Перегляд справи «СВУ» потрібен не тільки для відновлення справедливості щодо підсудних і щодо української інтелігенції взагалі, а й для морального здоров'я суспільства, для нормального духовного розвитку українського народу, для громадянського випростування й повноцінного самоусвідомлення наступних поколінь,—- переконував Гелій Снєгірьов «владу»'. Переконати не вдалося. Натомість його самого відправили добре второваним шляхом до слідчого ізолятора КДБ. Певна річ, і для років 70-х результат цей був швидше закономірним, аніж несподіваним. Гелій Снєгірьов його передбачав і готувався до фіналу. Але його заклик переглянути справу «СВУ», заново її переслухати був не такий наївний, як здається. Річ у тім, що, риторично і безнадійно закликаючи владу, він водночас набагато емоційніше і особовіше звертався до молоді, до майбутніх поколінь: хай кожен зробить цей перегляд для себе, бо це кожного стосується, бо кожен із нас, старших, і вас, молодших,-— «заложник» цього процесу і жертва його наслідків. Власне, вся «лірико-публіцистична розвідка» і є не що інше, як пристрасна і водночас доскіпливо аналітична розмова з молодою людиною, якій, коли вона хоче йти до громадянського, духовного, морального одужання, не оминути розрахунку з минулим, а зокрема, і з тим у цьому минулому, що визначило трагедію та комплекси української інтелігенції. А це останнє великою мірою сфокусоване у «справі» «СВУ», у процесі над «СВУ». Отож Гелій Снєгірьов і запрошує молоду людину,   віддалену від тієї доби більш як на півстоліття, разом із ним переглянути цю фатальну «справу». Власне, він сам уже переслухав її заново.

Зробив це за кільканадцять літ до того, як нарешті у серпні 1989 року, через 60 літ після «викриття» «СВУ» та арешту її «членів» (травень 1929 року), було опубліковано офіційне повідомлення Прокуратури Української РСР про відсутність складу злочину та опротестовано вирок у цій справі, ухвалений у квітні 1930 року Найвищим Судом Української Соціалістичної Радянської Республіки.

Чому Гелій Снєгірьов замість робити те, що дозволялося і личило радянському літераторові, взяв на свої плечі вельми небезпечну (з огляду на припинення процесу десталінізації та поновлення репресій) і вельми тяжку (з огляду на неприступність відповідних документів) справу?

[ Читати далі ]

"Коли треба буде, то й занімію, піду чоботи латати, а себе не зречуся." Сергій Єфремов. Щоденник. 17 січня 1929 року У 90-х рр. минулого століття історики багато зробили, щоб розкрити суть процесу Спілки Визволення України, довести, що насправді контрреволюційної організації не існувало, або, як писав Гелій Снєгірьов: “СВУ – НЕ БУЛО !!!!!!”, а судову справу кваліфікував як “грандіозний історичний злочин”. Певну риску підвела під питанням щодо реального існування організації поява ґрунтовного дослідження “Політична історія України. ХХ століття”. Один з його авторів відзначив, що “СВУ” створили “у кабінетах слідчих”, “насправді наукову і творчу інтелігенцію судили за її антирадянське минуле, зокрема, за участь у діяльності політичних партій, які утворили Центральну Раду. Судили також за відмінний від офіційного спосіб мислення”. В 1989 році, ще за часів існування СРСР, академік Сергій Єфремов та інші «учасники» згаданої «Спілки» були офіційно реабілітовані. З’ясувалося, що у процесі попереднього слідства на них чинився психологічний і фізичний тиск. Що ж примусило Єфремова говорити дурниці та ще й деталізувати їх? Насамперед режим знищив його репутацію в очах тодішнього суспільства. Адже ще 21 вересня 1928 року політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання «Про Єфремова» та ухвалило: «У зв’язку з виступом Єфремова в газеті «Діло» підняти громадську думку проти контрреволюційної діяльності академіка Єфремова». Подальші рішення стимулювали кампанію проти Єфремова в тодішніх ЗМІ: відбувалися збори з метою засудити «єфремовщину». Єфремов у щоденнику зафіксував враження від повідомлень про ці збори.

[ Читати далі ]

"Сьогодні у порушення Конституції і законів суддя діяв безпрецедентно, і він почав зараз розгляд судової справи без участі мене, без участі моїх захисників, порушивши статтю 262 Кримінально-процесуального кодексу, де є обов’язковою моя присутність в залі", - сказала лідер партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко журналістам після того, як на вимогу судді вимушена була залишити залу судових засідань.

Екс-прем'єр повідомила, що через порушення суддею Родіоном Кірєєвим Конституції і законів вона не встигла внести клопотання про залучення чотирьох нових адвокатів, двоє з яких представляють американські юридичну та аудиторську компанії, які проводили дослідження фактів обвинувачення Генеральної прокуратури, викладених у кримінальній справі щодо газових угод, які визнано політичними.

"Про те, що я прийшла із захисниками, суддя навіть не захотів слухати. Я думаю, що у них вже написаний вирок. Їм не треба ніяких об’єктивних судових розглядів, їм потрібно оголосити вирок, їм потрібно розправитися зі мною, ліквідувати опозицію – ось що їм потрібно. І тому вони зараз виконують злочинне доручення Януковича", - переконана Юлія Тимошенко.

Водночас представник сторони державного обвинувачення Лілія Фролова з дозволу судді Родіона Кірєєва за відсутності у залі Юлії Тимошенко почала зачитувати обвинувальний висновок, що викликало обурення у присутніх в залі суду. Після цього головуючий оголосив перерву у засіданні та залишив залу.

Головуючий у судовому засіданні з розгляду кримінальної справи Юлії Тимошенко щодо газових угод 2009 року Родіон Кірєєв заявив про заборону здійснення фото- та відеофіксації і транслювання подій у залі судових засідань.

У кулуарах Верховної Ради, якась дівчина гаряче переконувала:

– Цей судовий процес лише на руку Тимошенко! Це саме те, чого їй не вистачало! Юля нарешті отримала сцену, а акторка вона чудова. Щодня виголошує промови, і все це транслюється, тиражується...

– А ви б хотіли, щоб і вам надали таку сцену? – запитую. – Були б примадонною...

І запропонував їй піти в Печерський суд, або, як на нього кажуть, Пещерний. Побачити зблизька ту сцену.

Втім, ця дівчина має славних ангелів-хранителів, і вони їй відрадили ходити.

Ну, а я, грішний, свого ангела-хранителя не слухаю ще із совєтських часів. Отож знову поїхав у суд, і знову побачив ту сцену, яку люб'язно надав лідерці опозиції Головний Режисер Усього Дійства – міфічна особа, яка клянеться, що його, режисера, взагалі не існує.

[ Читати далі ]

1943 рік. Битва за Київ. Мобілізація українців. Сталін - вбивця Ватутіна