Попри реалізацію масштабних іміджевих проектів, зорієнтованих переважно на європейську аудиторію, Петро Порошенко не має альтернативних пропозицій розвитку країни. Він завжди був і залишається органічною складовою пострадянсько-олігархічної системи

Інтрига щодо можливого призначення Петра Порошенка міністром економіки триває вже понад три тижні. Президент Янукович вважає справу з його входженням у владу фактично вирішеною. Під час перебування в Каневі 9 березня він знову підтвердив, що «мав розмову з Петром Порошенком… пропозиції, які я від нього почув, мене цілком влаштовують. Тому я хотів би, щоб він працював. Для себе я рішення вже прийняв… подання [урядове], наскільки мені відомо, вже готове».

У випадку згоди Петра Олексійовича на входження до Кабміну владний конгломерат отримує у своє розпорядження значні фінансово-організаційні та медійні активи. За версією Forbes, статки цього олігарха «другого ешелону» оцінюють більш як у $1,1 млрд, він має добре відпрацьовані електоральні зони у Вінницькій області, на його підприємствах трудяться тисячі людей – потенційних виборців у регіонах, що не вирізняються особливою симпатією до нинішньої влади. Підконтрольний Порошенку «5 канал» від часів Помаранчевої революції здобув популярність серед значної частини українського суспільства, яка скептично оцінювала лояльні до влади ЗМІ. Рекрутування Порошенка знімає питання про примусову купівлю частки його медійних активів представниками «Сім’ї» (таку можливість уже давно обговорюють у політикумі). Вочевидь, працевлаштовуючи Порошенка, влада розраховує створити видимість (перед Європою і виборцями) нової урядової команди ліберальних реформаторів, які мають багатий бізнес-досвід (Тігіпко, Хорошковський, Арбузов).

Особиста репутація Петра Порошенка не обтяжена негативом ані в Україні, ані поза її межами – принаймні звинувачення покійного Олександра Зінченка на його адресу, датовані 2005 роком, для багатьох уже призабулися. У європейських колах, які розгублено шукають можливих адекватних, по-західному мислячих особистостей серед вітчизняного істеблішменту, до Порошенка ставляться прихильно, як до людини з якою можна мати справу і на яку можна покладати надії щодо змін в Україні та виведення з глухого кута її відносин із самим ЄС. Цьому посприяла іміджева активність Петра Олексійовича, який вирішив піти шляхом Віктора Пінчука і з допомогою свого благодійного фонду один за одним організовує «круглі столи» й конференції, що мали б пов’язувати євроінтеграційну тематику із його ім’ям. Одначе зміст таких форумів зазвичай далекий як від найгостріших проблем України, так і від її можливої європейської трансформації. Не приділяючи уваги дражливим для влади моментам або ж питанням самої суті олігархічно-монополістичної системи в Україні, Порошенко та його фонд зосереджуються фактично на популярних серед єврофункціонерів темах, які зазвичай гарантують імідж ліберального політика, що розмовляє однією мовою з європейцями.

З «ЕСДЕКІВСЬКОЇ» ШИНЕЛІ

Попри перше враження (збалансування влади «конструктивними представниками» колись ворожого табору), насправді ситуація з Порошенком більше скидається на повернення «блудного сина» у природне для нього середовище. Йдеться про типового представника пострадянської еліти, політичний світогляд якої сформувався в епоху Кучми, а перехід окремих її представників у опозицію на початку 2000-х років став лише результатом неможливості реалізувати власні амбіції в тогочасному владному таборі.

Політичну кар’єру цукерковий магнат розпочав під час парламентської виборчої кампанії 1997–1998 років. На перегони він ішов одночасно і як №11 СДПУ(о), і як мажоритарник в окрузі №12 на Вінниччині. Це був час, коли партію, очолювану Василем Онопенком, уже приватизувала «київська сімка» на чолі з Віктором Медведчуком та братами Суркісами. Подейкують, що саме її політтехнологи і ввели до широкого вжитку в Україні «каруселі»,підкуп виборця, «чорні» інформаційні кампанії. Це абсолютно не заважало Порошенку близько двох років представляти її в парламенті ІІІ скликання й навіть входити до її політбюро. Саме він під час гуманітарної операції Північноатлантичного альянсу в Югославії 26 березня 1999 року зачитував від імені фракції СДПУ(о) заяву, у якій засуджував «агрессивные действия НАТО по отношению к Югославии» (у парламенті того скликання майже половину своїх виступів Порошенко виголосив саме російською).

НЕРЕАЛІЗОВАНІ АМБІЦІЇ

Початок 2000-х став часом політичної структуризації регіональних еліт, які висловлювали невдоволення тим, що їхні інтереси ігнорував президент Кучма. Петро Порошенко починає реалізацію власного політичного проекту: 29 лютого 2000-го у ВРУ було сформовано депутатську групу «Солідарність» (пізніше – фракцію), а в середині того ж таки року він створює Партію солідарності України. Водночас бере участь у переговорному процесі, результатом якого в листопаді 2000-го стає поява нової політичної сили, яка дістала назву Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Проте очолити її Порошенкові не вдалося (хоча, за твердженням поінформованих осіб із його оточення, в ході переговорного процесу це йому нібито обіцяли).

За кілька місяців партія зі складною абревіатурою ПРВТСУ змінила назву на Партію регіонів України, а її головою став тогочасний керівник Державної податкової адміністрації Микола Азаров, Порошенко відтак мав задовольнитися посадою його заступника. Проте в тандемі з Азаровим працювати Петрові Олексійовичу, судячи з усього, було цілком комфортно. У них склалися добрі особисті стосунки: саме цією дружбою пояснюють той факт, що Азаров стояв із помаранчевим шарфиком на Майдані, а нещодавно прем’єр-міністр видав порцію компліментів Петрові Олексійовичу, відзначивши, що з ним було б цілком комфортно працювати в уряді.

Але проблема Порошенка зразка 2001 року була в тому, що ані Азаров, ані Семиноженко (який прийшов на зміну Азарову в ПР) реально на той час уже нічого не вирішували в Партії регіонів. Рішення приймали абсолютно інші люди, і Петро Олексійович швидко зрозумів, що на рівних із ними він грати не зможе, відтак уже навесні 2001 року виступає проти своїх колишніх соратників із ПР. 26 квітня 2001 року, коли ВРУ відправила у відставку уряд Ющенка, лише один депутат із «Солідарності» голосував за це рішення, а у травні Порошенко реанімує власний проект «Солідарність». Такі його дії були продиктовані не ідеологічними, а вочевидь суто технологічними мотивами. Порошенкова належність до провладних сил знайшла свій вияв у заяві «Солідарності» щодо оцінки виконання урядової програми: «Солідарність» виступає за збереження зразкового трикутника партнерства: «…президент, Верховна Рада на чолі з головою Верховної Ради і прем’єр-міністр… Прем’єр-міністр Ющенко має чітко задекларувати свою підтримку стратегічного курсу реформ президента і політично відмежуватися від радикальної опозиції, знайти засоби зняти з себе образ лідера опозиції».

У ПОТЯГУ НА ЙМЕННЯ «ЮЩЕНКО»

Далі в Порошенка був помаранчевий період, закономірним результатом якого стало те, що найбільш «буйні» представники опозиції зразка 2001–2004 років Юлія Тимошенко і Юрій Луценко – у в’язниці, а Петро Порошенко – кандидат на посаду в уряді свого колишнього керівника в нині правлячій партії, сформованому в березні 2010-го в сумнівний із погляду конституційності спосіб – масового перекуповування «тушок». Мабуть, тому що насправді ані перебіжчики, ані Петро Олексійович ніколи не були носіями помаранчевих цінностей ні в частині «українськості», ні в питанні демократії та європейської моделі розвитку країни, оскільки всі вони є продуктом і органічною складовою олігархічної системи, яка несумісна з цими поняттями. Порошенко не має (навіть на рівні декларацій) ані стратегічного бачення розвитку країни на якісно іншій основі, ані бажання цього робити, адже та система зробила його успішним. Але ж за збереження монополістично-олігархічної системи жодної євроінтеграції, чи принаймні внутрішніх перетворень за європейськими лекалами, відбутися не може. Можливим є хіба що копіювання зовнішніх ознак Європи. Втім, це більш чи менш успішно вдавалося українським можновладцям і раніше, не змінюючи суті.

Показовими є орієнтації пана Порошенка в знакових для несформованої української ідентичності питаннях. Зокрема, вельми характерною бачиться його належність до середовища світської когорти прихильників УПЦ Московського патріархату. Він не лише неодноразово надавав їй фінансову допомогу, за яку навіть був «удостоєний похвали» відомого своєю українофобською позицією єпископа Вишгородського й настоятеля Києво-Печерської лаври Павла – «ведь и Владимир Литвин, и Петр Симоненко, и Александр Мороз, и Виктор Медведчук, и Петр Порошенко, и многие другие известные парламентарии не только декларируют, но и помогают нашей Церкви». У червні 2009 року Петро Порошенко був висвячений у Свято-Іонинському монастирі УПЦ МП на диякона. Він також фінансово підтримував Міжнародну громадську організацію «Козацтво Запорозьке» (окремі ЗМІ навіть називають його «генералом» цього «козацтва»), яке відзначається особливою сервільністю щодо Московського патріархату й намагалося забезпечувати охорону під час візитів російського патріарха Кірілла (Ґундяєва). А «гетьман» фінансованого Порошенком «лицарства» свого часу вручив «орден» Козацької слави ІІІ ступеня скандально відомому Олесеві Бузині.

Свою готовність підлаштовуватися під переможця Петро Олексійович особливо яскраво продемонстрував і в межах трикутника Порошенко – Ющенко – Тимошенко: від головного антагоніста Юлії Володимирівни (у 2005 році) він еволюціонував до «компромісної фігури» між президентом Ющенком та прем’єром Тимошенко як міністр закордонних справ (восени 2009 року), а після її відставки в березні 2010-го був готовий продовжувати працювати на тій самій посаді в сформованому в сумнівний спосіб уряді Азарова.

За час своєї 12-річної активної політичної кар’єри Порошенко спромігся повзаємодіяти з абсолютно різними політичними силами, часто антагоністичними між собою, що є класичною ознакою представника сформованої в пострадянській Україні «партії влади», якій не принципово, яку ідеологію сповідувати, головне бути у владі.

Ознакою деструктивної лівизни було б заперечувати право одного з найбагатших людей України претендувати на роль реформатора. Втім, якщо маєш намір реформувати постколоніальну країну, в якій громадяни позбавлені економічної свободи, а право приватної власності існує лише на папері, варто говорити про реальне подолання монополій, кардинальне відокремлення бізнесу від політики і (о, жах!) про консолідацію ідентичності української політичної нації на основі її мови та історії. Петру Олексійовичу ці теми неприємні.

Та наше суспільство вже, схоже, виробило антитіла на «реформаторів», і навряд чи тепер пройде 2004 рік, коли під гаслами української та європейської альтернативи підтримку здобули люди типової малоросійсько-радянської закваски. Що ж до європейських друзів Києва, то їм варто поспівчувати. Бачачи катастрофічний брак притомних персоналій у вітчизняному політикумі, вони готові хапатися за кожного, хто виявляє амбіції і засвоїв потрібну «європейську» лексику. Але просування імітаторів реформ лише ускладнить ситуацію в державі. Друзі України мають бути свідомі цього.

tyzhden

Президент Віктор Янукович зустрівся із представниками Всеукраїнської ради церков 21 березня - саме у той день, коли керівники церков мали вирушати до Брюсселя для зустрічей із високопосадовцями Європейського Союзу. Проте вони скасували цю поїздку в останній момент, оскільки несподівано отримали запрошення на зустріч із Віктором Януковичем. 

Адміністрація президента називає це звичайним збігом обставин.

21-23 березня мали відбутися зустрічі із президентом Європейської Ради Германом ван Ромпеєм, Єврокомісаром з питань розширення і політики сусідства Штефаном Фюле, верховним представником ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон, а також керівниками Європейського парламенту.

До Брюсселя мали їхати, зокрема, глава УПЦ (КП) Філарет, глава УГКЦ Святослав Шевчук, президент Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської Михайло Паночко, представники УПЦ (МП), Римо-католицької церкви, духовного управління мусульман та іудейських організацій.

Як розповів представник УГКЦ отець Олекса Петрів, на зустрічах планувалося обговорювати міжконфесійну ситуацію в Україні, а також розповісти про український досвід налагодження діалогу між різними церквами.

"Всеукраїнська рада церков - це унікальне об'єднання, якого навіть в Європі і у світі немає. До ради входять представники практично усіх релігійних організацій, що діють на території України", - сказав ВВС Україна керівник департаменту зовнішніх зв'язків УГКЦ отець Олекса Петрів.

Проте, вважає президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський, який входив до складу делегації, така зустріч напевне б дала можливість представити реальну картину релігійної свободи в Україні і говорити про державно-конфесійні відносини.

В інтерв’ю ВВС Україна керівник головного управління гуманітарної політики адміністрації президента Ганна Герман сказала, що не бачить у цій ситуації причини для конфлікту.

"Дата зустрічі була запланована дуже давно. Я із преси довідалася, що зриваються якісь інші плани. Я не думаю, що тут є якась проблема. Це ж був вибір членів Всеукраїнської ради церков – зустрітися із президентом саме у цей день. Я не розумію, навіщо тут шукати конфлікт", - сказала Ганна Герман.

Вона каже, що ще під час першої зустрічі президента із членами Всеукраїнської ради церков у квітні минулого року була домовленість про те, що такі зустрічі стануть традиційними саме у період Великого Посту, бо це вдалий час для "обговорення найбільш складних, найбільш болючих проблем, які є у міжконфесійних відносинах та відносинах церкви і держави і які потребують делікатного підходу".

Проте, у Всеукраїнській раді церков сумніваються у тому, що в адміністрації президента не знали про поїздку священників до Брюсселя. Оскільки минулої п'ятниці, 16 березня вони зустрічалися із нещодавно призначеною на посаду віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань Раїсою Богатирьовою і інформували її про свій візит.

Хоча в адміністрації президента називають збігом те, що церковні ієрархи не зустрінуться із представниками ЄС у запланований час, експерти тлумачать цей випадок як намагання влади контролювати діяльність впливових релігійних організацій.

"Українське суспільство є достатньо дисциплінованим у релігійному сенсі. Віктор Янукович і його адміністрація розуміють, що рівень релігійності в Україні - досить високий і що думка українських церков є надзвичайно важливою для громадян. Тому для влади важливо домогтися того, щоб керівники релігійних громад не діяли всупереч її інтересам", - сказав ВВС Україна політолог, керівник Першої рейтингової системи Михайло Басараб.

Віктор Янукович за час свого президентства зустрічався із Всеукраїнською радою церков усього один раз - у квітні 2011 року.

Протягом 2010-го таких зустрічей не було, хоча Всеукраїнська рада неодноразово просила побачення, оскільки мала багато питань для обговорення.

Коли Віктор Янукович не відгукувався на ці прохання, його опоненти звертали увагу на те, що протягом року президент неодноразово зустрічався із предстоятелем Російської православної церкви, патріархом Московським Кирилом.

Водночас, у 2010 році припинила роботу комісія при Кабінеті Міністрів, до якої входили представники від церковних організацій та урядових відомств.

"То був найбільш оптимальний механізм співпраці, були позитивні результати. Наші прохання про відновлення роботи комісії не були почуті. Зараз ми співпрацюємо із міністерством культури, куди входить департамент у справах релігій, однак це не той рівень, на який очікують церкви. Ми прагнемо до контактів із вищою владою, аби обговорювати проблеми в інтересах не лише віруючих", - сказав ВВС Україна отець Римо-католицької церкви Олекса Петрів.

Комісія припинила роботу, коли віце-прем'єр-міністром став Дмитро Табачник.

Доктор філософських наук Віктор Єленський каже, що у 2010 році "почалися процеси, які можна тлумачити як ламання тієї моделі державно-церковних відносин, яка склалася у попередні роки".

"Була задіяна політика дискримінації певних церков, спостерігалися непоодинокі випадки тиску на релігійні громади. Зокрема, громади УПЦ Київського патріархату змушували переходити до Московського патріархату. Ми бачили також відверту неповагу до Української греко-католицької церкви, коли наприклад, президент привітав із Різдвом Христовим тільки православних", - сказав ВВС Україна президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський.

Він також розповів, що 22 січня цього року на День Злуки члени Всеукраїнської ради церков мали взяти участь у молебні на Софіївській площі, де опозиція проголосила про об'єднання. Але адміністрація президента запросила їх у той самий час на урочисті події в палаці "Україна" за участю Віктора Януковича.

Як повідомив журналістам глава УГКЦ Святослав Шевчук, візит до Брюсселя відбудеться ближчим часом. На квітень, за його словами, передбачені поїздки представників Ради церков до США та Канади, де також заплановані зустрічі на найвищому рівні.

bbc

Украинская социал-демократическая партия была переименована в Партию Наталии Королевской "Украина - вперед". "На IX съезде УСДП было изменено название на Партия Наталии Королевской "Украина - вперед", - сообщил народный депутат Евгений Суслов.

Ранее гражданские лидеры и представители общественных организаций обратились к Наталии Королевской с предложением о переименовании Украинской социал-демократической партии. Об этом заявил сопредседатель Гражданского движения "Вперед!" Андрей Панаетов во время проведения форума "Новые лидеры - новая страна", организованного гражданскими лидерами. В форуме приняли участие представители Чернобыльского движения Украины, общественной организации "Дети войны", Ассоциации фермеров Украины, Гражданского движения "Вперед!" и других организаций.

"Я предлагаю Вам, Наталья Юрьевна, взять название нашего гражданского движения "Вперед!" как название для Вашей партии и прошу Вас возглавить нашу общую участие в политической борьбе. Необходимо объединить усилия, чтобы добиться успеха на выборах и защитить наши интересы", - заявил Панаетов.

В своем выступлении Королевская поддержала это предложение. "В этом зале собрались достойные граждане своей страны. Мы делом доказали готовность к действию. Мы встали спиной к нынешнему режиму, открыто заявив свою гражданскую позицию. Ведь наша главная цель - построить свободную, справедливую, процветающую Украину. Я принимаю ваше предложение принять название "Вперед!". Для нашей политической силы и считаю, что наша партия должна называться "Украина - Вперед!". Я надеюсь, меня поддержат мои однопартийцы", - отметила она.

По словам политика, именно в эти дни и эти месяцы решается, какой будет Украина будущего. "И решать будем мы, а не власть нынешняя и не власть прошла. Сейчас у нас действительно одна общая опасность, одна общая ответственность и один шанс - изменить нашу страну, построить новую процветающую Украину. И у нас нет права упустить этот шанс", - подчеркнула лидер партии.

Королевская напомнила, что 5 лет назад пришла в БЮТ, потому что разделяла общечеловеческие ценности - свободы, справедливости, солидарности. "Сегодня чекисты воткнули мне нож в спину ... и провернули. Они думали, что это меня остановит. Но я выбрала свой путь. Я, как и раньше, верю в то, что справедливость есть и за нее нужно бороться", - заявила политик.

"Мы продемонстрировали власти, что мы и что мы - сила. Единственная настоящая оппозиция - это народ Украины. Настало время действий. Мы едины и мы - одна команда. Я верю в себя, я верю в нашу команду и знаю, как изменить жизнь. Наша общая цель - это новая страна. Украина, вперед!", - подытожила Королевская.

mignews.com.ua

Новий СРСР постане через три роки, – пише «Rzeczpospolita» на своїх міжнародних сторінках. Формування Євроазійського економічного простору може бути завершене до 2015 року, – переконував Віктор Мєдвєдєв під час саміту у Москві. Мєдвєдєв посилався на досвід формування Європейського Союзу. Нагадуючи чергові етапи творення ЄС, від 1950-1960-их років минулого століття аж по Лісабонську угоду, президент Росії заявив: у нас немає стільки часу. Перед нами понад два роки, під час яких всі процеси треба завершити.
На саміт до Москви прибули президенти Білорусі, Казахстану, Киргизії і Таджикистану, а як спостерігачі також глави Вірменії, Молдови та України. За візитом Віктора Януковича оглядачі стежили особливо, – пише польське видання. І хоч він запевняв, що «поки що не бачить підстав для інтеграції з ЄврАзЕс», то у інтерв’ю агентству Ітар-Тасс обіцяв надати російській мові в Україні статус державної. 
Янукович поїхав на саміт, щоб обговорити питання цін газу, а пропозиція надання російській державного статусу мала викликати прихильність Владіміра Путіна, – оцінює «Rzeczpospolita». Видання наводить думку київського політолога Віктора Небоженка, який каже, що Путін уже давно перестав вірити Януковичу. А «ця заява адресована радше російськомовному електоратові Януковича перед парламентськими виборами 28 жовтня. Його виборці також знають, що Янукович їх обманює, проте підтримують його, бо не мають іншого виходу», – сказав Небоженко польському виданню «Rzeczpospolita».

«Gazeta Stoeczna», столичний додаток до видання «Gazeta Wyborcza» пише про акцію Василя – білоруса, що сім років проживає у Варшаві, який від неділі під Посольством Білорусі у Варшаві палить лампадки. – Проти смертної кари, проти диктатури Лукашенка, проти убиття двох білорусів, які, правдоподібно були невинними, – пояснює він. На фейсбуці Василь заохочує поляків приєднатися до протесту. 16 березня Верховний суд Білорусі відправив родинам повідомлення про те, що смертна кара на чоловіках, яких білоруське правосуддя визнало винними терактів у мінському метро, було виконана, – нагадує видання. Свічки, які від неділі приносили під Посольство Білорусі у Варшаві мешканці польської столиці, почали зникати. Видання, посилаючись на свідків, пише, що їх прибирають працівники посольства. Акція палення лампадок під дипломатичним представництвом Білорусі у Варшаві, при вул. Вєртніча, 58, триватиме до середи, – пише «Gazeta Stoeczna».

polradio.pl

Ухвалений у першому читанні законопроект про реформування нафтогазового комплексу поки відповідає зобов’язанням України перед ЄС і не загрожує "здачею" ГТС під контроль Росії, проте у якому вигляді документ дійде до другого читання і стане законом, не знає навіть його автор.

Поки що проект закону, розробником якого є депутат від НУНС Юрій Кармазін, передбачає, що національна акціонерна компанія "Нафтогаз" та її підрозділи можуть реструктуруватися, але всі вони, а також компанії, що виникнуть після цієї реструктуризації, не можуть бути приватизовані, їх основні фонди чи акції бути продані або передані в концесію чи лізинг. Також передбачається, що проти НАК "Нафтогаз" чи її дочірніх компаній не може бути порушена справа про банкрутство.

Все це відрізняє ухвалений у першому читанні законопроект від попереднього, запропонованого урядом, який, зокрема, передбачав, що право реформувати та реструктурувати "Нафтогаз" отримає уряд.

Опозиція вбачала у цьому перший крок до підготовки передачі контролю над українською газотранспортною системою Росії, і блокувала парламентську трибуну щоразу, коли депутати починали розгляд цього законопроекту.

Уряд твердив, що єдиною метою ухвалення цього законопроекту є виконання зобов’язань, які взяла на себе Україна при вступі до європейського Енергетичного співтовариства, зокрема, відокремлення видобутку, транспортування та постачання газу на внутрішній ринок. Саме бажанням виконати ці зобов’язання уряд пояснив і свою згоду на те, аби депутати розглядали не урядовий законопроект, а законопроект, підготовлений депутатом від опозиційної фракції.

Зараз навіть сам автор, депутат Юрій Кармазін, не знає, що залишиться від принципів, які він заклав у свій законопроект про реформування нафтогазового комплексу:

"Уряд пропонував записати у законі норму про те, що уряд може реорганізувати "Нафтогаз", а потім робити із цими частинами все, що завгодно. Я ж написав, що реорганізовувати "Нафтогаз" можна, але жоден із підрозділів, що будуть сформовані в результаті тієї реструктуризації, зокрема, і магістральні трубопроводи, і підземні сховища, не можуть бути приватизовані. Тому мій законопроект дозволяє і виконати наші зобов’язання, і уникнути небезпеки "здачі" ГТС, що загрожувало б нашим національним інтересам", - каже Юрій Кармазін, і, водночас, додає, що ґарантією того, що все це мало б залишитися у законі, було б голосування за законопроект в цілому. А тепер, за словами депутата, між першим та другим читанням у законі можуть з’явитися принципові правки, які змінять його зміст, і уряд таки отримає право ділити і продавати частини "Нафтогазу" за власним бажанням.

Утім, можливість такого розвитку подій категорично заперечує керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов. Він твердить, що внесення істотних змін у текст закону між першим та другим читанням є порушенням регламенту, а відтак, цього не відбудеться. За його словами, депутати повернуться до розгляду законопроекту за два тижні.

Натомість, в опозиційній фракції БЮТ не вірять у запевнення регіоналів про непорушність регламенту, і кажуть, що "на виході" може бути отримано зовсім інший документ, ніж "на вході". Член парламентського комітету з питань енергетики Сергій Пашинський навіть назвав ухвалення суперечливого законопроекту "скринькою Пандори", яка може приховувати те, чого не очікував безпосередній розробник законопроекту - депутат Кармазін.

"Ми відкрили - поки що теоретично, а, не дай Боже, відкриємо практично, - можливості прихованої, а може й неприхованої приватизації газотранспортної системи", - заявив Сергій Пашинський. Він також твердить, що якби метою цього законопроекту і справді було б виконання вимог європейської Енергетичної хартії, то уряду б було б достатньо внести зміни до чинних законів:

"Дійсно, Україна приєдналася до третього європейського енергопакету, який передбачає розділення функцій транспортування і реалізації газу. Якби уряд дійсно хотів виконати побажання Євросоюзу, то на законодавчому рівні можна було б буквально внесли кілька слів до чинного законодавства - "підпорядкувати Укртрансгаз урядові України", і питання було б врегульоване. Але розроблена "хитра" схема через приватизацію майбутніх дочірніх підприємств", - пояснив Сергій Пашинський.

Заступник міністра енергетики Володимир Макуха вже заявив, що до другого читання уряд хотів би підкорегувати законопроект таким чином, аби там була передбачена можливість створення консорціуму з управління українською ГТС.

Колишній посол з особливих доручень з питань енергетичної безпеки МЗС України В’ячеслав Княжицький сказав ВВС Україна, що не бачить небезпек "здачі" української ГТС у тому варіанті законопроекту, що існує нині. Натомість, вважає дипломат, ухвалення цього законопроекту в цілому дійсно було б одним із кроків, що наближують Україну до Європи.

"В українському парламенті і справді кожні п’ять хвилин є загроза, що буде спотворено зміст будь-якого законопроекту. Але я вважаю, що ми маємо виконувати наші зобов’язання перед Енергетичним співтовариством, і те, що наразі ухвалено - це крок у цьому напрямку. Якщо там з’явиться щось інше, тоді і будемо говорити предметно, але я вважаю, що у опозиції є інструментарій, аби не допустити того, чого вона побоюється", - каже В’ячеслав Княжицький.

Водночас дипломат наголошує, що, якщо закон про реформування нафтогазового комплексу ухвалять, а самих реформ не буде, то ситуація нагадуватиме те, що відбулося із законом Про ринок газу, який також було ухвалено, але який, фактично, не працює.

"Для нас головне зараз, аби був незалежний оператор і незалежний регулюючий орган. Якщо цього не буде зроблено, а зупиняться на прийнятті цього закону (про реформування нафтогового комплексу. -ред.), то це будуть часткові реформи і відсутність інтегрованого підходу до виконання зобов’язань (перед ЄС. - ред.). І не заради самих зобов’язань, а тому, що вони дозволять нам інтегрувати український енергетичний ринок із європейським", - каже дипломат, і нагадує, що Європейський Союз планує створити єдиний енергетичний ринок до 2015 року - саме тоді, коли і Україна має виконати свою "домашню роботу" як член Енергетичного співтовариства.

bbc