НА КАЖДЫЙ ДЕНЬ ПОД ЦВЕТ СУМОЧКИ И ЛАКА ДЛЯ НОГТЕЙ)

Кого у снах тепер ти зустрічаєш?

Що у своЄму погляді ховаєш?

Я оправдань вже слухати не хочу,

Мовчи…Про все сказали твої очі.

У глибину душі хотіла зазирнути,

Та слів облудливих я не бажаю чути.

МоЄму серцю не потрібна ця розмова,

Хоч назавждИ в нім залишИвся слід любові.

Хай тільки слід, не буду я благати,

І не потрібно нових зустрічей шукати.

Ми відпустили почуття у морок ночі.

Не повертай їх, дай забути твої очі…

А давай с тобой уедем далеко,

И с собою позовём попутный ветер.

Но догнать ему нас будет нелегко,

Нам судьба зажгла огни зелёным светом.

Пристегни ремни! Не бойся ничего!

Не для нас преграды и запреты.

Скорость "максимум" и не обгонит нас никто,

Позади оставим грустные куплеты.

Проглоти со мной этот наркотик,

Заведу тебя я с полувзгляда.

Прочь хандру, усталость и тревоги!

Всё неважно, если ты со мною рядом.

Возгорись огнём горячей страсти,

Пусть зашкаливают стрелки на приборах.

Посмотри, какой закат безумно красный…

Ну что,милый, поубавить скорость?

Отпустил глаза магнит дороги…

Твоих губ неудержимо притяжение.

Нежно убери с педалей ноги,

Пусть скучают по моим прикосновениям.

Вдалеке от всей цивилизации

Покрывалом ласк нас ночь укроет…

Утром вновь за нами ветер будет мчаться.

Пристегни ремни! Поехали со мною.

Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

Безмежно люблЮ твої очі…

Твоє життя -  суцільний лабіринт,

І марно з нього вихід ти шукаєш.

Натомість в глибину душі поринь,

Поглянь, в якому мОроці блукаєш.

Перед тобою в чомусь винен цілий світ,

Але отримуєш лиш те, чого чекаєш.

А всі проблеми – це твоЇх претензій слід,

Ти сам від себе в темряву тікаєш.

Навколо тебе заздрість і обман,

В кожній людині ти знаходиш щось погане.

Всі проти тебе, ворогів цілий майдан,

Із задоволенням ти закував би їх в кайдани.

А що б змінилося? Тоді б прийшли новІ,

Без них тобі би було жити не цікаво.

Та вже набридли небилиці всі твоЇ,

Бо це лиш плід твоєї хворої уяви.

Твій світ – це віддзеркалення тебе,

Своє майбутнє сам ти обираєш.

У цілім Всесвіті ти бачиш лиш себе,

І свої біди сам ти накликаєш.

Ти сліпо віриш у прикмети і у сни,

Своїх прогрішень іншим не прощаєш.

Не помічаєш сонця промінь у вікні,

І тим не менше в Бога щастя вимагаєш.

А Він тобі дарує новий день –

Черговий шанс життя своє змінити.

Повір в удачу – і вона прийдЕ!

Але невигідно тобі це розуміти.

Відверто в свою душу зазирни,

Ти сам будуєш у ній нОві лабіринти.

Та тільки за собою не тягни,

Бо я не вмію поза світом жити.

Де ти живеш, Любов? Де твоє серце б’ється?

Чи є ти взагалі? Чи це тільки здається?

Ти наче осені облудливий туман,

В якому крок за кроком лиш один обман.

Що у очах твоїх, беззахисна Любове?

Чи вільний вітер, а чи вірності основа?

Твоя краса – спокуслива отрута,

У глибині якої легко потонути.

Що на устах твоїх? Солодке слово,

А в ньому присмак полинУ гіркого.

В руках у тебе квіти кольорові,

Що зранять душу як гіллЯ тернове.

Чи той щасливий, хто тебе впізнає?

Чи, може, той, хто взагалі тебе не знає?

Чи ти зціляєш, чи вбиваєш – неважливо,

Тільки забути тебе просто неможливо.