернопільщині в родині колишнього вояка УГА. У 1927-1928 рр. навчався в сільскій народній школі. З 1931 по 1939 р. навчався в Бережанській гімназії, яку закінчив з відзнакою. У 1933 р.стає членом Юнацтва ОУН. 1940 р. – вступив на філолоігчний ф-т Львівського ун-ту. 20.09.1940 р. – заарештований НКВС. Піддавався тортурам під час допитів. Засуджений до 10 р. виправно-трудових таборів. Втік із в’язниці в Бердичеві в хаосі перших днів війни під час бомбардування міста. З серпня 1941 по 1943 рр. працював у осередку пропаганди Бережанской округи ОУН (в другій пол. 1941 – першій пол. 1942 р. знаходився в рідному селі). 1941 року Дяків записався студентом на заочні курси журналістики й економії в Українському торгово-господарському інституті.

З осені 1942 р. – член крайового проводу Юнацтва ОУН, редколегії журналу “Юнак” та редактор журналу “Вісті. Огляд воєнно-політичних подій”(виходив: листопад 1943 р. – лютий 1944 р., всього 7 чисел). Брав участь у роботі комісії з підготовки III Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 року). З 1944 р. – член крайового проводу ОУН. 1944 року Провід ОУН пропонував Осипові виїзд за кордон, але той відмовився, прагнучи до кінця розділити долю своїх побратимів по зброї.

У 1944-1948 рр.– член Головного осередку пропаганди (ГОСП) при Проводі ОУН, редактор підпільних революційних журналів («Ідея і чин», «Самостійність» – орган УГВР (1946), «Щоденні Вісті» – видання УПА, “Осередок Пропаганди і Інформації при Проводі ОУН” (1948-1949)), видань листівок і звернень.

Навесні 1944 р. – співробітник Української Інформаційної Служби (УІС) – окремої підреферентури при ГОСП, яка займалась збиранням та обробкою інформації (діяла з 1942 по 1945 рр.). В листопаді 1944 р. – редагував “Щоденні Вісті Української Інформаційної Служби”. З кінця листопада 1944 р. – у підпорядкуванні Я. Бусла («Київського») – ідеологічно-політичного референта Проводу ОУН і керівника політвиховного відділу ГВШ УПА. У 2-й половині березня 1945 р. – референтуру розформовано, а Дяківа направили у Львівський край. З 4.06.1945 р. – редактор підпільного журналу «Повстанець», співредактор офіційного журналу Проводу «Ідея і чин».

Весною 1948 р. брав участь у нараді з П. Федуном і В. Галасою. У травні 1948 р. – зустрічався з Р.Шухевичем. З 1948 р. – провідник Львівського краю. . З 1949 р. Дяків – член Проводу ОУН в Україні. В другій половині 1950 року стає членом Української Головної Визвольної Ради і заступником Голови Генерального секретаріату УГВР. Постановою УГВР нагороджений Золотим Хрестом Заслуги (рішення УГВР від 1.11.1950 р.) і Срібним Хрестом Заслуги. Загинув у бою з підрозділом МДБ біля с. Велике Поле (Великопілля) Яворівського району на Львівщині. Рішенням УГВР від 2.10.1952 р. підвищений до рангу підполковника-політвиховника. В рідному селі Дяківа йому встановлено пам’ятник.

Автор статей:
„Яка філософія зобов’язує членів ОУН?”,
„На большевицькому ідеологічному фронті” (1947)
„СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску” (1949),
„Наше становище до російського народу” (1949)
„Про свободу преси в СССР”, (1949р.)
„Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів” (1949)
„УПА - носій ідей визволення і дружби народів” (1946 р.)
„Вклад ОУН у справу творення і розбудови УПА” (1948 р.)
„Ганьба ХХ століття”(1949)
„Про наш демократизм” (1948)
„Чи на розпутті?” (1948) та ін.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/1900.html



Книга присвячена життю та діяльності одного з провідних публіцистів воюючої України, члена Проводу ОУН на українських землях та заступника Голови генерального секретаріату УГВР, підполковника-політвиховника УПА Осипа Дяківа. На підставі широкого масиву джерел з’ясовано його внесок в український
національно-визвольний рух, висвітлено основні ідеї понад двох десятків публіцистичних праць.
http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=46388

Коваль Степан Йосипович (03.01.1914 р., с. Корчин Радехівського р-ну Львівської обл. – 2001 р., м. Івано-Франківськ). – хорунжий УПА (від 31.08.1944 р.). Псевдо: «Рубаш», «Рубашенко», «Рубащенко», «Бурлака», «Юрко», «Юрій». Курінний УПА


З родини селян-середняків. У 1930 р. здобув середню освіту в сільській школі. Від 1930 р. навчався на дяка. З 1933 р. став активним симпатиком ОУН. Мав хист до співу, відвідував хоровий і драматичний гуртки "Просвіти", диригував у хорі. Служив у Війську Польському в артилерії впродовж 1936-1938 рр. Звідти за "читання української літератури" і демонстрацію "обурення пригнобленням українців" потрапив до польської в'язниці на строк 5 р. У вересні 1939 р. вийшов з тюрми. Побоюючись арешту новою радянською владою нелегально перейшов на територію Генерал-губернаторства. До червня 1941 р. перебував у Грубешівському повіті Люблінського воєводства (нині - Польща). Жив у с. Жужель і містечку Долматів. Організував там молодіжні парамілітарні організації "Січі", працював на млині і в продовольчому відділі.

Влітку 1941 р. прибув до Львова з похідними групами ОУН(б). За радянськими даними, відмовився працювати поліцаєм у Львові, переїхав до Луцька і розпочав навчання у німецькій сільськогосподарській школі "Ландвіртшафт". Як свідчить П. Содоль, С Коваль після прибуття з похідними групами був призначений заступником к-ра навчального куреня, згодом реорганізованого у сільськогосподарську школу. Як згадує сотник УПА В. Новак, з липня 1941 р. Коваль став заступником к-ра куреня "Відділ окремого призначення ім. Є. Коновальця". Згодом німці перепрофілювали цей підрозділ на господарську школу. Далі С.Коваль вступив у нелегальну ланку ОУН(б), якою керував Г.Кузьма ("Мороз")


Похорони курсанта с/г школи “Ландвіртшафт” у м. Луцьку. Збоку колони курсантів – Степан Коваль. Мабуть 1942 або поч. 1943 р.

З вересня 1941 р. (за ін. даними – з осені 1942 р.) очолював школу. Проводив нелегальний вишкіл оунівських кадрів. Влітку 1942 р. одружився з Косюк Ольгою. 20 березня 1943 р. вихованців своєї школи (300-320 чол.) перевів до УПА, захопивши всю зброю (100 гринтівок). За це німці спалили будинок і забрали все майно сім’ї дружини Коваля. 1—13 червня 1943 р. брав участь у здобутті від німців м. Колки. Влітку командував сотнею УПА "Богдана". Сотня брала участь в боях з німцями в с.с. Гірка Полонка і Котів, здійснювала відплатну акцію на польську колонію Пшебраже (за те, що поляки знищили українське с. Красний Сад у Сенкевичівському р-ні), у середині 1943 р. воювала з радянськими партизанами у Крижинському лісі, між с. Берестяни і м. Цумань, у р-ні с.с. Черниж і Журавичі. З літа або листопада 1943 – до осені 1944 - к-р загону «Котловина» («Хвастівський») групи "Турів" з базою в Колках (бл. 300 чол. на поч. осені 1943 р., 600 чол. станом на поч. весни 1944 р.).
Організаційна структура загону "Котловина" станом на жовтень 1943 р.

У січні або лютому 1944 р. загін «Котловина», розбившись на дрібні підрозділи, перетнув лінію фронту. Після того загін підпорядковано групі «Заграва» і перейменовано на «Хвастівський». 22 квітня 1944 р. «Юрій» передав командуванням загоном «В. Чорноті» у складі відділів «Стріли», «Залізняка», «Орла», «Кореня», «Жука», «Ярмака», «Богуна», «Лева», «Узбека», «Гриця», «Ігоря» (з останніми 4-рма на той момент не було зв’язку), підстаршинською школою і шпиталем (це за даними «Акта передачі «Хвастівського загону», а за даними нотаток «Клима Савура» щодо чисельності загонів УПА, то загін «Рубаша» на квітень після переходу фронту налічував усього 1 сотню – 120 чол.

Ймовірно в 1-му випадку перелічено всі підрозділи, які номінально входили в загін, але після переходу фронту не змогли з’єднатися назад). До кінця 1944 р. загін він постійні бої з радянськими військами. Від червня 1944 р. до осені 1945 р. – ад’ютант (керівник почту) к-ра ЗГ № 33 («Завихост»), провідника ПЗК І. Литвинчука, наприкінці 1944 р. призначений заступником І.Литвинчука. На переломі 1944 р. і 1945 р., щоб урятуватися від постійних переслідувань радянських військових підрозділів, С.Коваль створив при своєму загоні спецгрупу, яка відвертала на себе увагу ворогів, у той час як кістяк відділу відходив у безпечне місце.

Керівник персонального (з 1 листопада 1944 р.), контррозвідувального відділу ЗГ УПА № 33 («Завихост»), к-р відділу «Азіати» (до його розформування в червні 1945 р.). Тоді виглядав так: «середнього зросту, кремезний, лице продовгувате, поголене, волосся русяве, довге, зачісував його назад», носив англійську військову форму, одягався у зелену шинель, френч, галіфе, пілотку, чоботи, при собі завжди мав «пістолет і німецький автомат».

На початку 1945 р. Коваль брав участь у рейді по Голобському, Маневицькому, Камінь-Каширському, Цуманському, Колківському р-нах Волинської обл. для відновлення тамтешньої оунівської мережі. Був звинувачений у зв'язку з МДБ і заарештований СБ, проте зміг утекти з-під варти. Відтак, покинув УПА і восени 1945 р. переїхав на свою «малу батьківщину», в с.Корчин Радехівського р-ну Львівської обл., де переховувався як від СБ ОУН(б) (за вказівкою «Дубового" СБ-іст "Підкова» знищував усіх підозрілих стрільців УПА), так і від радянської влади. Наступного року в Зубкові на Сокальщині придбав собі посвідчення переселенця (у 1944-1946 рр. якраз ішло переселення українців з польських на українські території) на ім'я Литвина Дмитра Петровича.

Далі влаштувався регентом церковного хору в с Долматів. 1948 р. одружився вдруге, з Дарією Боднаровською. З 1949 р. до 1954 р., вже як повноправний громадянин СРСР, працював художнім керівником Станиславівського районного будинку культури, «неодноразово одержував подяки і нагороджувався грамотами». Якимось чином був розконспірований «органами».

У 1954 його засудив військовий трибунал Прикарпатського ВО на 10 років ВТТ за ст. 54-4 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР. (Матір Коваль Софію Миронівну і сестру Коваль Ольгу Йосипівну виселили у віддалені області СРСР ще у 1951 р.). Коваль відбував покарання 2 р. і 8 міс. За зразкову поведінку його достроково звільнили, а в 1956 р. зняли судимість. Повернувся до Івано-Франківська, де працював диригентом і учителем. 1985 р. вийшов на пенсію. За висновком Волинської обласної прокуратури від 15 вересня 1992 р. реабілітований.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/2455.html