Як боролися з українцями: хронологія подій. Частина 1-а.

…або чому на Україні так мало розмовляють українською?..

1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено “Учительське євангеліє” Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та “Катехизис” Лаврентія Зизанія Тустановського.

1654 р. Наказ царя Олексія Михайловича українцям: “разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах пострегите.”

1654 р. – Переяславська угода з Московією Прийняття “протекції” московського царя. Русь-Україна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога – Польщі.

1654-1708 pp. – Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків- проти старшин.

1656 p. – Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде “оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество” і вимагає припинити військові дії.

1659 р. – Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський спільно з татарами вщент розбиває москалів. Але внаслідок внутрішніх чвар українці не закріпили перемогу. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно скористались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. “Князь Баратинський, вирізавши в Україні коло п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому “высечь и выжечь” всіх українців на 150 верст коло Києва”. (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.

1667 р. – Розчленування Руси внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання ляхів з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна-до Польщі. Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: “Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни” (В.Лизанчук, с.34,35).

1672 р. “Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе”.

1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші ‘”не сходные с книгами московскими”.

1685 р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України.

1686 р. – Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

1687 р. Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.

1689 р.- Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха – “… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…”. Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. “Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати”, визнали москалі в 1905 р. (“Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова”).

1690 р. Московський собор православної церкви засудив “Кіевскіе новыя книги” С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького, наклавши на них “проклятство та анафему”.

1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

1703-1720 pp. – Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

1704 p. – Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 p. – Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.

1708 р. – Захоплення через зраду виродка Носа і зруйнування столиці Гетьманщини М.Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, а потім спалили. “Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, – доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).

1709 р. – Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі” академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. “Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах. музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало не можливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України” (І.Огієнко, “Українська культура”). “…Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури”, визнав пізніше князь М.Трубецькой.

1709 р. – Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі “…товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, – писав самовидець, кошовий Стефаненко.

1709 р. Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь-Русія-Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як “Росія”).

1718 p. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, “…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (“Історія Русів”, ст.303-304, вид.1956 p.).

1720 р. Наказ хана-царя Петра І: “В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было”

20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб “…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные”.

1722-1727 pp. – Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.

1724 p. – Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга “Триодь” “не совсем с великороссийским сходная”, а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1729 р.- Указ царя Петра ІІ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1734-1740 pp. -Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 p. – Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1735-1739 pp. – Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьманщині 1,5 млн.рублів – в 10 разів більше за її річний бюджет.

1737 р. Московський намісник у Києві князь Баратинський арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями М.Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.

1740 р. Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.

1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час “розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви”, опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинуги свої угіддя. В 1760 р. українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.

1755, 1766, 1775, 1786 pp. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 – 2, 1850 – 1,1851 – 2,1856 – 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

1759 р. – Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів

1762-1763 pp. – Московська цариця Катерина II, видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків. “Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М.Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, “Січ”, 1991, стор.70).

1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

1764 р.- Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії – “якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли…”

1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 р. Скасування української держави Гетьманщини.

1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

1768 p. – Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою “Коліївщина”, після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, запевняв у єдности дій,влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували. Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.

1769 р. Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

1775 p. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768-74 pp. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського. “… в травні 1775 р. рада “при височайшему Дворі” постановила: “истребить кошевих Козаков как гнездо их своевольства” …Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді, коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша… (М.Киценко, стор.64). Скасування міської автономії за Магдебурзьким правом по Литовському статуту.

1777 р. – План виселення кримських татар з Криму, українців – з України, а на обжиті ними місця переселення московитів з Московії. На здійснення цього плану А.Суворов за лічені дні виселів з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.

1777 р. – Після смерти 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Слухові) москвинська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.

1780 – 1783 pp. – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.

1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

1783 р. Закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу голосом, свойственным российскому наречию”. Теж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну исячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменчилася удвічі, серед них вкраїнських не було жодної.

1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.

1786 р.- Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.

1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано “Порівняльний словник усіх мов”, у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру, або в інші губернії.

1797 р. – В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів-москалів.

1797 р. – Від хвороб, голоду та на полі бою загинуло кілька тисяч кубанських козаків, проливаючи “кров добру нечорну, не за Україну, а за її ката”, яких москалі погнали на завоювання Персії.

1800 р.- Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.

1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: “Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски” (“Слово Просвіти”, 1998, ч.З, стор. 10).

1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.

1812 р. – Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московити закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московити не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).

1819-1829 pp. – На початку 19 ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають багаточисельними повстаннями, які жорстоко придушуються москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 чоловіка, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 чоловік. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточують дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.

1831 р.- Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1834 р.- Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю.

1824 р. – Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: “Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто “русское”". “Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності” зобов’язував: “Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства” (ж. “Україна”, ч.26, 27, 1993 p.).

1830 p. – Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Більше того, їхня готовність іти на жертви заради повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московитів.

1830-1835 pp. – Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Ус. Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивство українського народного героя 22 жовтня 1835р.

1833 p. – Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги,історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. “…В XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари – московити..,” (Максиміліан Волошин).

1834 р. Заснування Київського університету з метою “русифікації юго-западного края”.

1839 p. – Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських “батюшок”, чиновників-наглядачів в рясах.

1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками “не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству”.

1847 р., 5 квітня – Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд,із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.). А ось що писав про Тараса Шевченка “революційний демократ”, “нєістовий” В.Бєлінській в грудні 1847 р.: “Здравий смисл в Шевченкє должен відєть осла, дурака і подлеца,… Етот хохлацкій радікал напісал два пасквіля – одін на государя імператора, другой – на государиню імпєратріцу…”. Москаль – завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між “революційним демократом”, знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.

1853 р. Спотворено видання “Літопису” Граб’янки.

1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За “українофільську діяльність” на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська і Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу “Основа”.

1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.

ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ВАЛУЄВАПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (18 ЛИПНЯ 1863 р.)
Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існуваннясамостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних.
Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет.
Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться

загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв’язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі.

Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії.

Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв’язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити…

Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення. (Хрестоматія з історії України. -К., 1993. – С. 141-142.)

1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети “Мета”. “… всякий Німець вдесятеро кращий за Суздальського слов’янина, Турок ніколи так підло не душить Сербів, Монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та Великоруське общество… Як тільки хто примітив, що ви Українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знакомим або зі сім’єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об’являють…

18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів Московських те й робить, що топтає в грязь Українців за те тілько, що вони Українці…, п’яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить… За українську одежу посадять вас у поліцію або поб’ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби… Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім’ї говорить 14 млн. народу?… 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва…” (Українець. З України. “Слово”. – 1863р., 4.85. Цитовано за В.Лизанчуком, с.95-97).

Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в 19 ст. залишалися дикунами, що у своєму розвитку вони відстали на тисячоліття.

1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України “в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию…”

1870 p. – Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення”. Отже українців відносили до “інородців”. В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М.Гоголь, В.Короленко, А.Чехов, П.Чайковський) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Інших московити приписали собі (математик М.Остроградський, маляр І.Рєпін та багато інших), як і нашу історичну та культурну спадщину.

1874 р. – Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.

1876 р., 18 травня Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур “малоросійським наріччям”, заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких “не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису”. Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.

1876 р. -Указ про зобов’язання “прийняти як загальне правило”, щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це “загальне правило” діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.

1876-1880 pp. – Українських учених та педагогів М.Драгоманова, П.Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П.Лободоцького – лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. “Немедленно вислать із края Драгоманова і Чубінского, как нєісправних і положітельно врєдних в крає агітаторов… с воспрєщенієм в’єзда в Южн.губ. і століци, подсєкрєтноє наблюдєніє”.

1881 р.- Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

1883 р.- Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина,Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.)

1888 р.- Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1889 р. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.

1895 p. – Заборона видавати українські книги для дітей,”… хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными”. Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: “Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. – Воспретить”. На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: “Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать”. (В.Лизанчук, стор.105).

1896 р. – Б.Грінченко в одному із часописів писав: “Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі “подвиги” рабської вірности”. (В.Лизанчук, стор.107).

1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з’їзді у Києві та на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві.

1900 p. і наступні роки – Цензурою виключаються такі слова як “козак”, “москаль”, “Україна”, “український”, “Січ”, “Запоріжжя” та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1905-1912 pp. – Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів “перевело” до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

1905 p. – Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет – це “загальнодержавна інституція”, і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.

1906 і 1907 роки Закриття “Просвіт” в Одесі та Миколаєві.

1907 р.- Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р.- Указ сенату Російської імперії про “шкідливість” культурної та освітньої діяльності в Україні.

1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до “іновєрцев” і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.

1910, 1911, 1914 pp. – Закриття колоніальною владою “Просвіти” у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).

1914 р., березень – Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

Страницы:
1
45
46
47
48
49
50
51
52
предыдущая
следующая