Прошу, ты меня отпусти,

За то, что любил, ты прости.

Словно ветром вдаль унесло

Всё, что было со мной до него.

И не надо меня больше ждать,

Не стоит о прошлом мечтать.

Ведь я сердце не буду делить,

Я двоих не сумею любить.

Напрасно надежды давать,

Не хочу я тебя обижать.

Ты мне нежность свою дарил,

Ну а он моё сердце пленил.

Ты всё сам прочитал по глазам,

Хотя верил ещё мечтам.

Ты искал в них душевный взлёт,

А нашёл лишь зелёный лёд.

Время плеском морской волны

Смоет с памяти наши следы.

В мир, где были с тобою МЫ,

В этом есть только Я и Ты…

                                     7.10.2007р.

Я люблю тебя,как любят солнце,

Так,как любят море и цветы.

Так,как любят сладостные грёзы,

Как весенние цветущие сады.

Я люблю тебя,как любят звёзды,

Так,как любят искренность и ласку.

Так,как любят радостные слёзы.

Так люблю,как любят в детстве сказку.

Нежный взгляд и милую улыбку

В своём сердце я всегда храню.

Ты забудь все прошлые ошибки,

Просто знай,что я тебя люблю...

Лютують білі заметілі,

Та в серці полум’я горить.

Серця і погляди зустрілись,

Нехай зупиниться ця мить.

Не згадуєш про те, що було,

Про те, що в серці ще болить,

Що зветься спогадом минулим,

Від чого голос мій тремтить.

Не раз в житті я оступилась,

Та все ж піднятися змогла.

На власних помилках училась,

Та віру в серці зберегла.

Не нарікатиму на долю,

За все заплачено сльозами.

На все в житті є Божа воля,

Та вибір завжди є за нами.

Як хвиля відчаю накрила

Від пустоти й гіркої втрати,

Молитва і смирення щире

Змогли мене з колін підняти.

Пізнавши втрати і терпіння,

Життя навчилась цінувати.

І в кожній миті і хвилині

Яскраві фарби помічати.

НелЕгкою була дорога,

Ти у очах все прочитай.

Не говори, прошу, нічого,

Тільки з обійм не відпускай.

Я у Ангела свого спитаю,

Чому часто так в світі буває?

Чому діти невинні вмирають?

А стихії і війни життя забирають?

Я у Ангела свого спитаю,

Чому СНІД і чума процвітає?

Хтось грошима на вітер жбурляє,

Хтось від голоду й сліз потерпає.

Я у Ангела свого спитаю,

Чому радості в світі так мало?

І яке нас майбутнє чекає?

І чому всі байдужими стали?

Я у Ангела свого спитаю,

Чому ті, хто на діток чекає,

І роками надію у серці плекає,

Їх безглуздо і страшно втрачає?

Тихо Ангел мене запитає –

Чи ти дійсно це знати бажаєш?

Бо лиш ваша у тім провина,

Що надходить розплати година.

Чому заздрісні ви і жорстокі?

Чому в ваших серцях неспокій?

Недовіра і гордість між вами,

Душі рвете їдкими словами.

Плачуть Ангели в небі над вами,

Просять в Бога прощення сльозами.

Та не чують їх люди й не вірять…

Через те всі страждання і біди.

І знову бачу я тебе у своїх снах,

І розумію, що нестримно я кохаю.

Й не уві сні, а наяву, понад життя,

Хоча про тебе небагато зовсім знаю.

Твій погляд,наче струм,мене обпік,

Пронизав всі клітинки мого тіла.

У серце він без дозволу проник,

І розігрів закрижанілі крила.

Твій дотик-наче зоряний політ,

В тобі себе знахожу по краплині.

Не зможеш замінити ти мій світ,

Але і світ тебе вже не замінить.

Я так легко по землі ступаю,

Мої очі вдивляються в небо.

Знаю, кращого в світі немає,

І думками я лину до тебе.

Ніжно - ніжно тебе обійму,

Зазирнувши у лагідні очі,

“Я до тебе так довго йшла”,

Моє серце тобі прошепоче.

Ти–як сонячний ясний день,

У душі твоїй- тепле літо.

Сонця промінь в долі моїй,

Неможливо тебе не любити.

Серебристые снежинки кружатся

В белоснежном январьском вальсе.

Тихо шепчут – пора уж прощаться,

Но глаза отвечают – останься.

Я хочу так же нежно-игриво

У тебя на ресницах растаять.

Так прекрасно и неторопливо

На ладони твои тихо падать.

От горячих твоих поцелуев

Тают в сердце прошлого льдинки.

Может, нежность тому виною,

Ну а, может быть, просто снежинки.